Марксизм та маржиналізм як два альтернативні напрямки продовження ідеї кпе.

 

К.Маркс (1818-1883)народився пруському місті.Економіст,засновник міжнародного комунізму.Працював спільно з Енгельсом.Ідейно-теоретичними джерелами економ.теорії М.є класична політ.економія Рікардо,німец.філософія Гегеля та матеріалізм Фейєрбаха,франц.утопіч.соціалізм.

Марксизм як теорія виник при наступних передумовах: економічних -

кінець промислового перевороту; розвиток каліталістичних виробничих відносин;

політичних - робітничий рух відділився від буржуазно-демократичного;

загострились класові протиріччя; почалась політична боротьба, якій потрібна

передова політична теорія; наукових - було відкрито

закон збереження і перетворення енергії вчення про клітинну будову живих

організмів еволюційне вчення Дарвіна.

Значення теорії марксизму полягає в наступному: марксизм розкрив, що

основу розвитку суспільства складає матеріальне виробництво, а праця лежить в

основі виникнення економічних відносин; на основі методу матеріалістичної

діалектики дано глибокий аналіз капіталістичного ладу; дано глибокий аналіз дії

економічних законів, ринкових механізмів; завершена теорія трудової вартості,

яка дає ключ до розуміння ринкових відносин і суті всієї економічної науки

(відтворення, нагромадження і обороту капіталу, конкуренція, безробіття, види

капіталу і т.д.). Маркс «КАПІТАЛ»1867р.,1885,1894,1905-1910.

Маркс може бути названий останнім з великих економістів класичної школи;

марксизм вчить способу аналізу соціально-економічної і політичної реальності.

Основними досягненнями даної теорії є тє, що марксизм: довів до рівня

наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці

(споживної вартості і вартості, абстрактної і конкретної праці); в теорії вартості

виділив обмін як істотну умову визначення вартості товару, перетворення

продукту праці на товар; обгрунтував прогресивну роль акціонерної власності як в

умовах капіталістичного способу виробництва, так і в побудові досконалішого

суспільства; обгрунтував неминуче зростання ролі крупних підприємств і процес

виникнення монополій, а також економічної ролі держави в умовах капіталізму;

вперше (в період кризи 30-х років ХІХ ст.) довів, що ринковий механізм

приводить до диференціації суспільства на багатих і бідних, до суперечностей під

час кризи надвиробництва.. К.Маркс у своїй теорії виходив з того, що основою розвитку суспільства є матеріальне виробництво, а між продуктивними силами і виробничими відносинами в суспільстві повинна існувати відповідність для гармонійного розвитку економічної системи. К.Маркс з великою силою свого таланту логічно описав механізм дії системи економічних законів у суспільстві, систему відтворення економічних процесів, механізм взаємодії процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання, причини виникнення та способи розв'язання економічних суперечностей, розробив методологію дослідження економічних процесів, яка використовується представниками всіх напрямків економічної думки до цього часу. К.Маркс і В.Ленін були людьми свого часу, вони науково описали сучасний їм лад, виявили закономірності розвитку капіталізму в XIX - на початку XX ст. Основними недоліками даної теорії є те, що марксизм: недооцінював роль

приватної власності, тобто недооцінював біологічну природу людини, а

відповідно перебільшував соціальний аспект її сутності; переоцінював роль

крупного виробництва; недооцінював індивідуальне, а переоцінював колективне

привласнення; необгрунтовано вважав джерелом вартості лише працю найманих

працівників, ігноруючи при цьому працю підприємців; повністю витісняв товарно-

грошові відносини і виступав за тотальне одержавлення економіки.

 

Маржиналізм (в перекладі – “граничний”) виник в середині ХІХ ст.

Причиною його виникнення стали вади марксистської економічної теорії і

класичної школи політекономії, а також процес вульгаризації політекономії,

зумовлений поглибленням суперечностей капіталістичного способу виробництва,

зокрема кризових явищ. Розвиткові маржиналізму на першому етапі значною мірою сприяли книги

В. С Джевонса „Теорії політичної економії” (1871), К. Менгера „Основи учення

про народне господарство” (1871), Л. Вальраса „Елементи чистої політичної

економії” (1874) та ін.

Характерною особливістю другого етапу розвитку маржиналізму було

започаткування неокласичного напряму економічної думки та відмови від

суб’єктивно-психологічного підходу і поєднання маржиналізму з функціональним

мікроекономічним аналізом. Найбільш відомими представниками маржиналізму

цього періоду були А. Маршалл, Д. Б. Кларк,

Основою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою

ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами праці, а

ступенем насичення потреби у ньому, корисністю останньої одиниці запасу

певного виду товарів.. Зародження

маржиналізму та перехід від класичної до неокласичної теорії у 70 – 80 рр. ХІХ ст.

в економічній літературі розглядається як наукова „маржинальна революція”.

Об’єктивна необхідність появи маржиналізму пов’язується з новими реаліями

розвитку капіталізму, а саме:

– суттєвими змінами у характері, структурі виробництва та методах

управління економікою, які відбувалися під впливом науково-технічного

прогрессу. Математичні методи управління проникають в усі сфери

господарського життя;

– розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських звяз’ків та

ринкової кон’юнктури;

– виникненням економіки монополістичного ринку;

– змінами у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача

на зміну ринку виробника;

– зростаючою індивідуалізацією підприємницької діяльності,

формуванням принципово нового типу економічної поведінки та взаємозв’язків

між суб’єктами господарювання; – появою потреби у рекомендаціях щодо раціоналізації господарювання

на мікроекономічному рівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової

економіки.

З переходом від класичної до неокласичної економічної теорії відбулися такі

зміни:

– предметом дослідження стала раціональна поведінка окремих суб’єктів

господарювання, які прагнуть максимізувати свої цільові функції за умов

обмеженості ресурсів;

– вихідним пунктом економічного аналізу стало трактування

індивідуальних оцінок учасників економічних відносин з позицій суб’єктивно-

психологічного підходу;

– ключовим економічним суб’єктом досліджень став споживач;

– джерелом формування вартості (цінності) став корисний ефект блага.

Для класичної ж політичної економії джерелом формування вартості є витрати

виробництва, людська праця;

– виникли принципово нові методологічні інструменти економічного

аналізу, які дозволяють застосовувати граничні величини для характеристики змін

у явищах.

Маржиналізм одержав широке поширення і включив ряд шкіл, які склалися

в різних країнах: австрійську, лозанську, кембриджську і т.д. Так, в США

Чікагський університет є визнаним центром монетаризму та інших

консервативних течій. Гарвардський університет і Масачусетський технологічний

інститут відомі схильністю до ліберальних ідей.

Позитивні сторони маржиналізму визначає наступне: докладний аналіз

функціонування ринку; з’ясування закономірностей ціноутворення та грошового

обігу, попиту, намагання дослідити питання оптимального розподілу та

використання ресурсів.

Негативні сторони маржиналізму відображають наступне: переважає

суб’єктивна мотивація, суб’єктивна оцінка економічної поведінки людей;

абстрагування від вивчення соціально-економічної сутності капіталізму, тобто від

відносин власності, від виробничих відносин; на перше місце ставили не

відносини між людьми в різних сферах суспільного відтворення, а відносини

людей до речей.

Всю сукупність течій, шкіл західної економічної думки можна згрупувати в

три основні напрями: неокласичну економічну теорію, інституціоналізм,

кейнсіанство.

 

38. Роль ліберальної економічної теорії Кері в становленні капіталістичних відносин у країні.

Кері зазначає, що основою вартості й ренти є ті труднощі в про­тистоянні природі (і різниця в їхній величині), які люди долають у даний момент і в даному суспільстві. Для нього вартість — це оцін­ка товару з позиції зусиль усього суспільства, тобто вона вимірює­ться суспільними витратами. А вартісні відносини мають значення, і як об'єкт політекономії лише тому, що лежать в основі розподілу національного багатства, але з погляду виробництва сама вартість є результатом об'єднання зусиль усього суспільства.

Теорія «гармонії інтересів». Сприйнявши елементи теорії ви­трат виробництва й ренти від Рікардо, Кері критикує його за те, що в основі всіх ідей Рікардо лежить вартість як результат економічно­го протистояння, конкуренції суб'єктів. На його думку, саме на під­валинах класичної теорії (згідно з якою економіка є зіткненням ін­тересів, а суспільством керують об'єктивні закони, визначаючи долю всіх верств та класів, здійснюючи природний відбір) базують­ся неправильні висновки про те, що виживання людини в економіч­ному просторі є її приватною справою. Теорія Кері базується на ду­мці, що суспільний поділ праці потребує якнайтіснішого єднання всіх членів суспільства і не індивідуальний, а саме загальносуспіль­ний інтерес має стати визначальним.

Теорія Кері є оригінальною, оскільки факти, які він аналізує, ха­рактерні лише для Америки. Відтак його економічні погляди були в меншій мірі космополітичними, ніж у європейських економістів, чиї погляди він поділяв. Дослідження закономірностей розвитку націо­нального господарства й аналіз продуктивної сили єдності суспільс­тва забезпечили йому визнання німецької національної школи, яка вважала предметом політичної економії національне господарство. Згодом Кері використає ці ідеї.

Поєднавши дві тези: про пріоритет суспільних інтересів та про­дуктивну силу єдності суспільства, Кері формулює теорію «гармонії інтересів». Він наголошує на тім, що капіталізм створює умови для всебічного розвитку суспільства: виробництво розширюється, про­дуктивність праці й доходи зростають, розвивається ринок. Багатст­во суспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Тому праця та інтереси кожного мають бути підкорені за­гальній меті — розвитку суспільного виробництва.

Розподіл. Проявом гармонії інтересів є справедливий розпо­діл, який ураховує внесок кожного у виробництво. Цей природний закон притаманний капіталізмові й регулює відносини обміну та споживання.

Кері належить пріоритет відкриття так званого закону зростан­ня частки робітників у національному продукті, відповідно до якого зростання продуктивності праці призводить до знецінення колишніх зусиль, оскільки сила природного опору зменшується, а нові, асоційовані зусилля (мається на увазі зростання суспільного характеру праці) посилюють свій вплив. Відбувається переоціню­вання внеску капіталіста у виробництво і його відносна частка на момент розподілу зменшується. Це спричиняє зниження норми при­бутку, хоча й не зменшує абсолютних розмірів доходу власників ка­піталів. Водночас доходи робітників зростають як абсолютно, так і відносно.

Він використовує свою теорію «гармонії інтересів» для оцінки внеску праці та капіталу в суспільний розвиток. Кері вважав працю та капітал однаковими претендентами на створене ними багатство. Дбаючи про власні цілі, капіталісти змушені поліпшувати умови ви­робництва і становище робітничого класу. Їхній власний внесок оцінюється з позиції падіння корисності капіталу та зростання роз­мірів заощадженої на його виробництво праці. Цінність праці при цьому зростає, тому в процесі розподілу зростає частка робітників.