Історія економіки та економічної думки



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Історія економіки та економічної думки



Загальна характеристика Східної та Західної цивілізацій в осьовий час.

Формування двох сучасних цивілізацій пов'язують із так зва­ним «осьовим часом», який, на думку К. Ясперса, припадає десь на проміжок між 800 та 200 рр. до Р.Х. Як він зазначає, саме вцей період відбувається «найрізкіший поворот в історії. З'явля­ється людина такого типу, що зберігається дониніСоціальна структура східного суспільства, як вже зазначалося, була стратифікованою.Основним виробником (і найбільшою верствою-стратою) були землероби, переважно вільні землероби-общинники.Усі члени суспільства фактично перебу­вали в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Він, будучи одночасно і верховним суддею, і верховним жерцем, не лише роздавав блага, а й забирав їх, а часом і саме життя. Єдиним власником основних засобів виробництва - землій води, — була держава та її уособлення — східний деспот-цар.Усі землероби таземлевласники вважалисялише користувачами землі.Найвищим і єдиним власником залишався верховний пра­витель (цар). І громадська земля, і земля окремої родини, і кня­жий уділ — усі ці земельні володіння належали окремим особам. Як результат - у східних деспотіях сформувалася стапово-кастова система, тобто соціальні страти формувалися залежно від господарських або державних функцій їх членів.Особливості східної економіки породжували й своєрідну фор­му фінансово-економічнихвзаємин між власником базових засо­бів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосере­джуються у царській скарбниці. Тобто доходи давиьосхідної скарб­ниці можна визначити як «репту-податок», інакше кажучи, одно­часно і ренту (плату за землю), і податок (примусові вилучення у підданих держави на її користь), які можуть вилучатися як у грошовій формі, так і в натуральній, а також у вигляді праці. Основою господарства західних країн на відміну від Сходу стала індивідуальна власність на базові засоби виробницт­ва — передусім землю. Суспільна та індивідуальна власність — були чітко відокремленіі забезпечені відповід­ними законодавчими актами. Інакше кажучи, влада була відокрем­лена від власності. Відмінного є і роль праці рабів, яка набуває певної господарської значущості. Водночас економічні зв'язки за умов панування на­турального господарства були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх до­машньому («ойкісному» — від давньогр. «ойкос» — дім) госпо­дарстві. . На чолі такої патріар­хальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у гос­подарському відношенні виступав як управитель та землевлас­ник. Саме право на землеволодіння визначало участь у держав­ному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та за­ступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У мі-стах-полісах крім повноправних громадян існували та Інші кате­горії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняття­ми, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою і не потре­бувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господар­ства. Лише деякі блага, передусім предмети розкошу, здобува­лися шляхом обміну на власну продукцію. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспіль­ного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм госпо­дарської діяльності як складових ойкісного господарства. Влас­ник такого господарства спрямовував трудову діяльність як рабів, так й іншої челяді, а продукція споживалася безпосередньо в ньому.

 

5 Особливості економ думки Східної цивілізації

На Сході держава виникає значно раніше, ніж у Європі. Адже перехід до відтворювального виробництва насамперед відбувається в тих регіонах, що були найкраще пристосованими для сільськогосподарського виробництва, розташованих, як правило, в зоні субтропіків, де і з'являються перші великі міські цивілізації. Виникають вони спершу як адміністративні, а не еконо мічні центри та місця, де можна сховатися від зовнішньої загрози. Досить швидко всередині таких міст з'являється та посилюється верства населення, що займається управлінням — жерці, воїни, їх ні начальники та інші люди, які мали певну владу. Тим самим поглиблюється соціальна стратифікація, що посилює поділ праці. Забезпечення потреб верхівки, які зростають, зумовлюють появу виробництва предметів розкошу, з'являються люди, що їх виробляють. Верхівка зосереджує в своїх руках не лише владу, а й власність на основний виробничий ресурс — землю.

Водночас землеробство є головною галуззю, саме воно забез печує існування цих міст-держав. Але воно потребувало великих зусиль, адже здебільшого це — іригаційне землеробство, яке ви магало високого рівня організації та дисципліни робочої сили. Таки організація виробництва також створювала необхідність на явності певної верстви населення, здатної забезпечити його, які й стають з часом східними деспотами — царя ми, князями, фараонами. Саме вони організують господарські процеси, мобілізують необхідні для цього ресурси, розподіляють засоби виробництва та людей за сферами діяльності. Саме ця господарська функція й спричиняє безумовне підпорядкування всіх людей одному лідерові — східному деспотові, — пояснює неподільність влади та власності.Основним виробником були землероби. Що правда, вільними їх назвати досить важко, як і суспільство в цілому. Усі члени суспільства фактично перебу вали в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Він, будучи одночасно і верховним суддею, і верховним жерцем, не лише роздавав блага, а й забирав їх. Єдиним власником основних засобів виробництва — землі й води, — була держава та східний деспот-цар.Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі або доходів з неї. Як результат — у східних деспотіях сформувалася станово-кастова система.Особливості східної економіки породжували й своєрідну фор му фінансово-економічних взаємин між власником базових засо бів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосере джуються у царській скарбниці.виразниками економічної думки стародавнього світу були філософи.релігійні діячі.правителі економічна думка була невіддільною від інших форм суспільного мислення.економ. думці притаманна ідеалізація рабові. Держави.

Криза рабовласницького ладу, її причини. Колонат

нашестя варварів,які захоплювали міста та знищували античну культуру

-великі витрати на утримання армії та постійні війни руйнували економіку

-повстання рабів та загострення класової боротьби

-еономічна нестабільність та неефективність рабовласницького господарства(непродуктивність праці рабів.повернення землеробства до низького технічного рівня

-всезагальне ззубожіння та скорочення населення,падіння моральних принципів,запустіння міст.

-зародження протофеодальних відносин

 

Колонат-форма поземельних відносин між землевласниками та безпосереднім виробником-колоном,колони-дрібні земельні орендатори. Поява колона було пов'язано з кризою рабовласницького господарства та економічної невигідністю рабської праці. Колон став основною формою експлуатації хліборобів і був перехідною формою до феодальної залежності. За своїм юридичним положенням колон наближався до свого раба, проте наявність власного господарства, орендна плата з частки врожаю зближують колона з феодально-залежним селянином. Спочатку колонат був однією з різновидів рабовласницьких відносин.

 

Теорія граничної корисності розвивається Л. Вальрасом при аналізі та визначенні умов організації й координації конкурентної економіки механізмом встановлення цінової рівноваги, при описанні і формулюванні умов досягнення загальної ринкової рівноваги. Модель загальної економічної рівноваги визнається головним творчим досягненням Л. Вальраса, яка принесла вченому найбільшу популярність.

В моделі загальної економічної рівноваги Л. Вальраса:– усі суб’єкти господарської діяльності поділені на дві взаємопов’язані групи: фірми і домашні господарства;– всю різноманітність ринків відображають два основних види ринків:ринок факторів виробництва (ресурсів) і ринок споживчих товарів.

Монетаризм.

Ця сучасна економічна концепція є різновидом неолібералізму. В ній гроші та грошова система розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика — як найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави. Монетаризм виник у середині 50-х років XX ст. (ця концепція тлумачилася у збірнику "Дослідження у галузі кількісної теорії грошей" (1956) за редакцією професора економіки Чиказького університету М. Фрідмена).

Теоретико-методологічні витоки монетаризму — ідеї представників раннього етапу меркантилізму, які обстоювали монетаризм і проголошували гроші (у XV—XVI ст. — золото і срібло) єдиною формою багатства, а державне регулювання зводили до заходів щодо надходження їх у країну і недопущення вивезення з країни.

Доповнюючи кількісну теорію грошей, М. Фрідмен та інші монетарного доводили, що зміна обсягів пропозиції грошей не лише спричиняє підвищення середнього абсолютного рівня цін, коливання товарних цін (згідно з класичною теорією), а й приводить до зміни обсягів виготовленої продукції. Це відбувається за рахунок зміни структури "портфеля активів", до якого відносять гроші, облігації, капітальні блага (машини, устаткування, споруди, матеріали), товари тривалого користування та ін. При цьому з певними застереженнями використовуються ідеї Кейнса про те, що за наявності у господарстві невикористаних виробничих потужностей і вільної робочої сили збільшення грошової маси сприяє їх залученню до процесу виробництва і зростанню реальних обсягів продукції. І навпаки, за відсутності вільних виробничих потужностей і робочої сили (або за наближення до максимальної величини їх використання) приріст грошової маси призводить до стійкого перевищення попитом пропозиції і зростання цін. Чим ближче економіка до стану повного використання ресурсів, тим більше приріст грошової маси стимулює зростання

цін, а не національного доходу. Такий підхід значною мірою збігається з кейнсіанською теорією (справжня інфляція починається, за Кейнсом, із досягненням повної зайнятості).

Новим аспектом є теза концепції монетаризму про роль інфляційних очікувань — за інфляції очікування зростання цін сприяє ще більшому їх зростанню, а не збільшенню реального доходу. У концепції монетаризму ключовим елементом є теза про високу стабільність попиту на гроші, зокрема на касові залишки (готівка плюс чекові депозити). Фрідмен називав її високо-стабільною функцією на касові залишки і протиставляв функції споживання Кейнса. Однак висока стабільність попиту на гроші не означає постійної швидкості обороту грошей, як стверджували представники класичної кількісної теорії грошей. Ця швидкість може різко коливатися в період високих темпів інфляції. З метою доведення тези про високу стабільність попиту на гроші Фрідмен запровадив у науковий обіг поняття "постійний дохід", яке є для споживачів орієнтиром у їхній поведінці (в теорії Кейнса таку роль виконує сукупний поточний дохід). На відміну від кількісної теорії грошей М. Фрідмен вивчає взаємозв'язок не грошей і цін, а грошей і доходів. Поняття "постійний (перманентний) дохід" означає, що значна частина споживання визначається не збільшенням або зменшенням рівня доходу, а стабільним для різних груп споживачів доходом, що більша частина поточного споживання не залежить від поточного доходу. На рівень постійного доходу впливають норма відсотка, ступінь надання переваги поточному споживанню перед майбутнім та ін. Зіставляючи динаміку постійних доходів і грошової маси, Фрідмен дійшов висновку про швидке зростання касових залишків порівняно з доходом у тривалому періоді часу (згідно зі статистичними розрахунками, зростання доходів на один пункт супроводжується збільшенням потреби у грошах на 1,8 одиниці).

 

Теорія економіки пропозиції


Теорія економіки пропозиції виникла у зв'язку з нездатністю кейнсіанськоЇ теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції, одночасного падіння виробництва та зростання цін. Суть теорії економіки пропозиції полягає в перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва і зайнятості. Назва “економіка пропозиції” є похідною від головної ідеї прихильників цієї теорії – стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили. Вона містить в собі обгрунтування рекомендацій економічній політиці і, в першу чергу, податковій.
Згідно з кейнсіанською теорією, як зазначалось раніше, податки впливають лише на сукупний попит. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що податковий механізм може впливати і на сукупну пропозицію. На їхню думку, збільшення податків викликає інфляцію витрат через зростання середніх витрат на виробництво продукції. Крім того, при збільшенні податків на доходи домогосподарств зменшуються стимули до праці, а зростання податків на прибуток зменшує привабливість інвестиційних проектів, що скорочує сукупну пропозицію. Пов'язуючи стагфляцію з надмірним рівнем оподаткування, прихильники теорії економіки пропозиції виступають за зниження податкового тиску на економіку. Вони пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату і дивіденди. На їхню думку, зниження податків збільшить безподатковий доход і заощадження, знизить рівень відсоткової ставки, внаслідок чого зростуть нагромадження та інвестиції. Крім того, для найманих робітників зниження податків на заробітну плату підвищить стимули до праці, що викличе збільшення пропозиції робочої сили на ринку праці.

 

Держприймання

Прагнучи підвищити якість продукції, влада у травні 1986 року ввела «держприймання». «Держприймання» (рос. государственная приемка) — це перевірка якості та прийом готової продукції підприємства спеціальною державною комісією. До цього існували тільки відділи технічного контролю (ВТК) підприємств, які підпорядковувались адміністрації. Та й самим контролерам була невигідна «зайва» строгість при виявленні браку: вони разом з робітниками та інженерами могли позбутися премії через невиконання плану. «Держприймання» було окремим відомством, його працівники не залежали від дирекції і не були матеріально зацікавлені у виконанні плану. На початок 1987 держприймання діяло на всіх великих промислових підприємствах. Проте її ефективність виявилася значно нижчою за очікувану. Виконання планів істотно знизилося, впали заробітки. Керівництво підприємств поспішило знайти контакт з новими контролерами, які до того ж стояли на підприємствах на партійному обліку. У результаті держприймання не проіснувало навіть двох років.

[Боротьба з «нетрудовими доходами»

У травні 1986 р. було опубліковано Постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СCCP «Про заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами». Формально вона була спрямована проти ділків «тіньової економіки». На практиці ж головними її жертвами виявилися колгоспники та городяни, що вирощували фрукти й овочі на продаж, кустарі, вуличні торговці. У ряді місць представники влади із захватом трощили теплиці на присадибних і дачних ділянках.

[ред.] Закон «Про трудові колективи»

З метою активізації «людського чинника» в 1986 році був прийнятий закон «Про трудові колективи», який передбачав створення на промислових підприємствах рад трудових колективів, які мали право обирати керівників, регулювати заробітну плату і відрахування на соціальні потреби. Однак реалізація цього закону на практиці призвела до дезорганізації виробництва.

Введення госпрозрахунку

З січня 1988 вступив у силу Закон «Про державне підприємство (об'єднання)», прийнятий у червні 1987 року. Згідно з ним, на промислових підприємствах було введено принцип господарського розрахунку - право підприємства самостійно витрачати свій прибуток, що залишається після розрахунків з державою. Підприємства самостійно планували свою роботу, виходячи з державних замовлень, контрактів, укладених з постачальниками та споживачами. Вони могли тепер вести оптову торгівлю один з одним, замість того, щоб «вибивати» поставки сировини, техніки та обладнання через Держплан і Держпостач. Значно розширилося число підприємств, що мали право самостійного виходу на зовнішній ринок. Роль союзних міністерств зводилася до підготовки контрольних цифр та визначення держзамовлення для підприємства. Продукція, вироблена понад держзамовлення, могла реалізовуватися за ринковими цінами. Разом з тим, цей закон не дав бажаних результатів, оскільки підприємства, звільнившись від опіки центру, зіткнулися з відсутністю посередницьких організацій, товарно-сировинних бірж і відсутністю ринку як такого. Щоб вижити, вони стали ще більш активно боротися за держзамовлення.

Економічна криза

У 1991 році СРСР охопила масштабна економічна криза:

  • в результаті підвищення цін на продовольчі товари, транспорт, комунальні послуги у 2-4 рази сталося падіння життєвого рівня населення;
  • національний дохід порівняно з 1990 роком зменшився на 20%;
  • дефіцит державного бюджету становив, за різними оцінками, від 20% до 30% валового внутрішнього продукту (ВВП);
  • наростання грошової маси в країні загрожувало втратою контролю держави над фінансовою системою і гіперінфляцією, тобто інфляцією понад 50% на місяць, яка могла паралізувати всю економіку.

Історія економіки та економічної думки

Історія економіки та економічної думки вивчає становлення та розвиток господарської сфери суспільства. Історія економіки у своїх дослідженнях спираєть­ся на низку фундаментальних положень, методологічних підхо­дів, що у своїй єдності утворюють наукову парадигму роз-ку сус-ва.. Від розуміння природи суспільства, причин і тен­денцій його історичного розвитку залежить і науковий аналіз його складової — господарської сфери.

Тривалий час суспільні науки грунтувалися на засадах формаційної парадигми, згідно з якою історичний розвиток кожного суспільства полягав у закономірних і послідовних змінах первісно-общинної, рабовласницької, феодальної, капі­талістичної та комуністичної суспільно-екоиомічнихформа­цій. Утім вразливість формаційної парадигми для аргументо­ваної критики її фундаментальних постулатів, невідповідність її висновків реальному перебігу історичних подій, ідеологічна заангажованість призвели до відмови переважної більшості дослідників від її постулатів. Тому виникла необхідність роз­глядати суспільні процеси на засадах цииілізаційної парадиг­ми.Цивілізаціина парадигмапередбачає розглядати людство як ціле, що утворює світові цивілізації. Одиницею історичного розвитку людства виступає конкретне суспільство, що нале­жить до певної цивілізації і характеризується власними етапа­ми розвитку. Самобутність кожної цивілізації та особливості суспільства, що входить до неї, взаємодія між цивілізаціями та суспільствами є фундаментальною характеристикою їхнього історичного розвитку. Форми такої взаємодії постійно зміню­валися від війн, поглинань до співіснування, культурногота економічного взаємообмінів, формування інтеграційних утворень.

Цивілізаційний аналіз суспільства в центр усіх суспільних процесів ставить людину, її взаємодію з іншими людьми та су­спільством загалом.Основні рисиз точки зору цмвілізац.парадигми: 1).Самобутність-відносно відокремлене самостійне існування.2).Внутрішня структурованість.3).Самоорганізованість.4).Наявність внутрішніх джерел самороз-ку.5).Особлив. духовно-культур. цінностей, що утвор. центр і відображ. цілісність сус-ва.Історично утвердилися два типи цивілізацій, які характери­зують східну і західну гілки розвитку людства. До першої нале­жать такі світові цивілізації, як китайська, індійська, близько­східна (мусульманська), до другої— східноєвропейська, за­хідноєвропейська, латиноамериканська. Історичний розвиток кожного суспільства обумовлений особливостями цивілізації, до якої воно належить. Цивілізаційні фактори репрезентовані спе­цифікою духовно-культурних цінностей, формами і способами здійснення влади, організації життя суспільства та іншими ознаками, що відіграють вирішальну роль у будь-якій сфері су­спільства.

 

2 Пе́рвісний лад

Первісна доба найбільш тривалий період розвитку людства.Розпочмнаєтьься з появи людства на землі(5 млн р до н. е.) і завершується формуванням класового суспільства і виникненням держави(4-3 тис до н. е.).Ознаки:

-низькі темпи розвиткуу продуктивних сил і повільне їх вдосконалення

-низькі темпи розвитку суспільства

-рівномірний розподіл та соц. Рівність

-відсутність приватної власності,експлуатації.класів і держави

-колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва.

Періодизація

 

Кам’яний вік 5млн р до н. е. 3 тис до н. е Знаряддя праці виготовлялися з каміння,дерева,кісток. Люди займалися збиральництвом. загінним полюванням,рибальством, зявляються мотичне землеробство та скотарство
Палеоліт(пізній) 5млн -12 тис р до н.е. Ділиться на давній(існування найдавніших людей)пізній(виникнення сучасної людини,вироби з каміння дерева. добування вогню)
Мезоліт(середній) 12-8 тис до н.е. Поява лука,стріл гарпунів,рибальських голок,плетених сіток,перші спроби приручення тварин.виникає водний транспорт
Протонеоліт   Виснаження мисливських ресурсів,криза привласню чого і зародження відтворюючого господарства. першими прирученими тваринами були:собака,бик, свиня . виникають перші поселення
Неоліт(новий камяний) 8-3 тис до н.е. Період переходу від привласнюю чого до відтворюючого господарства
Енеоліт(мідний) 4-3тис до н .е. Перехідний період від кам’яного до бронзового,характерним поява мідних знарядь праці
Бронзовий Кінець 3-1 тис до н.е. Змінив неоліт.х-ється поширенням металургії та обробки бронзи,кочового тваринництва та поливного землеробства
залізний 1 тис до н.е. Наступив з появою та поширенням металургії,обробки заліза,виготовлення залізних знарядь праці.

 

 

3. Господарська діяльність в первісній історії України(Трипільська Черняхівська культура)

Як свідчать археологічні дані, на території сучасної України були виявлені пам'ятки буття найдавніших людей, що з'явилися в Європі близько 1 млн років тому.. У період неоліту виникає принципово нива форма діяльно­сті — відтворювальна, передусім землеробство та скотарство. Лю­ди переходять до осілих форм життя. Основою людських спільнот виступає вже не лише родова община (кровна спільність), а й сусідська (територіальна спільність).На сьогодні в межах України виявлено близько 700 поселень та окремих місцезнаходжень неолітичної епохи. Визначено до­сить строкатий етнокультурний склад населення цієї доби -строкатий як за рівнем культурно-економічного розвитку окре­мих племен, так і за їхнім походженням.

Особливе місце в господарській еволюції українських земель посідає Трипільська культура (VII—НІ тисячолітті до и.е.). Пер­шим дослідником цієї культури був чеський археолог В. Хвойка, життя і наукова діяльність якого була пов'язана з Києвом. На по­чатку XX ст. в селі Трипіллі на Київщині він проводить розкопки і виявляє пам'ятки стародавньої культури, що отримала назву «трипільська».Трипільське суспільство було суспільством землеробів і досяг-ло високого рівня розвитку та стояло на порозі цивілізації. Археологічні розкопки трипільських поселень (Майдане-цьке, Тальянки, Доброводи та ін.) засвідчують, що чисельність населення в них налічувала від 3 до 10 тис. осіб. Ці поселення розташовувалися на площі 200—400 га, тому їх по праву можна вважати протомістами.. Однак досягти рівня цивілізації трипільцям так і не вдалося через певні вади економіки та природні негаразди, що спіткали суспільство наприкінці IV тисячоліття до н.е.Екстенсивна перелогова система орного землеробства зумови­ла спочатку заселення, а згодом виснаження трипільцями усіх придатних для господарської системи чорноземів Правобережної України. Ці події, що сталися близько 5 тис. років тому, знаменували занепад і зникнення трипільської культури. її значення для стародавньої історії України в тому, що саме з нею пов'язана остаточна перемога відтворювальиого господарства па українських землях у IV тисячолітті до н.е. Подальше поширення відтворю вального господарства у степо­вій та лісовій зонах вимагають піднесення ролі скотарства.

 

Черняхівська культура — одне з найяскравіших культурно-історичних-утворень першої половини І тис. н. е. на південному сході Європи. В період свого розквіту, який припадає на III — IV ст., вона обіймала більшу частину сучасних українських і молдовських земель та суміжні з ними райони Польщі, Румунії, Росії. За підрахунками Є. Махно, лише в Україні відкрито близько З тис. поселень і могильників цієї культури, де виявлено сотні жител, тисячі поховань, здійснених за обрядом трупоспалення або трупопокладення.Пам'ятки черняхівської культури — безкурганні могильники (поля поховань) та поселення. Осілі хліборобоскотарські племена черняхівської культури жили у великих неукріплених поселеннях.Населення займалося також різними ремеслами, було розвинене бронзоливарство, залізообробка, ювелірство та гончарство. Посуд вироблявся переважно на гончарському колі. Була розвинена торгівля з римськими колоніями, звідки імпортувалися амфори, скляні кубки, глиняний посуд; у торговельних операціях вживалися римські монети. Всі дослідники черняхівської культури зазначають наявність спільних рис, властивих її носіям: розвинуту економіку, основою якої були землеробство та ремісництво; інтенсивний обмін з античним світом; близькість форм кераміки, виробів з металів і кістки; розміщення поселень на розлогих схилах річок та струмків; поширення безкурганних могильників. Утім існували й місцеві особливості — в поховальному обряді, кераміці, житлобудівництві, що дало підстави виділити три локальні групи черняхівських пам'яток, пов'язані з певними регіонами: Північно-Західним Причорномор'ям, межиріччям Дністра, Пруту й Дунаю, лісостеповою зоною України (В. Баран).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.212.116 (0.04 с.)