Трансляційна функція культури

Це, по суті, та ж комунікація, але розгорнута в соціально-історичному часі і просторі. Під трансляцією потрібно розуміти передусім функцію передачі соціального досвіду від одного покоління людей до іншого, від епохи до епохи. Культура забезпечує спадкоємність людського існування для багатьох поколінь, створюючи більш або менш надійний захист від екологічних законів регулювання життя. Це пояснює, зокрема, постійне зростання населення Землі, серйозний вплив на яке може мати тільки культурний чинник. Трансляція культури надзвичайно багатопланова. Частіше за все в ній виділяють духовний і матеріальний компоненти. Духовна, або суб'єктна трансляція іноді називається людинотворчою функцією культури, бо вона спрямована на формування особистості в діапазоні, прийнятному для даного суспільства. На цю сторону трансляції працюють всі соціальні інститути і відносини, які ми звикли називати системою виховання і освіти.

Стоянки первісних людей на території України

 

Форми релігійної свідомості давніх слов’ян

· тотемізм – віра в спільного предка – тварину, рослину тощо;

· анімізм – віра в духів, що управляють світом;

· фетишизм – віра в надприродні сили речей;

· магія – віра в можливість викликати надприродні явища.

В безперервній борні з природою людина не тільки пристосувалася до умов життя, що постійно змінювалося, але й поступово опановувала і ставила собі на службу сили природи, її багатства. В цьому процесі змінювалася і сама людина, її зовнішній вигляд, розумові здібності, форми співжиття.

Виникнення і розвиток відтворюючого господарства дав новий імпульс суспільному прогресу:

• зростанню кількості населення і його концентрації в більш великих поселеннях;
• переселенню землеробів і скотарів на нові території;
• виникненню і нагромадженню додаткового продукту;
• збільшенню обсягів обміну тощо.

У суспільному плані відбувалася диференціація суспільства, створювалась впливова племінна верхівка, почалося формування етнічної спільноти людей, виникла необхідність в існуванні сили, яка була б здатна регламентувати внутрішнє життя колективу, а також захистити його від зазіхань сусідів. Все це зумовило розклад первіснообщинного ладу і створення передумов виникнення держави.

Первісне суспільство на території України

Головні фактори	Палеоліт	Мезоліт (середньокам’яний вік)	Неоліт (новокам’яний вік)	Енеоліт (мідно-кам’ний вік)	Бронзовий вік	Залізний вік
ранній	пізній
	1 млн. років – 40 тис. років тому	9–7 тис. років до н.е. – 4 тис. років до н.е. - 2тис. р. до н.е. -1 тис. р. до н.е.
Географічне середовище	Періодичні зледеніння, які доходили до меж Львова Сум, Ковеля, Житомира, Житомира	Льодовик розтанув, сформувалися сучасні природні умови, сучасна річкова система
Тип людини	Пітекантроп, синантроп, неандерталець	Кроманьйонець (Гомо Сапієнс)
Стоянки: близько 800, до 20 тис. мешканців	с.Королеве на Закарпатті, с. Лука-Врубливецька, печера Киїк-Коба в Криму	с.Мізін на Чернігівщині, с.Межиріччя на Черкащині та інші	с.Волоське та Василівка в Запорізький обл., печери Мурзак-Коба, Фатьма-Коба в Криму тощо.	Археологічна культура – це сукупність однотипних археологічних пам’яток, залишених в один і той же час в межах певного регіон
Культури	- -	Буго-дніпровська, дніпро-донецька, лінійно-стрічкової кераміки	Трипільська, кулястих амфор, ямна та інші	Шнурової кераміки, тишинецька, комарівська, білогрудівська, катакомбна, черняхівська тощо.
Релігія	Тотемізм, анімізм, фетишизм, магія
Суспільна організація	Дородова община	Родова община, формування союзів племен
Господарство	Привласнюючого типу	Неолітична революція-перехід до відтворювальних форм господарства

Неолітична революція сприяла злету людства до принципово нового рівня розвитку економіки, нового способу життя

 

Первісне суспільство - найдавніший і найдовший період людської цивілізації

Він характеризується:

· чотирма льодовими наступами, які доходили до межі Львова, Ковеля, Житомира, Сум, Миргорода, Дніпропетровська;

· пом’якшенням клімату в мезоліті (середньому кам’яному віці), коли він став близьким до сучасного;

· формуванням сучасної річкової системи;

· прогресом в технології виготовлення знарядь праці і предметів вжитку, появою нових матеріалів (камінь, глина, бронза, залізо);

· удосконаленням господарської діяльності, переходом від привласнюючого до відтворювального типу господарства і на цій основі піднесенням добробуту. Відбулася за висловом англійського археолога Г.Чайлда “неолітична революція” (7тис. – 4 тис. років тому);

· зародженням селянської землеробської цивілізації з уповільненим темпом життя, залежністю від природнокліматичних ритмів;

· першим великим суспільним поділом праці - виокремленням скотарства і переходом від матріархату до патріархату;

· зміною суспільних форм співжиття, переходом від первісного стада до родової і територіальної общини, а згодом - до ранньокомплексного суспільства;

· формуванням першооснови власної релігійної свідомості.

Форми релігійної свідомості давніх слов’ян

· тотемізм – віра в спільного предка – тварину, рослину тощо;

· анімізм – віра в духів, що управляють світом;

· фетишизм – віра в надприродні сили речей;

· магія – віра в можливість викликати надприродні явища.

Трипільська культура

Трипі́льська культу́ра, культу́ра Кукуте́ні (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукуте́ні-Трипі́лля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського селаКукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.

Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи відДніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвиткові три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен.

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км².). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн.

Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

ХІХ та початок ХХ століття інколи називають часом археологічних відкриттів. Саме тоді Г.Шліманн розкопав Трою, Мікени, Тірінф, А.Еванс виявив залишки палацової держави, яку назвав мінойською, а також записів (лінійне письмо А і Б). В Україні теж було зроблено багато досліджень, і особливу увагу привернули до себе роботи В.Хвойки, який з 1893 року проводив розкопи в Києві на вулиці Кирилівській, і ці знахідки були відмінні від знайдених раніше. Незабаром у 1896 році В.Хвойка проводить розкопи і в селі Трипілля, де виявляє пам’ятки тієї ж культури, що й знайдена ним у Києві. Звідти, від назви села, і пішла назва культури – трипільська.

Величезний інтерес до знахідок проявили такі історики, як Е.Штерн (1901-1902 р. – розкопав пам’ятки аналогічного характеру), В.Б.Антонович і Хв.Вовк. Пізніше, у радянський час, цю культуру досліджували такі вчені, як Т.Пассек, С.Бібіков, Є.Черниш, В.Маркевич, В.Збенович, та досліджувалась вже переважно територія Румунії і східної України, де, за думкою цих учених, ця культура зароджувалась.

У наш час трипільську культуру досліджують такі вчені, як Н.Бурдо та Л.Кульчицька.