Тест для батьків «чи можете ви. »

1. У будь-який момент залишити всі свої справи і зайнятися дитиною.

2. Порадитися з дитиною, незважаючи на її вік.

3. Зізнатися дитині в помилці, якої ви припустилися в ставленні до неї.

4. Вибачитися перед дитиною, якщо ви не праві.

5. Стримати себе, якщо вчинок дитини роздратував вас.

6. Поставити себе на місце дитини.

7. Повірити хоча б на хвилинку, що ви — добра фея.

8. Розповісти дитині про повчальний випадок зі свого дитинства, який невигідно свідчить про вас.

9. Пообіцяти дитині, що виконаєте її бажання за хорошу поведінку.

10. Завжди утримуватися від слів, які боляче вра­зять дитину.

11. Надати один день, коли б вона робила все, що їй заманеться, і поводила себе так, як схоче, а ви ні в що не втручалися.

12. Не відреагувати, коли ваша дитина вдарила, грубо штовхнула або просто незаслужено об­разила іншу дитину.

13. Встояти проти дитячих прохань і сліз, якщо впевнені, що це — примха, забаганка.

Відповіді на питання підраховуються в такий спосіб:

* можу і завжди так роблю — 3 бали;

* можу, але не завжди так роблю — 2 бали;

* не можу — 1 бал.

Додаток 2

Пам'ятка для батьків

Шановні батьки, пам'ятайте!

У дітей, які не знають, що їм робити в час дозвілля, псуються і голова, і серце, і мораль­ність. Допоможіть своїй дитині вибрати корисне заняття.

Потурбуйтеся про те, щоб дитяче серце не ста­ло грубим, злим, холодним, байдужим і жорстоким внаслідок «виховання».

Батьки, пам'ятайте! Фізичне покарання — це показник не тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного безкультур'я. Ремінь і тумак вбивають у дитячому серці витонченість і чутливість, розбещують людину. Одурманюють її отрутою брехні.

Не ставте вашу дитину в становище, коли во­на змушена оборонятися брехнею.

Говоріть із дитиною так, щоб не залишилося жодного сумніву в тому, що ви керуєтеся турбо­тою й тривогою за неї, а не бажанням відмахну­тися, образити.

Будьте, навіть у дрібницях, до кінця прав­дивими і чесними зі своїми дітьми. Незначну домішку брехливості, штучності дуже добре по­мічають діти.

Не забувайте поділитися зі своїми дітьми до­сягненнями й невдачами, тоді вони відкривати­муть вам свої таємниці чекатимуть вашої поради, підтримки.

Батьки, пам'ятайте! Вашу дитину виховує кож­на хвилина життя, кожний куточок землі, кожен ваш крок, слово, справа, з якими її особистість стикається ніби випадково, мимоволі.

Враховуйте основні методи виховання й пере­конання, справи, стимулювання.

РОЛЬОВА ГРА «БУТИ НА ЗЕМЛІ ЛЮДИНОЮ»

Мета заходу: виховувати людяність, гуманізм у взаєминах, доброзичливість, повагу до старших, великодушність та самопожертву, скромність; вчити опановувати мистецтво спілкування, навички взаємодопомоги; збуджувати інтерес до філософських роздумів про сенс життя на Землі; сприяти формуванню моральної культури.

Основні завдання:

– підготовка школярів до розуміння сенсу життя;

– формування моральної свідомості, звичок і навичок і досвіду мо­ральної поведінки;

– сприяння засвоєнню моральної культури, на основі якої формується моральний ідеал, передача вихованцям соціального досвіду;

– удосконалення комунікаційних навичок;

– передавання вихованцем соціального досвіду;

– формування мовної культури, активності особистості вихованця через включення його в рольову гру.

ХІД ЗАХОДУ

Учитель. Добрий день усім гостям та вам, діти. Сьогодні ми спро6уємо відчути себе філософами. Поміркуємо над темою «Бути на Землі Людиною». Проблема людини й людяності хвилювала людство в усі часи. Ще у V столітті до н, є. китайський філософ Конфуцій писав про те, що в кожній людині треба виховувати людяність та доброзичливість. Що ж таке людяність, на вашу думку?

(Школярі висловлюють свої думки.)

Учитель. Отже, бути людяним — це опановувати мистецтво спілкування та навички взаємодопомоги радіти успіхам ближніх; лю­бити та жертвувати; плакати та сміятися, переживати та сподіватися.

Як кажуть:

Не віджени колючим словом

Того, хто руку подає,—

Так можна навіть випадково

І щастя втратити своє.

Навіщо живе людина? Який слід вона повинна залишити по собі? Перш ніж ви почнете міркувати над цим питанням, я прочитаю притчу, яку написав В. Сухомлинський.

Старий майстер збудував кам'яний будинок. Став осторонь та диву­ється. «Завтра в цьому будинку оселяться люди»,— думав він з гордістю. А в цей час біля будинку грався семирічний хлопчик. Він скочив на щой­но цементований поріг і залишив на ньому відбиток своєї маленької ніжки.

— Навіщо ти зіпсував мою роботу? — із докором запитав майстер.

Минуло багато років. Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його склалося так, що він часто переїжджав з місця до місця, ніде дов­го не затримувався. Ні до чого не привертався — ні руками, ні душею. Прийшла старість. Згадав літній чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому відвідати свою батьківщину. Приїхав чоловік на рідну землю. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі тільки плечима знизують — ніхто не пам'ятає цього чоловіка.

Зустрівся по дорозі старий дідусь та й запитує:

— Щось, можливо, ти залишив після себе? Чи є в тебе син або донька?

— Ні, не маю ні сина, ні доньки,— відповів літній чоловік.

— Можливо, ти посадив у нашому селі сад чи бодай деревце?

— Ні, не посадив я саду...

— Можливо, ти поле засіяв?

— Ні, не працював я в полі...

— А, можливо, ти вірші пишеш, пісні складаєш?

— Ні, і цього я не вмію...

— Тоді хто ж ти такий? Що робив ти все своє життя? — з подивом за­питав дідусь.

Нічого не міг відповісти літній чоловік. І раптом він згадав ту мить, коли залишив слід на порозі одного будинку. Підійшов чоловік до нього, стоїть будинок. Ніби учора збудований, а на порозі – закам'янілий слід його дитячої ніжки. «Ось і все, що залишиться після мене на землі,— з гіркотою подумав літній чоловік.— Але цього так мало! Не так потрібно було прожити своє життя...».

Ось така історія. Як ви гадаєте, у чому трагедія життя цієї людини?

(Висловлювання школярів.)

Учитель. І щоб ніколи не відчувати гіркоти життєвого полину, не відчути у зрілі роки, що життя пройшло марно, потрібно самому собі дати відповідь: у чому сенс мого життя? Чого я хочу досягти? Ким я повинен бути?

З давніх-давен філософи оцінювали роль справжньої людини. Вони шукали людський ідеал. Таких філософів часто називали диваками Але такі диваки прикрашали світ. Сьогодні у нас є нагода поспілкуватися з ними. Вони блукають по життю, шукаючи відповіді на свої запитання, освітлюють дорогу вогником надії. І не будемо дивуватися, якщо такі диваки з'являться серед нас.

Людина. Ось, погляньте, який дивак з'явився. Невже він із тих, хто може прикрашати світ? Дивіться, він із вогником удень! Хто ти, чоловіче, і що ти шукаєш з вогнем у храмі науки серед білого дня?

Діоген. Я грецький філософ і прийшов до вас з IV століття до н. є. Я шукаю людину! Вогник ж допомагає мені знайти шлях до істини.

Людина. Ну й дивак! Він шукає людину. А хіба ти не зустрічав по дорозі сюди тисячі людей? Хіба ж ти без вогнища не бачиш, як пере­населена наша планета? Куди б ти не пішов чи не поїхав, тобі не роз­минутися з людьми.

Діоген. Так, я бачу, що всі ви маєте вигляд людей. Але мати ви­гляд людини неважко, а от бути справжньою людиною — дуже складно. Чи знаєте ви, що означає бути людиною?

(Висловлювання учнів.)

Діоген. Мені приємно, що ви, покоління XXI століття, розумієте глибинний зміст цього поняття.

(Робота в групах. Перша група створює проект «Образ сучасника», друга готує відповідь на запитання. Які риси свого характеру, вдачі я хотів-би пронести крізь усе життя?». Третя група складає проект «Я у майбутньому».)

(Проекти оформляються яскравими фломастерами, експонуються на дошці.)

(Коментарі вчителя і Діогена.)

Діоген. Я радий нашій сьогоднішній зустрічі. Я ще не бачу у вас великих вад і заповідаю вам: будьте завжди Людьми. Набирайтеся життє­вої мудрості і, пізнавши в житті зло, не йдіть на угоду зі своєю совістю, Завжди залишайтеся доброчесними. Шукайте шлях до істини. Нехай у цьому вам допомагатиме мій вогонь. Прощавайте!

(Діоген залишає клас.)

Учитель. Символом пошуку істини у нас буде вогонь, залишений мудрецем. Вогонь може освітити шлях. Вогонь може зігріти й звеселити, дати світло, надію добрим людям. Але водночас ніколи не зігріє тих, хто в серці має такі вади, як пиху, примхливість, скупість, лінь, гнів, жадіб­ність, заздрість тощо. Нехай же на вашому шляху зустрічаються тільки хороші, добрі люди.

Часто кажуть що у кожної людини є дві дороги. Перша — вузька, без­водна, засипана камінням, сповнена небезпек... Тільки наприкінці вона стає рівною, в оточенні родючих садків. Друга дорога — поросла квітами, сповнена насолоди. Наприкінці вона стає кам'янистою і небезпечною Яка дорога вам більше подобається? Яку б ви обрали для себе?

(Висловлювання школярів.)

Учитель. Вам подобається перша. Це добре. Але чому ця дорога така важка?

Ніщо у житті не дається без зусиль, важкої наполегливої праці. Лю­дина, яка з дитинства навчилася долати перешкоди, допомагати іншим, не піддаватися спокусам, перемагати власні лінощі, може стати справж­ньою людиною, домогтися в житті того, до чого вона прагне.

(Поетична пауза. Учні декламують вірші про сенс життя, які вони підібрали са­мостійно.)

(До класу заходять казкарі. Вони вітаються з дітьми і закликають їх порину­ти в дитинство, згадати, які казки вони читали, і уже з позицій дорослих побачили в них філософські ідеї.

Один з казкарів розповідає фрагмент казки Андерсена «Равлик і трояндовий

З ранньої весни до першого снігу цвів трояндовий кущ і бувщас­ливий, даруючи радість усім навколо. У затінку його гілок причаївся у завитку равлик, розмірковуючи в самотній тиші про сенс життя.Він вважав себе особою духовно звеличеною. Зневажливо відгукувавсяпро невтомну щедрість сусіда, хизуючись своєю відчуженістю від буденної марності. Час забрав і того куща, і того равлика.

У чому ж справжня духовність людини — у самозакоханості, у самозаглиблені чи в самовіддачі на благо ближнього? Жити для себе, замкнувшись у колі особистих проблем, чи жити відкрито, заради друзів?

(Висловлювання школярів.)

(Учитель читає учням вірш В. Крищенка. Учні, прослухавши вірш, складають свій відгук.).

Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти

І світлу обирать дорогу.

Я вірю в силу доброти,

Що має долю роботящу,

Що хоче, щоб і я, і ти,

І все було у світі кращим.

Учитель. У різних життєвих ситуаціях залишайтеся на висоті. Ніколи не втрачайте віри. Життя смугасте і в ньому чергуються не­вдачі, злети і падіння. У царя Соломона була каблучка, на якій було вирізьблено «Усе минає». Пам'ятайте про це. І радість не вічна і сум не вічний. Пам'ятайте добро. Можна забути того, із ким разом смі­явся, але ніколи не забувайте того, із ким плакали. Будьте вищі від усяких пліток, заздрощів, образ. Умійте прощати. Умійте прощати всім, а собі — ніколи.

Пильнуйте за своїми думками,

Вони стають словами.

Пильнуйте за своїми словами,

Вони стають учинками,

Вони стають звичками,

Вони стають характером.

Стежте за своїм характером,

Бо він визначає вашу долю!

Найкоротша відстань між людьми — усмішка.

Тож частіше усміхайтеся.

(Робота в групах — учні складають словесний портрет Людини і великої літери. Усні рецензії на словесні портрети.)

Учитель. Наприкінці зустрічі, шановні школярі, прошу вас ви­словити свої міркування щодо скарбниць мудрості.

На дошці записані влучні вислови, учні читають їх і коментують. Такими висловами можуть бути:

«Життя, так само, як і байку, цінують не за довжину, а за зміст». (Сенека)

«Усяку людину слід судити за її справами». (Сервантес)

«Генії шукають перешкоди, а перешкоди шукають геніїв». (Р Ролан)

«Люди не народжуються, а стають тими, ким вони є». (Гельвецій)

«Тоді людина стає кращою, якщо ви покажете їй, якою вона є». (А. Чехов)

«Не бійся друзів; найгірше, що вони можуть зробити,— це зрадити тебе. Не бійся ворогів; найгірше, що вони можуть зробити,— це вби­ти тебе: Бійся байдужих. Через їхню мовчазну згоду у світі є і зрада, і вбивство». (Р. Еберхарт)