Мораль і влада. Проблеми політичної журналістики

Журналістика і влада є взаємозалежними, хоча у кожного свої інтереси. Журналістам влада потрібна як джерело офіційної інформації, а владі журналісти - щоб орієнтуватися в настроях населення та інформувати його про свої дії. Водночас влада і мас-медіа є природними опонентами, адже одне з головних завдань журналістики - пильно стежити за діями влади аби не допустити зловживань і проявів авторитаризму. Журналісти мають бути "сторожовими псами" демократії, тому концепція "гарного уряду", тобто такого уряду, який журналісти повинні одностайно підтримувати, позбавлена сенсу.

Процес розвитку сучасної журналістики в Україні доволі своєрідний у порівнянні зі ЗМІ Європи чи США. Після доби «темників» у нас з’явилась свобода слова, якою ми лише вчимося користуватися. Вже зараз можна виокремити три доволі небезпечні тенденції в політичній журналістиці: недотримання професійних стандартів журналістами, поява джинси та перехід провідних або відомих журналістів з лав четвертої влади до списків кандидатів у народні депутати або помічників політичних партій чи блоків.

У порівнянні з двома першими тенденціями, найбільш загрозливою видається третя, згідно з якою новини, соціально й політично важливі ток-шоу, формат гостей в студії, за рішенням топ-менеджменту деяких ЗМІ і через пасивність окремих журналістів, перетворюються на інформаційну "джинсу". За політичну "джинсу" несе моральну відповідальність кожен з авторів, редакторів й менеджерів.І це на сьогоднішній день найбільш небезпечна й соціально шкідлива тенденція. Власники деяких ЗМІ, зокрема на телебаченні, за неофіційною інформацією, сприяють продажу не лише новини посюжетно чи місця гостя в студії. Продаються навіть "потрібні" політику запитання в ток-шоу та інших програмах задля покращення іміджу респондента. Загроза такої тенденції очевидна: ЗМІ можуть створити невиправний ефект викривленого інформаційного дзеркала.

 

59. Права та обов"язки журналістів під час виборів

Під час виборів журналісти мають, в принципі, такі самі права і обов'язки, як і у міжвиборчий період. Особливість передвиборчих перегонів для мас-медіа полягає в тому, щоб максимально забезпечити інтереси аудиторії. Це означає, що аудиторія повинна отримати інформацію про програми всіх політичних сил, про те, хто з них здатний виконати свою програму, яка історія виконання передвиборчих обіцянок тією чи іншою політичною силою. На жаль, поки що мас-медіа України зі своїми обов'язками не справляються.

Журналіст маг бути чесним і неупередженим. Якщо він стає на бік певної політичної сили і починає маніпулювати інформацією, його фахова кар'єра маг завершитися.

Особливої уваги у передвиборчій кампанії потребує подання й опрацювання результатів опитувань громадської думки. Використовуючи відповідні процедури, журналіст маг інформувати аудиторію про рівень ангажованості та достовірності результатів соціологіних досліджень.

Слід уникати участі в інформаційних війнах, у "зливанні" компромату.

У різних країнах існують різні правила розміщення (або заборони розміщення) політичної реклами. Головне - чітко відділяти рекламу від редакційних матеріалів. Глядач, слухач, читач маг право знати, де матеріали, за які журналістам заплатили, а де ті, які вони створили, щоб виконувати свою місію з інформування аудиторії.

Пряма участь у виборчій кампанії суперечить професійній діяльності журналіста. Конфлікт інтересів треба усувати шляхом припинення журналістської діяльності на час виборів.

Вимоги чесності, правдивості, неупередженості, збалансованого пооданні інформації про позиції різних політичних сил у передвиборчій кампанії незмірно зростають.

Відповідно до статті 34 Закону “Про вибори народних депутатів України” представники засобів масової інформації мають право без дозволу або запрошення бути присутніми:

на засіданнях виборчих комісій усіх рівнів;

у приміщенні, де проводиться голосування;

під час підрахунку голосів;

під час встановлення результатів голосування.

Єдина вимога Закону - кількість представників від одного ЗМІ обмежується двома особами, але законодавством не передбачена акредитація журналістів в дільничних та окружних виборчих комісіях – тільки при ЦВК.

Документами, які підтверджують статус журналіста є: редакційне посвідчення, посвідчення журналіста, видане Національною Спілкою журналістів України або незалежною медіа-профспілкою.

Виборча комісія може позбавити журналіста права бути присутнім на її засіданні виключно у разі, якщо цей журналіст протиправно перешкоджає проведенню такого засідання. Відповідне рішення приймається на засіданні комісії двома третинами від складу комісії і не може бути прийнято одноособово будь-яким членом виборчої комісії незалежно від посади, яку ця особа у комісії обіймає.

Під час проведення засідання виборчої комісії, у тому числі під час підрахунку голосів та під час встановлення результатів голосування присутні журналісти мають право проводити фото-, кінозйомки, аудіо- та відеозаписи. Виборча комісія своїм рішенням, офіційні спостерігачі, довірені особи кандидатів не можуть заборонити проведення журналістами таких зйомок або записів.

Фрілансери – мають такі ж права, як і штатні журналісти

 

60. Метод "маски"

Існують суперечливі методи для збору інформації. Наприклад, «методом маски» користуються майже всі досвідчені репортери, в їх арсеналі не менше десятка таких масок - від «уважного слухача» до «суворого ревізора». Однак є ще і «метод зміни професії». Цей метод використовують зазвичай для того, щоб краще зрозуміти специфіку того чи іншого заняття, а так само для того, щоб отримати від оточуючих відомості не в ролі представника преси, а в більш нейтральній якості. Тут труднощі пов'язані з тим, що працю, якою збирається зайнятися репортер, він зазвичай знає недостатньо глибоко і тому ризикує завдати шкоди справі і людям, з якими працює.

Закон обмежує сферу застосування «методу зміни професії». Журналіст не може виконувати обов'язки юриста, міліціонера, осіб, які займають виборні посади й наділених владними повноваженнями, використовувати як прикриття при зборі відомостей професію лікаря.

Умовчання про свою роботу, кому це допомагає отримати необхідні відомості, не тільки припустиме, але і цілком виправдане. Репортер може йти всюди як простий громадянин, не демонструючи редакційного посвідчення і тому відчувати все те, що випадає на долю звичайної людини. Узагалі ж, замовчувати про свою професійну приналежність журналіст маг право лише до тих пір, поки його про це не запитали. Але на першу ж вимогу він зобов'язаний пред'явити редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його особу і повноваження (Закон «Про ЗМІ», ст.49 п. 9).

“Метод маски” – улюблений метод журналістів- інвестигейторів. Так, німецький журналіст Герхард Кроммредер проводив свої розслідування, перевтілюючись у неонациста, магазинного злодія,

турецького біженця. Тоні Аверган, американський журналіст, разом із дружиною, під чужим прізвищем, з фальшивими документами, переїхав в Нікарагуа, де більше двох років проводив газетне розслідування наркомафії. Він опитав більше 200 чоловік, склав список із 29 імен ватажків, американських чиновників корупціонерів, які допомагали злочинцям.

Найвидатніший майстер “методу маски” – німецький журналіст Гюнтер Вальраф. Перевтілюючись у представників різних прошарків суспільства, він не лише досконало змінював свою поведінку, але й у 1974 році вперше застосував метод буквальної зміни зовнішності. Експеримент вдався і з його допомогою журналіст оприлюднив факти корупції в страховому концерні, який

належав генеральному консулу Швеції в ФРН Герлінгу (матеріали розслідування Г.Вальраф опублікував у своїй книзі “Ви там – нагорі, ми тут – унизу”).

Колеги журналісти називають метод буквальної зміни зовнішності “вальрафен” (тобто як у Вальрафа), а сам метод стає все популярнішим.

Різновид “методу маски”, коли журналіст фізично змінює свою зовнішність шляхом пластичних операцій, накладанням перук тощо, є дуже ефективним, оскільки дає можливість зібрати інформацію

зсередини, уникнути перекручень. Але, наскільки нам відомо, в Україні цей метод не застосовується,оскільки для його ефективного використання, крім значних фінансових затрат, необхідні певні акторські здібності.

Натомість часто використовується українськими журналістами розслідувачами другий варіант “методу маски”, який є не менш ефективним, – коли журналіст збирає інформацію, удаючи із себе

представника будь якої професії чи соціальної групи: державного службовця, священнослужителя, вчителя, працівника правоохоронних органів т.д.

Таким чином, “метод маски” дозволяє створювати ефект присутності (читач ніби на власні очі бачить те, що відбувається, ніби насправді чує голоси головних героїв) і посилює образно емоційний вплив на читача, а факти, отримані в результаті такого збору інформації, відрізняються детальністю, правдивістю, яскравістю. За допомогою “методу маски” журналіст дізнається ту інформацію, яка найчастіше приховується від широкого загалу.

Український теоретик журналістики М.Василенко зазначає, що “характерною рисою “методу маски” є залучення до стилістичного арсеналу журналістських творів яскравої метафоричності, великої кількості діалогів, карколомного сюжету – всього того, що раніше було пріоритетом пригодницької літератури”

 

Фабрикування інформації.

Фабрикування інформації - це поширення у ЗМІ вигаданої інформації. Цей засіб є неприпустимим, тому що журналістика існує задля інформування суспільства про події, явища та процеси, що дійсно відбуваються.

Маніпулювання громадською думкою через поширення не правдивої інформації вже, власне, не є журналістикою. Ті, хто це роблять, втрачають право називатися журналістами.

В Україні випадки поширення неправдивої інформації взагалі вважаються одним із елементів піару. Найбільш не винні випадки поширення неправдивої інформації-це поширення штучних рейтингів, де «свій» кандидат лідирує, а суперники набагато відстають від нього. Часто вигадану інформацію використовують для просування чи збільшення обсягу продажу певних товарів.

Часто для дезінформації використовують інтернет-медіа. Через це в багатьох поважних газетах та телекомпаніях взагалі заборонено користуватися інтернет-джерелами та посиланнями на них. Якщо інформація сфабрикована, то її «викидають» ненадовго, щоб на неї мали послатися газети та телерадіокомпанії, що беруть участь у спецоперації з дискредитації певного політика чи товару. Новим видом порушення, що пов*язаний з інтернетом, є запуск сфальсифікованих повідомлень нібито від інформаційних агентств. Через це, інтернет- провайдери розпочали процес саморегулювання.Так, прийнято «Кодекс поведінки» і створено Фонд «Безпечна мережа», який допомагає провайдерам визначитися, є та чи інша інформація незаконною.

 

62. Плагіат. Компеляція.

«Плагіат (від латинського plagio - викрадають), умисне привласнення авторства на чужий твір літератури, науки, мистецтва, винахід або раціоналізаторську винахід (повністю або частково). За такі дії передбачена кримінальна і цивільна відповідальність».

Плагіат є брутальним порушенням не тільки норм професійної етики, а й законодавства. Це означає, що порушник має бути покараний,як осудом з боку колег, так і в судовому порядку.

Дотримання авторського права - це ще одна проблема, яка виникає у зв*язку з розвитком глобальних комп*ютерних мереж. Наприкінці 1996 р. представники Міжнародної організації із захисту інтелектуальної власності обговорили у Женеві три нові міжнародні договори про введення авторського права в інтернеті. В проектах передбачено такі умови: електрона копія користується такими самими правилами, що й оригінал, і при її копіюванні необхідно виплачувати авторський гонорар.Ці правила стосуються і тимчасових файлів(музика, відео,тощо). Дуже часто плагіат використовується в ЗМІ, тому що деякі працівники лінуються побігати по місту чи по цікавим точкам і зробити власний матеріал, через це вони користуються матеріалами власних колег і видають його за свій. Це є не професійно і не дає змоги розвиватися.

Компеляція-(лат. compilatio — букв. крадіжка, грабіж, від лат. compilo — грабую) — неоригінальний, несамостійний твір; праця, побудована на використанні інших творів.

Процес написання твору, наукової праці на підставі чужих матеріалів без самостійного дослідження та опрацювання джерел; компілювання.