Харківська журналістика (х.ж.) як предмет наукового вивчення.

Харківська журналістика (х.ж.) як предмет наукового вивчення.

Традиція вивчення історії х. ж. пов’язана з важливим місцем Харкова у культурній та політичній історії України. Спочатку з’явилися праці, які мали дотичність до х. ж. початку ХІХ ст. (портрети та некрологи діячів тощо). На початку ХХ ст.. визначними істориками Слобожанщини Д. І. Багалієм і М.Ф. Сумцовим закладена традиція наукового вивчення х. ж. Багалій - перший автор окремого дослідження «Заслуги Харк. Університету в справі розвитку місцевої журн-ки». Також включив розділ про х. ж. до розвідки з історії Харкова. Автор як історик обмежувався загальними оцінками, не аналізував конкретний матеріал з жур-ки. Сумцов звернув увагу на потребу вивчення «Губернських відомостей», працював над створенням портретів журналістів. Обидва автори головною причиною виникнення жур-ки в Харкові вважають відкриття Універу у 1805. На поч. ХХ ст. журналісти у виданнях розміщують матеріали про історію своїх видань, видатних діячів. У 1920-ті рр. збираються матеріали з історії х.ж. поч. ХІХ ст., створюються перші аналітичні праці з історії більшовицької преси, досліджується бібліографія укр. преси. Новий період – період десталінізації рад. суспільства, 50-60 рр. Визначилися 2 напрямки. 1 – вивчення історії преси поч. ХІХ ст. (дослідники – Лященко, Ніженець – висвітлюють літ. дискурс преси, елементи укр.нац.самосвідомості). 2 – історія більшовицької преси: ігнорування будь-якої іншої (крім більшовицької) преси, витлумачення більшовицької ідеології як єдино правильної – історія жур-ки вцілому викревлена. Новий етап – з 1991 р. У 1993 створена перша інституція з вивчення історіі жур-ки – Науково-дослідний центр періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, який вивчає західноукр. пресу. Історію преси Східної України вивчає Київський нац. універ ім. Шеви. Зусилля науковців спрямовані на збирання матеріалу, створення бібліографічних покажчиків та довідкових видань. Співробітники Харківської наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка створили бібліографічний покажчик провідних харк. газет. Однак, ґрунтовних досліджень мало.Вчені зосереджують увагу на раніше заборонених темах (журнал «Вера и Разум»). Є спроби створити портрети журналістів. Розділи про х. ж. вводяться до праць з історії краю і міста. Перша розвідка з історії х. ж. – «Нарис історії журналістики Харк. губернії» І. Л. МИХАЙЛИНА!!!!!!!

 

Народження журналістики в Україні. Місце Харкова.

Думки дослідників щодо народження жур-ки в Україні розділилися. Перша частина (Дмитрук, Лещенко, Ніженець та ін.) визначає Харків містом, де з’явилася жур-ка в Україні, вважаючи її первістком «Харьковский еженедельник» (1812). Друга частина провідне місце надає Львову, де у 1776 р. видавалася газета французькою мовою («Львівська газета»). Не слід недооцінювати значення іншомовної преси на території України, адже часто саме вона відтворювала українське національне життя та формувала нац. свідомість. Автор книги «Історія укр. преси» Животко розділяє народження жур-ки на західних і східних укр. землях, залишаючи пріоритет за двома містами. Тобто журналістика у Львові, який входив до Австро-Угорської імперії, і в Харкові, який був у складі Російської імперії, виникла незалежно одна від одної.

 

Харківський університет і журналістика на початку ХХ ст.

Відкриття універу у 1804 надало Х. значення освітнього і культ. центру всієї підрос. України. Народження жур-ки в Х. відбулося завдяки наявності в ньому універу. Попечитель Харк. навчального округу граф С.О. Потоцький з метою залучення до універу ученого складу увесь 1804 подорожував Європою. Як наслідок – до Х. приїхала велика кількість іноземної професури, більшість - німці. Присутність нім. вчених відіграла вирішальну роль для жур-ки. Універський статус визначив 2 особливості харк. жур-ки: вона увібрала в себе дві пресові традиції: нім. та рос. Саме нім. професори виступили першими видавцями і редакторами періодичних видань. Так, перша г. «Харьковский еженедельник» була заснована німцями. Причетні вони і до зародження галузевої жур-ки, первістком якої став ж-л «Украинский домовод» (1817). Ці видавничі проекти відіграли роль для наслідування – до творення жур-ки підключилися й місцеві культ. діячі. Першим відзначився В. Маслович, створивши сатир. ж-л «Харьковский Демокрит». Одночасно поч. виходити «Украинский вестник». У стінах універу виникла і ідея видання «Харьковских известий». Згодом – «Украинский журнал», який відзначався універським рівнем важливих наукових праць. Жур-ка живилася працею професорів та студентів. Укр. стихія прокладала дорогу у російськомовній пресі в укр. віршах В. Масловича і П. Гулака-Артемовського, статей з укр. історії. Саме в Х. універі закладено укр. традицію жур-му – і всьо тут!!!

 

Моделі виникнення журналістики та їх реалізація в Харкові.

Існує 3 моделі виникнення жур-ки: економічна (комерційна), політична і просвітницька. В економічній, найдавнішій, моделі жур-ка розглядається як підприємство з продажу новин. Така модель характерна для Німеччини, Англії. Жур-ку тут зосереджена у приватних руках. З усвідомленням могутності газети як засобу формування громадської думки, з’явилась політична модель. Вона запрацювала у країнах суворої централізації: Франції, Росії. Жур-ка тут користується фінансовою підтримкою держави. Наймолодшою є просвітницька модель. Вона сформувалася в момент, коли діячі нац.-визвольних рухів вирішили скористатися жур-ою для формування нац. ідентичності поневолених народів. Така модель розвивалася у Фінляндії, Україні. Головними є не інф., а духовні завдання жур-ки, яка відіграє національнотвірну місію. Виникнення жур-ки в Х. безпосередньо пов’язане з заснуванням універу. Вирішальну роль відіграла присутність у місті великої групи німецьких учених, запрошених викладати. Саме вони прищепили Х. німецьку концепцію жур-ки і виступили першими редакторами і видавцями газет, заснованих на приватних засадах. Та харк. жур-ка паралельно увібрала в себе і російську пресову модель. Розвивалася жур-ка в Х. на рос. політ. основі. Адже в «цензурній» Росії уряд цілком усвідомлював вплив, який друковане слово може справляти на маси. Крім того, Х. як укр. підросійське місто не міг залишитися поза просвітницькою моделлю жур-ки. Після прикладу, який подали німецькі професори, до участі у творенні видань долучились і місцеві культурні діячі. Головним завданням яких стало формування нац. самосвідомості пригноблених українців. Жур-ка в Х. пройшла всі три шляхи виникнення і розвитку жур-ки, що зумовлено, передусім, історичним становищем міста у складі Рос. імперії.

 

Німецька модель виникнення журналістики та причини її застосування в Харкові.

Німецька модель виникнення жур-ки (економічна) має свої особливості формування. Німеччина – держава з давніми традиціями журналізму. Саме тут існувала найбільш потужна рукописна жур-ка. У 1609 – зафіксовані перші 2 друковані газети. У Німеччині виходить і перша щоденна газета. Друга особливість формування німецької жур-ки – внутр. політ. ситуація в країні: в межах її етнічного простору існувало більше 300 держав. Тому вся нім. жур-ка була регіональною, загально німецької не існувало. Крім того, нім. преса виникала і розвивалася як приватні комерційні підприємства. Уряди своєї жур-ки не мали.

Для народження харк. жур-ки вирішальну роль відіграла присутність у місті великої групи німецьких учених, запрошеник викладати у відкритий універ. Саме вони прищепили Х. свою нац. концепцію жур-ки і виступили першими видавцями й редакторами періодичних видань. Крім того, слід враховувати й ту велику кількість народів, які проживали у Рос. імперії, що сприяло зародженню жур-ки у провінції. Та визначальна ролт – універ. Жур-ка в Х. виникла за німецькою моделлю завдяки заснуванню тут універу, дєвочкі!

 

Харьковский Демокрит».

Сатиричний журнал «Х.Д.» у 1816 почав видавати студент універу В. Маслович, який раніше співробітничав з «Харьковским еженедельником». Головна ідея часопису – в запровадженні просвітницького варіанту народності, самоцінності простонародності як основи буття. Гумористична спрямованість лишалася в межах загальної моральної проблематики. Маслович був другим автором (після Котляревського), який спробував писати худ. твори живою народною укр. мовою. А «Х.Д.» - перший часопис, який надрукував укр. літ. твори. Та Маслович виїхав до Петербурга – журнал припинив своє існування. «Х.Д.» - перший сатирико-гумористичний журнал, спроба згуртувати літ. сили. Часопис було засновано як приватне підприємство і довго залишався єдиним таким виданням. В подальшому активно діяла рос. традиція одержавлення жур-ки. В Х. універ став інституцією, яка дістала повноваження на видання преси (бо таких держ. установ не було тоді в Х., а універ рулив, шо капец – культурний центр + державний, але з внутр. автономією).

Харьковские известия».

Ідея видання газети виникла у стінах універу. Розпочав видання «Х.и.» (1817-1823) А.А. Вербицький – учений, літератор, який вже мав книгодрукарську практику.

«Х.е.» були щотижневою газетою. Та через два роки цензурний комітет наказав усунути Вербицького від редагування. Видавцем стала Рада Харк. універу, яка призначила відповідальними за випуск групу викладачів (Гулак-Артемовський, Склабовський та ін..). Газета перетворювалася на дайджестові видання, яке передруковувало новини з центральної преси. В результаті – зменшення передплатників, занепад газети. Газета – пам’ятка духовного життя України. Важливе значення має перший період існування. Видання мало три розділи: «Повідомлення», «Суміш» і «Об’яви». Відділ об’яв містив повідомлення про нові книжки, продаж нерухомості, інформацію побутового ха-ру (н., про загублені барсєткі:) Такі об’яви, на думку цензорів, принижували образ Х. в суспільній свідомості!!!У другий період відділ оголошень було скорочено і надано офіційного спрямування – друкувались повідомлення губернського правління, об’яви універу. Розділ «Суміш» вміщав переважно анекдоти (в тому числі літературні), сенсаційні новини комічного ха-ру. Головну частину газети займав відділ повідомлень. У «Внутрішніх повідомленнях» - інфо про столичне життя, далі – про провінційні міста. «Зарубіжні повідомлення» - про столиці європ. держав, дипломатичні переговори. Усі інформ. матеріали були передруковані зі столичних урядових газет – «Московские ведомости» і «Северная почта». Так держава встановила монополію на інфо. Вербицький спробував порушити цю традицію – запропонував особав, що рушали за кордон бути кореспондентами. Це можна вважати другою причиною усунення Вербицького від редагування, адже у другому періоді таких спроб не було. Все – з центр. офіційних видань. Лише харк. повідомлення створювалися на місці – про губернаторство, події в місті, універ. Відзначився своєю співпрацею з газетою В.Н. Каразін (В. К. «з села Кручика» - підпис). На сторінках газети Гулак-Артемовський говорить про намір видання літ. часопису «Муза», який так і не був здійснений.

 

Украинский журнал».

«У.ж.» (1824-1825) було дозволено видавати за двох умов: часопис повинен залежати від універу; упорядковувати його повинен один з членів універу. Їм став О.В. Склабовський з кафедри історії рос. літ. Це перше видання, на обкладинці якого було зазначено «издаваемый Х. универом». Поділу на розділи часопис не мав. В одну рубрику збиралися матеріали пвд заголовками «Вірші» і «Суміш». Саме в цей час міністерство освіти було передане під контроль духовенства. І релігійно-проповідницька проблематика стає типовою для «У.ж.». Джерела таких статей – доповіді на Біблійному товаристві та зборах універу. Та вплив універу був і позитивний: друкувалися матеріали з природничих наук. Журнал друкував праці, що становили практичний інтерес. Слабко були представлені історія та етнографія. Найвагоміше місце у науковому відділі посідали праці, пов’язані з естетикою. Відзначився матеріал І. Кульжинського, який звернув увагу на багатство укр. фольклору і на літ. укр. мову. Хоч часто погляди автора є досить суперечливими, стаття – перша постановка питання про укр. письменство. Головним автором літературознавчих матеріалів був редактор О. Склабовський. У праці «Розгляд оди, вибраної Ломоносовим з Іова» автор критично розглядає твори Ломоносова. До цього критика в рос. суспільстві була відсутня. Стаття «Про наслідування» доводить думку, що всі худ. твори – лише копії, зняті з природи. Природа розумілась як справжній, історичний, міфологічний та ідеальний світи. Крім того, наслідування – шлях для поетичного навчання. Праця «Про користь і мету поезії» визначає центральне місце поезії у житті освіченої людини. Поезію поєднує в собі філософію та історію, доповнюючи та збагачуючи їх поетичною формою та почуттям. Поезія має під виглядом задоволення давати повчання! У журналі друкувались і доволі посередні поетичні твори Склабовського. Крім того, було надруковано 4 вірші декабриста В. Раєвського про становище політ. в’язня. Обговорювалась також поема К. Рилєєва, що могло послужити закриття журналу. Худ. проза представлена слабко. Друкувалися релігійно-дидактичні твори І. Вернета.

Філософія у журналі ВР

Філософський відділ будувався за принципом від простого до складного. У перших річниках - статті проф.Кудрявцева «Що таке філософія» - початкові філософські знан­ня. Тут публікувалися першоджереа класики античної філософії (Сенека, Цицерон), праці з нової філософії (П. Свєтлов «Учення Фейєрбаха про походження релігії», Т. Буткевич «Данський філософ Серен Киркегор…і» та ін.), переклади праць з нової філософії рос мовою (Г. Струве «Сучасна анархія духу та її філософ Фрідріх Ніцше»: Анархія виросла з революційності. Найгірше - анархія духу, що походить від індивідуалізма та суб*єктивізм ВР не підтримував ідей Ніцше, нещадно критикував), розглядалася філос. проблематика рос і заруб літ-­ри, літ. твори, у яких вик-ся біблійна тематика (Після ст.М. Муратова «Ернест Ренан і його „Життя Ісуса"» Буткевич критикує книгу Ренана, бо він описує Ісуса як історичну особу. Каже, шо Ренан брудний атеїст), розгляд давньорус. літ-ри. На стор.ВР розгорталися полеміки (Істомін(Стоянов) і Соловйов про об'єднання Західної і Східної християнської церкви. Істомін: об'єднання можливе лише на ґрунті право­славної церкви. Дискусія з теми толстовства. Остроумов пише про моральне руйнування Толстого на сторінках «Сповіді». Розвінч. толст-ва - провідна тема журналу і церкви. Буткевич проголошує проповідь, у якій він критикує постулати Толстова. Також, пізніше, розвивалася полеміка з1.Питання смертної кари. П.Кратиров казав шо коли Ісус не противився своїй страті, то він типу дозволив см.кару, шо вбивство і см.кара – різні речі. Буткевич заявив,що він проти см.кари, а потім ляпнув,що заповідь «Не убий!» відноситься тільки до злочину, але не до покарання. 2.Тема нового становища духівництва (про кон.незалежн.священиків і про виборність свящ.сільською громадою). Коли єп..стає Арсеній,. у ВР з*явл. більше політики. Часто автори піднімають тему соціалізму: Галахов «Соц-ні утопії XIX віку…» писав, що соц-зм принизив людину до тваринних інстинктів, культ плоті відкинув людство в епоху язичництва). З*являються частіше матеріали реферативного характеру та передруки. У ВР було репрезентовано чорносотенську орг-цію (нею стала ст. Страхова «Кант як великий учитель моральності…» Єпархаільний з*їзд 1906 глосував за спрощення ВР. Рішення: закрити філос.відділ. Статті набули більш ужиткового х-ру(Власовський «Релігія і народність як основи вихо­вання»). З*явились мемуари (спогади І.Пічети).Багато мат-лів присв.архієпископу Арсенію. Але редакція продовж.вміщувати у ВР глибокі філос.твори. До ВР писали парафіяльні священики – ужитково-прагматичні статті. Почалася І Св.в. Незваж.на це, ВР тримав наукову планку (досл. О.Ходзицького про життя, діяльн. і бого­сл-філос світогляд проф.філос.Юркевича – вперше висв. доробок української філософської школи). Філос.відділ зробив визначний внесок у вивчення античної філософії й риторики, патристики, історії християнської церкви та іс­торії Російської православної церкви, нової й сучасної філософії.

 

Церковна історія у ВР

Церковний відділ вміщував у собі проп. єпископа Амвросія, настоят. Харк. Кафед­р. Собору протоієрея Т. Павлова, проф. богосл. Харк. унів про­тоієрея Буткевича, ректора семінарії протоієрея І. Кратирова. Традиція ВР – публ. проп. з нагоди провідних реліг. і де­рж.свят. Протягом усієї історії свого існування ВР друкував переклади найкращих творів зарубіжних авторів, публікувалися наук. праці про­відних укр і рос істориків церкви та правосл публіцистів. (Буткевич «Зло. Його сутність і походження»); проф. В.К. Надлер: про діяльність Олександра І у контексті еволюції його релігійного світогляду, подав картину дипломатичної і військової боротьби в Європі в період наполеонівсь­ких війн; проф. І.М.Корсунський: статті про Митропол. Моск. Філарета, проф. М.Барсов: про проповідників 4 стол. на Сході, портрети засновників християнського ораторства на тлі релігійно-суспільного життя їх епохи; М.С.Стеллецький: стаття про структ., особл., фінансування, наук.роботу Харк. колегіуму. Такі дослідження, як Т. Буткевича, В. Надлера, І. Корсунського, М. Барсова, П. Горського-Платонова, М. Стеллецького були окрасою журналу, започаткували в ньому традицію високої наукової твор­чості, яка відзначалася ґрунтовністю у висвітленні предмета, сумлін­ністю у ставленні автора до теми дослідження. Безсумнівно, що такі праці були надбанням не лише журналістики, але й науки, а це і є найвищою похвалою для редакції.

Газета «Рідне слово»

Укр. щотижнева, 1917, 22№.Споч.видавцем значився Харк.губ.орг.ком-т. Ред.-Г.Хонкевич.1-5№ -заклик до усвідомлення себе укр.-ми та єднання, добра для усього укр.народу(гасло).16.04. була обрана Губ. Укр. Рада, Хоткевич став її членом. «РС» мало стати органом Ради-але його не затвердили→Х-ч зробив г-ту приватною, став її ред. та головним автором. Мат-ли:публіцистика, теми:піднесення нац. свідомості, заснув. «Просвіт», обґрунтування для У. потреби в автономії та незалежності, полеміка з рос. псевдодемокр-ми. Ст. «Кілька думок»-обурення від Харк. повітового учительськ. з“їзду, де вирішували, чи існує укр. народ та його мова. Він роз”яснює знач. для укр. свідомості запровадження укр. мови в освіту.Публ-є свою промову в Х. міській думі з укр. питання-про несправедливість того, що в складі місцевих органів самоврядування-тільки один представник від укр.-ців-ніякої рівності націй нема!→боровся за справедл. розв”язання нац. питання. Ек. руїна, страйки друкарів→між 29.07 і 14.10 у виході газети-перерва→відновл. На три номери. В ост. №-ст. «Сьогоднішній день»-про переконання автора у згубності для укр..народу шляху анархії, коли він перебуває у Рос.державі. Порятунок-федеральний устрій. «РС» виконала свою місію. Проф. ведення, публіц-ний захист культ. та політ. інтересів укр. народу-видатне явище!

 

Харківська журналістика (х.ж.) як предмет наукового вивчення.

Традиція вивчення історії х. ж. пов’язана з важливим місцем Харкова у культурній та політичній історії України. Спочатку з’явилися праці, які мали дотичність до х. ж. початку ХІХ ст. (портрети та некрологи діячів тощо). На початку ХХ ст.. визначними істориками Слобожанщини Д. І. Багалієм і М.Ф. Сумцовим закладена традиція наукового вивчення х. ж. Багалій - перший автор окремого дослідження «Заслуги Харк. Університету в справі розвитку місцевої журн-ки». Також включив розділ про х. ж. до розвідки з історії Харкова. Автор як історик обмежувався загальними оцінками, не аналізував конкретний матеріал з жур-ки. Сумцов звернув увагу на потребу вивчення «Губернських відомостей», працював над створенням портретів журналістів. Обидва автори головною причиною виникнення жур-ки в Харкові вважають відкриття Універу у 1805. На поч. ХХ ст. журналісти у виданнях розміщують матеріали про історію своїх видань, видатних діячів. У 1920-ті рр. збираються матеріали з історії х.ж. поч. ХІХ ст., створюються перші аналітичні праці з історії більшовицької преси, досліджується бібліографія укр. преси. Новий період – період десталінізації рад. суспільства, 50-60 рр. Визначилися 2 напрямки. 1 – вивчення історії преси поч. ХІХ ст. (дослідники – Лященко, Ніженець – висвітлюють літ. дискурс преси, елементи укр.нац.самосвідомості). 2 – історія більшовицької преси: ігнорування будь-якої іншої (крім більшовицької) преси, витлумачення більшовицької ідеології як єдино правильної – історія жур-ки вцілому викревлена. Новий етап – з 1991 р. У 1993 створена перша інституція з вивчення історіі жур-ки – Науково-дослідний центр періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, який вивчає західноукр. пресу. Історію преси Східної України вивчає Київський нац. універ ім. Шеви. Зусилля науковців спрямовані на збирання матеріалу, створення бібліографічних покажчиків та довідкових видань. Співробітники Харківської наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка створили бібліографічний покажчик провідних харк. газет. Однак, ґрунтовних досліджень мало.Вчені зосереджують увагу на раніше заборонених темах (журнал «Вера и Разум»). Є спроби створити портрети журналістів. Розділи про х. ж. вводяться до праць з історії краю і міста. Перша розвідка з історії х. ж. – «Нарис історії журналістики Харк. губернії» І. Л. МИХАЙЛИНА!!!!!!!