Тимофій Буткевич як публіцист ВР.

ТимІвБуткевич – визначна постать у журналі ВР. Написав багато монографій («Архієпископ Інокентій Борисов (Біографічний нарис)»: сусп.-політ. епоха та церк. жит­тя, залучалися архівні матеріали, аналіз праці церковного діяча; «Зло, його сутність і походження»: добро є щось необхідне, що з*явилося за Божественним планом, зло – щось випадкове, не створене Богом. Аналіз етичних концепцій усіх філос. систем. Бог є недосяжним до обмеженого людського розуму. Зло служить мотивом до проявів любові й милості Божої до людей; «Невір'я XIX віку»: огляд провідних філос. концепцій століття (вчення Канта, Фіхте, Гегеля, Шеллінга, Гердера, Фейєрбаха, Шопенгауера та ін.), наголошує на матеріаліст. елементах у світогляді філософів). Буткевич бере участь у дискусії з теми толстовства. Критика Остроумова на «Сповіді» Толстого у статті «Граф Лев Миколайович Толстой». Буткевич прогол. проповідь - критика постулатів Толстова «не протився злу» і «не сприяй злу» Бутк нічо не знав, а рассуждав. У праці «Огляд рос сект та їх учень» розглянув всі варіанти рос.протестантизму, зміст їх учень і способів богослужіння. Хоча Бутк. переїжджає до СПб у кінці 1909 – не перестає бути автором ВР. ВР друкував політичні про­мови Бутк в Державній Раді (позиція - ортодоксальність, нетерпимість до будь-якого відхилення від ка­нонічного православ'я). У своїх промовах Бутк протестує проти на­дання старовірам права розповсюдження свого вчення, він висловлювався за утримування силоміць на­родів Рос імперії у межах офіційної православної церкви; Також Бутк. вважав, що Малоросії не слід відділятися від Росії, виступав проти змішаних шлюбів. Буткевич возвеличував Рос правосл церкву перед католицькою. Але як наслідок закону про віротерпимість 1905 р. з правосл. пішло більше 200 тис людей. Всупереч зусиллям Бутк довести історичну справедливість, красу, відповідність Євангельським заповітам і богоугодність православ'я, громадяни Росії переходять у католицтво.Проговорився про марність своїх героїч­них зусиль. Повертається до Харк у 1924. Був заарештований. Помер у 1925.

 

Філософія у журналі ВР

Філософський відділ будувався за принципом від простого до складного. У перших річниках - статті проф.Кудрявцева «Що таке філософія» - початкові філософські знан­ня. Тут публікувалися першоджереа класики античної філософії (Сенека, Цицерон), праці з нової філософії (П. Свєтлов «Учення Фейєрбаха про походження релігії», Т. Буткевич «Данський філософ Серен Киркегор…і» та ін.), переклади праць з нової філософії рос мовою (Г. Струве «Сучасна анархія духу та її філософ Фрідріх Ніцше»: Анархія виросла з революційності. Найгірше - анархія духу, що походить від індивідуалізма та суб*єктивізм ВР не підтримував ідей Ніцше, нещадно критикував), розглядалася філос. проблематика рос і заруб літ-­ри, літ. твори, у яких вик-ся біблійна тематика (Після ст.М. Муратова «Ернест Ренан і його „Життя Ісуса"» Буткевич критикує книгу Ренана, бо він описує Ісуса як історичну особу. Каже, шо Ренан брудний атеїст), розгляд давньорус. літ-ри. На стор.ВР розгорталися полеміки (Істомін(Стоянов) і Соловйов про об'єднання Західної і Східної християнської церкви. Істомін: об'єднання можливе лише на ґрунті право­славної церкви. Дискусія з теми толстовства. Остроумов пише про моральне руйнування Толстого на сторінках «Сповіді». Розвінч. толст-ва - провідна тема журналу і церкви. Буткевич проголошує проповідь, у якій він критикує постулати Толстова. Також, пізніше, розвивалася полеміка з1.Питання смертної кари. П.Кратиров казав шо коли Ісус не противився своїй страті, то він типу дозволив см.кару, шо вбивство і см.кара – різні речі. Буткевич заявив,що він проти см.кари, а потім ляпнув,що заповідь «Не убий!» відноситься тільки до злочину, але не до покарання. 2.Тема нового становища духівництва (про кон.незалежн.священиків і про виборність свящ.сільською громадою). Коли єп..стає Арсеній,. у ВР з*явл. більше політики. Часто автори піднімають тему соціалізму: Галахов «Соц-ні утопії XIX віку…» писав, що соц-зм принизив людину до тваринних інстинктів, культ плоті відкинув людство в епоху язичництва). З*являються частіше матеріали реферативного характеру та передруки. У ВР було репрезентовано чорносотенську орг-цію (нею стала ст. Страхова «Кант як великий учитель моральності…» Єпархаільний з*їзд 1906 глосував за спрощення ВР. Рішення: закрити філос.відділ. Статті набули більш ужиткового х-ру(Власовський «Релігія і народність як основи вихо­вання»). З*явились мемуари (спогади І.Пічети).Багато мат-лів присв.архієпископу Арсенію. Але редакція продовж.вміщувати у ВР глибокі філос.твори. До ВР писали парафіяльні священики – ужитково-прагматичні статті. Почалася І Св.в. Незваж.на це, ВР тримав наукову планку (досл. О.Ходзицького про життя, діяльн. і бого­сл-філос світогляд проф.філос.Юркевича – вперше висв. доробок української філософської школи). Філос.відділ зробив визначний внесок у вивчення античної філософії й риторики, патристики, історії християнської церкви та іс­торії Російської православної церкви, нової й сучасної філософії.

 

Церковна історія у ВР

Церковний відділ вміщував у собі проп. єпископа Амвросія, настоят. Харк. Кафед­р. Собору протоієрея Т. Павлова, проф. богосл. Харк. унів про­тоієрея Буткевича, ректора семінарії протоієрея І. Кратирова. Традиція ВР – публ. проп. з нагоди провідних реліг. і де­рж.свят. Протягом усієї історії свого існування ВР друкував переклади найкращих творів зарубіжних авторів, публікувалися наук. праці про­відних укр і рос істориків церкви та правосл публіцистів. (Буткевич «Зло. Його сутність і походження»); проф. В.К. Надлер: про діяльність Олександра І у контексті еволюції його релігійного світогляду, подав картину дипломатичної і військової боротьби в Європі в період наполеонівсь­ких війн; проф. І.М.Корсунський: статті про Митропол. Моск. Філарета, проф. М.Барсов: про проповідників 4 стол. на Сході, портрети засновників християнського ораторства на тлі релігійно-суспільного життя їх епохи; М.С.Стеллецький: стаття про структ., особл., фінансування, наук.роботу Харк. колегіуму. Такі дослідження, як Т. Буткевича, В. Надлера, І. Корсунського, М. Барсова, П. Горського-Платонова, М. Стеллецького були окрасою журналу, започаткували в ньому традицію високої наукової твор­чості, яка відзначалася ґрунтовністю у висвітленні предмета, сумлін­ністю у ставленні автора до теми дослідження. Безсумнівно, що такі праці були надбанням не лише журналістики, але й науки, а це і є найвищою похвалою для редакції.

Літературна критика в журналі ВР

Автори журналу ВР роз­глядали філос. проблематику рос і зар літ. Так Снегірьов у ст..«Філософське світоспоглядання Ф. М. Достоєвського» (1885). Інтерпретує письменника в дусі ідеології свого часопису: Достоєвському приписувалася не критика церкви в цілому, а лише західного католицизму, сутність якого вбачалася в «проголошенні ідеї насильницького єднання». Журнал ВР завжди вдавався до бо­госл-філос. розгляду найбільш актуальних творів ху­дліт. Часто ВР писав про Леоніда Андрєєва: Д. Брянцева, О. Бургова, П. Нечаєва (усі в 1909). Це не зовсім літ.критика, а оцінка з т.з. християнства. Бугров вважав, що Андреєв не має право на худ.вимисел та власну інтерпретацію, бо це злочин проти христ-ва. За всю іс­торію ВР у ньому не було надруковано жодного позитивного відгуку на художній твір сучасної літератури, а лише їх критичні розбори – відповідність до першоджерела. Інакше – гріх. Журнал виявляв активну зацікавленість тв. Толстого, особливо тоді, коли після його смерті посилився авто­ритет толстовства. Дослідження В. Тихомирова «Релігія, філософія і мораль Л. М. Толстого» (1911) є викладенням учен­ня Т. і критикою погляду ортодокс. Правосл. церкви. Правосл. публіцисти боролися з толстовством, але його популярність не зменшувалася. Свящ. І. Дмитревський у статті «Особистість графа Толстого і причини його впливу на суспільство» (1912) все ж таки визнав Толстого генієм, але зауважив, що його талант мав руйнівну силу. Тож критика ВР – оцінка твору з т.з. ортодоксального христ-ва, а не з т.з. законів тексту.