СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ



Сільське господарство складається з рослинництва і тваринництва. За вартістю продукції рослинництво перевищує тваринництво.

Рослинництво – цевирощування зернових, технічних, кормових, овочевих, баштанних культур і картоплі, садівництво, виноградарство і квіткарство.

Провідні культури в землеробстві – зернові: озима та яра пшениця, жито, озимий і ярий ячмінь, кукурудза, овес, гречка, просо і рис. Основна зернова культура України – озима пшениця. Основні райони його вирощування – Лісостеп і північні райони Степу. Яра пшениця має нижчу врожайність порівняно з озимою, її посіви розміщені головним чином у степових районах України з більш суворими зимовими умовами, де практично відсутній постійний сніговий покрив. Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Основні райони його вирощування – Полісся і захід Лісостепу. Овес поширений у тих самих районах, що й жито, і слугує допоміжною зернофуражною культурою. За рівнем виробництва зерна Україна посідає одне з провідних місць у світі.

Технічні культури досить різноманітні: соняшник, цукровий буряк, льон-довгунець, хміль, тютюн. Соняшник займає близько двох третин усієї площі технічних культур (2,1 млн га). Основні площі соняшнику зосереджені в степовій зоні та на півдні лісостепової. Найвища концентрація посівів спостерігається у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях. Важливе місце з-поміж технічних культур займають цукрові буряки, що використовуються для виробництва цукру. Основними регіонами вирощування цукрових буряків є області Лісостепу, Північного Степу, південної частини Полісся.

В Україні вирощують також тютюн, хміль, лікарські рослини. Плантації тютюну поширені в Криму, Придністров’ї та Закарпатті. Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарської промисловості використовують хміль. Цю культуру вирощують здебільшого у Житомирській, Рівненській областях. Головним районом вирощування лікарських рослин є Крим.

Важливими галузями сільськогосподарського виробництва є садівництво та виноградарство. Різні райони України спеціалізуються на вирощуванні різних плодів. У центральних і південних областях черешні, горіхи, абрикоси та інші плодові дерева ростуть у виснажених лісосмугах, уздовж автошляхів, у лісах. Великі плантації винограду розташовані на півдні держави і в Закарпатті. Близько 80 % усіх площ виноградників зосереджено в Херсонській та Одеській областях, у Криму. Високоякісні європейські сорти вирощують у південній частині Криму.

Тваринництво України традиційно спеціалізується на виробництві м’яса, м’ясопродуктів, молока, яєць й інших продуктів харчування. Тваринництво поділяється на скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво тощо. На розміщення тваринництва великий вплив чинить кормова база. Головна галузь тваринництва – скотарство. Основними продуктами скотарства є молоко, м’ясо і шкіра тварин. Скотарство розвинене повсюдно. Свинарство – друга за значенням галузь тваринництва. Свинарство забезпечує населення продуктами харчування – м’ясом і салом, а легку промисловість – шкірою, щетиною та ін. Птахівництво орієнтується на фуражне зерно, що переробляється на корм, розвивається в приміських зонах великих міст. Ця галузь спеціалізується на розведенні курей, індиків, качок, гусей, виробництві м’яса, яєць, пера і пуху.

На структуру, розміщення, спеціалізацію тваринництва України істотно впливає кормова база, різна в різних районах держави і залежна від ряду місцевих особливостей.

Тісний зв’язок сільського господарства з природно-кліматичними умовами зумовлює зональний характер його спеціалізації. Так, у територіальній структурі сільського господарства України виділяються три зональні аграрні комплекси (зони) – лісовий (поліський), лісостеповий, степовий; гірські регіони – Карпатський і Кримський, а також поза зональні приміські території.

Поліський льоно- , картопле- , тваринницький комплекс займає 19 % площі сільськогосподарських угідь країни. Він сформувався в межах українського Полісся. Провідною галуззю є м’ясо-молочне скотарство (понад 25 % м’яса і 20 % молока в Україні). Найвища за товарністю галузь – льонарство, (95 % льоноволокна), нижче – картоплярство (48 % товарної картоплі). Крім того, тут виробляється понад 15 % цукрового буряку, понад 6 % товарного зерна, овочі (7 %), а також свинина, м’ясо птахів, яйця, баранина і вовна.

Подальший розвиток поліського комплексу пов’язаний зі спеціалізацією на високоінтенсивному м’ясному і м’ясомолочному скотарстві. З цією метою розширюються площі зернобобових культур і багаторічних трав, створюються культурні пасовища. Спеціалізованими галузями тут стали хмелярство, звірівництво, мисливські господарства, а також розведення риби і водоплавних птахів у природних і штучних водоймах.

Лісостеповий буряко-, цукро-, тваринницько-зерновий комплекс займає 35 % площі сільськогосподарських угідь України. Він сформувався в межах лісостепової природної зони.

Степовий тваринницько- зерново- соняшниково- овочеплодівницький комплекс сформувався в межах степової природної зони України, він охоплює понад 40 % її території. Серед галузей насамперед виділяють скотарство (на півночі – молочно-м’ясне, південніше – м’ясо-молочне), свинарство, вівчарство і птахівництво, тобто на галузі тваринництва припадає близько 60 % товарної продукції України (м’ясо, молоко, вовна, яйця). Тут зосереджені великі площі озимої пшениці, кукурудзи, ярого й озимого ячменю, проса, гороху, рису. Степовий комплекс виробляє близько 55 % усього зерна України. Найвищу товарність мають соняшник, виноград, плодово-ягідні культури. Додатковою галуззю є картоплярство на зрошуваних землях. Ураховуючи унікальне сприяння природно-кліматичних умов, тут необхідно розширювати площі багаторічних насаджень персика, абрикоси, яблуні, сливи, груші, черешні.

Нарівні з цим потрібно збільшувати посівні площі овочевих (томат, баклажан, солодкий перець) і баштанних культур (диня, кавун). Важливого значення набуває розвиток парниково-тепличного господарства (виробництво ранніх овочів і вирощування розсади для інших районів країни).

Гірські регіони Карпат і Криму спеціалізуються на тваринництві (вівчарство і скотарство м’ясо-молочного напряму). У Криму вирощують тютюн, фрукти, овочі, виноград. У Прикарпатті розвинені зернове господарство, картоплярство, хмелярство, у Закарпатті – виноградарство, вирощування тютюну.

Приміське господарство сформувалося навколо великих міст і промислових центрів. Його головне завдання – забезпечення міського населення малотранспортабельною продукцією землеробства і тваринництва. Основними галузями є овочівництво, садівництво, птахівництво і молочно-м’ясне тваринництво. Розвивається парниково-тепличне господарство.

Україна характеризується високим ступенем освоєння земельного фонду; на сільськогосподарські угіддя припадає 60 % його площі. Характерною рисою структури сільськогосподарських угідь України є загальна висока питома вага розораних земель (80 %), а в Кіровоградській, Вінницькій і Тернопільській областях вона становить близько 90 %. Решта площ використовується під багаторічні насадження (1,5 %), сінокоси (3,1 %) і пасовища (11 %). На структуру сільськогосподарських угідь впливають природні, економічні й соціальні фактори. Так, землі лісостепової зони розорані на 85,4 %, землі Полісся – на 68,9 % (тут майже третину площі сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя).

Основу посівних площ України становлять посіви зернових культур (56 %). Вони відіграють провідну роль у всіх областях України, особливо тих, що розташовані у степовій і лісостеповій зонах.

За площею сільськогосподарських угідь Україна посідає одне з перших місць у світі. Найбільшу площу посівних земель займають посіви зернових культур, особливо озимої пшениці. Вирощування зернових культур має широтну зональність.

Таким чином, в Україні добре розвинені і рослинництво, і тваринництво. В Україні вирощують усі сільськогосподарські культури помірного поясу, а головна галузь тваринництва України – скотарство.

 

КТО ВКЛЮЧИЛ ВЕЧНЫЙ ХОЛОДИЛЬНИК ПЛАНЕТЫ?

Наверное, все слышали, что на Севере существует промороженный на огромную глубину грунт – вечная мерзлота. И еще по школьным учебникам известно, что занимает она гигантскую площадь, сопоставимую с территорией России. Но лишь немногим приходилось видеть эту вечную мерзлоту. Бульдозер снимает тонкий слой земли, и глазу открывается потрясающая картина: сплошной лабиринт уходящих в глубину мощных ледяных стен высотой с 15-этажный дом и толщиной до десяти метров. После вытаивания таких льдов на равнине образуются чудовищные воронки и кратеры, и местность делается похожей на лунную.

На необозримых равнинах Севера – Востока России ископаемый подземный лед нередко является главной горной породой. Огромные залежи погребенного льда, законсервированные в отложениях этих равнин, последняя и единственная дошедшая до наших дней форма древних льдов, порожденных ледниковыми эпохами. Когда-то ледяные пласты уходили далеко на север. Исчезающие острова Ледовитого океана, остатки этой древней “суши”. В 1936 году исчез остров Васильевский, расположенный у берегов Якутии, в 1956 году та же участь постигла и остров Семеновский – он растаял. На месте островов остались только обширные мелководья банки с ледяным дном. Наверное, легендарная Земля Санникова тоже исчезла когда-то в водах океана...

Изучая ископаемые льды и заключенные в них столбы грунта, исследователь получает сведения, необходимые не только для решения практических проблем. У него в руках оказывается единственный в своем роде ключ к удивительной загадке, над решением которой бьется уже не одно поколение ученых – геологов, географов, мерзлотоведов. Речь идет о причине формирования ледниковых эпох в Северном полушарии.

Всех нас интересует прогноз погоды на завтрашний день, а в какую сторону изменится климат нашей страны через десятилетие? Чтобы ответить на этот вопрос, нужно знать причины изменения климата в прошлом.

Почему Земля вдруг покрывается ледяным панцирем? Почему Европа совсем недавно, всего несколько десятков тысяч лет назад, напоминала современную Гренландию? Где искать причину Великих оледенений, на Земле или в космосе? Может быть, Солнце временами дает меньше тепла? Или Солнечная система, летящая в бесконечном пространстве, временами попадает в какие-то “холодные” участки, заполненные поглощающей солнечные лучи пылью? Или вулканы выбрасывают в атмосферу такое количество пепла, что солнечное тепло не доходит до земной поверхности? Может ли привести к резкому нарушению теплового баланса нашей планеты изменение циркуляции воздушных масс и теплых океанических течений? И наконец, какая из этих (и еще десятков других) точек зрения ближе к истине? Увы, когда речь заходит о происхождении связанной с ними вечной мерзлоты, единодушия среди ученых нет.

Еще совсем недавно считалось, что тундра восточносибирских равнин скрывает древний, сохранившийся до наших дней ископаемый ледник. К такому выводу приходили многие исследователи, глядя на 50-метровые ледяные стены с зажатыми в них земляными столбами где-нибудь на берегах Восточно – Сибирского моря или в обрывах рек Яны, Индигирки и Колымы. Известный полярный путешественник Э. В. Толль писал: “Глядя на подобное обнажение, никто не усомнится, что лед представляет собой более древнее образование, а трещины, заполненные слоями глины, более новое”. Но вот другой полярный путешественник, знаменитый Ф. Нансен, совершивший в 1913 году поездку по Восточной Сибири, думал по этому поводу совсем иначе: “Размышляя о залегающих в почве Сибири ледяных слоях, я пришел к тому заключению, что большинство ходячих объяснений этого явления неправильно. Эти слои не могут являться остатками древних ледников, каким-то образом уцелевшими и занесенными сверху песком и глиною. Ледяные слои эти должны были образоваться в глубине почвы, там, где находятся сейчас. По-моему, процесс образования этих ледяных слоев скорее всего можно было бы назвать конденсацией. Как показывает опыт, главное значение имеет тут самый верхний, почвенный слой. Где он представлен ровной и плоской торфяной толщей, являющейся плохим проводником тепла, там почва и летом не оттаивает, остается вечно мерзлой”.

Эта точка зрения долгое время оставалась забытой. И только в пятидесятых годах было, наконец, доказано, что никакого оледенения на равнинах Северо-востока СССР вообще никогда не было. А чем этот район отличается от Европы? На первый взгляд, лишь тем, что он расположен гораздо севернее. Почему же покровные ледники лежали на Юге и отсутствовали на Севере? И откуда все-таки взялись вечномерзлые грунты и подземные льды? Какие причины вызвали общее похолодание климата? Как ухитрялись добывать пропитание многочисленные стада мамонтов, носорогов, бизонов, оленей и почему они вымерли в более теплую эпоху? Как, наконец, можно победить вечную мерзлоту?

Эти и многие другие проблемы занимают ученого-мерзлотоведа С. Томирдиаро, книга которого выпущена Магаданским книжным издательством в 1972 году. Некоторые идеи автора могут показаться спорными. Однако все без исключения они интересны и заставляют задуматься и специалистов, и просто читателей.

Даже человеку, весьма далекому от проблем мерзлотоведения, наверняка интересно будет узнать о том, что ископаемый лед, оказывается, образовался в виде огромных вертикальных жил в морозобойных, разрывающих грунт трещинах. А их высота связана с тем, что они росли не вниз, а вверх, одновременно с накоплением на равнинах мощных толщ лёсса, мельчайшей пыли, принесенной ветром из центральных областей Азии. Именно лёсс является реликтом древней почвы, законсервированным вместе с трупами мамонтов в вечном холодильнике Восточной Сибири,

В эпоху похолоданий на равнинах Якутии, Магаданской области и на Аляске расстилались непривычные нам тундры, а сухие и холодные лёссовые степи. Резко континентальный холодный климат свидетельствует о том, что Ледовитый океан был закрыт сплошным паковым льдом толщиной в десятки метров, а полюс холода в отличие от современного, видимо, совпадал с Северным полюсом.

Влага же, необходимая для наземных оледенений, поступала в Евразию с Атлантического океана, а в Северную Америку – с Тихого. До полуостровов Чукотки и Аляски влажный воздух фактически не доходил.

Автор высказывает интересную мысль о том, что под тяжестью массы льда во время покровного оледенения Европы опускался подводный порог, отделяющий Атлантику от Ледовитого океана. При этом теплые воды Атлантического океана проникали в Полярный бассейн и вели к резкому потеплению (вспомним, что сейчас зима на Северном полюсе гораздо теплее, чем в Верхоянье). В результате, как это ни удивительно, подземные льды начинали таять не с юга, а с севера! Не одна Земля Санникова, а тысячи эфемерных архипелагов разрушались в водах арктических морей. А вместо арктических высокотравных степей возникали сырые и бесплодные моховые тундры и болота. Иначе говоря, опровергается известная всем “истина”, что тундра находится на Севере потому, что там холодно. Как раз наоборот, тундра возникла сравнительно недавно вследствие резкого потепления и увлажнения климата. Резкое ухудшение ландшафта восточносибирских равнин, по-видимому главная причина вымирания удивительно богатого и разнообразного животного мира ледникового периода, в том числе и мамонтов.

Томирдиаро С. разработал интересный метод восстановления лугов и степей на севере путем осушения тундровых озер с их последующим периодическим пропахиванием и затоплением для уничтожения мхов. Нансен оказался прав! Для ликвидации бесплодных тундр и создания на их месте богатых пастбищ надо бороться не с климатам – он и так достаточно теплый, – а с мхом.

Промышленное освоение бескрайних равнин Северо-Востока России еще только начинается. Здесь открыты золотоносные россыпи, идет интенсивное строительство приисков и рудников, дорог, портов, аэродромов. Проблемы, которые поднимает С. Томирдиаро, волнуют инженеров, геологов, гидротехников, дорожников, строителей, студентов, всех, кто должен знать о коварных свойствах вечномерзлых грунтов.

ЕКОНОМІЧНА СИТУАЦІЯ

Україна, яка є великою європейською країною, має добре розвинену промислову базу, родючу землю сільськогосподарського призначення, висококваліфіковані кадри та розвинену систему освіти.

Україна є багатою на природні ресурси, зокрема на природні копалини.

І хоча поклади нафти значною мірою вичерпані, вона має інші важливі джерела енергії, такі як вугілля, гідроенергетика та сировина для атомної енергетики. В Україні добре розвинена чорна металургія, що забезпечує виробництво чавуну, сталі та широкого спектра металовиробів, включаючи труби. Упродовж останніх років Україна входить до десяти найбільших світових виробників сталі. Іншою важливою галуззю економіки є хімічна та нафтохімічна промисловість, яка, серед іншого, виробляє кокс, мінеральні добрива, кислоти та соду. Товари, що виробляються в Україні, містять металургійне обладнання, дизельні локомотиви, трактори та автомобілі. Країна володіє потужною високотехнологічною промисловою базою, включаючи електронну промисловість, виробництво товарів військового призначення, космічну галузь, є також одним із найбільших виробників цукру, зерна, м’яса та молочних виробів.

Україна заохочує зовнішню торгівлю та інвестиції. Верховна Рада (Парламент України) прийняла законодавство про іноземні інвестиції, відповідно до якого іноземним інвесторам дозволяється придбання у власність бізнесових структур та майна, а також вільне вивезення прибутків і доходів. Для Європи Україна є важливою транзитною країною, через газотранспортну мережу якої надходить газ із Росії до Європейського Союзу. Україна не лише є незалежною від зовнішніх поставок електроенергії, а й сама експортує її до інших країн. Прийнята в країні енергетична стратегія спрямована на поступове зменшення виробництва електроенергії на основі споживання газу та нафти, на користь атомної енергетики, а також на застосування енергозберігаючих технологій, які дозволять скоротити промислове споживання газу. Українська національна валюта – гривня – була впроваджена у вересні 1996 року і залишалася стабільною до 2008 року, коли розпочалася світова фінансово-економічна криза. Виважена бюджетна та монетарна політика, зростання внутрішнього попиту та розвиток національного ринку, поряд зі сприятливою зовнішньою кон’юнктурою на окремі експортні позиції української продукції, забезпечили підйом економічної активності у більшості галузей економіки протягом 2003–2008 років і на цій основі – підвищення рівня життя громадян. Після десятирічного економічного спаду, з 2001 року, відбувалося зростання реального внутрішнього валового продукту. Зокрема, у 2005, 2006, 2007 та 2008 роках реальний ВВП в Україні збільшувався на 2,6, 6,7, 7,2 та 2,1 % відповідно. Водночас у 2009 році через значний вплив світової фінансово-економічної кризи українська економіка зазнала відчутних втрат від різкого скорочення експорту внаслідок падіння світових цін та попиту на товари, особливо на продукцію металургійної та хімічної промисловості, підвищення вартості та обмеження доступу до фінансування, як зовнішнього, так і внутрішнього. Падіння ВВП становило у 2009 році 15,9 %, промислове виробництво скоротилося на 21,9 %, інфляція сягнула 14,9 %. Накопичувалися серйозні бюджетні проблеми, внаслідок яких утворилися глибокі диспропорції у фінансовій сфері. Реалізація у 2010 році Урядом України заходів, спрямованих покращання ситуації у фінансовому секторі, підтримку збалансованого зростання та зменшення його залежності від кон’юнктурних чинників, сприяло досягненню економічної та фінансової стабілізації в Україні. У 2010 році зростання ВВП становило 4,2 %, промислове виробництво зросло на 11 % (у 2009 році спостерігався спад на 21,9 %), обсяги експорту збільшилися на 29,6 %. Ці позитивні тенденції зберігалися і у 2011 році – у січні-лютому обсяги промислового виробництва збільшилися порівняно з відповідним періодом 2010 року на 10,5 %, експорт – на 46,8 %.

Зростання валового внутрішнього продукту України у 2011 році було найбільшим у Європі. ВВП України у 2011 році зріс на 5,2 %. Відбулося це в умовах світової кризи і невизначеності зовнішніх ринків. Зростання ВВП супроводжувалося також стабільною ціновою ситуацією, зокрема, зростання цін і тарифів за рік становило лише 4,6 % і було найнижчим за останні 8 років. Результати економіки України в 2011 році є задовільними, вони створюють гарну основу для продовження економічного зростання в 2012 році. Приріст ВВП у 5,2 % дав змогу громадянам України в цілому в минулому році купити на 15 % товарів і послуг більше, ніж у 2010 році. Найбільші темпи зростання обсягів продажу в порівняних цінах спостерігалися щодо придбання автомобілів, комп’ютерної та іншої обчислювальної техніки, одягу, електропобутових товарів, будівельних матеріалів, овочів, кондитерських виробів, м’ясопродуктів та молокопродуктів. Обсяги надходжень до держбюджету за 2011 рік перевищили показники 2010 року і становили 314 млрд 572,5 млн грн, а надходження до загального фонду Держбюджету зросли на 28 %, до 265 млрд 823 млн грн. Це дорівнює 103,3 % планових показників. Надходження від сплати податку на прибуток становили 54 млрд 739,4 млн грн (115,1 % до плану), що на 18 млрд 775,2 млн грн або на 52,2 % більше за показник 2010 року. Сума ПДВ з вироблених в Україні товарів становила 76 млрд 175,5 млн грн (100,2 % до плану). Це на 22 млрд 538,5 млн грн (на 42 %) перевищує відповідний показник 2010 року. Крім того, надходження до спецфонду бюджету становили 48 млрд 749,8 млн грн. Станом на 1 січня 2011 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну становив 44,7 млрд дол. США, що на 8,5 % більше обсягів інвестицій на початок 2010 р., та в розрахунку на одну особу становив 978,5 дол. США. Найбільшими країнами-інвесторами є Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Франція, Велика Британія. Надходження до держбюджету від внутрішніх і зовнішніх державних запозичень за 2011 рік становили 80 млрд 655 млн грн при річному плані 116 млрд 109 млн грн. Уперше за 4 роки зламано негативну тенденцію зростання державного боргу. Завдяки виваженій борговій політиці на кінець 2011 року рівень боргу становив 27 % від ВВП, тоді як 2010 року показник був близько 30 %.

Результати 2011 року – пожвавлення зовнішньоекономічної діяльності, зростання товарообороту. Зовнішній товарооборот України у 2011 році збільшився на 40 % і становив 152 млрд дол. США. У 2011 році формувалися позитивні тенденції та стимули для довгострокового економічного зростання на основі усунення диспропорцій розвитку та зміцнення конкурентоспроможності економіки України. Ключовими елементами економічної політики були заходи з енергоефективності й енергозбереження, розбудови транспортно-комунікаційних мереж, стимулювання інноваційних процесів тощо. Уряд планує , що у 2012 році ВВП України досягне рівня 2007 року та становитиме приблизно 200 млрд доларів. Забезпечити цей рівень ВВП можна за рахунок визначених урядом пріоритетних галузей, таких як ІТ та фармацевтика, а також виробництво зерна. Реалізується Програма економічних реформ на 2010–2014 роки, яка визначає основні напрями трансформацій в усіх сферах економічного життя України з метою стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи, формування режиму максимального сприяння для бізнесу, модернізації інфраструктури та базових секторів економіки. Особливу увагу приділено заходам з підвищення ефективності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти та медичного обслуговування. Верховна Рада України прийняла новий Бюджетний кодекс, який радикальним чином реформує бюджетну систему країни. Зокрема, запроваджується середньострокове бюджетне планування, посилюється контроль за бюджетними коштами та відповідальність за їх нецільове використання, децентралізується управління державними фінансами. Прийнято Податковий кодекс, який запроваджує один із найліберальніших у Європі податкових режимів: ставка податку на прибуток підприємств поступово буде знижена з 25 до 16 відсотків, податок на додану вартість – із 20 до 17 відсотків. Також вводиться автоматичне відшкодування ПДВ. У 2008 р. Україна виконала свої зобов’язання щодо вступу до Світової організації торгівлі та створення сприятливого внутрішнього економічного середовища. 16 травня 2008 року Україна стала 152-м членом СОТ.

 

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Під терміном “БАНК” розуміють установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності та терміновості.

Основне завдання банку – здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Банківська система – організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв’язку, яка існує в тій чи ін­шій країні в цілком визначений історичний період.

Залежно від упорядкованості банків, відповідно до чинного банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

– однорівневу банківську систему;

– дворівневу банківську систему.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв’язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й цент­ральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції із кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн із тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система, що характерна для країн з ринковою економікою, складається із двох рівнів.

Верхній рівень – центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

Нижній рівень – комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються у двох площинах: по вертикалі й по горизонталі.

По вертикалі – це відносини підпорядкування між центральним банком як керівним органом усієї банківської системи і комерційними банками.

По горизонталі – це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Як відомо, в Україні з 1987 року почалася реформа банківської справи, яка завершилась ухваленням у березні 1991 року Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Згідно з цим Законом в Україні було закладено основи класичної дворівневої банківської системи.

Верхній рівень – Національний банк України як центральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.

Нижній рівень – мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити населення країни і народне господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення націо­нальної економіки.

Центральним банкам, або банкам першого рівня, притаманні функції резервної системи: 1) емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розрахункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі “банку банків”; 2) кредитно-розрахункове обслуговування держави; 3) реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів

Банківська система в умовах ринку функціонує на основі певних умов.

Функції банківської системи:

1) трансформаційна – зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики;

2) функція створення грошей і регулювання грошової маси;

3) функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), що проявляється:

– у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи – від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

– у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

Необхідність існування банківської системи визначається двома групами причин:

1) потребою здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами – забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

2) забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному з його секторів. Банки при цьому повинні керуватися не лише своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи в цілому.

 

ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Із проголошенням політичної та економічної незалежності України постало питання про створення національної фінансово-кредитної системи. Справа в тому, що фінансова і кредитна системи, які функціонували в Україні на той час, виражали економічні відносини колишньої радянської політичної і господарської системи, а їх центральні установи знаходилися за межами української держави.

Не можна було здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення, забезпечити національний політичний і господарський суверенітет без формування і розвитку національної фінансової, грошової і кредитної систем.

Фінанси – це економічна категорія, що відображає економічні відносини у процесі створення й використання фондів грошових коштів. Фінанси є неминучим атрибутом як організації підприємницької діяльності, так і держави. Необхідність фінансів зумовлена об’єктивністю товарного виробництва, дією законів виробництва і законів обміну, національними інтересами держави і суспільства. У межах суспільства і держави фінанси, як і економічна система загалом, набувають національних ознак. Вони виражають сукупність національних відносин, за допомогою яких здійснюють розподіл валового суспільного продукту і національного доходу для утворення і використання грошових фондів на розширене відтворення сфери виробництва, соціальної інфраструктури і підвищення рівня життя людей.

Фінанси є основою формування та дії економічного і соціального механізму, тобто механізму функціонування виробництва і соціального розвитку.

За допомогою фінансів відбувається процес “з’єднання” робочої сили, коштів, праці і предметів праці в єдиний виробничий механізм, у якому реалізовуються економічні стимули та інтереси людини, колективу і держави, створюються матеріальні передумови задоволення соціальних потреб суспільства.

Рух фінансів “приводить” у дію робочу силу і її працю, матеріальні й сировинні ресурси, готові продукти виробництва, послуги, забезпечує зростання інтелектуального потенціалу і добробут суспільства загалом і кожної людини зокрема. Фінансові механізми “здійснюють” кругообіг придбаного капіталу і його нарощування. Рух фінансів у економіці схожий на рух крові в живому організмі, іх функції зводяться до живлення своїх систем.

Економіка, складовими частинами якої є трудовий, науковий, техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи настає їх недієздатність із відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система є чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування та акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому самому або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні й динамічні параметри.

За формами організації фінанси мають три рівні:

1) фінанси загальнодержавні;

2) фінанси підприємств і їхніх галузей;

3) фінанси населення.

Фінанси держави і підприємств забезпечують виконання функцій державою і підприємством або керівництвом галузі.

Загальнодержавні фінанси:

– державний бюджет;

– бюджет державного соціального страхування;

– фонд коштів державного майнового, приватного майнового і особистого страхування;

– фонд коштів державного кредиту.

– фінанси підприємств і галузей національної економіки:

– фінанси державних підприємств і галузей національної економіки;

– фінанси кооперативних підприємств;

– фінанси приватних підприємств;

– фінанси громадських організацій.

Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є національне виробництво.

Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений у грошових сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер державного суспільного устрою.

Система фінансів в Україні лише з 1990-х рр. почала формуватися як національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від її фінансової політики. Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання, відсутність стимулів до високоефективної праці призводили до збитковості підприємств у промисловості й господарств у агропромисловому комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з бюджету за рахунок більш ефективних підприємств, відтак зникав будь-який інтерес до добросовісного ставлення і продуктивної праці. Регіональні бюджети і фонди розвитку підприємств формували за нормативами, встановленими центральними відомствами. Ними ж регламентувалося і використання цих фінансових ресурсів. Фінансова система формувала споживацьку психологію виробників, відчужувала від підприємницької ініціативи, від уміння ризикувати під час створення нових виробництв, від потреби цінити кошти, ресурси, розраховувати витрати на виробництво.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала високоефективну працю, усувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підвищення життєвого рівня народу. Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переведення економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення та використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу

Перехід еко



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.203.87 (0.018 с.)