ФО та її взаємодія з іншими галузями філософії та наукового знання

Філософія і освіта. Дуалізм

Особливості філософського осягнення освіти:

- досліджує цілісний феномен освіти.

- надає перевагу ідеям, концепціям і парадигмам.

- розкриває значення освіти для суспільного розвитку.

Найважливіші функції освіти - це навчання і виховання у їх безперервній взаємодії. Тим самим мета будь-якої освітньої системи полягає у формуванні такого практичного світогляду людини, який би краще поєднував її професійну діяльність з тими загальними світоглядними цінностями, які закладені в основу даної системи. Відомий педагог і філософ Сергій Гессен вважає, що педагогічну діяльність в цілому треба розглядати як “прикладну філософію”. Але й освіта, у свою чергу, здійснює найбільший вплив на філософію. У зв'язку з цим видатний американський філософ і педагог Джон Дьюї писав: “Коли філософська теорія байдуже відноситься до виховання, то вона не буде жити”. Виходячи з цього, він розглядав саме результати освітньої діяльності як головний критерій істини її філософських засад, а систему освіти як найважливіший засіб “покращення суспільства”, вирішення його найгостріших проблем.

Взаємодія між філософією і освітою завжди відігравала суттєву роль у розвитку людства, що стало причиною появи такої проміжної між ними ланки як філософія освіти. Остання вивчає основні закономірності цієї взаємодії, її різні форми. Важливо відзначити, що філософія освіти не обмежується аналізом лише проблем офіційно визнаних педагогічних установ, бо освітня діяльність включає у себе і низку інших засобів формування людини: сім? я, інші малі групи, ЗМІ, література тощо.

Сучасна епоха поставила перед освітою, її філософськими засадами принципово нові найважливіші проблеми. Загострення глобальних проблем, яке все більше загрожує знищенню людства, потребує саме суттєвих змін усієї стратегії діяльності останнього, а тому і формування того нового типу практичного світогляду, який і визначає цю стратегію. У вирішенні даного завдання, головну роль, безумовно, повинна відігравати сучасна освіта. Але вона потребує і найсуттєвішого реформування на основі нової філософії освіти. Предмет “філософія освіти” викладається зараз майже у всіх вищих педагогічних (і не лише педагогічних) навчальних закладах розвинених країн. Усі ці зусилля спрямовані на пошук тієї сучасної парадигми нашої діяльності та механізмів її впровадження в сучасну освіту, яка б змогла позитивно вирішити глобальні та інші найгостріші проблеми сучасного людства.

Термін «філософія освіти» потребує деяких роз'ясненнях. Відповідно до вітчизняної традиції, термін «освіта» не ідентичний терміну «виховання» - слід було б говорити про «філософію освіти та виховання». Під «філософією» розуміється «філософствування», «пізнання сущого», а не інтерпретація філософських теорій в область педагогічної практики. Філософські теорії - лише один з компонентів інтегративного філософсько - педагогічного знання.

З точки зору філософії освіти «освіта» - це умова безперервності еволюції людства, духовний зв'язок часів і інтегральний стратегічний інтелектуально-моральний ресурс країни. Тому саме освіта, а не економіка, наука, техніка, або сама політика, є духовною першоосновою і універсальним інтелектуально-моральним ресурсом державної політики.

Філософія як світоглядна стратегія освіти. Методологічні функції освіти

У сучасній Україні "філософію освіти" визначають як сукупність світоглядних теорій (ідей), які зумовлюють методологію виховання і навчання, становлення відповідного типу особистості.

Закон суспільного відтворення

Суспільне відтворення – це економічний процес, в якому власне виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва – продукт, через відновлення ресурсів, з яких виробляється продукт, якщо ці ресурси є відновлювальними та залучення нових невідтворюванних ресурсів, а також через відновлення та розвиток форм і методів організації праці.

Види суспільного відтворення:

Просте– відновлення виробництва і спож. на кількісно та якісно незмінному рівні.

Звужене– відтворення виробництва та споживання в менших обсягах. Його спричиняють економічні кризи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є явищем тимчасовим. (наприклад 90-ті роки ХХ століття в перехідній екомоміці України)

Розширене – це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.

Суспільне- це процес суспільного виробництва, який взято не як окремий одноразовий акт, а як постійно повторюваний процес.

Це суспільне виробництво, що перебуває в постійному процесі свого відновлення. Він охоплює всі фази й всі без винятку сторони суспільного виробництва. Але в цьому надзвичайно складному макроекономічному процесі виділяють три основні моменти:

- відтворення матеріальних благ;

- відтворення робочої сили;

- відтворення виробничих відносин.

Відтворення матеріальних благ є кінцевою метою функціонування суспільного виробництва, адже тільки через їх постійне виробництво стає можливим процес обміну речовин між людиною і природою. Цей процес є підґрунтям суспільного відтворення, відображає сутність останнього і не має аналогів щодо своєї складності. Його кінцевим наслідком є постійний процес споживання створених матеріальних благ і такий самий постійний процес відновлення всієї сукупності матеріальних благ для їх наступного споживання.

Відтворення виробничих відносин являє собою процес, кінцевим результатом якого, перш за все, є відновлення статус-кво основних суб'єктів цих відносин. Такими основними суб'єктами суспільного виробництва є з одного боку, власники засобів виробництва, а з іншого - власники робочої сили (наймані працівники). Сутність цього процесу полягає в тому, що кожен з цих суб'єктів виходить з процесу суспільного відтворення в тій якості, в якій він у нього вступив. Власники засобів виробництва не тільки залишаються власниками певної кількості об'єктивного фактора виробництва, а й збільшують його розміри. Власник же робочої сили кожного разу виходить з процесу суспільного виробництва тільки власником своєї робочої сили.

Матеріальним результатом суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт. За своєю натурально-речовою формою він поданий матеріальними благами у вигляді певних речей і послугами, які теж є матеріальними, але не набувають речової форми.

 

Цілі в освіті

Освітні цілі - це свідомо визначені очікувані результати, яких прагне досягти дане суспільство, країна, держава за допомогою сформованої системи освіти в цілому в даний час і в найближчому майбутньому. Ці цілі соціально залежні від різних умов: від характеру суспільства, від державної освітньої політики, від рівня розвитку культури і всієї системи освіти і виховання в країні, від системи, головних цінностей.
Цілі освітньої системи - це конкретний опис програми розвитку людини засобами освіти, опис системи знань, тих норм діяльності і відносин, якими повинен оволодіти учень після закінчення навчального закладу. Неодноразово робилися спроби представити таку програму у вигляді моделі випускника школи або вузу, у вигляді професіограми фахівця конкретного навчального закладу. У сучасних умовах при доборі цілей зазвичай враховуються як соціальний запит держави і суспільства, так і цілі окремої людини, що бажає отримати освіту в конкретному навчальному закладі, його інтереси та схильності. Цілі навчання конкретної навчальної дисципліни уточнюють і визначають цілі освіти сучасної людини як такі і мети конкретного освітнього закладу з урахуванням специфіки дисципліни, обсягу годин навчального курсу, вікових та Інших індивідуальних особливостей учнів. Як правило, цілі показують загальні стратегічні орієнтири та напрямки діяльності педагогів і учнів.

У спектрі провідних цілей освіти по відношенню до особистості учня можна виділити наступні:

· розкриття індивідуальних задатків особистості;

· прилучення учня до світової та національної культури через освоєння систематизованих основ наук і мистецтв;

· ціннісне виховання та розвиток світогляду як системи ціннісних орієнтацій і поглядів на світ, місце людини в ньому;

· фізична виховання;

· загальна та професійна підготовка до трудової діяльності;

· виведення особистості на рівень самовиховання і саморозвитку, сприйняття навчальної та професійної діяльності як творчості та основи моральної, етичної свободи.

 

Посткласичний університет -

 

Масова освіта

"Формування суспільства знання – це одна з ключових ознак сьогодення. Масовість вищої освіти, масовість знання як такого порушують традиційно домінуючу гумбольдівську філософію академічного та елітарного знання. Але це, в свою чергу, активно впливає на економіку та соціальні відносини. Попри значну дискутивність такої ситуації – вона є фактором сьогодення. І громадськість все більше долучається до участі в трикутнику вища освіта і наука – ринок технологій і праці – соціальна система" Існує проблема сучасного українського суспільства щодо низького інтелектуального рівня політичної та управлінської еліти. Відповідно, це знижує дієвість всіх реформ та можливості інтеграції у світовий простір. Так, питання щодо справжності дипломів високопосадовців на сьогодні є чи не найбільш актуальним.

 

Філософія прагматизму

Прагматизм (“прагма” – справа, дія), виникає у другій половині ХІХ ст в США, пронизує всі сфери суспільства, а потім розповсюджується на інші регіони. Представники прагматизму: Чарлз Сандерс Пірс (1839-1914), Уільям Джеймс (Джемс; 1842-1910), Д. Дьюі (1859-1952), вважають, що філософія повинна займатись не проблемами філософів, а “людськими проблемами”, тобто цілями та засобами їх вирішення і таким чином повинна бути перетворена в інтересах того, що є вигідним для життя людини.

Основна риса цієї течії – заперечення матеріальності світу і можливості його пізнання. На переконання її послідовників, ідеї і теорії стають істинними тією мірою, якою вони слугують для нас “інструментами” в практичному житті. Прагматики стверджують, що ідеї мають цінність лише в тому випадку, коли вони ведуть до дій, і ми самі завдяки власним зусиллям робимо наші ідеї істинними, якщо розвиваємо діяльність, що має за мету досягнення успіху. Тобто ідеї трактуються як правила поведінки людини.

Основна мета прагматизму як філософської освіти – виховання у зростаючої особистості якостей, які відповідали б вимогам суспільного життя.
Сутність прагматизму складається у наступному. Людина повинна діяти у ірраціональному світі та спроби досягнути об’єктивної істини є безглуздими. Тому до наукових теорій, соціальних ідей, моральних принципів слід підходити “інструментально”, тобто з точки зору їх вигоди, зручності для досягнення цілей. Те, що корисне, що приносить успіх, те й істинне.
Пізнавальна діяльність, згідно Ч.Пірсу, - не відображення реальної дійсності, а біологічна функція, спрямована на вироблення звички реагувати на оточуючі умови.
Центральним поняттям У.Джеймса є довід, який охоплює все те, з чим ми маємо справу. Крім досвіду немає нічого. Змістом досвіду є те, що людина відчуває, переживає, тобто досвід є потік переживань, потік свідомості. Він містить не тільки відчуття, але і будь-які чуття, емоційні стани, вольові імпульси, настрої та ін. Відчуття, приходячи невідомо звідки, створюють “речовину”, з якої складається значна частина світу або реальності. Крім відчуттів, реальність містить ще дві рівноправні частини

Дж.Дьюі надає досвіду динамічного характеру, включає у нього всю сферу активної життєдіяльності людини. Слід мати на увазі, що прагматизм є близьким до позитивізму.

Сталий розвиток

Сталий ро́звиток — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.

Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найбільш оптимальний.

Парадигма сталого розвитку

Парадигма сталого розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації.

 

 

Ідейно-теоретичними витоками й світоглядними передумовами модернізації сучасної освіти є концепція сталого людського розвитку;впродовж ХХ – початку ХХІ ст. українська освіта подолала шлях від значної неписьменності населення до створення системи освіти, що визначає навчання як невід’ємний атрибут кожного громадянина країни й спроможна забезпечити освітні потреби особи впродовж усього її життя;одним з найефективніших засобів формування демократичних цінностей сучасного українського суспільства є громадянська освіта;в умовах суспільства, котре розвивається, здійснює перехід від тоталітарної економіки та ідеології до демократичної політики та ринкових відносин, освіта стає своєрідним інтегратором та важливим рушієм суспільних змін;відкрите, постіндустріальне інформаційне суспільство потребує системи освіти інноваційного типу, спрямованої на потреби народжуваного суспільства на основі методології наукового передбачення;утвердження соціоприродної гармонії людини може відбутись лише у процесі формування нової культури, суть якої у плеканні індивіда як моральної особистості, оскільки моральність — одна з найважливіших передумов сталого розвитку суспільства;сталий розвиток суспільства є залежним від спроможності освіти реалізувати нову ціннісну парадигму та продукувати ціннісну інновацію;конструювання сучасної загальнонаукової картини світу, зокрема, в умовах глобалізації та інтеграції, вимагає від системи освіти формування пріоритету національних інтересів, збереження самобутності української нації в сучасному глобалізованому світі, гармонійного співіснування з різними культурами в умовах їх постійного діалогу.

 

Філософія і освіта. Дуалізм

Особливості філософського осягнення освіти:

- досліджує цілісний феномен освіти.

- надає перевагу ідеям, концепціям і парадигмам.

- розкриває значення освіти для суспільного розвитку.

Найважливіші функції освіти - це навчання і виховання у їх безперервній взаємодії. Тим самим мета будь-якої освітньої системи полягає у формуванні такого практичного світогляду людини, який би краще поєднував її професійну діяльність з тими загальними світоглядними цінностями, які закладені в основу даної системи. Відомий педагог і філософ Сергій Гессен вважає, що педагогічну діяльність в цілому треба розглядати як “прикладну філософію”. Але й освіта, у свою чергу, здійснює найбільший вплив на філософію. У зв'язку з цим видатний американський філософ і педагог Джон Дьюї писав: “Коли філософська теорія байдуже відноситься до виховання, то вона не буде жити”. Виходячи з цього, він розглядав саме результати освітньої діяльності як головний критерій істини її філософських засад, а систему освіти як найважливіший засіб “покращення суспільства”, вирішення його найгостріших проблем.

Взаємодія між філософією і освітою завжди відігравала суттєву роль у розвитку людства, що стало причиною появи такої проміжної між ними ланки як філософія освіти. Остання вивчає основні закономірності цієї взаємодії, її різні форми. Важливо відзначити, що філософія освіти не обмежується аналізом лише проблем офіційно визнаних педагогічних установ, бо освітня діяльність включає у себе і низку інших засобів формування людини: сім? я, інші малі групи, ЗМІ, література тощо.

Сучасна епоха поставила перед освітою, її філософськими засадами принципово нові найважливіші проблеми. Загострення глобальних проблем, яке все більше загрожує знищенню людства, потребує саме суттєвих змін усієї стратегії діяльності останнього, а тому і формування того нового типу практичного світогляду, який і визначає цю стратегію. У вирішенні даного завдання, головну роль, безумовно, повинна відігравати сучасна освіта. Але вона потребує і найсуттєвішого реформування на основі нової філософії освіти. Предмет “філософія освіти” викладається зараз майже у всіх вищих педагогічних (і не лише педагогічних) навчальних закладах розвинених країн. Усі ці зусилля спрямовані на пошук тієї сучасної парадигми нашої діяльності та механізмів її впровадження в сучасну освіту, яка б змогла позитивно вирішити глобальні та інші найгостріші проблеми сучасного людства.

Термін «філософія освіти» потребує деяких роз'ясненнях. Відповідно до вітчизняної традиції, термін «освіта» не ідентичний терміну «виховання» - слід було б говорити про «філософію освіти та виховання». Під «філософією» розуміється «філософствування», «пізнання сущого», а не інтерпретація філософських теорій в область педагогічної практики. Філософські теорії - лише один з компонентів інтегративного філософсько - педагогічного знання.

З точки зору філософії освіти «освіта» - це умова безперервності еволюції людства, духовний зв'язок часів і інтегральний стратегічний інтелектуально-моральний ресурс країни. Тому саме освіта, а не економіка, наука, техніка, або сама політика, є духовною першоосновою і універсальним інтелектуально-моральним ресурсом державної політики.

ФО та її взаємодія з іншими галузями філософії та наукового знання

 

ФО розглядає сутність і природу всіх явищ в освітньому процесі: що таке освіта саме по собі (онтологія освіти); яким образом освіта відбувається (логіка освіти); які природа і джерела цінностей освіти (аксіологія освіти); яким буває і яким повинне бути поведінка учасників освітнього процесу (етика освіти); якими бувають і якими повинні бути методи сприяння освітньому процесу (методологія освіти). Сукупності ідей, що складають основу того чи іншого цілісного підходу до освіти, можуть також розглядатися окремо (ідеологія освіти).

На думку В. Андрущенка, В. Кременя, М. Михайлова…, філософію освіти немає сенсу виокремлювати в окрему галузь філософії. Адже ФО розвивається у межах соціальної філософії, утворюючи комплексне та міжгалузеве вивчення системи освіти.

У ХХ ст. Ганс Гадамер (1900-2002) - представник онтологічої герменевтики - намагався зблизити філософію і науку, нагадуючи про наявність сумісної межі - "людського життя". Він спробував показати, що культурно-історична традиція має досвід різних пізнавальних способів ставлення людини до світу. І науково-теоретичне освоєння світу є не лише однією з пізнавальних позицій людського буття, оскільки істина пізнається не лише науковими методами.

Серед позанаукових способів розкриття істини найважливішими філософ вважав мистецтво, філософію та історію, оскільки специфіка гуманітарних наук полягає у належності до пріоритету пізнання того, хто пізнає. Відповідно - гуманітарні науки не повинні механічно копіювати методологію природознавства. За Г. Гадамером, суть гуманітарних наук не може бути вірно зрозуміла, якщо вимірювати її масштабами прогресуючого пізнання закономірностей.

Услід за Сократом і Платоном, Г. Гадамер діалог визнавав основним способом досягнення істини в гуманітарних науках, оскільки будь-яке знання проходить через запитання, і питання буває часто складніше за відповідь. А спосіб діалогу використовує діалектика, і кінцевий результат залежить від того, наскільки правильно поставлено питання. Таким чином, процес осягнення, що відбувається у розумінні, завершується у мовній формі. Мова є тим середовищем, в якому відбувається процес взаємодомовленості співбесідників і знаходиться взаєморозуміння по суті справи.

Французький філософ, структураліст Мішель Фуко (19261984) мав неординарний погляд щодо місця гуманітарних наук серед інших галузей знання. Він наголошував, що гуманітарним наукам дісталась у спадок галузь "не тільки не окреслена та проміряна наскрізь, але навпаки, зовсім незаймана, яку потрібно розробляти за допомогою наукових понять і позитивних методів".

Цей погляд підтримується сучасними дослідниками філософської науки, оскільки він дає можливість по-новому підійти до вирішення багатьох проблем сучасності.