Стаття 502. Дострокове звільнення від примусового заходу виховного характеру

1. Ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться спеціальна навчально-виховна установа, неповнолітній може бути достроково звільнений від примусового заходу виховного характеру в порядку, передбаченому цим Кодексом.

2. Ухвала суду може бути постановлена за наслідками розгляду клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотання суд з'ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру

1. Можливість дострокового звільнення неповнолітнього від примусового заходу виховного характеру стосується лише одного заходу - направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи - до загальноосвітньої школи чи професійного училища соціальної реабілітації, які відповідно до ст. 8 ЗУ від 24 січня 1995 р. "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", і є спеціальними навчально-виховними закладами для дітей, які потребують особливих умов виховання, та підпорядковуються спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі освіти і науки. До цих закладів можуть направлятися особи, які вчинили злочин у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду діти віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років.

Дітей тримають у зазначених школах і професійних училищах соціальної реабілітації у межах встановленого судом строку, але не більше трьох років.

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації дітей можуть тримати у виняткових випадках до досягнення ними 15 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації - до досягнення 19 років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.

Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але вони не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцезнаходженням зазначеного закладу можуть бути переведеш до професійного училища соціальної реабілітації. Це переведення може здійснюватися у межах терміну, встановленого рішенням суду, що застосував примусовий захід виховного характеру, але не більше трьох років.

Звільнення учнів з навчально-виховних закладів соціальної реабілітації провадиться достроково або після закінчення строку перебування.

2. Законними приводами для розгляду питання про дострокове звільнення від примусового заходу виховного характеру є клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотання суд з'ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру.

ГЛАВА 39

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИ­МУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Стаття 503

Підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру

1. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, прова­диться за наявності достатніх підстав вважати, що:

1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;

2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.

2. Якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здій­снення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медично­го характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, передбаченими цією главою.

3. Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують сус­пільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відпові­дальності або покарання, факт застосування до неї примусового заходу медичного характеру.

4. Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є сус­пільно небезпечними.

1. Згідно зі ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності. Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку, що позбавляє її можли­вості усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Стаття 503 КПК формулює принципові положення, що стосуються підстав для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів ме­дичного характеру. У ній вказується, що можна застосовувати лише ті примусові за­ходи медичного характеру, які передбачені ст. 92 КК, а саме: надання амбулаторної психіатричної допомоги або поміщення особи в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування.

Згідно зі ст. 94 КК застосовуються такі примусові заходи медичного характеру: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Право застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або захворіли після вчинення зло­чину на душевну хворобу, яка виключає кримінальне покарання, належить лише суду першої інстанції (п. 21 ст. 3 КПК).

2. Підставами застосування судом примусових заходів медичного характеру є: 1) наявність суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК; 2) доведеність вчинення цього діяння даною особою; 3) встановлення того факту, що особа в момент вчинен­ня суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності, чи захворіла після цього психічною хворобою, яка виключає застосування кримінального покарання; 4) визна­ння цієї особи небезпечною для суспільства в силу її хворобливого стану і характеру вчиненого нею діяння.

Відсутність хоча б однієї з цих підстав не дає суду права застосовувати вказані заходи.

Коментована стаття передбачає, що коли під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, перед­баченими цією главою.

3. Суд першої інстанції, даючи кримінально-правову оцінку суспільно небезпеч­ного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинен ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. Відповідно до ч. 3 ст. 503 КПК, при цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше криміналь­ного правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусового заходу медичного характеру.

4. Досудове розслідування і судовий розгляд справи про суспільно небезпечні ді­яння, вчинені особою у стані неосудності, проводяться за загальними правилами, встановленими КПК.

Разом з тим особливості цих справ (душевна хвороба особи, яка вчинила суспіль­но небезпечне діяння, і неможливість застосування до неї кримінального покарання) зумовили введення спеціальних норм при розслідуванні і судовому розгляді таких справ.

Стаття 504

Порядок здійснення досудового розслідування у кримінально­му провадженні щодо застосування примусових заходів медич­ного характеру та щодо обмежено осудних осіб

1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування при­мусових заходів медичного характеру здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави.

2. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, здійснюється слідчим згідно із за­гальними правилами, передбаченими цим Кодексом. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових за­ходів медичного характеру.

1. Коментована стаття визначає загальні положення проведення досудового роз­слідування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів ме­дичного характеру та щодо обмежено осудних осіб.

Закон не містить вказівок на якийсь особливий порядок здійснення досудового розслідування за фактом вчинення душевнохворим суспільно небезпечного діяння. У деяких випадках слідчому чи прокурору може бути відомо, що суспільно небез­печну дію, передбачену КК, вчинив душевнохворий. Наявність таких даних зобов'язує їх внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.

Згідно з частиною першою коментованої статті досудове розслідування провадить­ся слідчим відповідно до загальних правил, передбачених КПК, з урахуванням по­ложень гл. 39. Це розслідування провадиться за загальними правилами без будь-яких винятків до встановлення психічного стану особи, яка вчинила суспільно небезпечні дії. Психічний стан такої особи встановлюється психіатричною експертизою (див. ст. 242 та ст. 509 КПК).

Відповідно до ст. 20 КК особа, яка в стані обмеженої осудності вчинила злочин, залишається його суб'єктом та підлягає кримінальній відповідальності. Мова йде лише про зменшену винуватість і можливість пом'якшення покарання та застосування при­мусового заходу медичного характеру.

2. Із законодавчого формулювання (ч. 2 ст. 504 КПК) можна зробити висновок, що досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального право­порушення у стані обмеженої осудності, здійснюється слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК.

Відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК, суд, який ухвалює вирок, може врахувати стан обме­женої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру.

Пленум ВСУ у постанові від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» роз'яснив: враховуючи те, що згідно зі ст. 20 КК особа, визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності, слід визнати, що справу щодо такої особи необхідно направити до суду з обвинувальним висновком, в якому мають міститися дані про психічне захворювання цієї особи (п. 6).

Стаття 505

Обставини, що підлягають встановленню під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосу­вання примусових заходів медичного характеру

1. Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосу­вання примусових заходів медичного характеру встановлюються:

1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення;

2) вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушен­ня цією особою;

3) наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпеч­ного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування;

4) поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння, кримінального пра­вопорушення і після нього;

5) небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою;

6) характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримі­нальним правопорушенням.

1. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному проваджені (ст. 91 КПК), отримали в теорії доказів назву загального предмета доказування. Обставини загального предмета доказування конкретизуються законодавцем у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх (ст. 485 КПК), а також у кримінальному провадже­ні щодо застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 505 КПК).

Предмет доказування під час досудового розслідування щодо застосування примусових заходів медичного характеру має ряд особливостей, що випливають із системного застосу­вання коментованої статті та ст. 91 КПК, яка визначає коло обставин, що підлягають дока­зуванню у кримінальному провадженні. По-перше, у цій статті не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального провадження, а йдеться про вчинен­ня певною особою суспільно небезпечного діяння. По-друге, найважливіше значення має питання про наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і ха­рактер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небез­печного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування.

Слід мати на увазі, що небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою осо­бою має важливе значення для обґрунтованого експертного висновку про неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 20 КК).

Стаття 506

Права особи, яка бере участь у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

1. Особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медично­го характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіа­тричної експертизи, та здійснює їх через законного представника, захисника.

2. Якщо характер розладу психічної діяльності чи психічного захворювання особи перешкоджає проведенню процесуальних дій за її участю або участі у судовому за­сіданні, прокурор, суд мають право прийняти рішення про проведення відповідних процесуальних дій без участі такої особи.

1. Коментована стаття визначає, що особа, до якої можуть бути застосовані при­мусові заходи медичного характеру або вирішується питання про їх застосовування, користується правами підозрюваного, обвинуваченого (ст. 42 КПК) та здійснює їх через законного представника (ст. 44 КПК) чи захисника (ст. 52 КПК).

Характер розладу психічної діяльності чи психічного захворювання такої особи визначається відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи (ст. 509 КПК).

Слідчі та процесуальні дії за участю такої особи можуть бути проведені лише тоді, коли її психічний стан це дозволяє.

2. Прокурор має право прийняти рішення про проведення відповідних процесу­альних дій без участі особи, якщо характер розладу психічного захворювання пере­шкоджає цьому.

Частина друга цієї статті також передбачає, що у випадку розладу психічної ді­яльності чи психічного захворювання особи, яке перешкоджає її участі у судовому засіданні, суд має право прийняти рішення про проведення відповідних процесуальних дій без участі такої особи.

Стаття 507

Участь захисника

1. У кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медич­ного характеру участь захисника є обов 'язковою.

1. Конституційне право громадян на кваліфіковану юридичну допомогу в кримі­нальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру набуває першочергового значення тому, що мова йде про захист законних інтересів осіб, які самі такий захист не здійснити неспроможні взагалі або хоча б частково.

Викладене в коментованій статті правило конкретизує положення ч. 1 ст. 45 та п. 5 ч. 2 ст. 52 КПК про те, що участь захисника є обов'язковою, оскільки особа в силу свого психічного стану не може самостійно здійснити своє право на захист. Забез­печити захист прав та законних інтересів такої особи, створити їй справжнє процесу­альне рівноправ'я призначений інститут обов'язкового захисту.

Як захисники у такій специфічній, надзвичайно складній категорії справ повинні допускатися лише досвідчені адвокати.

Захисник допускається з моменту призначення психіатричної експертизи, якщо він раніше не брав участі в цьому кримінальному провадженні.

Заява особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів ме­дичного характеру, про відмову від захисника не має ніякого юридичного значення і не є обов'язковою для слідчого і суду.

Обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного ха­рактеру або вирішується питання про їх застосування, з моменту встановлення факту наявності у особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності (п. 5 ч. 2 ст. 52 КПК).

Стаття 508

Запобіжні заходи

1. До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів ме­дичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи:

1) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім 'ї з обов 'яз- ковим лікарським наглядом;

2) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку.

2. Передбачені частиною першою цієї статті запобіжні заходи застосовуються судом до особи з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи пси­хічної хвороби.

3. Застосування передбачених запобіжних заходів здійснюється згідно із загаль­ними правилами, передбаченими цим Кодексом.

1. Запобіжні заходи до особи, стосовно якої передбачається застосування приму­сових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, є засобами впливу на таку особу з метою обмеження її свободи або встановлення за нею нагляду.

У коментованій статті передбачено лише два запобіжних заходи:

а) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім' ї при обов'язковому лікарському нагляді;

б) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають небезпечну поведінку такої особи.

2. Право на застосування таких запобіжних заходів належить виключно суду.

Законодавець передбачив, що запобіжні заходи застосовуються судом до особи

з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби.

Види психіатричних закладів наведено у ст. 94 КК.

3. Запобіжні заходи, про які йде мова в коментованій статті, застосовуються судом згідно з вимогами статей 177-178 КПК.

Стаття 509

Психіатрична експертиза

1. Слідчий, прокурор зобов'язані залучити експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи у разі, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або обмежено осудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення за­хворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Такими обставинами, зокрема, є:

1) наявність згідно з медичним документом у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання;

2) поведінка особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є неадекватною (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислен­ня, волі, емоцій, інтелекту чи пам 'яті тощо).

2. Уразі необхідності здійснення тривалого спостереження та дослідження осо­би може бути проведена стаціонарна психіатрична експертиза, для чого така особа направляється до відповідного медичного закладу на строк не більше двох місяців. Питання про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи вирішується під час досудового розслідування - ухвалою слідчого судді за клопотанням сторони кримінального провадження в порядку, передбаченому для по­дання та розгляду клопотань щодо обрання запобіжного заходу, а під час судового провадження - ухвалою суду.

3. Ухвала слідчого судді про направлення особи до медичного закладу для прове­дення психіатричної експертизи або відмова у такому направленні може бути оскар­жена в апеляційному порядку.

1. Призначати психіатричну експертизу слідчий, прокурор повинен лише у випадку, якщо під час кримінального провадження будуть встановлені обставини, які свідчать, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному або об­межено осудному стані. Можливою є ситуація, коли особа вчинила кримінальне право­порушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Експерт (експерти) повинні дати відповідь на питання про ступінь і характер пси­хічного захворювання такої особи.

Організація проведення психіатричної експертизи регулюється порядком прове­дення судово-психіатричної експертизи, та порядком проведення стаціонарної судово- психіатричної експертизи в психіатричних закладах осіб, які утримуються під вартою, затверджених наказом МОЗ України від 8 жовтня 2001 р. № 397.

2. Оскільки проведення стаціонарної психіатричної експертизи вимагає тривало­го спостереження за особою та дослідження її здоров'я, така особа має бути направ­лена до відповідного медичного закладу на строк до двох місяців.

Під час досудового розслідування особа направляється до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи за клопотанням сторони - ухвалою слідчого судді, а під час судового провадження - ухвалою суду.

Стаціонарна психіатрична експертиза проводиться в психіатричних стаціонарах, де організовуються психіатричні експертні комісії, що складаються не менш як із трьох лікарів-психіатрів: голови, члена комісії, доповідача, який проводить спостереження за досліджуваною особою.

3. У апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала слідчого судді про на­правлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмова в такому направленні.

Стаття 510

Об'єднання і виділення кримінальних проваджень

1. Кримінальне провадження, яке здійснюється у загальному порядку, передбаче­ному цим Кодексом, і кримінальне провадження щодо застосування примусових за­ходів медичного характеру можуть бути об'єднані в одне або виділені в окремі кримінальні провадження за наявності підстав, передбачених КПК.

1. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру може бути об'єднано в одне провадження з провадженням, яке здійснюєть­ся в загальному порядку, за правилами цього Кодексу.

Виділення в окреме кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру можливе за наявності підстав, передбачених ст. 217 КПК.

Стаття 511

Закінчення досудового розслідування у кримінальному прова­дженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування при­мусових заходів медичного характеру закінчується закриттям кримінального про­вадження або складенням клопотання про застосування примусових заходів медич­ного характеру.

2. Про закриття кримінального провадження прокурор приймає постанову, яка може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом. Постанова про за­криття кримінального провадження надсилається до місцевих органів охорони здоров 'я.

3. Прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру і надсилає його суду в по­рядку, передбаченому цим Кодексом.

1. Досудове розслідування за такою категорією кримінального провадження за­кінчується закриттям такого провадження або складенням клопотання про застосу­вання примусових заходів медичного характеру.

2. Тільки прокурор приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пп. 1-6 ч. 1 ст. 284 КПК.

Постанова прокурора про закриття кримінального провадження може бути оскар­жена в порядку, передбаченому пп. 3, 4 ч. 1 ст. 303 КПК.

Скарга на постанову прокурора може бути подана особою протягом десяти днів з моменту отримання нею копії такої постанови (ч. 1 ст. 304 КПК).

Постанова прокурора про закриття кримінального провадження надсилається до місцевих органів охорони здоров'я.

3. Якщо слідчий складає клопотання про застосування примусових заходів медич­ного характеру (ст. 292 КПК), то прокурор затверджує його і надсилає до суду.

Прокурор може самостійно скласти клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру і надіслати його до суду в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 292 КПК.

Одночасно із переданням клопотання про застосування примусових заходів ме­дичного характеру до суду прокурор зобов'язаний під розписку надати копію такого клопотання та копію реєстру матеріалів досудового розслідування законному пред­ставнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування цих заходів (ст. 293 КПК).

Стаття 512

Судовий розгляд

1. Судовий розгляд здійснюється одноособово суддею в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника згідно із загальними правила­ми цього Кодексу. Участь особи, стосовно якої передбачається застосування при­мусових заходів медичного характеру, не є обов'язковою і може мати місце, якщо цьому не перешкоджає характер розладу психічної діяльності чи її психічного захво­рювання.

2. Судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування при­мусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні.

3. У разі об'єднання в одне провадження кримінального провадження, яке здій­снюється у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, та кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру вони роз­глядаються в судовому засіданні в одному кримінальному провадженні з додержанням вимог цього Кодексу. Після закінчення судового розгляду суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку щодо обвинуваченого та ухвали щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

1. Законодавець визначає особливий порядок судового розгляду, який передбачає додаткові гарантії прав і свобод особи, стосовно якої є необхідність у застосуванні примусових заходів медичного характеру.

Судовий розгляд у справах такої категорії, зберігаючи свою специфіку, відбува­ється за загальними правилами судового розгляду (гл. 27-29 КПК), але з урахуванням особливостей провадження, передбачених цією главою КПК. Суд не вправі спрощу­вати судовий процес у справах про застосування примусових заходів медичного ха­рактеру. Він повинен базуватися на дотриманні засади законності та інших засад ві­тчизняного кримінального судочинства.

Судовий розгляд таких кримінальних проваджень здійснюється суддею одноосо­бово.

У судовому засіданні обов' язково повинні брати участь прокурор, законний пред­ставник та захисник згідно із загальними правилами КПК.

2. Судовий розгляд завершується одним із таких рішень: постановленням ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру або ухвалою про відмову в їх застосуванні.

3. У випадку об'єднання в одне провадження кримінального провадження, яке здійснюється в загальному порядку, та кримінального провадження щодо застосуван­ня примусових заходів медичного характеру вони розглядаються в судовому засідан­ні в одному кримінальному провадженні з додержанням вимог КПК.

По закінченню судового розгляду суд виходить до нарадчої кімнати для ухвален­ня вироку щодо обвинуваченого та ухвали щодо застосування примусового заходу медичного характеру.

Стаття 513

Ухвала суду у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

1. Під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з 'ясовує такі питання:

чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення;

чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою;

чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності;

чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на пси­хічну хворобу, яка виключає застосування покарання;

чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то як.

2. Визнавши доведеним, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусового заходу медичного характеру.

3. Встановивши, що суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення не було вчинено або вчинено іншою особою, а також якщо не доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення, суд постановляє ухвалу про відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру та за­криває кримінальне провадження.

4. Якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила у стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров'я відпала потреба в застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосуван­ня примусових заходів медичного характеру.

5. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру може бути закрито судом, якщо неосудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не була встановлена, а так само в разі видужання осо­би, яка після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу. У такому разі після закриття судом кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру прокурор повинен розпочати кримінальне провадження в загальному порядку.

1. Ухвала суду у кримінальному провадженні виноситься в нарадчій кімнаті. Ко­ментована стаття містить перелік питань, які вирішуються в тому порядку, як вони викладені в ній.

Суд повинен вирішити послідовно всі зазначені в даній статті питання. Залежно від обставин кримінального провадження суд вирішує також питання про речові до­кази, судові витрати, оплату праці захисника, про скасування заходів забезпечення кримінального провадження, про заходи піклування про неповнолітніх дітей і заходи по охороні майна особи, до якої застосовані примусові заходи медичного характеру.

При встановленні неосудності або обмеженої осудності особи слід виходити з на­явності двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).

Медичний критерій припускає наявність у особи хронічного психічного захворю­вання, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства або іншого хворобли­вого стану психіки.

Встановлення і діагностика психічного стану особи належить до компетенції екс- пертів-психіатрів.

У юридичному критерії слід виділити два аспекти: особа не здатна чи здатна не повною мірою усвідомлювати свої дії; особа не здатна чи здатна не в повною мірою керувати своїми діями. Ці аспекти встановлює суд шляхом всіх зібраних у криміналь­ному провадженні доказів.

Про види примусових заходів медичного характеру див. ст. 94 КК України і ко­ментар до ст. 503 КПК.

2. Розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження про застосування примусових заходів медичного характеру, суд у нарадчій кімнаті може постановити ухвалу: про застосування примусового заходу медичного характеру; про відмову в за­стосуванні примусового заходу медичного характеру та закриття кримінального про­вадження.

Суд, визнавши необхідним застосування примусового заходу медичного характе­ру, призначає його вид залежно від характеру і тяжкості психічної хвороби, тяжкості вчинення суспільно небезпечного діяння, з урахуванням ступеня небезпеки психічно хворого для себе або інших осіб.

Призначивши примусове лікування, суд одночасно повинен прийняти рішення про скасування з часу доставки неосудного для госпіталізації до психіатричного закладу запобіжного заходу, якщо такий був до нього застосований.

Питання про речові докази вирішується відповідно до вимог ст. 100 КПК.

Судові витрати і сума оплати послуг захисника, призначеного в порядку, перед­баченому ст. 52 КПК, з неосудного не стягуються, а відносяться на рахунок держави.

Питання про відшкодування збитків, заподіяних неосудним, вирішується в по­рядку цивільного судочинства, про що повинно бути зазначено в ухвалі суду.

3. Якщо суд встановить, що суспільно небезпечне діяння або кримінальне право­порушення не було вчинено або вчинено іншою особою, він постановляє ухвалу про відмову в застосуванні примусового заходу медичного характеру та закриває кримі­нальне провадження.

У випадку, коли не доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння або кримінальне правопорушення, суд постановляє аналогічне рішення.

4. Не можна застосовувати примусові заходи медичного характеру, якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила в стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров' я відпала потреба в їх застосуванні.

У разі закриття кримінального провадження суду необхідно повідомити про це органи охорони здоров'я для взяття такої особи на облік і здійснення необхідного лікарського нагляду за нею.

5. Якщо неосудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не була встановлена, а так само в разі видужання особи, яка після вчинення криміналь­ного правопорушення захворіла на психічну хворобу, кримінальне провадження має бути закрите судом.

У цьому випадку після закриття судом кримінального провадження щодо засто­сування примусового заходу медичного характеру прокурор повинен розпочати кри­мінальне провадження в загальному порядку.

Стаття 514

Продовження, зміна або припинення застосування примусо­вих заходів медичного характеру

1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медич­ного характеру здійснюється на підставі ухвали суду, в межах територіальної юрис­дикції якого застосовується цей захід чи відбувається лікування.

2. Зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосуд­ності, видужала або якщо внаслідок змін у стані її здоров 'я відпала потреба в рані­ше застосовуваних заходах медичного характеру.

3. Розгляд питання про продовження, зміну чи припинення застосування приму­сових заходів медичного характеру здійснюється