Стаття 349. Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження

1. Після виконання дій, передбачених статтею 348 цього Кодексу, головуючий з'ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

Докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - у другу.

2. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.

3. Сул має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

4. Допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадку, передбаченого статтею 381 цього Кодексу.

1. Головуючий, роз'яснивши обвинуваченому суть обвинувачення, повинен з'ясувати в учасників судового провадження думку про те, які докази слід дослідити та порядок їх дослідження.

Суд, керуючись загальними засадами здійснення кримінального провадження, перед безпосереднім дослідженням доказів має забезпечити змагальність, рівність сторін та свободу в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, самостійного обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, здійснення ними інших процесуальних прав, зокрема, щодо подання клопотання про визнання доказів недопустимими, а також відомостей, які свідчать про їх очевидну недопустимість, тощо.

Доказами у кримінальному провадженні згідно зі ст. 84 КПК є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Зауважимо, що використане законодавцем при наданні визначення поняття "доказів" формулювання "фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку" та передбачене у ч. З ст. 17 КПК положення, що обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, свідчить про те, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, які отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, не можуть визнаватися допустимими доказами, є очевидно недопустимими, що тягне за собою відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується й щодо доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. У іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення (див. коментар до статей 86-90 КПК).

Наведений у ч. 2 ст. 84 КПК перелік процесуальних джерел доказів є вичерпним, зокрема, ними є показання, речові докази, документи та висновки експертиз. При цьому:

- під показаннями слід розуміти відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпшим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, які мають значення для цього кримінального провадження. Зазначимо, що сул може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих слідчим суддею під час досудового розслідування, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них;

- речовими доказами згідно з ч. 1 ст. 98 КПК є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом;

- під документом варто розуміти спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Приблизний перелік документів, які можуть визнаватися доказами, наведений у частинах 2, З ст. 99 КПК;

- висновком експерта відповідно до ч. 1 ст. 101 КПК є докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Визначаючи, які докази потрібно дослідити, суд ураховує думку сторін кримінального провадження. Визначення порядку (послідовності) дослідження доказів необхідне для підготовки сторін до проведення певної процесуальної дії, а отже, сприяє повній реалізації ними прав та можливостей, наданих їм процесуальним законом, щодо спростування чи доведення обвинувачення, з'ясування обставин, які пом'якшують чи виключають або обтяжують кримінальну відповідальність обвинуваченого, тощо.

Крім того, суд при визначенні порядку дослідження доказів залежно від їх виду має враховувати, що докази сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а сторони захисту - у другу.

2. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження (послідовність) визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Зокрема необхідність зміни обсягу дослідження доказів може бути обумовлена визнанням доказу очевидно недопустимим, появою нових доказів (наприклад, коли при дослідженні обставин справи та перевірки їх доказами суд дійде висновку про необхідність проведення судової експертизи) тощо. Визначений в ухвалі порядок дослідження доказів може бути зміненим у випадку, якщо після дослідження речових доказів, якому передувало проведення допитів свідків, знову виникне необхідність їх допиту. У такому випадку суд має винести ухвалу, якою встановлюється новий порядок дослідження доказів.

3. Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, вправі визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Наприклад, якщо обвинувачений повністю визнає свою вину в інкримінованому йому органом досудового розслідуванням кримінальному правопорушенні, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, а прокурор, потерпілий не висловлюють жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд вправі визнати недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення тощо. При цьому суд зобов'язаний з'ясувати, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, переконатися у добровільності їх позиції та роз'яснити їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Ці роз'яснення суду і пояснення обвинуваченого, потерпілого, прокурора та інших мають бути відображені в усіх засобах фіксування кримінального провадження.

4. Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, за винятком випадку, якщо він відмовився від давання показань або у разі розгляду судом обвинувального акта у спрощеному порядку щодо кримінальних проступків, яке згідно з ч. 1 ст. 381 КПК здійснюється за відсутності учасників судового провадження.