Стаття 542. Обсяг міжнародного співробітництва під час кримінального провадження

1. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків. Міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у цьому Кодексі, форми співробітництва під час кримінального провадження.

1. Відповідно до ст. 6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. (Мінська конвенція) обсяг правової допомоги становлять: складання та передача документів, проведення обшуків, виїмки, проведення огляду, пересилання і видачі речових доказів, проведення експертизи, допит сторін, третіх осіб, підозрюваних, потерпілих, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшук і видача осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також вручення документів.

Конструкція коментованої статті дозволяє виділити сім форм міжнародного співробітництва під час кримінального провадження:

- вручення документів;

- виконання окремих процесуальних дій;

- видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення;

- тимчасова передача осіб;

- перейняття кримінального переслідування;

- передача засуджених осіб;

- виконання вироків.

Розглянемо докладніше кожну із цих форм.

1) Надання міжнародної правової допомоги, шляхом вручення документів. Нормативно-правовою базою, що регулює зазначений інститут кримінального процесу, є: ст. 564 КПК, Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. (далі - Конвенція), Додатковий протокол 1978 р. та Другий додатковий протокол 2001 р. до Конвенції, статті 10,11 Мінської конвенції та відповідні положення інших міжнародних договорів України.

Із положення ст. 564 КПК під поняттям "вручення документів" варто розуміти документи та рішення, долучені до залиту компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу, які підлягають передачі визначеній у запиті особі.

Згідно з ч. З ст. З Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р., запитувана сторона має докласти всіх зусиль для виконання прохання (доручення).

Зміст та форма запиту про міжнародну правову допомогу викладеш у ст. 552 КПК (див. коментар до ст. 552 КПК).

2) Надання міжнародної правової допомоги шляхом виконання окремих процесуальних дій.

Нормативно-правовою базою, що регулює цей інститут кримінального процесу, є: гл. 43 (статті 551-572) КПК, Європейська конвенція про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 1959 р.

Відповідно до ст. 561 КПК на території України з метою виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги можуть бути проведені будь-які процесуальні дії, передбачені КПК або міжнародним договором. Наприклад, допит учасників кримінального процесу, виїмка та обшук, проведення впізнання особи для пред'явлення предметів, вилучення речових доказів, відібрання зразків для експертного дослідження тощо.

Якщо для виконання запиту компетентного органу іноземної держави необхідно провести процесуальну дію, виконання якої в Україні можливе лише з дозволу прокурора або суду, така дія здійснюється лише за умови отримання відповідного дозволу у порядку, передбаченому КПК (ч. 1 ст. 562 КПК).

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 552 КПК до запиту про проведення обшуку, огляду місця події, вилучення, арешту чи конфіскації майна або інших процесуальних дій, дозвіл на проведення яких надається судом згідно з цим КПК, додається інформація про докази, що обґрунтовують потребу у відповідних заходах.

Дотримання зазначених вимог є обов'язковим. Здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов не відбувається.

У свою чергу, це потягне за собою визнання недопустимими усіх доказів, отриманих у порядку міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій, для вчинення яких в Україні вимагається спеціальний дозвіл чи санкція, навіть якщо в запитуваній країні такий дозвіл не вимагається або був отриманий згідно з чинним законодавством запитуваної країни.

Процесуальні дії, здійснення яких можливе лише за відповідним рішенням слідчого судці або суду:

- тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 159 КПК);

- арешт майна (ст. 170 КПК);

- проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 233 КПК);

- обшук (ст. 234 КПК);

- слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи (ч. 5 ст. 240 КПК);

- примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи (ч. З ст. 242 КПК);

- відбирання біологічних зразків примусово для проведення експертизи (ч. З ст. 245 КПК);

- втручання у приватне спілкування (ст. 258 КПК), у тому числі аудіо -, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК); арешт, огляд і виїмка кореспонденції (статті 261-262 КПК); зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК); зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК);

- обстеження шляхом таємного проникнення до публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК);

- установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК);

- спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК);

- аудіо -, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК);

- негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК).

Процесуальні дії, проведення яких вимагає санкції прокурора:

- огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією (ст. 239 КПК);

- освідування особи (ст. 241 КПК);

- контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК).

У всіх вказаних вище випадках до запиту потрібно долучати процесуальне рішення слідчого судді, суду або прокурора (детальніше про порядок проведення окремих процесуальних дій див. у коментарі до відповідних статей).

3) Надання міжнародної правової допомоги шляхом видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення.

Нормативно-правовою базою, що регулює цей інститут кримінального процесу, є: гл. 44 (статті 573-594) КПК; Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. (застосовується у відносинах України і більшості європейських держав. Для країн СНД, які не приєдналися до цієї Конвенції, застосовуються положення Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.). Протокол до конвенції 1997 р.; двосторонні договори про видачу осіб (із Бразилією, Єгиптом, Індією, Іраном, Китаєм та Панамою).

Відповідно до ст. 28 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р., ця Конвенція щодо тих країн, до яких вона застосовується, замінює положення будь-яких двосторонніх договорів, конвенцій або угод, які регулюють видачу правопорушників між будь-якими двома Договірними Сторонами.

Видача особи (екстрадиція) - видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі; прийняття рішення за запитом; фактичну передачу такої особи під юрисдикцію запитуючої держави.

У статті 1 Конвенції закріплено зобов'язання сторін видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених у Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Конвенції видача правопорушників здійснюється у зв'язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі на мінімальний строк не менше одного року. Якщо особу визнано винною на території запитуючої Сторони, термін призначеного покарання має складати не менше чотирьох місяців (детальніше див. коментар до гл. 44 КПК).

4) Надання міжнародної правової допомоги шляхом тимчасової передачі осіб. Нормативно-правовою базою, що регулює цей інститут кримінального процесу, є: ст. 565 КПК, ст. 11 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р., ч. 10 ст. 46 Конвенції ООН проти корупції 2003 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 565 КПК під тимчасовою передачею особи необхідно розуміти передачу особи, яка тримається під вартою або відбуває покарання у виді позбавлення волі на території іноземної держави і не притягується до кримінальної відповідальності в цьому кримінальному провадженні, з метою давання показань або участі в інших процесуальних діях під час кримінального провадження (див. коментар до ст. 565 КПК).

5) Надання міжнародної правової допомоги шляхом перейняття кримінального переслідування.

Нормативно-правовою базою, що регулює цей інститут кримінального процесу, є: гл. 45 КПК, Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р., Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р., Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993 р.

Перейняттям кримінального переслідування є передача компетентним органом однієї держави компетентному органу іншої держави кримінальної справи стосовно особи для здійснення подальшого провадження у такій справі. Кримінальне переслідування може бути перейняте лише до винесення вироку у кримінальній справі.

При прийомі в Україні кримінальної справи з іншої держави будь-який процесуальний акт, здійснений з метою судового розгляду у тій державі, яка передала справу, згідно з її законодавством, має таку саму законність в Україні (ст. 26 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах від 1972 р.).

Так, у ч. 1 ст. 7 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. визначено загальне правило порушення кримінального переслідування, за яким кримінальне переслідування може порушуватися у запитуваній державі тоді, коли злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, становив би злочин у разі вчинення на її території і коли за таких обставин злочинцю може бути призначено міру покарання також за власним законодавством.

У частині 2 ст. 54 вказаного вище Договору з Республікою Польща передбачено, що клопотання про перейняття кримінального переслідування можуть подаватися сторонами також у зв'язку з такими порушеннями права, які відповідно до законодавства запитуючої сторони є злочином, а згідно із законодавством запитуваної сторони-тільки проступком.

Відповідно до п. 2 ст. 73 Мінської конвенції, розслідування направленої іноземною державою справи продовжується в Україні згідно із чинним законодавством.

У статті 8 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах та ст. 595 КПК визначені умови перейняття кримінального переслідування, згідно з якими Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування (див. коментар до ст. 595 КПК).

Якщо підозрювана особа була остаточно засуджена в Договірній Державі, ця держава може звернутися із клопотанням про передачу провадження у справі в одному або декількох випадках, наведених вище, лише тоді, коли вона сама не може виконати вирок, навіть з використанням екстрадиції, і якщо інша Договірна Держава не визнає принцип виконання вироку, постановленого іноземною державою, або відмовляється виконати такий вирок.

6) Надання міжнародної правової допомоги шляхом передачі засуджених осіб.

Нормативно-правовою базою, що регулює цей інститут кримінального процесу, є: статті 605-607, 609, 613 КПК, Конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р., Додатковий протокол до Конвенції 1997 р.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про передачу засуджених осіб, особу, засуджену на території однієї Сторони, може бути передано на територію іншої Сторони відповідно до положень цієї Конвенції для відбування призначеного їй покарання. З цією мстою засуджена особа може висловити державі винесення вироку або державі виконання вироку своє побажання бути переданою згідно з цією Конвенцією.

Умови передачі засудженої особи викладені у ст. З Конвенції та ст. 605 КПК (див. коментар до ст. 605 КПК).

7) Надання міжнародної правової допомоги шляхом виконання вироків.

Нормативно-правовою базою, що регулює цей інститут кримінального процесу, є: гл. 46 (статті 602-604, 608,610-611,614 КПК), Європейська конвенція про міжнародну правову дійсність кримінальних вироків 1970 р.

Відповідно до п. (с) Європейської конвенції про міжнародну правову дійсність кримінальних вироків - це встановлення санкції.

Вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВР України.

Виконанню підлягають такі категорії рішень (ст. 2 Конвенції):

a) санкції, що включають позбавлення волі;

b) штрафи та конфіскації;

c) позбавлення прав.

Санкція може виконуватися іншою Договірною Державою тільки у разі, якщо згідно із її законодавством дія, за яку було встановлено санкцію, була б злочином у разі її вчинення на її території, та особа, якій було встановлено санкцію, підлягала би покаранню, в разі якщо вона вчинила б цю дію там (ч. 1 ст. 4 Конвенції).

Держава винесення вироку може запитати іншу Договірну Державу виконати санкцію лише якщо виконано одну чи більше з таких умов (ст. 5 Конвенції):

а) якщо засуджена особа постійно проживає в іншій державі;

б) якщо виконання санкції в іншій Державі ймовірно покращить перспективи соціальної реабілітації засудженої особи;

в) у разі коли санкція передбачає позбавлення волі, санкція може бути виконана після виконання іншої санкції, що передбачає позбавлення волі, яку засуджена особа відбуває чи має відбути в іншій державі;

г) якщо інша Держава є державою походження засудженої особи і заявила про своє бажання прийняти відповідальність за виконання такої санкції;

д) якщо вона вважає, що вона сама не може виконати санкцію, навіть за допомогою видачі, а інша Держава може.

Щодо законодавства, яке регулює міжнародне співробітництво під час кримінального провадження, див. коментар до ст. 543 КПК.

Щодо підстав та порядку виконання вироків судів іноземних держав див. коментар до ст. 602 КПК.