Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стаття 391. Порядок наради і голосування в суді присяжних

Поиск

1. Нарадою суду присяжних керує головуючий, який послідовно ставить на обговорення питання, передбачені статтею 368 цього Кодексу, проводить відкрите голосування і веде підрахунок голосів.

2. Усі питання вирішуються простою більшістю голосів. Головуючий голосує останнім.

3. Ніхто зі складу суду присяжних не має права утримуватися від голосування, крім випадку, коли вирішується питання про міру покарання, а суддя чи присяжний голосував за виправдання обвинуваченого. У цьому разі голос того, хто утримався, додасться до голосів, поданих за рішення, яке є найсприятливішим для обвинуваченого. При виникненні розбіжностей про те, яке рішення для обвинуваченого є більш сприятливим, питання вирішується шляхом голосування.

4. Кожен із складу суду присяжних має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

5. У випадку, коли серед більшості складу сулу, яка ухвалила рішення, відсутні професійні судді, головуючий зобов'язаний надати допомогу присяжним у складенні судового рішення.

1. Нарадою суду присяжних керує головуючий (завжди професійний суддя). Він послідовно ставить на обговорення питання, передбачені ст. 368 КПК (питання, що вирішуються судом при ухваленні вироку).

2. По кожному з поставлених питань проводиться відкрите голосування. Головуючий голосує останнім. Він же веде підрахунок. Усі питання вирішуються простою більшістю. Для того щоб думка професійних суддів не впливала на присяжних, доречно, щоб вони голосували після присяжних.

3. Під час голосування ніхто зі складу суду не може утриматися. Виняток з цього правила становить питання про міру покарання, якщо раніше суддя чи присяжний вже проголосував за виправдання обвинуваченого. У такому випадку його голос додасться до голосів, поданих за рішення, яке є найсприятливішим для цього обвинуваченого.

Питання про сприятливість рішення для обвинуваченого вирішується складом суду шляхом голосування. Передбачаючи можливість виникнення такої ситуації, суд повинен під час судового розгляду з'ясувати ставлення обвинуваченого до певних питань, пов'язаних з ухваленням вироку (наприклад, через скрутне матеріальне становище обвинуваченого бажаною є заміна штрафу іншим покаранням).

4. Кожний зі складу суду присяжних є рівним у своїх правах. Проявом такої рівності є право судді на окрему думку.

Окрема думка - це незгода одного зі складу суду присяжних з рішенням або його частиною, яке приймається більшістю цього суду. Ця незгода може бути висловлена щодо рішення в цілому (наприклад, щодо винуватості обвинуваченого) або якоїсь його частини (наприклад, щодо якогось окремого питання, яке вирішує суд при ухваленні вироку).

Окремою думкою може бути думка двох зі складу супу присяжних, оскільки думка трьох із них - це рішення суду.

Окрема думка не оголошується в судовому засіданні, а лише приєднується до матеріалів провадження. Вона є відкритою для ознайомлення, тому будь-хто зі сторін, учасників процесу та й не тільки може з нею ознайомитися. Право на ознайомлення з окремою думкою виникає з того моменту, коли можна ознайомитися із судовим рішенням. Окрема думка, очевидно, може стати підставою для скасування судового рішення.

Особливої уваги заслуговує ситуація, коли окрему думку викладає присяжний. Не володіючи правовими знаннями, він може розголосити питання, що порушуватимуть таємницю нарадчої кімнати. Тому головуючий зобов'язаний ознайомитися з окремою думкою присяжного в нарадчій кімнаті і звернути його увагу на необхідність виправлення тих положень, що розголошують її таємницю.

5. Оскільки рішення суду присяжних приймається простою більшістю голосів, то можлива ситуація, коли за нього проголосували три присяжних, а професійні судді залишилися в меншості. Таке рішення вважається ухваленим, тому головуючий зобов'язаний надати допомогу присяжним у складанні судового рішення.

Якщо серед більшості, яка проголосувала за судове рішення, є один професійний суддя, тоді він із двома присяжними складає судове рішення.

ГЛАВА 31

ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІАПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Стаття 392

Судові рішення, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку

1. В апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухва­лені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме:

1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу;

2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медич­ного або виховного характеру;

3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

3. В апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

1. Апеляційний суд розглядає справи за апеляційними скаргами на судові рішення судів першої інстанції. Предметом оскарження в апеляційному порядку можуть бути ухвалені місцевими судами вироки та постановлені ухвали, які не набрали законної сили.

Апеляційна скарга може бути подана на такі рішення, ухвалені (постановлені) місцевим судом:

1) обвинувальні і виправдувальні вироки, крім випадків, визначених КПК (ст. 394 КПК і коментар до неї);

2) ухвали про застосування чи відмову в застосуванні примусових заходів медич­ного або виховного характеру;

3) інші ухвали у випадках, передбачених КПК.

До інших ухвал, на які може бути подано апеляційну скаргу, належать ухвали:

- про закриття кримінального провадження (ст. 284 КПК);

- про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 288 КПК);

- про роз'яснення судового рішення або відмову в його роз'ясненні (ст. 380 КПК);

- про скасування вироку, яким була затверджена угода, або про відмову у скасу­ванні такого вироку (ст. 476 КПК);

- про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових за­ходів медичного характеру (ст. 516 КПК);

- про вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироку (ст. 539 КПК);

- стосовно виконання вироку суду іноземної держави (ст. 603 КПК);

- за результатами розгляду судом питання про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України (ст. 610 КПК).

2. Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення (постановлення) судових рішень, які вирішують справу по суті (вирок, ухвала про закриття справи, ухвала про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру), окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, ви­значених КПК (зокрема, таким випадком є можливість оскарження рішення суду за результатами підготовчого судового засідання про повернення прокурору обвинуваль­ного акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховно­го характеру (ст. 314 КПК)).

Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 коментованої статті.

3. В апеляційному порядку можуть бути також оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК. Зокрема, до таких належать ухвали слідчого судді:

- про відмову у наданні дозволу на затримання (ст. 309 КПК);

- про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або від­мову в його застосуванні (ст. 309 КПК);

- про продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні (ст. 309 КПК);

- про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні (ст. 309 КПК);

- про продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні (ст. 309 КПК);

- про поміщення особи в приймальник-розподільник для дітей або відмову в та­кому поміщенні (ст. 309 КПК);

- про продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику для дітей або відмову в його продовженні (ст. 309 КПК);

- про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні (ст. 309 КПК);

- про арешт майна або відмову в ньому (ст. 309 КПК);

- про тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа-підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність (ст. 309 КПК);

- про відсторонення від посади або відмову у ньому (ст. 309 КПК);

- про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального про­вадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній (статті 304, 309 КПК);

- про застосування тимчасового арешту (ст. 583 КПК);

- про застосування екстрадиційного арешту (ст. 584 КПК);

- за результатами розгляду скарги на рішення про видачу особи (ст. 591 КПК).

Стаття 393

Право на апеляційне оскарження

1. Апеляційну скаргу мають право подати:

1) обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині, що стосується інтересів обвинуваченого;

2) обвинувачений, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині мотивів і підстав виправдання;

3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;

4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного харак­теру, - в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

5) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

6) прокурор;

7) потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

8) цивільний позивач, його представник або законний представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

9) цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирі­шення цивільного позову;

10) інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

1. Приводом до початку апеляційного провадження є апеляційна скарга, подана одним з учасників процесу, зазначеним у коментованій статті.

Перелік осіб, наділених правом подати апеляційну скаргу, є вичерпним і поширю­вальному тлумаченню не підлягає.

Обвинуваченим є особа, щодо якої ухвалено вирок, який не набрав законної сили.

Законним представником обвинуваченого є особа, яка представляє інтереси обви­нуваченого, якщо останній є неповнолітнім, визнаний у встановленому законом по­рядку недієздатним чи обмежено дієздатним (за умови, що особа не була визнана неосудною). Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім' ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і ор­ганізацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний. Повноваження законного представника у даному провадженні мають бути підтверджені постановою слідчого, прокурора, ухвалою слідчого судді або суду про залучення особи як законного представника. При цьому законний пред­ставник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, у тому числі правом апеляційного оскарження.

Захисником обвинуваченого є адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України і який залучений до участі у кримінальному провадженні обвинуваченим, його законним представником або іншими особами на прохання чи за згодою обвинуваченого, чи слідчим, прокурором, слідчим суддею або судом для здійснення захисту за призначенням. Повноваження захисника у даному проваджен­ні мають бути підтверджені свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльніс­тю та ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповно­важеного законом на надання безоплатної правової допомоги.

Законний представник і захисник можуть подати апеляційну скаргу виключно в інтересах особи, яку вони представляють, і ні в якому разі не всупереч їм.

Захисник обвинуваченого, який здійснював захист у суді першої інстанції, має право подати апеляційну скаргу за власною ініціативою, за умови, що після ухвален­ня судового рішення обвинувачений не відмовився від захисника. Апеляційну скаргу може подати і захисник, що не брав участі в розгляді справи судом першої інстанції, але уклав договір з обвинуваченим, його законним представником або іншими осо­бами на прохання чи за згодою обвинуваченого, для ведення справи в апеляційному порядку

Обвинувачений, його законний представник і захисник мають право оскаржити обвинувальний вирок суду першої інстанції в частині, що стосується інтересів обви­нуваченого, тобто у тому випадку, коли зміст вироку (вступної, мотивувальної або резолютивної частин) прямо або опосередковано зачіпає інтереси обвинуваченого.

Обвинувачений, його законний представник і захисник мають право подати апе­ляційну скаргу на виправдувальний вирок лише в частині мотивів і підстав виправ­дання.

Підставами ухвалення виправдувального вироку є недоведеність того, що: 1) вчи­нено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) у діянні обвинуваченого є склад кримі­нального правопорушення (ч. 1 ст. 373 КПК). Відповідно в апеляційній скарзі може порушуватися питання про виправдання особи за однією з трьох передбачених зако­ном, але іншою, ніж та, на яку послався суд першої інстанції, підставою.

Обвинувачений та особи, що його представляють, можуть оскаржити формулю­вання мотивувальної частини виправдувального вироку, якщо, на їх думку, суд до­пустив формулювання, які залишають сумніви в невинуватості обвинуваченого або іншим чином компрометують його, й просити про виключення (зміну) таких форму­лювань.

Підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник мають право подати апеляційну скаргу на інші судові рішення, які підлягають оскарженню, або ухвали слідчого судді, щодо яких законом визначена можливість подання апеля­ційної скарги (див. коментар до ст. 392 КПК).

На рішення суду про застосування до неповнолітнього примусових заходів ви­ховного характеру мають право подати апеляційну скаргу сам неповнолітній, його законний представник і захисник у частині, що стосується інтересів неповнолітнього.

На рішення суду про застосування до особи примусових заходів медичного харак­теру мають право подати апеляцію законний представник і захисник такої особи. Сама ж особа, щодо якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів ме­дичного характеру, не є суб'єктом апеляційного оскарження.

Право на подання апеляційної скарги має право як прокурор, який брав участь у даному провадженні, так і службові особи органів прокуратури вищого рівня, неза­лежно від їх участі у судовому провадженні, зокрема, Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і при­рівняні до них прокурори, їх заступники.

Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники мають право доповнити, змінити або відмовитися від апеляційної скарги, внесеної ними або про­курорами нижчого рівня.

Потерпілий, його законний представник або представник мають право подати апеляційну скаргу в частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції. Якщо внаслідок кримінального правопору­шення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює по­дання нею апеляційної скарги, така скарга може бути подана близьким родичем або членом сім'ї, якого визнано потерпілим за відповідною заявою (ст. 55 КПК та комен­тар до неї).

Цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві і їхнім представникам законом надається право подати апеляційну скаргу тільки в частині рішень, що стосуються цивільного позову.

Представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача може бути лише адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів Украї­ни. Якщо потерпілим, цивільним позивачем або цивільним відповідачем є юридична особа, представниками їхніх інтересів можуть бути керівник чи інша особа, уповно­важена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за дові­реністю (статті 58, 63 КПК та коментар до них).

Право апеляційного оскарження мають також і інші особи, передбачені КПК. До таких належать:

- законний представник особи, стосовно якої прийнято рішення про поміщення до приймальника-розподільника для дітей або продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику (ст. 309 КПК);

- законний представник особи, стосовно якої прийнято рішення про направлення до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні (ст. 309 КПК);

- особи, на майно яких накладено арешт (ст. 309 КПК);

- особи, щодо яких прийнято рішення про тимчасовий доступ до речей і докумен­тів, яким дозволено вилучення речей і документів, що посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа-підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійсню­вати свою діяльність (ст. 309 КПК);

- особа, щодо якої прийнято рішення про відсторонення її від посади (ст. 309 КПК);

- особи, яким слідчим суддею відмовлено у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернуто скаргу на рішення, дії чи бездіяль­ність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній (статті 304, 309 КПК);

- особа, яка звернулася із заявою про роз' яснення судового рішення, та учасники судового провадження стосовно ухвали про роз'яснення судового рішення або від­мову в його роз'ясненні (ст. 380 КПК);

- засуджений, його захисник або законний представник стосовно ухвали суду про вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироку (ст. 539 КПК);

- особа, до якої застосовано тимчасовий арешт, її захисник чи законний представ­ник (ст. 583 КПК);

- особа, до якої застосовано екстрадиційний арешт, її захисник чи законний пред­ставник (ст. 584 КПК);

- особа, щодо якої прийнято рішення про видачу, її захисник чи законний пред­ставник (ст. 591 КПК).

- орган, що подав клопотання, особа, щодо якої вирішено питання про виконання вироку суду іноземної держави (ст. 603 КПК);

- орган, що подав клопотання, особа, щодо якої вирішено питання про приведен­ня вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України (ст. 610 КПК);

Стаття 394

Особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень

1. Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного прова­дження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

2. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

3. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвален­ня вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, вста­новлених частинами п 'ятою - сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз 'яснення йому наслідків укладення угоди;

2) потерпілим, його представником, законним представником, виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухва­лення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз 'яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 цього Кодексу;

3) прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

4. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюва­ним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвален­ня вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, вста­новлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз 'яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укла­дена.

1. Коментована стаття визначає особливості апеляційного оскарження:

- вироків по кримінальних правопорушеннях, які не є злочинами, а віднесені до кримінальних проступків, за умови, що стосовно них мало місце спрощене прова­дження;

- рішень суду першої інстанції, при винесенні яких суд не досліджував докази щодо тих обставин, які ніким не оспорювались;

- вироків суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим;

- вироків суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості.

Вирок суду першої інстанції щодо кримінального проступку, ухвалений за резуль­татами спрощеного провадження, може стати предметом апеляційного оскарження в усіх випадках, окрім трьох винятків. Зокрема, вирок не може бути оскаржено з під­став розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, у разі недослідження доказів у судовому засіданні, а також з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

При цьому в матеріалах кримінального провадження мають міститися відомості про те, що обвинувачений, який був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не запере­чує проти такого розгляду (ст. 381 КПК та коментар до неї). Вказані відомості під­тверджуються додатками до обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні. Такими додатками є 1) письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з об­меженням права апеляційного оскарження та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні; 2) письмова заява потерпілого щодо згоди із встановле­ними досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні (ч. 3 ст. 302 КПК та коментар до неї).

2. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним (ч. 3 ст. 349 КПК та коментар до неї).

Дане правове положення ґрунтується на засадах диспозитивності та виробленому практикою Європейського суду з прав людини принципі правової визначеності. Реа­лізація засади диспозитивності полягає у можливості учасників судового проваджен­ня вирішити питання про обсяг дослідження доказів, що дає суду право визнати не­доцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються (ст. 349 КПК та коментар до неї). Принцип правової визначеності спрямований на забезпе­чення стабільності прийнятих судових рішень.Отже, сторони позбавляються права оспорити рішення суду першої інстанції з підстав заперечення обставин, які ними не оспорювалися під час судового розгляду. При цьому у журналі судового засідання повинно бути зафіксовано з'ясування судом, що учасники процесу правильно розумі­ють зміст цих обставин, їх позиція є добровільною, а також що факт роз' яснення судом позбавляє права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку.

3. Виходячи із засад диспозитивності і правової визначеності, в обмеженому об­сязі підлягає оскарженню вирок суду першої інстанції на підставі угоди про прими­рення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим.

Апеляційну скаргу можуть подати обвинувачений, його захисник, законний пред­ставник, у випадку якщо, на їх думку, суд першої інстанції допустив такі порушення:

- відступив від положень угоди в частині покарання й призначив більш суворе покарання, ніж те, яке було зафіксоване в угоді;

- ухвалив вирок без згоди обвинуваченого на призначення покарання (зокрема, якщо обвинувачений не усвідомлював дійсного змісту угоди в частині покарання або погодився на таке покарання під впливом примусу);

- суд не виконав вимоги закону щодо з'ясування повноти розуміння обвинуваченим особливостей провадження на підставі угоди та змісту угоди про примирення, добро­вільності її укладення та відповідності самої угоди вимогам КПК (частини 5-7 ст. 474 КПК та коментар до них) та не роз' яснив обвинуваченому наслідки укладення угоди про примирення (п. 1 ч. 1 ст. 473 КПК та коментар до нього).

Апеляційну скаргу можуть подати потерпілий, його представник, законний пред­ставник, лише з підстав:

- недотримання судом першої інстанції положень угоди в частині покарання й при­значення обвинуваченому менш суворого покарання, ніж те, яке було зафіксоване в угоді;

- ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання (зокрема, якщо потерпілий не усвідомлював дійсного змісту угоди в частині покарання або по­годився на призначення такого покарання обвинуваченому під впливом примусу);

- нероз'яснення судом потерпілому наслідки укладення угоди про примирення (п. 2 ч. 1 ст. 473 КПК та коментар до нього).

- невиконання судом вимоги закону щодо з'ясування добровільності укладення угоди та відповідності самої угоди вимогам КПК (ччастини 6, 7 ст. 474 КПК та комен­тар до них).

Прокурор має право оскаржити вирок, винесений на підставі угоди про прими­рення, у випадку якщо відповідно до закону угода про примирення не могла бути укладена. Це стосується кримінальних проваджень про тяжкі та особливо тяжкі зло­чини (ч. 3 ст. 469 КПК та коментар до неї).

4. Обсяг оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокуро­ром та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості також є обмеженим.

Апеляційну скаргу можуть подати обвинувачений, його захисник, законний пред­ставник з підстав допущення судом першої інстанції таких порушень:

- суд відступив від положень угоди в частині покарання й призначив більш суво­ре покарання, ніж те, яке було зафіксоване в угоді;

- суд ухвалив вирок без згоди обвинуваченого на призначення покарання (зокрема, якщо обвинувачений не усвідомлював дійсного змісту угоди в частині покарання або погодився на таке покарання під впливом примусу);

- суд не виконав вимоги закону щодо з' ясування повноти розуміння обвинуваченим особливостей провадження на підставі угоди та змісту угоди про визнання винуватос­ті, добровільності її укладення та відповідності самої угоди вимогам КПК (частини 4, 6, 7 ст. 474 КПК та коментар до них) та не роз'яснив обвинуваченому наслідки укладення угоди про визнання винуватості (ч. 2 ст. 473 КПК та коментар до неї).

Прокурор має право оскаржити вирок, винесений на підставі угоди про визнання винуватості, у двох випадках:

- якщо суд призначив покарання менш суворе, ніж узгоджене сторонами угоди;

- затвердження судом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена (угода про визнання винуватості не може бути укладена: якщо йдеться про особливо тяжкий злочин; шкода завдана не лише державним або суспільним інтересам; у спра­ві бере участь потерпілий (ч. 4 ст. 469 КПК та коментар до неї)).

Якщо судове рішення оскаржене з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями коментованої статті, після надходження такої апеляційної скар­ги до апеляційного суду суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження (ч. 4 ст. 399 КПК та коментар до неї).

Стаття 395

Порядок і строки апеляційного оскарження

1. Апеляційна скарга подається:

1) на судові рішення, ухвалені судом першої інстанції, - через суд, який ухвалив судове рішення;

2) на ухвали слідчого судді - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

2. Апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана:

1) на вирок або ухвалу про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру - протягом тридцяти днів з дня їх про­голошення;

2) на інші ухвали суду першої інстанції - протягом семи днів з дня її оголошення;

3) на ухвалу слідчого судді - протягом п 'яти днів з дня її оголошення.

3. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислю­ється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в по­рядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскаржен­ня для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

4. Протягом строку апеляційного оскарження матеріали кримінального прова­дження ніким не можуть бути витребувані із суду. У цей строк суд зобов 'язаний надати учасникам судового провадження за їх клопотанням можливість ознайоми­тися з матеріалами кримінального провадження.

1. Після винесення судового рішення судом першої інстанції головуючий у судо­вому засіданні зобов'язаний роз'яснити зміст рішення, порядок і строк його оскар­ження (ч. 1 ст. 376 КПК та коментар до неї).

Залежно від предмета оскарження КПК передбачає два порядки подачі апеляцій­ної скарги: через суд, який ухвалив рішення (тобто через суд першої інстанції), та безпосередньо до апеляційного суду. Через суд, який ухвалив рішення, апеляційна скарга подається на всі судові рішення, ухвалені судом першої інстанції. Якщо ж йдеть­ся про оскарження ухвали слідчого судді, то апеляційна скарга подається безпосеред­ньо до суду апеляційної інстанції.

2. На забезпечення сформульованого Європейським судом з прав людини прин­ципу правової визначеності спрямоване положення закону про можливість оскаржен­ня судових рішень у чітко визначені строки, зі спливом яких рішення набуває законної сили і не може бути оскаржено:

- на вирок або ухвалу про застосування чи відмову в застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру - протягом тридцяти днів з дня їх про­голошення;

- на інші ухвали суду першої інстанції - протягом семи днів з дня оголошення ухвали (про інші ухвали суду першої інстанції, які можуть бути предметом апеляцій­ного оскарження, див. коментар до ст. 392 КПК);

- на ухвалу слідчого судді - протягом п' яти днів з дня її оголошення.

Обчислення строку подачі апеляційної скарги здійснюється за загальними прави­лами, передбаченими для обчислення строків (ст. 115 КПК та коментар до неї).

У випадку коли суд обмежився складанням і оголошенням лише резолютивної частини ухвали, зі складанням повного тексту в подальшому (ч. 2 ст. 376 КПК та ко­ментар до неї), днем оголошення ухвали вважається день оголошення її резолютивної частини. При цьому несвоєчасне складання повного тексту ухвали повинно розгляда­тися як поважна причина пропуску строку на апеляційне оскарження.

3. У ряді випадків обчислення строку апеляційного оскарження відбувається не з моменту проголошення вироку або оголошення ухвали, а з моменту вручення (отри­мання) копії судового рішення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислю­ється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує (наприклад, при розгляді клопотання про тимчасовий доступ до речей і до­кументів (ч. 2 ст. 163 КПК та коментар до неї)), то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, пе­редбаченому для спрощеного провадження щодо кримінальних проступків (ст. 382

КПК та коментар до неї), то строк апеляційного оскарження для такої особи обчис­люється також з дня отримання нею копії судового рішення. При цьому копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спро­щеному провадженні надсилається учасникам судового провадження не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення (ч. 4 ст. 382 КПК та коментар до неї).

4. Протягом усього строку апеляційного оскарження матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути витребувані із суду. Вказане правило покликане забезпечити гарантування можливості учасникам провадження ознайомитися з мате­ріалами кримінальної справи, з апеляційними скаргами інших учасників, які надійшли до суду, для належної підготовки до участі в апеляційному перегляді. Суд першої ін­станції надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення (ч. 1 ст. 397 КПК та коментар до неї).

До закінчення передбаченого на апеляційне оскарження строку суд першої інстан­ції, за наявності відповідних клопотань учасників судового провадження, зобов' язаний надати цим учасникам можливість ознайомитися з матеріалами кримінального про­вадження. При цьому ознайомлення раніше з матеріалами, наприклад, під час досу- дового провадження, після його завершення або після надходження справи до суду першої інстанції (статті 221, 290, 317 КПК та коментар до них) не є підставою для відмови в праві ознайомлення протягом всього строку апеляційного оскарження.

Стаття 396

Вимоги до апеляційної скарги

1. Апеляційна скарга подається в письмовій формі.

2. В апеляційній скарзі зазначаються:

1) найменування суду апеляційної інстанції;

2) прізвище, ім 'я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв 'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив;

4) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;

5) клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів;

6) перелік матеріалів, які додаються.

3. Якщо особа не бажа



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-20; просмотров: 396; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.149.29.192 (0.015 с.)