Стаття 527. Зміст заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

 

1. У заяві повинно бути зазначено, про відновлення яких саме матеріалів просить заявник, чи був ухвалений вирок, в якому процесуальному статусі перебував заявник, хто конкретно і в якості кого брав участь у судовому розгляді, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб, що відомо заявнику про обставини втрати матеріалів кримінального провадження, про місцезнаходження копій документів кримінального провадження або відомостей щодо них, поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним, для якої мети необхідне їх поновлення.

2. До заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника.

1. Коментована стаття не встановлює обов'язкових вимог до складових елементів заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження. Утім, враховуючи вимоги щодо змісту такої заяви та загальні вимоги до таких документів, заява повинна бути подана у письмовій формі із зазначенням:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) особи, яка подає заяву, а також її поштової адреси, номера засобу зв'язку, адреси електронної пошти, якщо такі є;

3) обгрунтування необхідності відновлення матеріалів кримінального провадження;

4) мети відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, а також вимоги особи, яка подає заяву;

5) у разі необхідності - клопотання (про виклик певних осіб, витребування копій, долучення наданих матеріалів особою, яка звертається до суду, тощо);

6) поновлення яких саме матеріалів вимагає особа;

7) переліку матеріалів, які додаються.

Заяву підписує особа, яка її подає. Якщо заяву подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог КПК.

Норми коментованої статті зобов'язують заявника вказати місце проживання чи місцезнаходження осіб, які брали участь у судовому розгляді.

Так, відповідно до ст. З ЗУ "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 р. № 1382-1V місце проживання особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Стаття 29 ЦК визначає, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, 3 ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, у якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначає орган опіки та піклування або суд.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, у якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Під місцем знаходження особи слід розуміти адміністративно-територіальну одиницю, на території якої перебуває особа у конкретний момент.

Норми коментованої статті покладають на заявника обов'язок зазначення місцезнаходження копій документів кримінального провадження або відомостей щодо них.

Так, документ - це матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві (ст. 1 ЗУ "Про обов'язковий примірник документів" від 9 квітня 1999 р. № 595-ХІУ).

Під копією документа слід розуміти примірник документа, який містить точне знакове відтворення змісту чи документної інформації іншого документа, в окремих випадках - деяких його зовнішніх ознак і не має реквізитів, що надають йому юридичної сили.

Документи та їх копії можуть бути як у друкованому (паперовому), так і електронному вигляді.

2. Норми коментованої статті дозволяють додавати до заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження документи або їх копії як належно посвідчені, так і ті, що такими не є.

Так, відповідно до ст. 75 ЗУ "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХП нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать закону, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.

Вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.

Вірність копії з копії документа може бути засвідчена нотаріусом, посадовою особою органу місцевого самоврядування, якщо вірність копії засвідчена в нотаріальному порядку або якщо ця копія видана підприємством, установою, організацією, що видала оригінал документа. В останньому випадку копія документа повинна бути викладена на бланку цього підприємства, установи, організації з прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа знаходиться на зазначеному підприємстві, в установі, організації (ст. 76 ЗУ "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХП).

Крім того, згідно з п. 9 ч. 1 ст. 20 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 р. № 5076-VI адвокати посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть, крім випадків, якщо законом установлений інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів.

Частиною 5 ст. 5 ЗУ "Про електронний цифровий підпис" від 22 травня 2003 р. № 852-ІУ визначено, що у випадках, коли відповідно до законодавства необхідне засвідчення дійсності підпису на документах та відповідності копій документів оригіналам печаткою, на електронний документ накладається ще один електронний цифровий підпис юридичної особи, спеціально призначений для таких цілей.

Засвідчення вірності копій документів врегульовано й Указом Президії Верховної Ради СРСР "Про порядок видачі та засвідчення підприємствами, установами, організаціями копій документів, що стосуються прав громадян" від 4 серпня 1983 р. № 9779-Х, який діє в Україні відповідно до ст. З ЗУ "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХІІ як такий, що не суперечить національному законодавству.

Так, наведеним Указом Президії Верховної Ради СРСР передбачається, що державні і громадські підприємства, установи й організації видають за заявами громадян копії документів, які виходять від цих підприємств, установ і організацій, якщо такі копії необхідні для вирішення питань, що стосуються прав і законних інтересів громадян, які звернулися до них. Копії документів видаються на бланках підприємств, установ і організацій.

У такому ж порядку підприємства, установи й організації можуть видавати копії наявних у них документів, що виходять від інших підприємств, установ і організацій, від яких одержати безпосередньо копії цих документів складно або неможливо. У випадках, коли документи були виконані на бланках, при виготовленні копій відтворюються реквізити бланків.

Підприємства, установи й організації висилають також копії наявних у них документів на запити інших підприємств, установ і організацій, якщо копії таких документів необхідні для вирішення питань, що стосуються прав і законних інтересів громадян, які звернулися до них.

Вірність копії документа засвідчується підписом керівника або уповноваженої на те службової особи і печаткою. На копії зазначають дату її видачі і роблять відмітку про те, що оригінал документа знаходиться в даному підприємстві, установі, організації.

Підприємства, установи й організації зобов'язані засвідчувати вірність копій документів, необхідних для подання громадянами в ці підприємства, установи, організації, якщо законодавством не передбачено подання копій таких документів, засвідчених у нотаріальному порядку.

Забороняється засвідчення вірності копій паспорта, документів, які його заміняють, партійного, профспілкового, військового квитків, депутатського посвідчення, службових посвідчень, а також інших документів, знімання копій з яких не допускається.

Не піддягають засвідченню копії з документів, які мають невиразний текст, підчистки, приписки та інші незастережені виправлення.

Виконуючи наведений вище припис коментованої норми щодо повідомлення місцезнаходження копій документів кримінального провадження або відомостей щодо них, слід виходити з джерел, з яких можна отримати такі документи або їх копії. Такими джерелами можуть бути:

- засоби фіксування кримінального провадження. Так, відповідно до ст. 103 КПК процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; 3) у журналі судового засідання;

- матеріали наглядового провадження. Так, відповідно до відомчих нормативних актів Генерального прокурора України, якими врегульовуються особливості організації діяльності участі прокурорів у судовому провадженні та підтримання державного обвинувачення, прокурорів усіх рівнів зобов'язано у наглядовому провадженні у справі в ході досудового слідства накопичувати копії опису її матеріалів, прийнятих під час дізнання та досудового слідства процесуальних рішень, копії чи виписки з документів, що містять основні докази, на яких ґрунтується обвинувачення. Крім того, прокурорам слід перевіряти наявність цих матеріалів перед затвердженням обвинувального висновку.

Також Генеральним прокурором України державних обвинувачів зорієнтовано на те, що в наглядових провадженнях в обов'язковому порядку слід зосереджувати записи вивчення справи з посиланням на аркуші справи, необхідні для підтримання державного обвинувачення дані, план судового слідства, записи про його перебіг із зазначенням змісту досліджених доказів, промову в судових дебатах, довідки про результати розгляду справи судом, про ознайомлення з протоколом судового засідання та з апеляціями інших учасників процесу, а також копії документів прокурорського реагування на судові рішення та копії судових рішень;

- матеріали, які знаходяться в контролюючих органах. Наприклад, відповідно до підпунктів 10,11 п. 6 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 р. № 499/2011, Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку вилучати під час проведення ревізії у підприємств, установ та організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про порушення, а на підставі рішення суду вилучати до закінчення ревізії оригінали зазначених документів; одержувати від НБУ і його установ, інших банків та кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів на рахунках об'єктів, що контролюються, а від інших підприємств та організацій, у тому числі недержавної форми власності, що мали правові відносини із зазначеними об'єктами, - довідки і копії документів про операції і розрахунки з підприємствами, установами та організаціями;

-установи, які проводили експертні дослідження. Зокрема, згідно з пп. 1, 2 ч. З ст. 69 КПК експерт має право знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета дослідження, а також заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов'язаних із проведенням експертизи;

- матеріали, що знаходяться у захисника. Відповідно до ч. 1 ст 45 КПК захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Статтею 20 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 р. № 5076-VI серед іншого передбачено, що при здійсненні професійної діяльності адвокат має право звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб) (п. 1 ч. 1 ст. 20); ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом (п. З ч. 1 ст. 20); збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку, запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою (п. 7 ч. 1 ст. 20); одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань (п. 10 ч. 1 ст. 20);

- матеріали, що виділялися в окреме провадження. Так, відповідно до ч. З ст. 217 КПК у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень;

- матеріали, що знаходяться в учасників судового провадження. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 317 КПК після призначення справи до судового розгляду головуючий повинен забезпечити учасникам судового провадження можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, якщо вони про це заявлять клопотання. Під час ознайомлення учасники судового провадження мають право робити з матеріалів необхідні виписки та копії.

Не слід забувати і про інші джерела, оскільки вони для відновлення кримінального провадження можуть бути не менш корисними. Це установи, у яких можуть знаходитися важливі для відновлення матеріалів кримінального провадження документи. Такими установами, зокрема, є: медичні заклади; інформаційні бюро; адресні столи; паспортні служби; у районних відділах внутрішніх справ - інспекції виправних робіт, відділення кримінальної міліції у справах неповнолітніх, відділи карного розшуку, а також дільничні інспектори із їхніми справами адміністративного і профілактичного нагляду; РАГСи; навчальні заклади; місця роботи і служби обвинувачуваного (підозрюваного) тощо - в усіх названих установах можна отримати відповідні конкретному злочину відомості (інформацію).

Крім того, джерелом отримання матеріалів кримінального провадження може бути й персональний комп'ютер слідчого.

Резюмуючи викладене щодо джерел, з яких можна одержувати копії документів, потрібно зауважити: щоразу слід виходити з прав фізичних та повноважень юридичних осіб, які потрапили у коло кримінальних процесуальних правовідносин.