Загальна характеристика конституційного будівництва в СРСР.

Росія вступила на шлях конституційного розвитку на початку XX століття з прийняттям у 1905-1906 рр.. ряду державних актів, що мали конституційне значення.

Основні етапи розвитку російської Конституції:

1.дореволюціонний (жовтень 1905 р. - жовтень 1917 р.);

2.советскій (жовтень 1917 р. - червень 1990 р.) та

3.постсоветскій, або сучасний (з червня 1990 р. по теперішній час).

Першим законодавчим актом у Росії, які мали конституційне значення, прийнято вважати Маніфест 17 жовтня 1905 р. "Про вдосконалення державного порядку", яким імператор Микола II:

= Дарував населенню "основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканості особи, свободи совісті, слова, зборів, спілок";

= Встановив "непорушне правило, щоб ніякий закон не міг сприйняти силу без схвалення Державної думи і щоб виборним від народу забезпечена була можливість справжньої участі в нагляді за законністю дій" поставлених імператором влади.

Кілька місяців по тому в додаток до Маніфесту були засновані Державна дума (20 лютого 1906 р.), Державна Рада (23 квітня 1906 р.), прийнятий Звід основних державних законів (23 квітня 1906 р.). Відповідно до них в Росії засновувалася двопалатна парламентська система (Держдума і Держрада). Ці конституційні акти призвели до певного обмеження влади самодержавного монарха. У той же час Основні закони зберегли сильну владу царя:

♦ без його затвердження ні один закон не міг ввійти в силу;

♦ зміна Основних законів могло здійснюватися тільки з ініціативи царя;

♦ він наділявся правом розпуску Державної Думи;

♦ імператор мав право і сам приймати закони, але зі схвалення обох палат парламенту;

♦ цар призначав Раду міністрів і повністю його контролював (акт 19 жовтня 1905 «Про заходи до зміцнення єдності в діяльності міністерств головних управлінь»).

Дума, обрана населенням на п'ять років, мала право приймати законопроекти і звертатися до міністрів з запитами, проте могла бути розпущена указом імператора.

Держрада наполовину складалася з членів, що призначаються імператором. Члени іншої половини обиралися від духовенства, губернських земських зборів, дворянських товариств, Академії наук та університетів, ради торгівлі і мануфактур, біржових комітетів і купецьких управ "строком на дев'ять років з тим, щоб кожні три роки одна третина кожного розряду цих членів вибувала в черговому порядку ". Держрада розглядав законопроекти, прийняті Держдумою, і вносив до Держдуми законопроекти, схвалені ним раніше. Законопроекти, схвалені обома органами, представлялися на затвердження імператору головою Держради.

До 1917 р. було прийнято низку актів, що розвивали положення Основних законів. До числа таких актів слід віднести Закон про військово-польових судах, Указ про зрівняння селян у правах з іншими станами, Указ про право селян закріплювати за собою їх наділи, нове Положення про вибори, Закон про порядок видання стосуються Фінляндії законів і постанов та ін Серед джерел конституційного права все більше місце стали займати акти виконавчої влади.

У результаті Жовтневої революції 1917 р. в Росії відбулася зміна суспільного ладу, що зумовило розробку і прийняття Конституції соціалістичного типу. Перша конституція Радянської Росії - Конституція УРСР була прийнята V Всеросійським з'їздом Рад 10 липня 1918

Конституція відкрито висловлювала класовий характер пролетарської демократії.

Після утворення СРСР (1922 р.) на основі Декларації і Договору про утворення СРСР в 1924 р. була прийнята перша Конституція СРСР, а на її основі - нова Конституція РРФСР (1925 р.). Подальше конституційне розвиток РРФСР також пов'язано з прийняттям нових союзних конституцій. Тому структура і зміст наступних конституцій РРФСР були похідними від відповідних характеристик конституцій СРСР.

У 1936 р. у зв'язку з проголошенням побудови соціалізму в СРСР була прийнята нова Конституція СРСР, а на; її основі - нова Конституція РРФСР (1937 р.). Ця Конституція відобразила, як вважалося, побудова основ соціалізму і повну ліквідацію експлуататорських класів і елементів.

До числа найважливіших змін державної системи відноситься запровадження загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні, скасування з'їздів Рад, а також перетворення політичної основи держави - Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів до Рад депутатів трудящих

До кінця п'ятдесятих років СРСР володів ядерною і термоядерною зброєю, а також найсучаснішими засобами його доставки - міжконтинентальними балістичними ракетами. У зв'язку з цим була теоретично обгрунтована концепція про повну й остаточну перемогу соціалізму в СРСР. Це означало не тільки відсутність внутрішніх умов для реставрації капіталізму в СРСР, але і неможливість його відновлення силами ззовні.

У 1977 р. у зв'язку з проголошенням побудови в СРСР розвинутого соціалізму і загальнонародної держави, була прийнята нова Конституція СРСР, а на її основі - нова Конституція РРФСР (1978 р.). Дана Конституція стала останньою в радянській державі і відрізнялася тим, що в ній народ був оголошений єдиним суб'єктом влади в державі, проте керівною силою, як і раніше називалася комуністична партія.

У Конституції стверджувалося, що радянське суспільство вступило в етап розвиненого соціалізму, який означав перетворення радянської держави з диктатури пролетаріату в загальнонародну державу, на базі якого сформувалася нова історична спільність людей - радянський народ. В якості основи економічної системи стверджувала державну (загальнонародну) і колгоспно-кооперативну власність, закріплювала планове ведення господарства на базі жорсткої централізації. Розвиток отримали також норми, що регулюють федеративний устрій РРФСР.

З 1989 р. до Конституції РРФСР вносилися численні зміни та доповнення, суттєво змінили її первісну редакцію. Ця робота була пов'язана з політичною обстановкою, що склалася в Росії до того моменту.

У 1990-1993 рр.. в Росії широко проводилися конституційні реформи, спрямовані на встановлення нового конституційного ладу країни, пов'язані з переходом РФ від соціалізму до демократії. У результаті доповнень і змін Конституція набула суперечливий характер, оскільки містила як застарілі, так і відповідали новому часі положення.

Робота над новою редакцією Конституції Росії зв'язується з утворенням на I з'їзді народних депутатів РРФСР влітку 1990 р. Конституційної комісії на чолі з Б. М. Єльциним. Проект, підготовлений цією комісією, не був прийнятий ні на першому, ні на другому обговоренні на з'їздах народних депутатів, але схвалювалась загальна концепція Конституції, що значно затягувало перехід до нового конституційному ладу в Росії. Ухваленню Конституції перешкоджали наслідки розпаду в 1991 році СРСР і запекле протиборство законодавчої та виконавчої влади.

На початку 1993 р. було скликано Конституційне нараду, яке в результаті своєї роботи взяло так званий «президентський проект» Конституції. Саме він був винесений на всенародний референдум 12 грудня 1993

У референдумі з питання обговорення проекту Конституції взяло участь все населення Росії і за результатами голосування Конституція РФ була прийнята на всеросійському референдумі 12 грудня 1993 р. і набула чинності з моменту її офіційного опублікування 25 грудня 1993

До складу Російської Федерації на правах її суб'єктів входить 21 республіка. Ст. 5 Конституції Російської Федерації встановлює, що кожна республіка, виходячи з її статусу як держави, має свою конституцію.

Основні принципи Конституції РФ 1993 р.:

1) демократизм (виборність Президента РФ, Держдуми, органів влади суб'єктів РФ і органів місцевого самоврядування);

2) законність (органи державної влади та місцевого самоврядування, посадові особи, громадяни та їх об'єднання зобов'язані дотримуватися Конституції РФ і закони);

3) гуманізм (людина, її права і свободи є найвищою цінністю, при цьому кожен має право на життя, особисту недоторканність, охорону гідності особистості);

4) рівноправність громадян (усі рівні перед законом і судом, а також у правах і свободах незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового положення, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань та інших обставин);

5) державне єдність РФ (верховенство Конституції РФ і федеральних законів на всій її території, цілісність і недоторканність території, єдність економічного простору, єдина державна мова, єдина грошова одиниця);

6) рівноправність і самовизначення народів (усі суб'єкти РФ рівноправні, вони самостійно створюють свої органи влади і законодавство, а повноваження центру і суб'єктів розділені);

7) поділ влади (на законодавчу, виконавчу і судову);

8) ідеологічне різноманіття і багатопартійність (заборона на державну або обов'язкову ідеологію при рівноправність громадських об'єднань перед законом).

Юридичні властивості Конституції РФ 1993 р.:

»Верховенство - має вищу юридичну силу;

»Прямої дії - має пряму дію на всій території РФ;

»Є правовою базою для всього поточного законодавства;

»Є жорсткою (порядок її зміни складний);

»Особлива правова охорона - в цьому бере участь вся система органів державної влади, що здійснюють охорону в різних формах;

»Є правовим актом держави - Основний закон.

Вчення про конституцію

У Стародавньому Римі конституціями (від лат. Constitutio - встановлення) називалися укази імператорів, а у Середньовіччі - акти про феодальних вольності. Однак у власному, державно-правовому сенсі він став застосовуватися тільки в XVII столітті в зв'язку з виникненням самої ідеї про необхідність такого акту. Сучасне розуміння конституції з'явилося після буржуазних революцій, коли конституції використовувалися для правового закріплення нового суспільного ладу.

Конституція - основний закон (система законів) держави, що володіє вищою юридичною силою, в якому закріплені правові основи державного і суспільного устрою, основи правового положення особистості та органів влади.

Конституція виконує такі основні функції:

• юридичну (основний закон, основа правової системи);

• політичну (документ, що визначає основи державної політики, а іноді представляє собою форму суспільного договору);

• ідеологічну чи виховну (документ, що проголошує певний світогляд або високі моральні ідеали, який об'єднував і виховує націю).

Структура конституції може бути різною, але, як правило, вона містить норми, що закріплюють:

~ Основи суспільного ладу (політичну, економічну та соціальну системи);

~ Правове становище особистості (права та обов'язки, порядок набуття та припинення громадянства);

~ Форму держави (форми правління, політичного режиму і територіального устрою, а у федеративних державах - розмежування повноважень федерації та її суб'єктів);

~ Порядок формування і повноваження органів влади;

~ Основи законодавчого процесу, в тому числі порядок прийняття та зміни конституції;

~ Державну символіку (прапор, герб, гімн). Якщо зазначені норми містяться в одному правовому акті, то вони можуть бути розосереджені у відповідних його розділах. Такі конституції часто мають преамбули, які носять не нормативний, а скоріше урочисто-декларативний характер, і заключні, або перехідні, положення.

Характерні риси конституцій (особливості):

1) особливий суб'єкт, від імені якого приймається Основний Закон, - народ;

2) установчий характер конституційно-правових норм;

3) розширений предмет регулювання Конституції;

4) особливі юридичні властивості Конституції.

Головні ідеї та принципи, які закладені в конституції являють собою її сутність і відповідає на питання, чию волю вона виражає.

Сутність конституції залежить від того, чиї інтереси виражають конституційно-правові норми. Тому залежно від теорії походження держави і права можна виділити наступні підходи до сутності конституції:

1) відповідно до теорії суспільного договору сутність конституції полягає в суверенітеті народу, який за доброю волею прийняв основний закон, що встановлює основи і межі державної влади, в руки якої народ передав свої повноваження;

2) теологічна теорія стверджує, що конституція є продуктом божественних приписів людям про правила буття;

3) школи природного права підтримують точку зору, що конституційні норми - це досвід народу країни, тому запозичення в інших народів досвіду призводить до недовговічності конституції;

4) згідно марксистсько-ленінської теорії сутність конституції полягає в тому, що вона виражає волю правлячого класу, а не всього населення.

Чинна Конституція Російської Федерації за своєю сутністю є конституцією демократичної правової держави, вираженням волі багатонаціональні-нального народу Російської Федерації шляхом всенародного голосування, волі, спрямований-ної на заснування таких основ життя держави і суспільства, які втілюють загальнодемократичні принципи, виходять з визнання найвищою цінністю людини, її прав і свобод.

Види конституцій

Конституція як нормативний акт приймається у вигляді письмового документа, виданого в особливому, як правило, ускладненому порядку, ніж інші закони країни. Проте основний закон може бути не тільки письмовим, і в цьому випадку говорять про «неписаної» конституції (Великобританія).

Конституції класифікуються за різними критеріями.

За їх формі:

- Писані у вигляді одного акта - так звані консолідовані, або кодифікаційні (США, РФ);

- Писані у вигляді сукупності декількох основних законів (трьох-чотирьох) - так звані неконсолідовані, або некодіфікаціонние (Швеція);

- Неписані - що складаються з конституційних норм, що містяться у багатьох законах, а також з конституційних звичаїв та прецедентів (Великобританія - від Великої хартії вольностей 1215 р. до Закону про міністрів Корони 1937 р.).

У залежності від форми державного устрою:

»Унітарні - Швеції і Китаю,

»Федеративні - Російської Федерації та Індії

»Конфедеративні - в даний час прикладом такої служить Європейський Союз.

За порядком прийняття - символічні і неоктроірованние:

символічні - даровані монархом і розроблені і дарування метрополіями своїх колоній при звільненні (Саудівська Аравія, дореволюційна Росія, японська 1889 р., марокканська 1911 р);

неоктроірованние (Франції 1946 р., Конституція Португалії 1976 р.):

- Прийняті вищим законодавчим органом влади (парламентом) (Україна, Радянська Росія);

- Прийняті на референдумі (Франція, сучасна Росія);

- Прийняті установчими зборами, скликаними спеціально для цієї мети (США).

За часом дії - постійні і тимчасові (прийняті на певний термін - ПАР 1994 р. була прийнята строком на п'ять років).

Залежно від історичного етапу прийняття - першого покоління, другого покоління.

До першої групи належать конституції, прийняті в основному в XVIII-XIX ст., А також деякі конституції першої половини XX ст. (Конституція Норвегії 1814 р., Конституція Люксембургу 1868 р., Конституція Ірландії 1937 р. і ін.)

Другу групу складають конституції, прийняті після Другої світової війни (Основний закон ФРН 1949 р., Конституція Індії 1950 р., Конституція Франції 1958 р. та ін.)

За способом зміни:

»Гнучкі (змінюються у тому спрощеному порядку, що й інші закони країни прийняттям звичайного закону - Великобританія);

»Тверді (змінюються в ускладненому порядку, який може передбачати особливий порядок внесення пропозицій про зміни, а також необхідність схвалення їх кваліфікованою більшістю членів парламенту країни або навіть більшістю парламентів суб'єктів федерації - США);

»Особливо жорсткі конституції, крім ускладненою процедури прийняття поправок, включають особливу стадію їх ратифікації, яка здійснюється шляхом подвійного вотуму (голосування) у Парламенті, або референдуму, або (у федеративних державах) схвалення поправок членами (суб'єктами) федерації;

»«Змішані»- мають особливості і гнучких і жорстких конституцій.

За закріплюється формі правління - монархічні (Іспанії, Японії) та республіканські (ФРН, Італії).

За закріплюється політичному режиму (за соціальними ознаками):

~ Демократичні - діють у більшості країн цивілізованого світу - Австрії, Бельгії, Франції та ін;

~ Антидемократичні (Індонезії), які в сою чергу можна розділити на:

~ Авторитарні - в даний час вони відкрито зустрічаються вкрай рідко, зазвичай реальний авторитаризм буває прикритий демагогічними гаслами;

~ Тоталітарні та ін;