Формування радянської судової системи в 1917-1919 роках.

Після перемоги Жовтневої революції лідер більшовиків В. Ленін закликав до застосування переможцями державних примусових заходів для придушення опору повалених класів. Він писав: "Коли революційний клас веде боротьбу проти імущих класів, які чинять опір, то він це опір повинен придушувати, і ми будемо придушувати опір імущих усіма тими засобами, якими вони придушували пролетаріат, - інші засоби не винайдені. У перші ж дні після Жовтневої революції нова влада скасувала старий державний апарат: поліцію, жандармерію, суди, прокуратуру і приступила до створення своїх революційних органів боротьби з контрреволюцією і нових судово-слідчих учрежденій.Формірованіе органів судової влади у перші дні й місяці після Жовтневої революції відбувалося в чому стихійно, так що до моменту прийняття Радою Народних Комісарів 22 листопада 1917 першого законодавчого акту про радянському суді - Декрету № 1 суд - у ряді міст і губерній Росії були створені різні за назвами і не завжди однакові за повноваженнями суди, які розглядалися як необхідні органи охорони громадського порядку. Для нових судових органів було характерно те, що учасники судового процесу розслідували справи і судили не за писаними законами, тому що їх просто не було, а керуючись індивідуальним "революційною правосвідомістю". Кожен учасник процесу відчував себе і слідчим і суддею. Зі старих судових органів перший час після Жовтня подекуди збереглися і дореволюційні суди, особливо світові. З метою внесення одноманітності в систему радянських судових і слідчих установ Радянський уряд і прийняв 22 листопада 1917 перший декрет про суд. Декрет визначив, що всі дореволюційні окружні суди, судові палати, урядовий Сенат, військові і морські суди, інститути судових слідчих, прокурорського нагляду, присяжного і приватної адвокатури скасовуються, а дія інституту мирових суддів призупиняється. Натомість колишніх утворювалися нові виборні радянські судово-слідчі установи, що організовуються на широких демократичних засадах. Передбачалося і створення спеціальних судово-слідчих установ для боротьби з контрреволюцією. У ст. 8 Декрету зазначалося: "Для боротьби проти контрреволюційних сил у видах вживання заходів огородження від них революції і її завоювань, а так само для вирішення справ про боротьбу з мародерством і хижацтвом, саботажем та іншими зловживаннями торговців, промисловців, чиновників та інших осіб засновуються робітники і селянські революційні трибунали у складі одного голови і шести чергових засідателів, які обираються губернськими або міськими Радами робітничих, солдатських і селянських депутатів. Для виробництва ж у цих справах попереднього слідства при тих же радах утворюються особливі слідчі коміссіі.Первий закон Радянської влади про суд передбачив створення на місцях двох судових органів: місцевого суду - для розгляду кримінальних справ про злочини, за які покарання не може перевищувати двох років позбавлення свободи, і цивільних справ за позовами до 3 тис. рублів; революційних трібуналов.Местний суд був виборним органом, побудованим на демократичних засадах залучення трудящих до здійснення правосуддя за повної рівності чоловіків і жінок. Декрет скасував апеляційну форму оскарження вироків і рішень та заснував їх касаційну перевірку. Скарги на вироки і рішення місцевих судів повинні були розглядати повітові, а в столицях - столичні з'їзди місцевих суддів. Важливим етапом у розвитку радянської судової системи були розробка і прийняття Декретів № 2 і 3 про суде.Декрет № 2 суд передбачав створення окружних судів для розгляду справ, що перевищують підсудність місцевих судів, які відтепер стали іменуватися місцевими народними судами. Скарги на вироки і рішення окружних судів повинні були розглядати обласні суди. Касаційною інстанцією для місцевих народних судів залишався повітовий або столичний з'їзд місцевих народних суддів. Окружні суди обиралися Радами. Декрет закріпив таке принципове для багатонаціональної Росії положення, як ведення судочинства мовою більшості населення тієї місцевості, де слухається справа. У літературі неодноразово вказувалося на подвійність у побудові загальних судів відповідно до Декрету № 2. Система загальних судів фактично ділилася на дві самостійні і відокремлені один від одного підсистеми - місцеві народні суди та окружні суди (кожна з самостійною касаційною інстанцією). Ця двоїстість в організації радянської судової системи була усунена Декретом № 3 суд, прийнятим 20 липня 1918 г.Декрет № 3 суд значно розширив підсудність справ місцевим народним судам, передавши на їх розгляд усі справи, крім справ про контрреволюційних злочинах, вбивствах, розбої, згвалтуванні, спекуляції, хабарництві та підробці грошових знаків. Ці злочини були підсудні революційним трибуналам. Згідно декрету замість обласних судів і Верховного Судового Контролю в Москві створювався єдиний касаційний суд.Окончательное ж втілення в життя ідея єдиного народного суду як основної ланки судової системи Радянського держави отримала в Положенні про народному суді від 30 листопада 1918 р. Відповідно до Положення народні суди створювалися на території кожного району (повітового або городского0 і розглядали всі цивільні і загальнокримінальні справи, діючи в складі: народного судді (справи про розірвання шлюбів і т. п.); народного судді і двох народних засідателів; народного судді і шести народних засідателів (у цьому складі розглядалися справи про особливо небезпечні злочини). Касаційні скарги на вироки і рішення всіх народних судів, що діяли в губерніях, розглядалися радою народних суддів губернії. Це забезпечувало єдність судової практики в масштабах губернії.

Декларація прав народів Росії.

Декларація прав народів Росії - один з перших документів Радянської влади, прийнятий Радою народних комісарів РРФСР 2 (15) листопада 1917 року. У Декларації різко засуджувалася політика нацьковування однієї нації на іншу, з боку царського уряду, а потім буржуазним Тимчасовим урядом щодо народів, які населяли Росію. Цій політиці національного гніту була протиставлена ​​політика добровільного союзу народів Росії. У Декларації були проголошені такі основні принципи національної політики: рівність і суверенність народів Росії; право народів Росії на вільне самовизначення аж до відокремлення та утворення самостійної держави, скасування всіх і всяких національних і національно-релігійних привілеїв і обмежень; вільний розвиток національних меншин та етнографічних груп, що населяють територію Росії.

Декларація прав трудящого та експлуатованого народу.

Декларація прав трудящого і експлуатованого народу - конституційний акт Радянської республіки, законодавчо закріпив завоювання Жовтневої революції і проголосив основні принципи і завдання соціалістичної держави.

Проект Декларації був написаний Леніним, і 3 (16) січня 1918 року її початковий проект був прийнятий ВЦВК. Для редагування Декларації була обрана комісія.

5 (18) січня 1918 року, на засіданні Установчих зборів, Я. М. Свердлов оголосив Декларацію. Права більшість її не затвердив.

У зміненій редакції (у числі іншого, прибрано згадка Установчих зборів) Декларація прав трудящого і експлуатованого народу була прийнята на III Всеросійському з'їзді Рад робітничих і солдатських депутатів 12 (25) січня 1918 року. Після об'єднання III з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів з III з'їздом Рад селянських депутатів, Декларація була затверджена ще раз 18 (31) січня 1918 року, на об'єднаному III з'їзді Рад, і в такому вигляді увійшла до Конституції РРФСР 1918 року.

Текст декларації

Проект Декларації спрямований на розгляд Всеросійським установчими зборами 5 (18) січня 1918 року

Декларація прав трудящого і експлуатованого народу в редакції, ратифікованої III Всеросійським з'їздом рад