Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Адміністративно-фінансова реформа Х ст.

Поиск

Єдиний відомий з літопису син Ігоря — Святослав був ще хлопчиком, і на князівський престол сіла його дружина Ольга. Вона виявила себе розумним, енергійним і далекоглядним державним діячем. Ольга жорстоко придушила повстання древлян навесні 945 р., штурмом здобувши їх головне місто Іскоростень, забивши древлянських князів і багато воїнів. Водночас княгиня, певно, зрозуміла, що настав час встановити розмір данини, насамперед полюддя, із залежного населення, що вона й зробила. «Повість» розповідає: «І пішла Ольга по Древлянській землі з сином своїм і дружиною, встановлюючи устави й уроки; й існують становища її й ловища». А далі — «пішла Ольга до Новгорода й встановила по Мсті погости й данини, й по Лузі оброки й данини, ловища її є по всій землі».

Є підстави розглядати сенс державних нововведень Ольги та її «мужів» (верхівки дружини, радників) у регламентуванні повинностей залежного населення (запровадження «уроків»), створенні уставів, що їх застосовували княжі дружинники, збираючи данину, виконуючи адміністративні й судові функції. Все це було, напевне, пов'язано з переходом від системи полюддя до нового порядку стягнення данини через спеціально посланих для цього представників князівської адміністрації, що приймали її від населення в укріплених пунктах — «становищах». Ольгою були також влаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністративна ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.

В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. Літописці під 945 р. згадують резиденцію Ольги у Києві: «двір княжий» і «терем кам'яний». Археологи розкопали цю велику кам'яну, слід гадати, двоповерхову споруду, прикрашену мармуром, червоним шифером і декоративною керамікою. З князюванням Ольги можна пов'язувати настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності.

Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946 р. Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії не з флотом і суходольним військом, а на чолі мирного посольства. Руську княгиню урочисто прийняв візантійський імператор Константан Багрянородний. Було укладено союзну русько-візантійську угоду. Ольгу було охрещено патріархом та імператором у головному храмі Візантійської імперії, грандіозному й пишному Софійському соборі.

Але давньоруське суспільство середини X ст. виявилось не готовим до запровадження християнства як офіційної релігії. Це, зокрема, доводиться розповіддю Нестора про невдале намагання Ольги схилити сина до нової віри: Святослав «не послухав матері, відправляючи язичницькі обряди», оскільки побоювався, що над ним сміятиметься його військова дружина. Минуло ще більше ста років, аж поки князь Володимир Святославич зважився запровадити християнство на Русі.

Джерела холопства в Київській Русі.

Холоп - найбільш безправний суб'єкт права. Його майнове положення особливе: усі, чим він володів, було власністю пана. Усі наслідки, що випливають з договорів і зобов'язань, що укладав холоп (з відона хазяїна), також лягали на пана.

Особистість холопа як суб'єкта права фактично не захищалася законом. За його убивство стягувався штраф, як за знищення майна, або пану передавався як компенсацію інший холоп.

Самого холопа, що зробив злочин, потрібно було видати потерпілому (у більш ранній період його можна було просто убити на місці злочину). Штрафну відповідальність за холопа завжди ніс пан.

У судовому процесі холоп не міг виступати як сторона (позивач, відповідач, свідок). Посилаючись на його показання в суді, вільна людина повинна була обмовитися, що посилається на "слова холопа".

Закон регламентував різні джерела холопства. "Руська Правда" передбачала наступні випадки: самопродаж у рабство (однієї людини або всієї родини), народження від раба, одруження на рабі, "ключництво", тобто надходження в служіння до пана, але без застереження про збереження статусу вільної людини. Джерелами холопства були також: здійснення злочину (таке покарання, як "потік і розгарбування", передбачало видачу злочинця "головою", перетворення в холопа), втеча закупа від пана, злісне банкрутство (купець програє чи тринькає чуже майно). Найбільш розповсюдженим джерелом холопства, не згаданим, однак, у "Руській Правді" був полон.

Редакції Руської Правди.

Руська Правда - правовий кодекс Русі. Правда Ярослава заснована на усному законі і звичайному праві Русі.
Руська Правда містить в собі перш за все норми кримінального, спадкового, торгового та процесуального законодавства; є головним джерелом правових, соціальних та економічних відносин східних слов'ян.
Традиційно збереглися численні варіанти Руської Правди поділяються на 3 основні редакції, багато в чому відрізняються, і отримали найменування «Коротка» (6 списків), «Велика» (понад 100 списків) і «Скорочена» (2 списку), що представляє собою скорочений варіант «Великої редакції»
Коротка редакція складається з наступних правових текстів:
• «Правда Ярослава», від 1016 або 1036 (ст. 1-18);
• «Правда Ярославичів» (Ізяслава, Святослава, Всеволода), від 1072 (ст. 19-41);
• Покон вірний - визначення порядку годування вірники (княжих слуг, складальників віри), 1020-ті або 1030-і рр.. (Ст. 42);
• Урок мостникам (регулював оплату праці мостників (будівельників мостових, або, згідно з деякими версіями, будівельників мостів), 1020-ті або 1030-і рр.. (Ст 43).
«Коротка Правда» складалася з 43 статей. Перша її частина, найбільш древня, говорила ще про збереження звичаю кровної помсти, про відсутність достатньо чіткої диференціації розмірів судових штрафів у залежності від соціального статусу потерпілого. Друга частина (ст. 18 - ст. 43) відбивала подальший процес розвитку феодальних відносин: кровна помста скасовувалася, життя, майно феодалів обгороджували підвищеними мірами покарання.
Списки «Великої Правди» знаходять у списках церковних законів, в літописах, в статтях з Св. Письма судового і законодавчого характеру («Мірила Праведні»). "Велика правда" складалася з двох частин - Статуту князя Ярослава Мудрог і Статуту Володимира Мономаха, що входили в «Коротку Правду» з пізнішими змінами і доповненнями Статуту, прийнятого під час князювання Володимира Мономаха, після придушення повстання в Києві 1113 р. «Велика Правда» була складена в XII ст. Їй користувалися духовні судді при розборі світських справ або позовів. Вона значно відрізнялася від «Короткої Правди». Кількість статей-121. Цей кодекс відображав подальшу соціальну диференціацію, привілеї феодалів, залежне положення смердів, закупів, безправ'я холопів. «Велика Правда» свідчила про процес подальшого розвитку феодального землеробства, приділяючи багато уваги охороні прав власності на землю й інше майно. У зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин і необхідністю їх правового регулювання «Велика Правда» визначала порядок укладення низки договорів, передачі майна у спадщину.
«Скорочена Правда» ставилася до значно більш пізнього періоду. Історики вважають, що вона склалася в XV ст. в Московській державі після приєднання території "Перм Велика" За Тихомирову вона якраз там і була написана, що знайшло своє відображення в грошовому рахунку.

Договори Русі з Візантією.

Основними джерелами права в Україні-Русі були: звичаєве право, договори Русі з Візантією, поточне князівське законодавство, канонічне (церковне) законодавство. Руська Правда. Найдавнішим джерелом було звичаєве право. Згодом норми звичаєвого права були санкціоновані державою і стали правовими нормами. Але норми звичаєвого права не загинули, наприклад, вони продовжували залишатися головним джерелом права для общинного суду.
Важливими пам'ятками права були договори Русі з Візантією: 907,911,945 і971 років. У договорах Олега згадується договір Оскольда 865 року, який не зберігся. Не дійшов до нас і текст договору Олега 907 року. У договорах Русі з Візантією ми знаходимо норми публічного, міжнародного та приватного права. У договорах обидві держави виступають як рівноправні партнери. Важливим є виноска в договорах на російський закон. Необхідно підкреслити, що російське право містить перші три договори, які уклали Олег і Ігор. У договорі 971 року ми знаходимо тільки візантійське право.
Російський закон описується як добре створене, самобутнє законодавство, яке суворо карає за злочин проти особистості, власності. Система права Київської Русі відповідала розвиненому суспільству. Це свідчить про те, що тут законодавство існувало задовго до Руської Правди.
З аналізу текстів договорів випливає, що в них виражено змішане російсько-візантійського права. Тут ми знаходимо норми кримінального, цивільного та міжнародного права.
Серед норм кримінального права виділяються статті, які трактують вбивство (ст. 4 договору 911 року і ст. 13 договору 945 року). За ст. 4, якщо рус вб'є візантійця або візантієць вб'є руса, винний помре на місці, де здійснено вбивство. У договорі 945 року аналогічна стаття наводиться кілька в зміненому вигляді. У ній йдеться, що вбивця може бути затриманий і позбавлений життя близькими родичами вбитого.
Статті 6 і 7 договору 911 року говорять про майнові злочини. Якщо рус вкраде що-небудь у візантійця, або візантієць у руса, і спійманий потерпілим у момент крадіжки буде чинити опір, то його вбивство не потягне за собою покарання вбивці, більше того, потерпілому повертається вкрадене.
У договорах є ряд статей, які відносяться до цивільного права. Так, в договорі 911 року є стаття про спадкування русів, які перебували на службі у візантійського імператора.
У договорі 911 року вміщено статтю, яка регламентує видачу злочинця. У ній говориться: якщо злочинець здійснить втечу з Русі до Візантії, і російська влада пред'явить скаргу візантійському уряду, то останнє повинно силою повернути злочинця на Русь.
Окреме місце серед пам'яток княжого законодавства посідають церковні статути, які містили норми канонічного (церковного) права. Їх збереглося шість. Найважливіші серед них: церковний статут Володимира і церковний статут Ярослава. Вони мали величезне значення насамперед для церковного судочинства. Канонічне право регулювало відносини: між церквою і державою, всередині церкви, між церквою та паствою. Церковної юрисдикції підлягали також шлюбно-сімейні відносини і всі порушення моральних норм.
Найважливіше значення серед правових пам'яток Київської Русі займала Руська Правда. Вона дійшла до нас більш ніж у трьохстах списках: в складі літописів, у різних юридичних збірниках. Ці списки отримували назву або за місцем їх знаходження (Синодальний - у бібліотеці Синоду, Академічний - в бібліотеці Академії наук), або на прізвище осіб, які знаходили їх (Карамзінський, Татіщевський та ін.)
Всі ці списки прийнято поділяти на три редакції. Перша редакція зв'язується з ім'ям Ярослава, датується періодом між 1016 та 1054 роками і
має 17 статей. Друга редакція була результатом спільної діяльності братів Ярославичів - Ізяслава, Святослава та Всеволода, датується періодом до 1068 року і має 26 статей. Третя редакція - не молодше 1113, належить авторству Володимира Мономаха і включає 121 статтю.
Деякі вчені об'єднують дві перші редакції в одну - Коротку редакцію. Третя - одержала назву Великої редакції. Існує ще четверта, яка є скороченням другої і третьої редакцій. Як правило, її називають Скороченою з Великої редакцією.
У Великої редакції на відміну від Короткої ми виділяємо статут про закупів і статут про холопів. Отже, Велика редакція відрізняється від Короткої перш за все рівнем розвитку норм цивільного права, а також нормами, які регламентують правове становище напівзалежного і залежного населення.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-20; просмотров: 243; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.137.162.107 (0.009 с.)