Реформи Олександра ІІ, їх юридична суть і історичне значення.

Селянська 1861р.

Сучасники цю реформу назвали великою, так як вона принесла свободу більше 30 млн. селян-кріпаків, було знищено кріпосне право - то «очевидне і для всіх відчутне зло», яке в Європі прямо називали «російським рабством», була розчищена дорога для становлення буржуазних відносин, економічної модернізації країни.

Разом з тим дана реформа мала половинчастий характер. Вона була складним компромісом між державою і всім суспільством, між двома основними класами - поміщиками і селянами, а також між різними суспільно-політичними рухами. Процес підготовки реформи та її реалізація дозволили зберегти поміщицьке землеволодіння, але прирекли російських селян на малоземелля, злидні й економічну залежність від поміщиків, так як селяни під час розподілу землі були змушені віддати поміщикам п'яту частину своїх наділів.

Реформа 1861 року не зняла аграрне питання в Росії, який залишався центральним і найбільш гострим ще довгий час.

На початку ХХ століття в Росії спалахнула перша російська революція, селянська багато в чому за складом рушійних сил і завданням, які перед нею стояли. Саме це змусило П. А. Столипіна здійснити земельну реформу, дозволивши селянам вихід з общини. Суть реформи полягала у вирішенні земельного питання, але не за рахунок конфіскації землі у поміщиків, як вимагали селяни, а за рахунок переділу землі самих селян.

Земська реформа 1864р.

Так після скасування кріпосного права виникла необхідність місцевого самоврядування. 1 січня 1864 було видано «Положення про губернські і повітові земські установи», вводившее беззаставні виборні органи місцевого самоврядування - земства. Вони обиралися всіма станами на трирічний термін і складалася з розпорядчих органів: Утіха і губернських земських зборів, та виконавчих: повітових та губернських земських управ. Земства несли відповідальність за народну освіту, за народне здоров'я, за своєчасні поставки продовольства, за якість доріг, за страхування, за ветеринарну допомогу та інше.

Все це вимагає великих коштів, тому земствам було дозволено вводити нові податки, обкладати населення повинностями, утворювати земські капітали. При своєму повному розвитку земська діяльність повинна була охопити всі сторони місцевого життя. Нові форми місцевого самоврядування не тільки зробили його всесословним, а й розширили коло його повноважень. Самоврядування одержало настільки широке поширення, що багатьма було зрозуміле, як перехід до представницького способу правління, тому з боку уряду невдовзі стало помітне прагнення утримати діяльність земств на місцевому рівні, і не дозволяти спілкуватися між собою земським корпораціям.

16 червня 1870 було видано «Міське положення», яким у 509 містах вводилося виборне самоврядування - міські думи, які обираються на чотири роки. Міська дума обирала свій постійно діючий виконавчий орган - міську управу, що складалася з міського голови і кількох членів. Міський голова був одночасно головою і міської думи і міської управи. Право обирати і бути обраним до міської думи мали право лише мешканці, які мають майновим цензом (переважно власники будинків, торгово-промислових закладів, банків - одним словом торгово-промислова буржуазія).

Таким чином, основна маса міського населення була усунена від участі в міському самоврядуванні. Компетенція міського самоврядування була обмежена рішенням суто господарських питань, тобто благоустрій міст, пристрій базарів і т. п.

СУДОВА РЕФОРМА 1864р.

Одночасно з земської реформою, була підготовлена ​​і судова. З усіх реформ того часу вона була найбільш послідовною і однією з найбільших. Судові статути 20 листопада 1864 вводили беззаставний, гучний суд за участю присяжних засідателів, адвокатурою і змагальністю сторін. Присяжні засідателі, які беруть участь у судовому процесі встановлювали лише винність або невинність підсудного, міри покарання ж визначали самі судді. Рішення, прийняті судом за участю присяжних засідателів вважалися остаточними, в іншому випадку могли бути оскаржені в судовій палаті. Рішення окружних судів, в яких брали участь, присяжні засідателі могли бути оскаржені тільки в тому випадку, якщо було здійснено порушення законного порядку судочинства. Апеляції на ці рішення розглядав Сенат.

Для розбору дрібних проступків і цивільних справ з позовом до 500 рублів в повітах і містах вводився мировий суд зі спрощеним судочинством. Склад світових суддів обирався на повітових земських зборах.

Судові статути 1864 року вводили інститут «присяжних повірених» - адвокатури, а також інститут судових слідчих. Голови та члени окружних судів і судових палат, присяжні повірені, їхні помічники та судові слідчі повинні були мати вищу юридичну освіту. Голови та члени окружних судів і судових палат затверджувалися імператором, а світові судді - Сенатом. Після цього вони не могли бути звільнені або відсторонені від посади на час, а лише в разі вчинення будь-якого кримінального злочину, але й тоді рішення про їх усунення з посади виносив суд. Таким чином, закон вводив важливий принцип незмінності суддів.

ВІЙСЬКОВА РЕФОРМА.

У 1861-1874 роках була проведена серія військових реформ. У 1874 році було видано статут про загальну військову повинність, який докорінно змінив порядок поповнення військ. При Петрові Великому всі стани залучалися до військової служби. За законами XVIII століття дворянство поступово було звільнено від військової повинності, і рекрутчини стала долею не просто нижчих верств населення, але найбідніших з них, так як ті, хто багатший могли відкупитися, найнявши за себе рекрута. Така форма військової повинності лягла тяжким тягарем на плечі бідних верств населення, оскільки термін служби в той час був 25 років, тобто годувальники, йдучи з дому, залишали його практично на все життя, селянські господарства розорялися з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками.

За новим законом, призиваються всі молоді люди, що досягли 21 року, але уряд щороку визначає необхідну кількість новобранців, і по долі бере з призовників тільки це число, хоча зазвичай на службу закликалося не більше 20-25% призовників.

РЕФОРМИ В СФЕРІ ОСВІТИ ДРУКУ.

Ще на початку свого царювання Олександр II скасував деякі сором'язливі заходи стосовно навчальних закладів, прийнятих імператором Миколою I.

Викладання в університетах отримало більше свободи, вони стали доступні для вільних слухачів, як чоловіків, так і жінок. Класична гімназія була зроблена єдиним типом загальноосвітньої і всесословной середньої школи, випускники якої мали право вступу до університету. Реальні гімназії замінили "реальними училищами"; мета їх була в тому, щоб давати освіту людям усіх станів, але пристосована до практичних потреб і до придбання практичних знань. Цією реформою було створено повна перевага класичної школи. Але граф Толстой випустив з виду кілька моментів, а саме: через відсутність достатньої кількості викладачів латині і грецької мови, довелося виписувати фахівців з-за кордону. Природно, їх викладання не подобалося студентам, так як перші не знали ні російської мови, ні російської літератури. Одночасно з реформою чоловічої середньої школи, реформувалася і жіноча. В правління Олександра II існували тільки інститути і приватні пансіони, в яких навчалися в основному дворянки. З кінця 50-х років з'являються жіночі гімназії для всіх станів. Паралельно почали відкриватися жіночі єпархіальні училища. Через деякий час успішно вирішилося питання про вищу жіночу освіту. Також були зроблені великі успіхи у плані початкового або народної освіти. Але, незважаючи на зусилля, народна грамотність в епоху реформ стояла ще на низькому рівні.

ЗНАЧЕННЯ РЕФОРМ.

Проведені реорганізації мали прогресивний характер. Вони почали закладати базу для еволюційного шляху розвитку країни. Росія певною мірою наблизилася до передової для того часу європейської соціально-політичної моделі. Був зроблений перший крок з розширення значущості громадськості у житті країни і перетворення Росії в буржуазну монархію.

Однак процес модернізації Росії мав специфічний характер. Він насамперед обумовлювався традиційної пригніченістю російської буржуазії і політичною пасивністю народних мас. Виступи радикалів (шістдесятників і революційних народників) тільки ініціювали консервативні сили, лякали лібералів і затримували реформаторські устремління уряду.

Зачинателями реформ були деякі вищі державні чиновники, так звана «ліберальна бюрократія». Цим пояснювалася нелогічність, незавершеність і обмеженість більшості реформ.

Логічним продовженням реформ 60-70 років XIX століття могло б стати прийняття помірних конституційних пропозицій, розроблених в січні 1881 року міністром внутрішніх справ, графом М.Т.Лорис-Мелікова. Вони припускали розвиток місцевого самоврядування, залучення представників земств і міст (з дорадчим голосом) до обговорення загальнодержавних проблем. Проте вбивство народовольцями імператора Олександра II 1 березня 1881 змінило загальний напрямок урядового курсу.