Методи аналізу виробничого травматизму

Найбільш поширеними взаємодоповнюючими методами дослідження виробничого травматизму є статистичний, топографічний і монографічний.

При проведенні статистичного аналізу для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві і в галузі використовують абсолютні та відносні кількісні і якісні показники, засновані на вивченні первинних документів про травматизм. Коефіцієнт частоти травматизму К_ч розраховується на 1000 працюючих:

(11.1)

де Н – число нещасних випадків та професійних захворювань, що сталися на підприємстві за звітний період і призвели до втрати працездатності на добу і більше;

С – середньоспискова чисельність працюючих на підприємстві за той самий звітний період часу.

Якісний показник травматизму К_т, або коефіцієнт тяжкості травматизму (нещасних випадків), характеризує середню втрату працездатності в днях, що припадають на одного потерпілого за звітний період:

(11.2)

де Д – сумарне число днів непрацездатності всіх потерпілих, які втратили працездатність на добу і більше під час звітного періоду.

При топографічному методі всі нещасні випадки систематично наносять умовними знаками на плані розташування обладнання у цеху або на ділянці. Накопичення таких знаків на позначці робочого місця або обладнання характеризує його підвищену небезпечність і потребує відповідних профілактичних заходів.

Монографічний метод являє собою поглиблений аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві технологічному процесу, обладнанню, ділянці виробництва. Цей метод дозволяє не тільки проаналізувати нещасні випадки, що сталися, а й виявити потенційні небезпечні фактори, які існують на ділянці технологічного процесу або обладнання, що вивчається, а також використати отримані результати при проектуванні виробництва та для розробки заходів з охорони праці.

Практична частина

Студент повинен отримати роздавальний матеріал із описом виробничого інциденту. Використовуючи алгоритм роботи комісії з розслідування нещасного випадку (див. теоретичну частину), слід виявити та класифікувати травмуючий фактор, причини, характер помилкових дій і порушень з боку постраждалих, а також керівників робіт і представників адміністрації; запропонувати перелік заходів попередження подібних нещасних випадків. Результати роботи слід занотувати у зошит і разом із роздавальним матеріалом пред’явити викладачу на перевірку.

Зміст звіту

1. Порядок роботи комісії з розслідування нещасного випадку.

2. Сутність одного з методів аналізу травматизму (за вказівкою викладача).

3. Стислий виклад практичної частини.

Лабораторна робота 13

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ВЕНТИЛЯЦІЙНОЇ УСТАНОВКИ

Мета роботи – на підставі проведених вимірювань оцінити ефективність роботи вентиляційної установки.

Теоретична частина

Основним засобом забезпечення нормальних санітарно–гігієнічних і метеорологічних умов у виробничих приміщеннях є промислова вентиляція.

Вентиляція є комплексом взаємозв'язаних пристроїв і процесів, призначених для створення організованого повітрообміну, який полягає у видаленні з виробничого приміщення забрудненого або перегрітого (охолодженого) повітря з подачею замість нього чистого і охолодженого (нагрітого). Це дозволяє створити в робочій зоні сприятливі умови повітряного середовища.

За способом переміщення повітря розрізняють природну вентиляцію (аерацію), коли рух повітря відбувається за рахунок різниці густини повітря усередині та зовні приміщення і дії вітру, штучну (механічну), коли рух повітря відбувається за рахунок роботи вентиляторів або ежекторів, та суміщену. Штучну вентиляцію поділяють по напряму повітряних потоків на приточну, витяжну і приточно–витяжну; по способу повітрообміну – на загальнообмінну, місцеву і комбіновану.

До механічної вентиляції вдаються в тих випадках, коли природна вентиляція не в змозі надійно забезпечити необхідну якість повітря в робочій зоні.

Гігієнічна оцінка ефективності механічної вентиляційної установки полягає у визначенні продуктивності вентилятора, тобто об'ємної швидкості повітря, що подається або видаляється; визначенні тиску, що створюється вентилятором; визначення кількості домішок у повітрі робочої зони при працюючій вентиляції і відповідності їх вмісту встановленим нормами.

Загальнообмінна вентиляція характеризується таким показником, як кратність повітрообміну, який визначається як відношення об’ємної швидкості повітря, що подається в робоче приміщення або що видаляється з нього, до об'єму вентильованого приміщення.

У повітроводах з великим поперечним перетином вимірювання швидкості руху повітря проводиться за допомогою анемометрів. При невеликих перетинах повітроводів вимірювання у такий спосіб надає неправильні свідчення внаслідок стиснення приладом повітряного потоку. В таких випадках доцільніше і зручніше користуватися пневмометричними трубками і манометрами, за допомогою яких визначається існуючий у повітроводах швидкісний (динамічний) тиск; по знайденому тиску обчислюється швидкість руху повітря.

Опис приладів

Тиск у повітроводах вимірюється тягомірами або чутливими манометрами (мікроманометрами) за допомогою пневмометричних трубок.

Мікроманометр типу ЦАГИ (рис. 13.1) – це тягомір зі шкалою, кут нахилу якої можна змінювати до 90°. Мікроманометр заповнюється спиртом певної питомої ваги (0,8 г/см³). Для того, щоб показання приладу перевести в міліметри водяного стовпчика, необхідно відлік за шкалою помножити на питому вагу спирту і на синус кута нахилу шкали. Наприклад, якщо трубка закріплена в положенні проти 0,5 (sin кута нахилу шкали) і відлік за шкалою буде 60 мм, то виміряний тиск: 60·0,5·0,8 = 24 мм вод.ст.

Рисунок 13.1. – Мікроманометр типу ЦАГИ

 

Для отримання правильних свідчень прилад повинен бути встановлений по рівнях, що є у підставці мікроманометра.

Пневмометрична трубка складається з двох металевих трубок, вставлених одна в одну або спаяних між собою по довжині, діаметром 3–5 мм і завдовжки 0,3–2 м. З одного боку трубки зігнуті під прямим кутом. Кінець однієї трубки закритий, а в її бічній стінці є отвори на відстані 3–5 см від закритого кінця; кінець іншої трубки відкритий. При цьому відкрита трубка позначається знаком "+", а закрита – знаком "–". Протилежні кінці трубок за допомогою гумових шлангів приєднуються до мікроманометра.

Порядок проведення роботи

Для вимірювання тиску пневмометричну трубку через отвір в стінці повітроводу встановлюють назустріч потоку. Для вимірюваного динамічного (швидкісного) тиску в нагнітальному повітроводі під'єднування трубки до мікроманометра відбувається за допомогою гумових шлангів, як показано на рисунку 13.2: кінець трубки зі знаком "+" сполучають з резервуаром мікроманометра, а трубку зі знаком "–" – з довгим коліном.

Швидкість руху потоку у повітроводі неоднакова як по довжині, так і в різних точках по поперечному перетину. Тому для отримання середньої величини тиску беруть середнє по діаметру перетину значення.

Динамічний тиск, зміряний в декількох точках по перетину повітровода, приводиться до середнього значення. В деяких випадках при вимірюваннях мають місце нульові або негативні значення динамічного тиску (це вказує на наявність зворотних потоків внаслідок утворення вихрів). При приведенні величини динамічного тиску до середньої негативні значення прирівнюються до нуля.

Рисунок 13.2 – Схема приєднання трубок до мікроманометру при вимірюванні динамічного тиску у всмоктуючому і нагнітальному повітроводах

 

Вихідні дані для розрахунку продуктивності вентиляційної установки наведені в таблиці 13.1.