Розрахунок потрібної кількості первинних засобів пожежегасіння та потрібного запасу води

Визначити клас та підклас пожежі для виробничої будівлі (вихідні дані для розрахунку наведені в таблиці 5.5), показники піни, потрібну кількість первинних засобів пожежегасіння, запас води для виробничої будівлі.

Потрібна кількість первинних засобів пожежегасіння може бути визначена із співвідношення:

(5.2)

де S_заг – сумарна площа приміщень усіх поверхів будівлі, м²;

S_н – нормативна площа, м² (табл. 5.6).

Отриманий результат потрібно округлити у бік найближчого більшого цілого числа.

Протипожежне водопостачання промислових підприємств здійснюється системою протипожежного водопроводу. Необхідний запас води повинен складати, м³:

(5.3)

де τ – середній час гасіння пожежі, 3 години;

q – загальна витрата води, л·с^–1.

q = q_зовн + q_вн + q_авт (5.4)

де q_зовн – витрата води на зовнішнє пожежегасіння, л·с^–1;

q_вн – витрата води на внутрішнє пожежегасіння, л·с^–1;

q_авт – витрата води на автоматичні установки пожежегасіння, л·с^–1;

Прийняти при об’ємі будівлі (за вказаним варіантом), м³ (табл. 5.7)

У висновку вказати класифікацію пожежі (табл. 5.8), назву та визначені властивості піни, потрібну кількість первинних засобів пожежегасіння та протипожежний запас води.

Таблиця 5.5 – Вихідні дані для розрахунку потрібної кількості первинних засобів пожежегасіння та потрібного запасу води

 

№ вар.	Об’єм піни, л	Об’єм розчину, мл	Стійкість піни, с	Горюча речовина	Розміри будівлі, м
довжина	ширина	висота
				деревина			10,4
			полістирол
			бензин
			ацетон
			метан
			магній
				натрій
			метилат натрію
			комп’ютер
			вугілля
			поліамід
			дизпаливо
				метанол			7,2
			бутан
			кальцій
			калій
			етилат алюмінію
			електродвигун
				деревина
			полістирол
			бензин
			ацетон
			метан
			магній
				натрій			4,2
			метилат натрію
			комп’ютер
			вугілля
			поліамід
			дизпаливо
				метанол
			бутан
			кальцій
			калій
			етилат алюмінію
			електродвигун

 

Таблиця 5.6 – Норми первинних засобів пожежегасіння для підприємств хімічної промисловості

 

Приміщення з наявністю	Нормативна площа, м^2	Найменування і кількість первинних засобів пожежегасіння
вогнегасники	інші
ОУ-2 ОУ-5	ОУБ-3 ОУБ-7	УП-1М УП-2М	ОПС-10 ОППС-10	*	**	***
негорючих твердих речовин			–	–	–	–	–	–
горючих твердих речовин, що не взаємодіють з водою		–		–	–		–	–
горючих волокнистих речовин		–		–	–		–	–
горючих речовин у подрібненому стані		–		–	–	–		–
легкозаймистих пластмас і каучуків		–	–			–		–
важкозаймистих пластмас і каучуків			–	–	–	–	–
твердих речовин, що взаємодіють із водою з утворенням горючих газів			–	–	–	–	–
твердих речовин, що займаються при контакті з водою		–	–	–			–
твердих окислювачів та порофоров		–		–			–
негорючих рідин			–	–	–	–	–
горючих рідин, що не розчиняються і не взаємодіють з водою			–	–	–		–
горючих рідин, що розчиняються у воді				–	–		–
металоорганічних сполук та їх розчинів			–	–		–	–	–
кремнійорганічних сполук		–	–	–		–	–	–
негорючих газів			–	–	–	–	–	–
горючих газів		–		–	–	–	–
горючих газів у зрідженому стані					–	–	–
горючої пари та газів, нагрітих вище температури самозаймання				–	–	–	–

 

Примітка: * – ящик з піском і лопатою; ** – діжка з водою 250 л і два відра; *** – повсть, кошма або азбестове полотно.

 

Таблиця 5.7 – Витрата води на пожежегасіння виробничих будівель без ліхтарів

 

Спосіб пожежегасіння	Витрата води на пожежегасіння, л·с^–1, при об’ємі будівлі, тис м^3
до 3	3–5	5–20	20–50	50–100	100–200
зовнішнє
внутрішнє	2´2,5
автоматичне

 

Таблиця 5.8 – Класифікація пожеж

 

клас А	горіння твердих речовин, що супроводжується (підклас А1) або не супроводжується (підклас А2) тлінням
клас В	горіння рідких речовин, що не розчиняються (підклас В1) або розчиняються (підклас В2) у воді
клас С	горіння газів
клас Д	горіння металів легких, за винятком лужних (підклас Д1), лужних (підклас Д2), а також металовмісних сполук (підклас Д3)
клас Е	горіння електроустановок під напругою

 

Зміст звіту

1. Короткий опис конструкції, принципу дії, області застосувань і способу приведення в дію вогнегасників.

2. Схема двох вогнегасників (за вказівкою викладача).

3. Аналіз якості отриманої повітряно–механічної піни.

4. Виконати розрахунок потрібної кількості первинних засобів пожежегасіння та потрібного запасу води (номер варіанту обирається за списком у журналі), за вказівкою викладача.

Лабораторна робота 6

ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТЕОРОЛОГІЧНИХ УМОВ

В РОБОЧІЙ ЗОНІ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ

Мета роботи – навчитися визначати та аналізувати параметри метеорологічних умов у робочій зоні виробничих приміщень.

Теоретична частина

Метеорологічні умови мають великий вплив на організм людини і є важливою характеристикою гігієнічних умов праці. Метеорологічні умови характеризуються такими параметрами, як температура, вологість і швидкість руху повітря, тобто факторами, які впливають на теплообмін людини з навколишнім середовищем.

Встановлено, що при температурі повітря у межах 16–20 ºС висока вологість повітря не виявляє особливого впливу на організм людини, але вона дуже важко переноситься при температурі 30 º С і вище: тіло перегрівається, спостерігається наростаюча слабкість, головна біль, запаморочення. Рух повітря в залежності від його швидкості може поліпшити або погіршити самопочуття людини.

Особливо шкідливо для організму поєднання декількох несприятливих метеорологічних факторів, наприклад, низької температури з високою вологістю і великою швидкістю руху повітря або високої температури з підвищеною вологістю і мінімальною швидкістю руху повітря.

Оптимальні і допустимі температура, відносна вологість і швидкість руху повітря встановлюються для робочої зони виробничих приміщень з врахуванням надлишків явної теплоти, важкості виконання роботи і сезону року. Температура, вологість і швидкість руху повітря в робочій зоні повинні відповідати нормам, вказаним у додатках 6.1–6.4.

Використані прилади

1) Для визначення температури повітря робочої зони використовують звичайний термометр.

При наявності у повітрі робочої зони явно виражених теплових випромінювань температуру вимірюють парним термометром – приладом, який складається з двох термометрів. У одного з них резервуар зі ртуттю посріблено, у іншого – почорнено. Тому один з термометрів відбиває теплові промені, а інший – поглинає їх. Дійсна температура повітря:

(6.1)

де k – константа приладу, яка визначається емпірично;

t_ч, t_с – показання відповідно почорненого і посрібленого термометра, ºС.

2) Для визначення вологості повітря використовують психрометри різних модифікацій. Психрометр Августа (без вентилятора), наведений на рисунку 6.1, складається з двох звичайних термометрів. Кулька одного з термометрів обернена марлею, кінець якої опускається в стакан з водою (дистильованою чи кип’яченою). Один термометр називається вологим, інший – сухим.

Рис. 6.1. Психрометр Августа: 1 – «сухий» термометр; 2 – дистильована вода; 3 – «вологий» термометр

Рис. 6.2. Аспіраційний психрометр Ассмана: 1 – трубки з подвійними стінками; 2 – аспіратор; 3 – «сухий» термометр; 4 – «вологий» термометр; 5 – вітровий запобіжник; 6 – піпетка з водою

Вода з поверхні марлі випаровується. Випаровування проходить тим інтенсивніше, чим сухіше навколишнє повітря і більше швидкість його руху. Відповідно змінюється і кількість теплоти, яка забирається від вологого термометра. Тому вологий термометр завжди показує нижчу температуру, ніж сухий.

Для швидких і короткочасних вимірювань застосовують аспіраційний психрометр Ассмана, особливість якого в тому, що обидва термометра омиваються потоком повітря з певною швидкістю (2,5–4 м/с).

Аспіраційний психрометр складається з двох однакових термометрів (рис. 6.2), закріплених в спеціальній оправі, яка має вентилятор з електричним чи механічним приводом. Резервуар одного термометра обгорнений батистом чи марлею і перед роботою змочується водою за допомогою піпетки.

3) Швидкість руху повітря вимірюється анемометрами. Залежно від передбачуваної швидкості застосовуються наступні види анемометрів для швидкостей:

0,3–5 м/с – крильчастий;

1–20 м/с – чашечний;

2,0–30 м/с – індукційний.

Крильчастий анемометр (рис. 6.3) складається з крильчатки, що обертається, з алюмінієвими або слюдяними крилами. За допомогою черв’ячної передачі обертання крильчатки передається стрілкам, які рухаються по циферблату і відраховують кількість поділок в одиницях, сотнях і тисячах. Тому для визначення швидкості руху повітря необхідно одночасно відраховувати час за допомогою секундоміру.

 

Рис. 6.3 – Анемометр крильчастий

Рис. 6.4 – Анемометр чашечний

 

Чашечний анемометр (рис. 6.4) складається з чотиричашечної метеорологічної вертушки, насадженої на вісь. На нижньому конусі нарізано черв’як із зубчатим редуктором, який передає рух трьом стрілкам рахункового механізму. Циферблат рахункового механізму має три шкали: одиниць, сотень і тисяч поділок. Механізм вмикається і вимикається аретиром.

Дія індукційного анемометру (рис. 6.5) основана на вимірюванні кутової швидкості обертання тричашечної метеорологічної вертушки методом електричного індукційного тахометра. Під дією повітряного потоку вертушка разом з віссю завжди обертається тільки в одну сторону.

Обертаючись разом з віссю, магнітна система створює обертове магнітне поле, яке викликає в металічному ковпаку вихрові струми. Взаємодія вихрових струмів з магнітним полем магніту викликає момент, прикладений до металічного ковпака. Під дією цього моменту ковпачок обертається, закручуючи спіральну пружину. Величина кута повороту вісі з ковпачком пропорційна частоті обертання вертушки; отже, відхилення стрілки анемометра пов’язане певною залежністю зі швидкістю вітру.

Рис. 6.5 – Анемометр індукційний

Для вимірювання швидкості руху повітря у межах 0,03–5 м/с і його температури 10–60 ºС використовують термоанемометр, в основу якого покладений принцип охолодження прийомного тіла – датчика, який знаходиться у повітряному потоці і нагрівається струмом. В якості датчика застосовують напівпровідниковий мікротермоопір. Для живлення приладу використовують стабілізоване джерело живлення на 220 В або елементи типу «Марс» (або «Сатурн»).

4) Для визначення загальної охолоджуючої сили повітряного середовища використовують кататермометри (рис. 6.6), які дозволяють визначати комплексну дію температури, вологості і швидкості руху повітря на самопочуття людини. Кататермометр, який застосовують для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с), являє собою спиртовий термометр з резервуаром циліндричним або у вигляді кулі. Резервуар переходить в капілярну трубку довжиною 20 см. Шкала кататермометра градуйована на 3 ºС (від 35 до 38 ºС). Кількість теплоти, яка втрачається кататермометром при його охолодженні від 38 до 35 ºС, постійна при всіх умовах середовища, а тривалість охолодження на 3 ºС різна і залежить від взаємодії всіх метеорологічних факторів.

а б Рис. 6.6 – Кататермометри: а – циліндричний, б – кулястий

5) Для визначення інтенсивності теплового випромінювання використовують актинометр конструкції Ленінградського інституту гігієни праці (рис. 6.7), який має широкий діапазон показань, є портативним і малоінертним.

Його будова основана на принципі термоелектричного ефекту. Якщо у замкненому електричному ланцюгу, який складається з двох різних металів, місця контактів мають різну температуру, то в ланцюгу виникає термоелектричний струм, сила якого пропорційна різниці температур на термоспаях. В якості термоприймача в актинометрі використовується термобатарея – пластинка, яка складається з ряду термоелементів, що спаяні між собою.

Рис. 6.7 – Актинометр

Ці спаї мають почергово білий і чорний кольори. При дії на таку пластинку теплового випромінювання сусідні спаї набувають різної температури в результаті поглинання променевої теплоти чорним квадратиком і відбиття її білим. Різниця температур обумовлює появу в батареї термоелектричного струму, який вимірюють вмонтованим у прилад гальванометром, шкала якого проградуйована в калоріях на 1 см²/хв у межах інтенсивності випромінювання 0–20 кал/см^2.хв. Кожна поділка шкали відповідає 0,5 кал/см^{2 .} хв. Для переводу ккал/м^2.год показання приладу помножують на 600, а для переводу в систему СИ (Вт/м²) отриманий результат ще помножують на 1,163.

Порядок проведення роботи

1) Виміряти температуру приміщення. При наявності місцевих теплових випромінювань необхідно користуватися парним термометром.

2) Визначити вологість повітря, використовуючи аспіраційний психрометр Ассмана. Для цього за допомогою піпетки змочити марлю вологого термометру, встановити психрометр у кільце штативу, включити вентилятор. Показання сухого і вологого термометрів фіксують на четвертій хвилині після пуску вентилятора. За різницею показань цих термометрів визначають абсолютну і відносну вологість.

Абсолютною вологістю повітря називається кількість водяних парів в грамах, яка міститься у даний час в 1 кг повітря:

(6.2)

де В – пружність насичених водяних парів при температурі вологого термометра (додаток 6.3), мм рт.ст.;

Т_сух , Т_вол – температура відповідно сухого і вологого термометра, ºС.

Відносною вологістю називається відношення абсолютної вологості повітря до максимальної вологості при даній температурі (тобто до максимальної кількості водяних парів, вираженій у грамах, що можуть міститися в 1 кг повітря), %:

(6.3)

де А – абсолютна вологість повітря, г/кг;

В₀ – максимальна пружність водяних парів при температурі сухого термометра (додаток 6.3), мм рт.ст.

3) Виміряти швидкість руху повітря (рух повітря створюється вентилятором, який встановлюють на відстані 3–4 м від точки вимірювання швидкості.

Вимірювання проводять за допомогою крильчастого або чашечного анемометру наступним чином. Спочатку відмічають положення всіх стрілок (одиниць, сотень, тисяч), потім встановлюють анемометр на місці вимірювання. Коли крила (або чашечки) почнуть обертатися з постійною швидкістю, пускається важелем стрілка. Одночасно вмикають секундомір. Так як точність вимірювання в значній мірі залежить від точності співпадіння часу включення анемометра і секундоміра, вимірювання повторити 2–3 рази. Тривалість кожного вимірювання 30 с –1 хв. Після кожного вимірювання записують показання за шкалою анемометра і час експозиції в с. Різницю між кінцевим і початковим відліком за шкалою анемометра ділять на час експозиції і визначають число поділок шкали, що приходиться на 1 с. Так як виконують декілька вимірювань, то визначають середнє значення.

Швидкість руху повітря (вітру) визначають за допомогою градуювального графіку, прикладеного до анемометру. На вертикальній осі графіка знаходять число поділок шкали, що приходиться на 1 с. З цієї точки креслять горизонтальну лінію до перетину з прямою графіка, а з точки перетину – вертикальну до перетину з горизонтальною віссю. Точка перетину вертикалі з горизонтальною віссю графіка дає необхідну швидкість повітряного потоку.

При визначенні швидкості руху повітря індукційним анемометром необхідно зробити витримку 10–15 с для того, щоб вертушка прийняла частоту обертання, яка відповідає швидкості вітру. Вимірювання повторити декілька разів і визначити середнє значення швидкості.

4) Визначити швидкість руху повітря за допомогою кататермометру. Для цього кататермометр нагрівають у воді з температурою 65–75 ºС до того моменту, коли спирт з резервуару заповнить капіляр і підніметься до половини верхнього розширення. Нагрітий прилад виймають з води, насухо витирають і підвішують у точці дослідження.

Далі за допомогою секундоміра відмічають час, протягом якого температура спирту опуститься з 38 до 35 ºС, визначаючи тим самим час охолодження t приладу. Охолоджуюча сила повітря, мкал/с:

(6.4)

де F – фактор кататермометра.

Під фактором кататермометра розуміють кількість теплоти, яка втрачається з 1 см² поверхні резервуару при охолодженні його з 38 до 35 ºС, виражена у мілікалоріях і позначена на приладі.

Потім розраховують Q – різницю між середньою температурою кататермометра (36,5 ºС) і температурою повітря і знаходять відношення Н до Q. Подальші розрахунки виконують, використовуючи додатки 6.5 і 6.6.

5) Знайти інтенсивність теплових випромінювань. Інтенсивність теплових випромінювань необхідно вимірювати на робочих місцях або у робочій зоні поблизу джерела випромінювання. Допустима тривалість дії на людину теплової радіації наведена у додатку 6.7.

Так як теплові випромінювання нагрівають навколишні поверхні, створюючи при цьому вторинні джерела тепловиділень, необхідно вимірювати інтенсивність випромінювання не тільки на постійних робочих місцях або в робочій зоні, але і у нейтральних точках і інших місцях приміщень. Інтегральна допустима інтенсивність випромінювання не повинна перевищувати 350 Вт/м².

Вимірюють інтенсивність теплових випромінювань актинометром наступним чином. Перед вимірюванням стрілку гальванометру ставлять у нульове положення за допомогою коректора при закритому від радіації теплоприймачі. Потім на відстані 0,5 м від джерела випромінювання відкривають кришку і прилад у вертикальному положенні направляють термоприймачем у сторону джерела випромінювання. Відлік показань гальванометра проводять через 3 с на місці вимірювання, після чого термоприймач негайно закривають кришкою (актинометр не можна довгий час безперервно тримати під випромінюванням). Інтенсивність теплового випромінювання визначають як середню протягом години, Вт/м²:

(6.5)

де t – час охолодження у зоні випромінювання, хв;

Q – інтенсивність джерела теплової радіації (показання приладу), Вт/м².

Розраховане значення інтенсивності випромінювання порівнюють з допустимим за нормами. Якщо Е більше допустимого, необхідно вказати заходи щодо зменшення дії випромінювання на працюючих.

Вихідні дані для розрахунків наведені в таблиці 6.1.

 

Зміст звіту

1. Короткий опис змісту роботи і порядок її виконання.

2. Рисунок аспіраційного психрометра Ассмана (рис. 6.2).

3. Необхідні розрахунки метеорологічних умов в робочій зоні виробничих приміщень (номер варіанту обирається за списком у журналі).

4. Результати вимірювань і розрахунків звести до таблиці 6.2 і зробити висновки щодо відповідності фактичних значень метеорологічних умов нормативним вимогам.

 

Таблиця 6.2 – Результати досліджень

 

Параметр	Значення
фактичне	оптимальне	допустиме
Температура, ºС
Вологість, %
Рухливість повітря, м/с

Таблиця 6.1 – Вихідні дані для розрахунку метеорологічних умов в робочій зоні виробничих приміщень

 

	Температура термометра, ºС	Рухливість повітря, м/с	Категорія фізичних робіт
сухого	вологого
			0,1	І
		0,2
		0,3
		0,1
		ІІа
			0,2
		0,3
		0,1

 

Додаток 6.1

Оптимальні норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень

 

Період року	Категорія робіт	Температура, ºС	Відносна вологість, %	Швидкість руху повітря, м/с, не більше
Холодний	Легка І	20–23	60–40	0,2
Середньої важкості ІІа	18–20	60–40	0,2
Середньої важкості ІІб	17–19	60–40	0,3
Важка ІІІ	16–18	60–40	0,3
Теплий	Легка І	22–25	60–40	0,2
Середньої важкості ІІа	21–23	60–40	0,3
Середньої важкості ІІб	20–22	60–40	0,4
Важка ІІІ	18–21	60–40	0,5

 

Додаток 6.2

Допустимі норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень в холодний період року

 

Категорія робіт	Температура повітря, ºС	Відносна вологість повітря, %, не більше	Швидкість руху повітря, м/с, не менше
Легка І	19–25		0,2
Середньої важкості ІІа	17–23		0,3
Середньої важкості ІІб	15–21		0,4
Важка ІІІ	13–19		0,5

 

Додаток 6.3

Пружність водяних парів, мм рт.ст., при різній температурі

 

Температура, ºС	Пружність, мм рт.ст.	Температура, ºС	Пружність, мм рт.ст.	Температура, ºС	Пружність, мм рт.ст.
10,0	9,209		14,530	24,5	23,060
10,5	9,521	17,5	14,997		24,471
	9,844		15,477	25,5	24,840
11,5	10,176	18,5	15,971		25,209
	10,518		16,477	26,5	25,964
12,5	10,870	19,5	16,999		26,739
	11,231		17,735	27,5	27,539
13,5	11,604	20,5	18,085		28,344
	11,987		18,650	28,5	29,183
14,5	12,382	21,5	19,231		30,043
	12,788	22,5	20,440	29,5	30,929
15,5	13,205		21,068		31,842
	13,634	23,5	21,714
16,5	14,076		22,377

 

Додаток 6.5

Розрахунок швидкості руху повітря за показниками кататермометрів при швидкостях, рівних чи менших 1 м/с залежно від температури

 

Н/Q	10,0 ºС	12,5º С	15,0 ºС	17,5 ºС	20,5 ºС	22,0 ºС	25,0 ºС	26,0 ºС
0,27					0,044	0,047	0,051	0,059
0,28				0,049	0,051	0,061	0,070	0,074
0,29	0,041	0,050	0,054	0,060	0,067	0,076	0,085	0,089
0,30	0,051	0,060	0,065	0,073	0,082	0,091	0,101	0,104
0,31	0,061	0,070	0,079	0,078	0,098	0,107	0,116	0,119
0,32	0,076	0,085	0,094	0,104	0,113	0,124	0,136	0,140
0,33	0,091	0,101	0,110	0,119	0,128	0,140	0,153	0,159
0,34	0,107	0,115	0,129	0,139	0,149	0,160	0,174	0,179
0,35	0,127	0,136	0,145	0,154	0,167	0,180	0,196	0,203
0,36	0,142	0,151	0,165	0,179	0,192	0,206	0,220	0,225
0,37	0,163	0,172	0,185	0,198	0,212	0,226	0,240	0,245
0,38	0,183	0,197	0,210	0,222	0,239	0,249	0,266	0,273
0,39	0,208	0,222	0,232	0,244	0,257	0,274	0,293	0,301
0,40	0,229	0,242	0,256	0,269	0,287	0,305	0,323	0,330
0,41	0,254	0,267	0,282	0,299	0,314	0,330	0,349	0,364
0,42	0,280	0,293	0,311	0,325	0,343	0,361	0,379	0,386
0,43	0,310	0,324	0,342	0,356	0,373	0,392	0,410	0,417
0,44	0,340	0,354	0,368	0,385	0,401	0,417	0,445	0,449
0,45	0,366	0,381	0,398	0,412	0,429	0,449	0,471	0,478
0,46	0,396	0,415	0,429	0,446	0,465	0,483	0,501	0,508
0,47	0,427	0,445	0,464	0,482	0,500	0,518	0,537	0,544
0,48	0,468	0,481	0,499	0,513	0,531	0,551	0,572	0,579
0,49	0,503	0,516	0,535	0,556	0,571	0,590	0,608	0,615
0,50	0,539	0,557	0,571	0,589	0,604	0,622	0,640	0,651
0,51	0,574	0,593	0,607	0,628	0,648	0,666	0,684	0,691
0,52	0,615	0,633	0,644	0,665	0,683	0,701	0,720	0,727
0,53	0,654	0,674	0,688	0,705	0,724	0,742	0,760	0,768
0,54	0,696	0,715	0,729	0,745	0,764	0,783	0,801	0,808
0,55	0,737	0,757	0,770	0,790	0,807	0,827	0,844	0,851
0,56	0,788	0,801	0,815	0,833	0,851	0,867	0,884	0,884
0,57	0,834	0,852	0,867	0,882	0,898	0,915	0,933	0,940
0,58	0,879	0,898	0,912	0,929	0,941	0,959	0,972	0,977
0,59	0,930	0,943	0,957	0,971	0,985	1,001	1,018	1,022
0,60	0,981	0,994	1,008	1,022	1,044	1,044	1,056	1,066

 

Додаток 6.6

Визначення швидкості руху повітря при показаннях кататермометрів при швидкостях, вищих за 1 м/с

 

Н/Q	Швидкість, м/с	Н/Q	Швидкість, м/с	Н/Q	Швидкість, м/с	Н/Q	Швидкість, м/с
0,61	1,04	0,78	1,91	0,95	3,04	1,30	6,20
0,62	1,09	0,79	1,97	0,96	3,12	1,35	6,73
0,63	1,13	0,80	2,03	0,97	3,19	1,40	7,30
0,64	1,18	0,81	2,09	0,98	3,27	1,45	7,89
0,65	1,22	0,82	2,16	0,99	3,35	1,50	8,50
0,66	1,27	0,83	2,22	1,00	3,43	1,55	9,13
0,67	1,32	0,84	2,28	1,03	3,66	1,60	9,78
0,68	1,37	0,85	2,35	1,05	3,83	1,65	10,50
0,69	1,42	0,86	2,41	1,08	4,09	1,70	11,20
0,70	1,47	0,87	2,48	1,10	4,26	1,75	11,90
0,71	1,52	0,88	2,55	1,13	4,53	1,80	12,60
0,72	1,58	0,89	2,61	1,15	4,71	1,85	13,40
0,73	1,64	0,90	2,68	1,18	4,99	1,90	14,20
0,74	1,68	0,91	2,75	1,20	5,18	1,95	15,00
0,75	1,74	0,92	2,83	1,23	5,48	2,00	15,80
0,76	1,80	0,93	2,90	1,25	5,68
0,77	1,85	0,94	2,97	1,28	5,99

Додаток 6.7

Норми дії на людину теплової радіації

 

Теплова радіація, Вт/м^2	Дія радіації	Тривалість дії
290–560	слаба	Невизначено довго
560–1050	помірна	180–300
1050–1600	середня	40–60
1600–2100	значна	20–30
2100–2800	висока	12–24
2800–3500	сильна	8–12
більше 3500	дуже сильна	2–5

Лабораторна робота 10

ВИЗНАЧЕННЯ ОСВІТЛЕННЯ