Дослідження запиленості повітря в робочій зоні

Дніпропетровськ УДХТУ 2013

Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт з курсу „Основи охорони праці” для студентів ІІІ–ІV курсів технологічних спеціальностей денної форми навчання / Укл.: В.О. Герасименко, Г.Г. Рунова, І.П. Кушнір. – Дніпропетровськ: ДНВЗ УДХТУ, 2013. – 65 с.

 

 

Укладачі: В.О. Герасименко, канд. хім. наук

Г.Г. Рунова

І.П. Кушнір

 

 

Відповідальний за випуск В.Т. Сметанін, докт. с-г. наук

 

 

Навчальне видання

 

Методичні вказівки

до виконання лабораторних робіт з курсу „Основи охорони праці”

для студентів ІІІ–ІV курсу технологічних спеціальностей

денної форми навчання

 

 

Укладачі: ГЕРАСИМЕНКО Володимир Олександрович

РУНОВА Галина Геннадіївна

КУШНІР Ірина Петрівна

 

 

Редактор Л.М. Тонкошкур

Коректор В.П. Синицька

 

Підписано до друку 15.12.12. Формат 60´84¹/₁₆. Папір ксерокс. Друк різограф. Ум.-друк. акр. 2,27. Обл.-вид. арк. 2,41. Тираж 100 прим. Зам. № 54. Свідоцтво ДК № 303 від 27.12.2000.

ДВНЗ УДХТУ, 49005, м. Дніпропетровськ-5, просп. Гагаріна, 8.

Видавничо-поліграфічний комплекс ІнКомЦентру

Лабораторна робота 1

ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАПИЛЕНОСТІ ПОВІТРЯ В РОБОЧІЙ ЗОНІ

Мета роботи – навчитися визначати запиленість повітря в робочій зоні ваговим методом.

Теоретична частина

Серед виробничих процесів є такі, що являють собою джерело утворення пилу: подрібнення речовини, зняття поверхневого шару при точінні і шліфуванні, завантаження і вивантаження сипких матеріалів тощо. Виробничим пилом (аерозолем) називають найдрібніші тверді частинки, зважені в повітрі приміщень і поза ними, де здійснюється трудова діяльність людини.

В залежності від походження розрізняють органічний і неорганічний пил. До органічного відносять рослинний і тваринний пил, а також пил деяких синтетичних речовин. До неорганічного – металічний (залізо, мідь тощо) і мінеральний (кварц, азбест, цемент тощо) пил.

За характером дії на організм людини виробничий пил може бути подразнюючим та загальнотоксичним (отруйним). Подразнюючу дію має мінеральний, металевий, деревний пил. Токсичні властивості має свинцевий, цинковий, фосфорний, арсеновий пил. При розчиненні в біологічних рідинах такий пил діє як внесена до організму отрута та викликає отруєння. Ступінь шкідливої дії пилу на організм людини залежить від кількості пилу, що вдихає людина, дисперсності пилинок, їх форми і хімічного складу.

Пил здатний адсорбувати з повітря деякі отруйні речовини, в результаті чого неотруйний пил може стати отруйним. Наприклад, вугільний пил і сажа можуть адсорбувати окис вуглецю, канцерогенні вуглеводні. Пил може мати електричний заряд, який полегшує осадження його в легенях, збільшуючи кількість пилу, який затримується в організмі.

Часточки пилу мають різні розміри, від 850 до 1 мкм та менше. Пил тим шкідливіший, чим менші його часточки. Особливо небезпечним є пил з розміром часток від 1 до 10 мкм, бо вони можуть легко потрапляти до легенів; більший за розмірами пил затримується слизовою оболонкою верхніх дихальних шляхів, а менший пил легко видихається.

Тривала робота в запиленому приміщенні може призводити до хронічних захворювань легенів – пневмоконіозів, що призводять до обмеження дихання поверхні легенів та змінам у всьому організмі людини. В залежності від характеру пилу розвиваються різні види пневмоконіозів. Наприклад, при тривалому впливі пилу, що містить часточки кварцу, піщаника, гравію, слюдяного сланцю – розвивається силікоз, при дії силікатного пилу (азбесту, тальку тощо) розвивається силікатоз, вугільного пилу – антракоз, алюмінієвого пилу – алюміноз.

Пил у повітрі робочої зони збільшує знос обладнання.

При певному вмісті горючого пилу в повітрі можуть утворюватися вибухонебезпечні суміші.

Для визначення запиленості повітряного середовища існують електричний, фотоелектричний, ваговий, рахунковий та інші методи.

Електричний метод заснований на електризації аерозольних часток у полі негативного коронного розряду та й наступному замірі їх сумарного заряду, який індуктивно наводиться на стінках циліндру вимірювальної камери. Зміряний сумарний заряд пропорційно залежний від вмісту пилу у повітрі. Пиломір ЕПМ заснований на вимірюванні електропровідності запиленого повітря, дозволяє протягом 2—3 хв оцінювати вміст пилу в повітрі з точністю до 0–2 мг/м³. Проте цей прилад не придатний для виміру вмісту в повітрі вугільного пилу.

Для фотоелектричного методу застосовують пиломір ФПГ–6, заснований на вимірюванні за допомогою селенового фотоелемента порівняльної зміни сили світлового потоку при проходженні останнього через запилену атмосферу. Тривалість визначення менше хвилини, але точність невелика: 0,5—1,0 г/м³.

Рахунковий метод слугує для визначення числа пилинок, які знаходяться в 1 см³ повітря і дає уявлення щодо якісної характеристики пилу. Для підрахунку пилових частинок шляхом виділення їх з повітряного середовища слугує седиментатор Гріна – прилад, який дозволяє ізолювати певний об’єм досліджуваного повітря, осадити на склі пил в результаті його власної ваги і у подальшому провести підрахунок пилинок під мікроскопом. Використовують також прилад ОУЭНС–1. Метод поширений в практиці визначення запиленості повітря в гірничій промисловості. Може застосовуватися на цементних заводах і в інших галузях промисловості.

За допомогою вагового методу визначають масу пилу, який міститься в 1 м³ повітря. Для визначення вагової концентрації пилу в повітрі робочої зони використовують ряд приладів: ИКП-1 (вимірювач концентрації пилу), ДПВ-1 (пиломір денситометричний), ежекторний аспіратор «АЕРА», електроаспіратор та інше.

Пиломір денситометричний (ДПВ-1) – переносний пристрій, призначений для експрес–вимірювань. Застосовується у вугільних шахтах, в приміщеннях вуглезбагачувальних і брикетних фабрик, у вуглерозмельних цехах. Робота приладу заснована на визначенні оптичної щільності фільтру, яка змінюється при пропусканні через нього запиленого повітря.

Ежекторний аспіратор «АЕРА» – переносний пристрій, дія якого заснована на протягуванні за допомогою ежекційного пристрою необхідного об’єму запиленого повітря через алонж з фільтром.

Ваговий метод

Ваговий метод засновано на затриманні пилу з відомого об’єму повітря на фільтрі. Кількість пилу визначається за різницею ваги фільтра АФА-10 до і після просмоктування через нього запиленого повітря. Фільтр виготовляється з перхлорованого фільтруючого матеріалу і характеризується невеликим аеродинамічним опором руху повітря.

Фільтр АФА-10 застосовується в комплекті, до якого входять фільтр і металічна касета, яка забезпечує герметизацію фільтра в патроні. В непрацюючому стані фільтри зберігаються в пакетиках з кальки.

Повітря просмоктується через фільтр за допомогою електроаспіратора.

Електроаспіратор (рис. 1.1) призначений для відбору проб з навколишнього середовища просмоктуванням запиленого повітря через спеціальні фільтри. Прилад змонтовано на металічному шасі, яке в’їжджає до металічного футляру. На передній панелі приладу змонтовано регулюючі крани, клема «Земля» і тумблер. Через оглядове вікно спостерігають за показаннями ротаметрів. Прилад працює від мережі змінного струму напругою 220 В. Максимальна кількість одночасного відбору зразків повітря – 4 (за кількістю ротаметрів). Ціна поділу шкали кожного ротаметра, л/хв: 0,5; 1; 2; 3 у двох ротаметрів або 5; 10; 15; 20 у двох ротаметрів.

 

220 В

Рисунок 1.1 – Схема передньої панелі електроаспіратору: 1 – ротаметри; 2 – ручки вентилів ротаметрів; 3 – тумблер ввімкнення і вимкнення; 4 – клема «Земля»; 5 – штуцери.

Хід роботи

Прилади: електроаспіратор; фільтри для уловлювання пилу; пилова камера; секундомір; аналітичні ваги. Схему установки наведено на рисунку 1.2.

Рисунок 1.2 – Схема установки: 1 – електроаспіратор; 2 – патрон з фільтром; 3 – шланг; 4 – пилова камера.

Перед відбором зразка необхідно зважити фільтр на аналітичних вагах. Для цього дістати фільтр з пакетика за виступ, розвернути захисні кільця, скласти фільтр вчетверо і зважити його. На місці відбору зразка зважений фільтр вставити до касети і притиснути до упору гайкою.

Включити до мережі електроаспіратор (попередньо його необхідно заземлити), перевести тумблер у положення «Вкл.». При цьому електродвигун повинен обертатися і загорітися електролампочка (6,3 В), яка освітлює екрани ротаметрів. Встановити певну швидкість просмоктування повітря (15–20 л/хв). За допомогою шланга патрон з фільтром приєднати до електроаспіратора. Створити запилене середовище у пиловій камері за допомогою груші. Просмоктувати повітря на протязі 2–3 хв. Після відбору зразка дістати фільтр з касети і зважити його на аналітичних вагах.

Зміст звіту

1. Короткий опис вагового методу визначення запиленості повітря в робочій зоні.

2. Схема установки для визначення запиленості повітря (рис. 1.2).

3. Розрахунок концентрації пилу у досліджуваному повітрі.

4. Результати вимірювань і розрахунків, зведених до таблиці 1.2.

5. Порівняння отриманої концентрації пилу з гранично допустимою концентрацією і висновок щодо якості досліджуваного повітря.

 

Таблиця 1.1 – Вихідні дані для розрахунку запиленості повітря в робочій зоні приміщення

 

№ п/п	Збіль-шення ваги, m мг	Відбір повітря	Атмосфер-ний тиск В, мм рт.ст.	Температура °С	Речовина	ГДК, мг/м^3
швидкість W, л/хв	тривалість τ, хв
						рослинний матеріал
						сірка, цемент
			скловолокно, вугіль
				азбест, шамот, каолін
			поліолефіни, полікарбонат, титану діоксид
			кварц, дінас, окис хрому (+3)
				алюмінію оксид, фенопласти, полівінілхлорид
			аерозоль міне-ральних мас, склопластик
			луги, цинку оксид	0,5

 

Таблиця 1.2 – Результати вимірювань і розрахунків

 

Маса затриманого пилу, мг	Швидкість просмокту-вання, л/хв	Тривалість досліду, хв	Кількість протягнутого повітря, л	ГДК, мг/м^3	Концентрація пилу, мг/м^3

 

Лабораторна робота 4

Теоретична частина

Професійні отруєння і захворювання звичайно спостерігаються тільки при певній концентрації токсичної речовини в повітрі.

Концентрації, які при щоденній (крім вихідних днів) роботі на протязі 8 год чи при іншій тривалості, але не більше 41 год за тиждень, на протязі всього робочого стажу не можуть викликати захворювання чи відхилення у стані здоров’я, які виявляються сучасними методами досліджень в процесі роботи або у віддаленні строки життя теперішнього і наступних поколінь, називаються гранично допустимими (ГДК).

За діючим законодавством в робочій зоні необхідно систематично контролювати повітряне середовище щодо вмісту в ньому шкідливих домішок пари і газів. Для контролю повітряного середовища застосовують різноманітні методи. Зручним і швидким являється експрес–метод за допомогою газоаналізатора УГ-2.

Опис приладу

Універсальний переносний газоаналізатор УГ-2 застосовують для визначення у повітрі робочої зони концентрації наступних домішок: сірчаного ангідриду, окису вуглецю, сірководню, хлору, аміаку, окислів азоту, етилового ефіру, ацетилену, бензину, бензолу, толуолу, ксилолу, ацетону, вуглеводнів нафти (керосину освітлювального, тракторного, палива Т-2, Т-4 і уайт-спиріту).

Принцип роботи газоаналізатора УГ-2 оснований на просмоктуванні за допомогою повітрозабірного приладу (сильфона) певної кількості повітря, яке містить шкідливі домішки, через індикаторну трубку, наповнену індикаторним порошком. В результаті реакції, яка виникає між домішкою і реактивом наповнювача, змінюється колір порошку індикаторної трубки. Довжина стовпчика зміненого кольору в трубці пропорційна концентрації домішки у повітрі, яку і визначають за шкалою, що міститься на кришці коробки з індикаторними трубками, яку градуйовано в міліграмах на метр кубічний.

Газоаналізатор УГ-2 (рис. 4.1) складається з повітрозабірного пристрою з трьома штоками і набора реактивів з комплектуючими, до складу яких входять: вимірювальні шкали, ампули з індикаторними і фільтруючими порошками та інші комплектуючі, необхідні для підготовки індикаторних трубок і фільтруючих патронів.

Рисунок 4.1 – Склад газоаналізатору УГ-2:

1 – повітрозабірний пристрій; 2 – вимірювальні шкали; 3 – індикаторні трубки; 4 – ампули з індикаторними порошками; 5 – комплектуючі

 

Повітрозабірний пристрій (рис. 4.2) складається з гумового сильфона 2 з двома фланцями, стакана з пружиною 3, які знаходяться в середині корпуса 1. У внутрішніх гофрах сильфона встановлено розпірні кільця 4 для надання йому жорсткості і зберігання сталості об’єму. На верхній платі є нерухома втулка 7 для направлення штока 6 при стисненні сильфона. На штуцер 11 з внутрішньої сторони надягнено гумову трубку 9, яка через нижній фланець з’єднується з внутрішньою поверхнею сильфона. Вільний кінець гумової трубки 10 потрібен для приєднання індикаторної трубки під час дослідження. На циліндричній поверхні штока 6 знаходяться чотири продовжні канавки з двома заглибленнями 5 для фіксації двох положень штока фіксатором 8.

Рисунок 4.2 – Повітрозабірний пристрій УГ-2

 

Відстань між заглибленнями на канавках підібрано так, щоб при ході штока від одного заглиблення до іншого сильфон забирав певний об’єм досліджуваного повітря.

Вимірювальні шкали

В залежності від меж вимірювання для кожної домішки існує одна чи дві шкали, які проградуйовані в міліграмах на метр кубічний. На кожній шкалі вказано визначаєму домішку і об’єм просмоктуваного при дослідженні повітря в мілілітрах. При проведенні аналізу об’єми протягнутого повітря, вказані на головці штока і шкали, по якій проводиться відлік, повинні співпадати.

Індикаторні трубки

Індикаторна трубка для кількісного визначення в повітрі домішки, що аналізується, являє собою скляну трубку довжиною 90–91 мм з внутрішнім діаметром 2,5–2,6 мм, заповнену індикаторним порошком, який утримується в трубці за допомогою двох тампонів з вати.

Фільтруючі патрони

Фільтруючі патрони являють собою скляні трубки діаметром 10 мм з перетяжками, звужені з обох кінців і заповнені відповідними поглинаючими порошками, які використовують для уловлювання речовин, що заважають визначенню потрібних концентрацій домішок. Порошки в трубці утримуються тампонами з гігроскопічної вати. Застосування фільтруючого патрону:

– при визначенні концентрації бензолу, толуолу, ксилолу патрон заповнюють поглиначем № 1 (кальцій хлористий), який слугує для вловлювання парів води;

– при визначенні концентрації вуглеводнів нафти патрон заповнюють поглиначем № 2 (ртуть сірчанокисла), № 3 (срібло азотнокисле), які вловлюють пари води, ненасичені вуглеводні жирного ряду і ароматичні вуглеводні (бензол, толуол, ксилол);

– при визначенні концентрації бензину патрон заповнюють поглиначами № 1–3, що вловлюють пари води, ненасичені вуглеводні жирного ряду і ароматичні вуглеводні;

– при визначенні концентрації етилового ефіру патрон заповнюють поглиначами № 1, 10 (фосфорний ангідрид), 11 (натр їдкий), що вловлюють пари води, етиловий спирт, органічні кислоти (мурашину і оцтову) і фенол;

– при визначенні концентрації ацетону в присутності кислих парів і газів застосовують поглинальну трубку, наповнену поглиначем № 9 (натрій вуглекислий), який використовують для вловлювання кислих домішок.

Патрон (поглинальну трубку) приєднати (за допомогою відрізку гумової трубки) до індикаторної трубки, яка іншим кінцем з’єднана з гумовою трубкою прибору. По закінченні аналізу патрон негайно закривають заглушками і поміщують в ексикатор.

Проведення аналізу

На місці проведення аналізу відвести стопор і у втулку вставити шток таким чином, щоб стопор ковзав по канавці штока над якою вказано об’єм повітря, що всмоктується.

Натиском руки на головку штока сильфон затискують до тих пір, доки наконечник стопору не співпаде з верхнім заглибленням в канавці штоку, фіксуючи сильфон в стисненому стані.

Гумову трубку пристрою з’єднують з будь яким кінцем підготовленої індикаторної трубки.

Натискуючи однією рукою на шток, іншою відвести стопор. Як тільки шток почав рухатися, стопор відпустити. В цей час досліджуване повітря просмоктується через індикаторну трубку.

Коли наконечник стопору ввійде в нижнє заглиблення канавки штоку, чутно клацання. Після заклацування рух штоку припиняється, а просмоктування повітря ще продовжується внаслідок залишкового вакууму в сильфоні, тому необхідно дати певну витримку.

Концентрацію домішки знаходять за шкалою, на якій вказано об’єм просмоктаного повітря. Цифра, що співпадає з межею забарвленого стовпчика порошку, вкаже концентрацію домішки, що аналізується.

Аналіз необхідно починати з більшого об’єму просмоктаного повітря. При зміні забарвлення всієї індикаторної трубки перейти до меншого об’єму.

Вимірювання проводити не менше 2–3 разів, кожний раз новою трубкою.

За результат вимірювання приймають середнє значення.

Зміст звіту

1. Короткий опис газоаналізатору УГ-2 і порядок проведення аналізу.

2. Рисунок повітрозабірного пристрою УГ-2.

3. Результати вимірювань і розрахунків, зведених до таблиці 4.3.

4. Висновок щодо шкідливості та вибухонебезпеки аналізуємого повітря.

 

Таблиця 4.3 – Результати вимірювань і розрахунків

 

Домішка у аналізуємому повітрі	Об’єм відібраного повітря, мл	Концентрація домішки	ГДК домішки, мг/м^3	НКПВ домішки, % об.
масова СН, мг/м^3	об’ємна СОБ, % об.

 

Таблиця 4.4 – Склад вибухонебезпечної суміші

№ п/п

Склад вибухонебезпечної суміші, % об.

метан

етан

пропан

бутан

аміак

сірко- водень

сірко- вуглець

ацетон

етиловий спирт

бензол

діхлор-етан

оцтова кислота

водень

оксид вуглецю

 

Таблиця 4.5 – Концентраційні межі вибуху речовин при початковій температурі 298 К

 

Речовина	Формула	Концентраційна межа вибуху, % об.
нижня	верхня
Метан	СН4	5,0	16,0
Етан	С2Н6	3,0	15,0
Пропан	С3Н8	2,3	9,5
Бутан	С4Н10	1,8	9,1
Аміак	NH3	15,0	28,0
Сірководень	H2S	4,3	46,0
Сірковуглець	CS2	1,0	50,0
Ацетон	С3Н6О	2,2	13,0
Етиловий спирт	С2Н6О	3,6	19,0
Бензол	С6Н6	1,4	7,1
Дихлоретан	С2Н4Cl2	6,2	16,0
Оцтова кислота	С2Н4О2	3,3	22,0
Водень	Н2	4,12
Окис вуглецю	СО	12,5

Лабораторна робота 5

Теоретична частина

Для гасіння пожеж необхідно:

– перекрити потрапляння у зону горіння повітря чи горючих речовин або знизити їх надходження до значень, при яких горіння не відбувається;

– охолодити зони горіння нижче температури самозаймання або знизити температуру речовини, що горить, нижче температури загорання;

– розбавити реагуючі речовини негорючими (інертними) речовинами.

На цьому засновані відомі способи та прийоми гасіння пожеж.

Для гасіння пожеж широко застосовують воду, піну, інертні гази, галоїдовані сполуки, порошкові суміші тощо.

Високі вогнегасні якості води пояснюються її великою теплоємністю (теплота пароутворення 2260 кДж/кг), високою термічною стійкістю (1700 ⁰С), значним збільшенням об’єму при пароутворенні (в 1700 разів). За допомогою води можна охолодити зону горіння або речовину, яка горить, зменшити концентрацію реагуючих речовин в зоні горіння, ізолювати реагуючі речовини від зони горіння.

Застосовувати негорючі гази (азот, вуглекислий газ) для гасіння пожеж доцільно тоді, коли використання води може викликати вибух або руйнування апаратури, приладів, цінних виробів, а також посилити розповсюдження горіння. Ефект гасіння пожеж вуглекислотою досягається за рахунок охолодження зони горіння і речовини, що горить. Азот трохи легше повітря, у рідкий стан переходить при дуже низьких температурах. Вогнегасна концентрація – не менше 35 % за об’ємом. Застосовується азот для гасіння пожеж у невеликих приміщеннях методом розбавлення.

Для гасіння твердих і рідких речовин широко застосовується повітряно-механічна піна різної кратності.

Для гасіння пожеж використовують стійку піну, яку отримують при введенні у воду невеликих кількостей (3–4 %) поверхнево-активної речовини – піноутворювача, здатного знизити поверхневий натяг плівки води.

Вогнегасні властивості піни визначаються її кратністю, стійкістю, дисперсністю і в’язкістю.

Кратність піни – це відношення об’єму піни до об’єму розчину, з якого вона утворена.

Стійкість піни характеризується її опором процесу руйнування та оцінюється тривалістю руйнування 50 % об’єму піни. Піни з більшою кратністю менш стійкі.

Дисперсність піни обернено пропорційна розмірам пухирців і у більшості визначає її якість. Чим вища дисперсність, тим краща піна, вище її стійкість і вогнегасна ефективність. З підвищенням кратності її дисперсність зменшується.

З підвищенням в’язкості піни її стійкість підвищується, але погіршується розтікання по поверхні, яка горить. Саме цьому необхідно підбирати оптимальні значення в’язкості піни.

В останній час широко застосовується для гасіння пожеж повітряно-механічна піна, яка уявляє собою механічну суміш повітря (90 %), води (9,6–9,8 %) і піноутворювача (0,2–0,4 %).

Повітряно-механічну піну підрозділяють на низько кратну (кратність до 30), середньо кратну (кратність 30–200) і високо кратну (кратність вище 200).

Найбільш широко застосовується піна середньої кратності. Отримують її одночасною подачею на сітку піногенератора 2–6 % -ого розчину піноутворювача в воді та повітря під тиском.

Вогнегасна дія піни заснована на ізоляції та охолодженні речовин, які горять. На палаючій поверхні піна утворює стійку плівку. Застосовується піна для гасіння легкозаймистих і горючих рідин, а також більшості речовин і матеріалів.

Повітряно-механічна піна безпечна для людей, не викликає корозії металів, майже не електропровідна і дуже економічна.

Для отримання піни застосовують наступні піноутворювачі: ПУ-1, ПУ-11, ПУ-1Д, ПУ-1С тощо.

Для гасіння загорань і пожеж на початковій стадії використовують первинні засоби пожежегасінь – вогнегасники наступних видів:

– повітряно-пінні;

– вуглекислотні (газові);

– порошкові;

– хладонові (рідинні).

Порошкові вогнегасники

Порошкові вогнегасники призначені для гасіння загорань легкозаймистих і горючих рідин, а також електроустановок, які знаходяться під напругою. Вогнегасним зарядом у вогнегасниках є порошок ПСБ-3, який складається з бікарбонату натрію (NaHCO₃) і домішок, попереджуючих комкування. Домішками можуть бути кремнезем, тальк, інфузорна земля тощо. Застосовують порошкові вогнегасники при температурі від –50 ºС до +50 ºС. Порошкові вогнегасники: ОП-1; ОП-2; ОП-5; ОП-10.

Порошковий вогнегасник ОП-1 (рис. 5.3) складається з корпусу, сітки, встановленої у верхній частині вогнегасника, і кришки. Вогнегасник має вогнегасний заряд, який викидається на палаючу поверхню в результаті багаторазового повторного стряхування. Для приведення в дію вогнегасника ОП-1 необхідно: відкрити кришку, взяти вогнегасник за нижню частину корпусу, перевернути вверх дном, енергійно стряхуючи, направити порошок на вогонь.

Порошковий вогнегасник ОП-10 (рис. 5.4) складається з корпуса стального балона високого тиску з вуглекислим газом, повітряної трубки, кришки із запірно-пусковим пристроєм і викидного насадка. На горловину балона з вуглекислим газом накручують ніпель, який має дозуючий пристрій для випуску газу в порожнину вогнегасника та одночасно через повітряну трубку – в аерозольну камеру. Ніпель запирає балон бронзовою мембраною.

 

Рис. 5.3 – Схема вогнегасника ОП-1: 1 – корпус; 2 – порошок; 3 – кришка

Рис. 5.4 – Схема вогнегасника ОП-10: 1 – корпус; 2 – порошок; 3 – викидний насадок; 4, 7 – мембрани; 5 – пусковий важіль; 6 – шток; 8 – балон високого тиску; 9 – повітряна трубка

Для приведення в дію вогнегасника ОП-10 необхідно спрямувати викидний насадок на вогнище пожежі і натиснути рукою пусковий важіль. При цьому голка штока проколює мембрану балону і газ через калібрувальний отвір по повітряній трубці потрапляє до порожнини вогнегасника, а частина газу – в аерозольну камеру. Порошок по трубці викидається з корпусу. Технічна характеристика порошкових вогнегасників наведена в таблиці 5.3.

 

Таблиця 5.3 – Технічна характеристика порошкових вогнегасників

	ОП-1	ОП-2	ОП-5	ОП-10
Місткість корпуса, л	1,2	2,0	5,0	10,0
Заряд	ПСБ-3	ПСБ-3	ПСБ-3	ПСБ-3
Маса вогнегасника, кг: без заряду з зарядом	0,17 1,6	3,7 4,5	5,5 10,5	5,0 15,0
Тривалість дії, с	10,0	10,0	15,0	25,0
Відстань дії струменя порошку, м	–	2,7	5,0	6,8
Місткість балона високого тиску, мл	–	65,0	175,0	300,0
Максимальний робочий тиск в корпусі вогнегасника, МПа	–	0,8	1,2	0,1–0,2

 

Зміст звіту

1. Короткий опис конструкції, принципу дії, області застосувань і способу приведення в дію вогнегасників.

2. Схема двох вогнегасників (за вказівкою викладача).

3. Аналіз якості отриманої повітряно–механічної піни.

4. Виконати розрахунок потрібної кількості первинних засобів пожежегасіння та потрібного запасу води (номер варіанту обирається за списком у журналі), за вказівкою викладача.

Лабораторна робота 6

Теоретична частина

Метеорологічні умови мають великий вплив на організм людини і є важливою характеристикою гігієнічних умов праці. Метеорологічні умови характеризуються такими параметрами, як температура, вологість і швидкість руху повітря, тобто факторами, які впливають на теплообмін людини з навколишнім середовищем.

Встановлено, що при температурі повітря у межах 16–20 ºС висока вологість повітря не виявляє особливого впливу на організм людини, але вона дуже важко переноситься при температурі 30 º С і вище: тіло перегрівається, спостерігається наростаюча слабкість, головна біль, запаморочення. Рух повітря в залежності від його швидкості може поліпшити або погіршити самопочуття людини.

Особливо шкідливо для організму поєднання декількох несприятливих метеорологічних факторів, наприклад, низької температури з високою вологістю і великою швидкістю руху повітря або високої температури з підвищеною вологістю і мінімальною швидкістю руху повітря.

Оптимальні і допустимі температура, відносна вологість і швидкість руху повітря встановлюються для робочої зони виробничих приміщень з врахуванням надлишків явної теплоти, важкості виконання роботи і сезону року. Температура, вологість і швидкість руху повітря в робочій зоні повинні відповідати нормам, вказаним у додатках 6.1–6.4.

Використані прилади

1) Для визначення температури повітря робочої зони використовують звичайний термометр.