Тема лекції. Політична думка в Україні за литовсько-польської доби (XIV—XVII ст.) і козацько-гетьманської держави (XVII— XVIII ст.).



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема лекції. Політична думка в Україні за литовсько-польської доби (XIV—XVII ст.) і козацько-гетьманської держави (XVII— XVIII ст.).



Між княжою і козацько-гетьманською добою Україна перебувала під владою Литви і Польщі. В цей час політична думка розвивалася в руслі гуманістичної традиції, яка простежувалася в працях Юрія Дрогобича та Станіслава Оріховського.

Ю. Дрогобич — доктор філософії та медицини Болонського університету, займався політичним прогнозуванням, зокрема намагався передбачити становище імператора Священної Римської Імперії Фрідріха III, а також ворогуючих сторін на Апен-нінському півострові. Він був прихильником сильної королівської влади, визнавав зверхність світської влади над церковною.

С. Оріховський замолоду виступав проти божественного походження влади, відстоював принцип невтручання церкви в державні справи. Держава, на його думку, подібна до живої істоти, яка має своє тіло (посполиті), душу — (шляхетний стан), розум — (король). Мета держави — збереження набожності, добробуту і свободи громадян.

У праці "Про природне право" С. Оріховський одним із перших у Європі розробив концепцію природного права, відстоював пріоритетність закону над рішенням монарха чи інших посадових осіб. Проте за декілька років до смерті в праці "Польські діалоги політичні" він відійшов від передових поглядів, відстоював зверхність папської влади над королівською. Цей принцип письменник-публіцист застосував при розробці піраміди влади у Польщі, котра б нагадувала трикутник, вершиною якого була духовна влада, у лівому куті — священнослужителі, а у правому — король.

Полемічна література здебільшого торкалася питань релігійного життя, реформи церкви, але в контексті цих проблем порушувались і політичні питання. Виявлялися два напрями: перший був орієнтований на унію православної й католицької церков, другий тісно пов'язувався з антиуніатською боротьбою та реформою православної церкви.

Головним теоретиком першого напряму вважають Петра Скаргу, автора книги "Про єдність церкви Божої". Він критикував православну церкву за відступництво східної церкви від апостольського Риму через пихатість константинопольських патріархів і тиранію візантійських імператорів; за шлюби духовенства; за вживання в літургії слов'янської мови; за втручання світської влади в церковні справи. Все це, на думку П. Скарги, згубно впливало на рівень християнської науки, розхитувало моральні основи духовенства. Єдиний порятунок для русинів він вбачав в унії церков, яка передбачала виконання трьох умов:

1) визнання влади Пали православними;

2) єдність віри;

3) послух перед Папою.

Крім того, П. Скарга виступав на захист централізму в церковному житті, за обмеження доступу до розгляду питань віри світських осіб і нижчого духовенства.

Серед яскравих постатей другого напрямку можна виділити автора "Апокрисису" Христофора Філалета. В полемічній боротьбі з Петром Скаргою він відстоював ідею демократизації церкви, в дусі протестантського віровчення захищав право світських людей на участь у церковних справах, на вибори духовної влади, був прихильником релігійної терпимості.

Христофор Філалет дотримувався думки, що відносини влади і народу ґрунтуються на суспільному договорі, згідно з яким король і піддані повинні суворо дотримуватися закону. Порушення прав і свобод підданих з боку як короля, так і шляхетного стану підриває державу, спричинює її занепад. Христофор Філалет заперечував абсолютизм не лише монарха, а й папи Римського, вважав незаконним його втручання у світські справи.

Іван Вишенський — визначний український письменник-полеміст — висунув концепцію колективної соборності правління християнською церквою, засновану на ідеї рівності всіх людей перед Богом. Принцип соборності як вияв демократизму він відстоював також у відносинах між церквами. У цьому ж контексті І. Вишенський заперечував не тільки абсолютизм духовної влади — Папи Римського, а й абсолютизм світської влади — королів і царів, вважав, що будь-який володар отримує владу від Бога і не може користуватися нею на свій розсуд.

У козацько-гетьманську добу політична думка України розвивалася в контексті правових документів, які відображали аспекти державного устрою і міжнародних відносин України, а також у руслі концепції просвітників щодо суспільства і держави. До важливих правових документів того часу можна віднести "Березневі статті", "Гадяцький трактат", "Угоду та Конституцію" Пилипа Орлика. В них було закладено правову основу міжнародних договорів України з іншими державами, чітко простежувалися атрибути суверенітету української державності, визначалися конституційні засади державного і суспільного ладу.

"Березневі статті" передбачали збереження козацьких, міщанських і шляхетських прав, вольностей; право українців самим вирішувати, хто до якого стану має належати; право самостійно збирати податки; збереження права обирати гетьмана, самостійно вирішувати питання міжнародної політики (за винятком Росії і Туреччини). Зміст статей розкривав, з одного боку, демократичну сутність української державності, яка ґрунтувалася на принципі виборності вищих посадових осіб і суддів, з іншого — правові зобов'язання української сторони перед Московським царством, які передбачали військово-політичну єдність України і Московії та недоторканість суспільно-політичних порядків в Україні.

"Гадяцький трактат", розроблений Юрієм Немиричем 1658 р., містив такі основні положення:

1) Україна на федеративних засадах як Велике князівство Руське входить до Речі Посполитої;

2) гетьман стає цивільним і військовим правителем України, а спільний для всіх король обирається трьома народами;

3) передбачається існування власної скарбниці, монетного двору, війська, генерального трибуналу;

4) без дозволу українського уряду коронне військо не має права входити на територію князівства;

б) православне духовенство урівнюється в правах з римо-католицьким, а права унії обмежуються територією, на якій вона існує. Київська академія прирівнювалася до Краківської.

"Пакти і Конституції законів та вольностей Війська Запорозького" складалися з 16 статей і починалися з урочистої декларації: "Україна з обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування*1. Визначалися кордони України з Польщею і Московією, передбачалося після закінчення війни підписання трактату зі шведським королем як постійним протектором України, закріплювалося право запорожців на повернення всіх відібраних у них земель і поселень, на відновлення колишнього статусу православної церкви під зверхністю царгородського патріархату.

Конституція передбачала розподіл влади між гетьманом як вищою виконавчою владою, генеральною радою як вищою представницькою владою і генеральним суддею. Хоч прерогативи органів влади не були ще чітко визначені, все ж тогочасна конституція наближалася до реалізації принципу розподілу влади.

Отже, названі правові документи закріплювали державний статус України, визначали конституційні основи суспільного і державного ладу, її міжнародно-правову суб'єктність.

Просвітницький напрям у політиці знайшов глибоке відображення в працях Феофана Прокоповича і Михайла Козачинського.

Ф. Прокопович у трактатах "Правда волі монаршої", "Духовний регламент" створив першу в Росії й Україні концепцію освіченого абсолютизму. Використовуючи думки Т. Гоббса і С. Пуфендорфа про природний стан, Ф. Прокопович сформулював тезу, що в додержавному стані існували як мир, любов, добро, так і війна, ненависть, зло. Для того, щоб надійно захистити природні права від зовнішніх ворогів і внутрішнього розбрату, народ передає свою волю монарху. Ф. Прокопович, як і Т. Гоббс, вважав, що договір між підданими і монархом е суворо однобічним, і тому засуджував усякі виступи проти влади монарха. Він також обґрунтував необхідність підпорядкування духовної влади владі монарха.

М. Козачинський у праці "Громадська політика" розробляв питання природного права як складника людської природи, поділяв людські закони на громадські й канонічні, вивчав проблеми військової політики, намагаючись викласти своє розуміння причин воєн, їх типологізацію (справедливі й несправедливі, зовнішні та внутрішні).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.50.33 (0.012 с.)