Масштаби і наслідки голодомору

Багаті? – Старцюватимете!

Співучі? – Заплачете, затужите!

Горді? – Впадете на коліна!

Густо людні? – Прополемо!

В історію оглянетесь? – Очі виколемо!

В партійних і державних документах термін,,голод’’ не вживався. Вся документація, пов’язана з проблемою голоду, зберігалася під грифом,,Таємно’’, відправлялася на місця зашифрованою. За кордоном вперше інформація про голод була надрукована в березні 1933 року в газеті,,Манчестер гардіян’’. Відповіддю радянської сторони стала заборона іноземним журналістам відвідувати місцевості, які постраждали від голодомору. Така офіційна лінія не лише приховувала масштаби голоду, а й унеможливлювала будь-яку допомогу міжнародної спільноти. Лише з грудня 1987 р. в СРСР почали обговорювати і вивчати проблему голодомору.

Однак загальна кількість жертв катастрофи 1932-1933 рр. В Україні досі не відома. Дослідники визначають 5-7 млн. чол. А відсоток смертності дійсно коливається від 10-100%.

Найвищого рівня смертність сягнула в областях, що спеціалізувались на вирощуванні хліба,- Полтавській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Одеській: мінімальний відсоток становив 20-25%. Наслідки голодомору не обмежуються демографічними втратами населення. Дослідники намагаються з’ясувати економічні, політичні, морально-етичні й соціально-психологічні наслідки жахливої трагедії ХХ ст. Вона має також національний аспект, який торкається не лише кількості жертв, а насамперед антиукраїнської спрямованості штучного голоду. Саме в 1933 році розпочалася масові гоніння на українську інтелігенцію.

Завдяки масовій колективізації, розкуркуленню, голоду і відвертому терору утвердилися соціально-економічні підвалини тоталітарного режиму.

Колективна (державна) власність, що утвердилася внаслідок масової колективізації, економічно підживлювала однопартійну систему. Економічна одноманітність обумовлювала і соціальну однорідність – радянський народ, якому роками прищеплювали фанатичну відданість червоному вождю. Терор голодом виховав у людей сліпе поклоніння владі, терпимість:,,Аби не було війни і голоду, а все інше переживемо’’. Очевидці голодомору, їх діти успадкували генетичне почуття страху.

Досі важко встановити морально-етичний аспект голоду, мотиви свавілля, яке чинили активісти над односельчанами. Що спонукало масовий бандитизм? Чому селяни не повставали, а лише чинили пасивний опір? Опору не відбулося тому, що селян штучно поділили на бідняків, середняків і куркулів, зіткнули їх між собою. Необхідно зважити і на те, що режим жорстоко придушував будь-які спроби протесту. Голод як безкровна війна зламав опір селян, спустошив українські села, виморив найпрацездатних хліборобів.

Колективізація і голод започаткували,,розселянювання’’ України. Цей процес має не лише кількісні, тобто соціально-демографічні, а й соціально-побутові показники. Розселянювання – це страта селянина-універсала, який правив за господаря, агронома, носія духовної культури.

Від голоду загинули цілі покоління, а відтак було загублено історичну пам’ять нації, оскільки повмирали батьки, що не встигли передати досвіду від свого діда-прадіда.

Здається, тільки сліпий міг не побачити трагедію українського народу. І, виявляється, такі сліпі були. Ці сліпі свідомо, з відома влади, дезорієнтації світову громадськість, що в Україні голоду не було й немає. Дипломатичні служби загалом володіли інформацією про ситуацію в Україні в 1932-1933 рр. Проте страхітливі його масштаби замовчувалися. Крім того, багатьом на Заході складно було повірити, що тоді, як СРСР експортує зерно і відмовляється від продовольчої допомоги, в Україні може лютувати голод. Здійснивши ретельно підготовлені сталінським керівництвом подорожі по СРСР, Б. Шоу та прем’єр Франції Едуард Ерріо поверталися, захоплено розповідаючи про радянські поселення і ситих селян. А кореспондент,,Нью-Йорк Таймс’’ Доронті, який у своїх статтях заперечував існування голоду в Україні, навіть був нагороджений Пулітцерівською премією – за глибину і об’єктивність, тверду оцінку і виняткову ясність його репортажів з СРСР.

Через понад півстоліття комісія Конгресу США у своїх висновках зазначить, що американський уряд мав достатню і своєчасну інформацію про голод в Україні, але не зробив будь-яких кроків, щоб поліпшити ситуацію. У 1988 році Конгрес США офіційно визнав голодомор 1932-1933 рр. актом геноциду проти українського народу.

ООН та Рада Європи визнали голодомор як злочин тоталітарного режиму проти українського народу.

26 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон про Голодомор 1932-1933 років в Україні. Закон визнає, що голодомор 1932-1933 рр. в Україні є геноцидом українського народу. Публічне заперечення голодомору визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним.

Прийняття цього Закону стало завершенням тривалої боротьби за відновлення історичної справедливості щодо тих, хто став жертвою цього діяння сталінського режиму. Проте і досі в Україні та за її межами є діячі, які заперечують голодомор як явище, або заперечують, що він був геноцидом українського народу.

Ведуча. Ми перегорнули останню сторінку нашого журналу. Але, на жаль, розповіді про ті страшні події можна було б продовжувати і продовжувати, пересипаючи їх сумними спогадами очевидців.

Ведучий. Ми живемо в інший час і не причетні до тих страшних подій. Та не дає спокою той спопелілий біль предків.

Ведуча. Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

Ведучий. З давніх часів люди очищувались вогнем, запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть.

Ведуча. Якщо наша розповідь дійшла до ваших сердець, запаліть свічки, хай вони згуртують нас у пам’яті і вірі.

Ведучий. Наша пам’ять про тих, хто не встиг запалити свічку. Хай запалені нами свічі побачать ті, хто став зорями.

Усі присутні запалюють свічки. Звучить метроном – хвилина мовчання.

ІІІ. Підсумковий етап.

ІV. Домашнє завдання. Опрацювати відповідний матеріал підручника. Скласти твір-роздум,,Трагедія України’’.