Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

РОЗДІЛ V

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАННОСТІ ОСОБИ

Статеві злочини мають своїм об'єктом статеву свободу осо­бистості (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв'язок) або статеву недоторканність неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповнолітніх).

Зґвалтування (ст. 152). Цей злочин визначається законом як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, по­грози його застосування або з використанням безпорадного ста­ну потерпілої особи.

Безпосереднім об'єктом зґвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості — її статева недоторканність. Причому ні моральні якості потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин із тим, хто притягується до відповідальності за її зґвал­тування (подружні стосунки, наявність попереднього зґвалту­вання або добровільного статевого зв'язку тощо) не виключа­ють, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відпові­дальності за ст. 152. Віктимна поведінка потерпілої особи за жодних умов не може звільнити винного від відповідальності за ст. 152, проте може бути врахована при визначенні покарання насильнику.

Як випливає з тексту ст. 152, у законі йдеться про потерпілу особу, тобто він визнає зґвалтуванням не лише насильницькі статеві зносини чоловіка з жінкою, а й такі самі зносини жінки з чоловіком. У першому випадку фізичним виконавцем злочину є чоловік, а потерпілою — жінка, у другому, навпаки, виконавець — жінка (жінки), а потерпілий — чоловік.

У житті типовими є випадки зґвалтування жінки особами чоловічої статі, тому весь подальший аналіз складу злочину проводиться виходячи саме з цього. При цьому слід мати на увазі, що все, що буде сказано щодо ознак складу злочину, застосо­вується і до ситуації, якщо потерпілим буде особа чоловічої статі, а суб'єктом злочину — жінка.

З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зно­синах із застосуванням фізичного насильства, погрози його за­стосування або з використанням безпорадного стану потерпі­лої особи. Тобто статеві зносини при зґвалтуванні відбувають­ся всупереч волі потерпілої особи. Внаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану така воля ігнорується.

Для відповідальності за ст. 152 достатньо, щоб статеві зноси­ни супроводжувалися хоча б однією з цих ознак. Одне лише до­магання на вступ у статевий зв'язок, якщо раніше він мав місце без застосування фізичного насильства, погрози ним або вико­ристання безпорадного стану, не утворює складу цього злочину.

Статеві зносини при зґвалтуванні — це лише природні ста­теві зносини, тобто зносини (сполучення) чоловіка з жінкою шляхом уведення чоловічого статевого члена в статеві органи жінки. Зґвалтування вважається закінченим із моменту почат­ку статевих зносин. Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його початку з причин, що не залежать від волі винного, утворять собою замах на зґвалту­вання (наприклад, спроба перебороти опір потерпілої особи шляхом застосування фізичного насильства, зв'язування, погро­за негайною фізичною розправою, зривання одягу). Придбан­ня, наприклад, наркотиків для приведення потерпілої особи у безпорадний стан, заманювання у зручне місце, створення гру­пи для вчинення зґвалтування тощо утворюють готування до цього злочину. Добровільна відмова від зґвалтування відповід­но до ст. 17 виключає кримінальну відповідальність за готуван­ня або замах на цей злочин.

Фізичне насильство як ознака об'єктивної сторони зґвалту­вання — це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або очікуваного опору, який зумовлений небажанням всту­пити з винним у статевий зв'язок. Фізичне насильство має бути таким, щоб перебороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір жінки. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предме­ти або навіть зброю, щоб зламати опір. Він може намагатися зв'язати потерпілу, завдати побої, тілесні ушкодження різної тяжкості, удари, здавлювати шию руками або накинутою пет­лею тощо.

Згідно з практикою Верховного Суду України зґвалтування або замах на нього, що супроводжувалися заподіянням легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, підлягають квалі­фікації за частинами 1—3 ст. 152, а якщо при зґвалтуванні запо­діяно тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені в ст. 121, — за ч. 4 ст. 152. Додаткова кваліфікація таких дій за іншими статтями КК про злочини проти здоров'я не потрібна, адже застосування фізичного насильства та заподіяння шкоди здоров'ю потерпілої особи цілком охоплюється ознаками об'єк­тивної сторони цього злочину.

Зґвалтування або замах на нього, пов'язане із вбивством, ква­ліфікується за п. 10 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152. Якщо зґвалтування або замах на нього потягло смерть потерпілої особи з необереж­ності винного, то дії останнього охоплюються ч. 4 ст. 152 і до­даткової кваліфікації за ст. 119 не потребують (див. ч. 3 п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров'я особи» від 7 лютого 2004 р.).

Застосування погрози фізичним насильством як ознака об'єк­тивної сторони зґвалтування являє собою різного роду психіч­не насильство, що застосовується до потерпілої особи для того, щоб зламати її опір. У статті 152 при окресленні зґвалтування застосування погрози фізичним насильством поставлено в один ряд із застосуванням фізичного насильства, і в цьому відношенні ця погроза є рівнозначною фізичному насильству, тобто є без­посередньою і може бути негайно виконана суб'єктом злочину. Цей характер погрози і можливість її негайного виконання став­лять потерпілу особу в безвихідний стан, змушують поступити­ся домаганням насильника.

За своїм змістом погроза при зґвалтуванні полягає в негай­ному застосуванні тільки фізичного насильства (наприклад погроза вбити, покалічити). Погроза може виражатися в сло­вах («вб'ю», «заріжу», «покалічу» тощо), демонстрації зброї або інших предметів, якими можна заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обстановки, що створилася, якщо, наприклад, група насильників оточує жінку в безлюдному місці, вимагаю­чи підкоритися їхнім домаганням. Погроза може мати невизна- чений характер (наприклад, «мовчи, а то гірше буде»).

Роз'яснюючи поняття погрози при зґвалтуванні, Пленум Вер­ховного Суду України ще в постанові «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 берез­ня 1992 р. рекомендував розуміти її як залякування потерпілої особи висловлюванням, жестами й іншими діями, які виражають намір негайного застосування фізичного насильства до самої потерпілої особи або її родичів (наприклад до дитини). Тому по­гроза, наприклад, вбити або покалічити немовля, якщо його мати негайно не поступається домаганням винного, яка відбувалася в такій ситуації, коли мати опинилася в безвихідному становищі, подібному до стану крайньої необхідності, не може виключати відповідальності за зґвалтування або замах на нього.

Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвал­туванні полягає у вчиненні статевого акту, за якого, наприклад, жінка не могла розуміти характеру і значення дій, що чиняться над нею, або хоча і розуміла, що відбувається, але не мала мож­ливості чинити опір насильникові.

При використанні безпорадного стану немає потреби засто­совувати насильство або погрози, оскільки опору жінки тут немає.

Варто розрізняти психічну безпорадність, за якою потерпі­ла особа не розуміє значення того, що вчинюється статевий акт (психічна хвороба, непритомний стан, малолітній вік) і фізич­ну безпорадність, коли потерпіла особа хоч і розуміє характер дій, що відбуваються, але не в змозі чинити опір насильникові (хвороба, не пов'язана з психічним захворюванням, фізичні хиби, похилий вік, безпорадність, що сталася внаслідок авто- аварії та ін.).

Велике значення має питання щодо наявності безпорадного стану внаслідок алкогольного або наркотичного сп'яніння чи використання одурманюючих речовин. У судовій практиці ви­знається, що самі по собі статеві зносини з жінкою, яка перебу­ває у стані сп'яніння, без застосування фізичного насильства і погроз, ще не є підставою для розгляду цього діяння як злочин­ного. Для такої оцінки вчиненого необхідно, щоб ступінь сп'я­ніння характеризував стан потерпілої особи як безпорадний, який позбавляє можливості усвідомлювати оточення, значення дій, що вчинюються винним, або чинити йому опір. Саме такий ступінь сп'яніння свідчить, що потерпіла особа перебувала у безпорадному стані.

Для визнання зґвалтування як вчиненого з використанням безпорадного стану потерпілої особи причини, що зумовили без­порадність, значення не мають. Практика Верховного Суду Ук­раїни не виключає відповідальності за цей злочин, як у випад­ку, коли винний сам довів жінку до такого стану (наприклад, напоїв до безчуттєвого стану, дав наркотики, снодійне тощо), так і коли потерпіла особа перебувала в такому стані незалежно від його дій (наприклад, була малолітньою, знепритомніла внас­лідок нещасного випадку тощо).

З суб'єктивної сторони зґвалтування відбувається лише з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потер­пілої особи для вступу з нею в статеві зносини та бажає цього. Мотив зґвалтування виявляється в прагненні задовольнити статеву пристрасть, тобто це мотив сексуальний. Він може по­єднуватися з іншими побічними мотивами — хуліганськими спонуканнями, бажанням принизити потерпілу особу, помстою тощо. Але домінують у цьому злочині сексуальні спонукання.

Суб'єктом зґвалтування — безпосереднім виконавцем зло­чину — може бути особа чоловічої статі, яка досягла 14-річного віку. Співучасником може виступати і жінка. Наприклад, якщо вона заманює потерпілу углиб парку для того, щоб, користую­чись відсутністю людей, винний вчинив зґвалтування, — така жінка є пособником у злочині.

Як уже було зазначено, за своєю об'єктивною стороною зґвал­тування — складний злочин, що полягає не тільки у вчиненні статевого акту, а й у тому, що цей акт вчинюється шляхом за­стосування фізичного насильства або погроз. Тому виконавцем злочину визнається і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити її вступити в статеві зносини з насильником. У цих випадках субсидіарним (додат­ковим) виконавцем може бути жінка, яка бере участь, напри­клад, у зв'язуванні потерпілої особи для того, щоб винний здійснив із нею насильницький статевий акт, або погрожує по­терпілій особі заподіяти каліцтво з цією самою метою. Крім того, безпосереднім виконавцем злочину закон визнає жінку, яка до­сягла 14-річного віку, коли потерпілою особою від злочину є особа чоловічої статі.

У частині 2 ст. 152 передбачено відповідальність за зґвалту­вання, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь- який із злочинів, передбачених статтями 153—155 КК. Повтор­ним воно вважається, якщо йому передувало таке саме діяння, вказане у частинах 1—4 ст. 152. Поняття повторності зґвалту­вання охоплює як фактичну повторність, так і спеціальний ре­цидив. Тому для визнання зґвалтування повторним не має зна­чення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочин, чи усі ці злочини вчинені до засудження. Для повторності не має також значення, чи були закінченими обидва злочини і чи був винний їх співвиконавцем або іншим співучасником. По­вторність може мати місце, коли потерпілими (у кожному ви­падку зґвалтування) є різні особи чи одна й та сама. Але зґвал­тування не може бути визнано повторним, якщо судимість за раніше вчинений злочин знято чи погашено або закінчилися строки давності.

У частині 3 ст. 152 передбачено відповідальність за зґвалту­вання, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає: а) вчинен­ня злочину кількома виконавцями (двома або більше), які до- сягли 14-ти років, і б) узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи. При цьому попередня змова між учасниками зґвалтування не є обов'язковою.

Виконавцем зґвалтування визнається як особа, що безпосе­редньо вчинює статевий акт із потерпілою особою, або що ро­бить замах на такі дії, так і та, яка застосовує до потерпілої фізич­не насильство або погрози з метою примусити її вступити в ста­тевий акт із будь-яким з учасників групи. У цьому випадку дії співвиконавців кваліфікуються за ч. 3 ст. 152 без посилання на ст. 27.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвал­тування, коли винні, вчинюючи узгоджено і застосовуючи фізич­не насильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них.

Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчинюється щодо потерпілих осіб у віці від 14-ти до 18-ти років. Зґвалтування особи до 14-ти років кваліфікується за ч. 4 ст. 152 як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому для ква­ліфікації за ч. 3 не має значення настання шлюбного віку або статевої зрілості потерпілої особи. Важливо, що вона не досяг­ла повноліття. Для відповідальності необхідно встановити, що насильник знав або допускав, що здійснює насильницький ста­тевий акт із неповнолітньою особою, або міг це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку по­терпілої, тобто за всіма обставинами справи вважав, що жінка досягла повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підста­вою для застосування ч. 3 ст. 152.

У частині 4 ст. 152 передбачено відповідальність за зґвалту­вання, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвал­тування малолітньої чи малолітнього.

Щодо зґвалтування, яке спричинило особливо тяжкі наслідки, то поняття особливо тяжких наслідків зґвалтування закон не розкриває, надаючи це право теорії та судовій практиці. У прак­тиці Верховного Суду України до таких наслідків віднесено: смерть або самогубство потерпілої, розлад психічної діяльності, що настав внаслідок зґвалтування, зараження вірусом імуноде­фіциту людини, сифілісом, а також спричинення потерпілій тілесних ушкоджень у процесі зґвалтування або замаху на ньо­го, що призвело до втрати зору, слуху, переривання вагітності або інших наслідків, передбачених ст. 121. Отже, особливо тяж­кими наслідками визнаються лише ті, які заподіюють потерпілій реальну шкоду. Спричинення ж потерпілій тяжких тілесних уш­коджень, лише небезпечних для життя, не належить до особли­во тяжких наслідків зґвалтування, оскільки під ним розуміють не будь-яке зґвалтування, що відрізняється особливо небезпеч­ним характером, а таке, внаслідок якого настали виняткові за своєю тяжкістю наслідки. Тому такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів за відповідними частинами статей 121 і 152, залежно від наявності чи відсутності інших кваліфікуючих ознак.

Позбавлення невинності (дефлорація) і вагітність потерпі­лої як можливий (природний) результат зґвалтування не роз­цінюються як особливо тяжкі наслідки. Зараження венеричною хворобою (крім сифілісу) вважається таким, якщо воно призве­ло до наслідків, зазначених у ст. 121 (наприклад до безплідності).

Для відповідальності за зґвалтування, що спричинило особ­ливо тяжкі наслідки, необхідно встановлення причинного зв'язку між зґвалтуванням і цими наслідками. Відсутність такого при­чинного зв'язку виключає можливість кваліфікації зґвалтуван­ня за ч. 4 ст. 152.

Із суб'єктивної сторони для поставлення у вину особі особ­ливо тяжких наслідків достатньо встановити наявність до них непрямого умислу або навіть необережної вини.

Зґвалтування малолітньої або малолітнього, про яке йдеться у ч. 4 ст. 152, передбачає, що потерпілій особі не виповнилося 14-ти років. Таке зґвалтування підпадає під ознаки ч. 4 ст. 152 лише за умови, що особа усвідомлювала або хоча б могла усві­домлювати, що потерпілий ще не досяг 14-ти років.

Покарання за зґвалтування: за ч. 1 ст. 152 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 152 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 3 ст. 152 — позбав­лення волі на строк від семи до дванадцяти років; за ч. 4 ст. 152 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприрод­ним способом (ст. 153) утворює злочин, якщо воно вчинене із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосуван­ня або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Ця стаття встановлює відповідальність за насильницькі ге- теросексуальні та гомосексуальні дії щодо потерпілої особи. Цей злочин може полягати: 1) у неприродних статевих зносинах із жінкою, тобто зносини per os або per anum; 2) в мужолозтві, тобто педерастії чи інших видах чоловічого гомосексуалізму; 3) в ле- сбіянстві, тобто зносинах жінки з жінкою; 4) в інших сексуальних діях, спрямованих на задоволення статевої пристрасті. Непри­родні статеві зносини або інші сексуальні дії мають обов'язково супроводжуватися фізичним насильством або погрозою його за­стосування, або вчинюються з використанням безпорадного ста­ну потерпілої особи. Природні статеві зносини за цих обставин утворять собою зґвалтування і кваліфікуватимуться за ст. 152.

Добровільна згода потерпілого на здійснення з ним дій, опи­саних в ст. 153, виключає кримінальну відповідальність. Од­нак, якщо таку добровільну згоду дала потерпіла особа, яка не досягла 16-ти років, особі, яка вже досягла повноліття, вчинене кваліфікується за ст. 156. Так само кваліфікується добровільне мужолозтво повнолітньої особи з підлітком, який не досяг 16-ти років.

Такі ознаки цього злочину, як фізичне насильство, погроза його застосування, використання безпорадного стану потерпі­лої особи, є аналогічними однойменним ознакам зґвалтування та викладені при його характеристиці.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється лише з пря­мим умислом і з метою задоволення статевої пристрасті.

Суб'єкт злочину — особа чоловічої або жіночої статі, яка до­сягла 14-ти років, залежно від характеру вчинюваних дій. На­приклад, при мужолозтві — це чоловік, при лесбіянстві — жінка, а в інших випадках можуть бути як жінка, так і чоловік.

У частині 2 ст. 153 встановлено відповідальність за цей зло­чин, якщо він вчинений повторно або групою осіб чи особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених стат­тями 152 або 154, а також вчинений щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.

Частина 3 ст. 153 передбачає кваліфікуючі ознаки цього зло­чину: 1) вчинення злочину щодо малолітньої чи малолітнього; 2) спричинення особливо тяжких наслідків.

Характеристика ознак, вказаних у частинах 2 і 3 цієї статті, аналогічна таким самим ознакам при зґвалтуванні.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 153 — позбавлення волі на строк до п'яти років: за ч. 2 ст. 153 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 3 ст. 153 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років.

Примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154). Під примушуванням розуміють протиправний вплив на жінку чи чо­ловіка для того, щоб примусити їх всупереч власній волі вступити в природний або неприродний статевий зв'язок. Це, наприклад, погроза звільненням, переведенням на нижчеоплачувану роботу, позбавленням премії, матеріальної підтримки чи можливості ко­ристуватися житловою площею тощо. Примушування може бути спрямовано як на те, щоб схилити потерпілу особу вступити в ста­тевий зв'язок як із тим, хто примушує, так і з третьою особою.

Злочин вважається закінченим із моменту самого примушу­вання до вступу в статевий зв'язок. Потерпілими є жінка чи чо­ловік, які перебувають у матеріальній або службовій залежності від винного.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Суб'єкт злочину спеціальний — це особа, щодо якої потерпі­ла особа є матеріально або службово залежною. Цим суб'єктом може бути жінка чи чоловік, які примушують до вступу в стате­вий зв'язок, як із тим, хто примушує, так і з третіми особами.

Частина 2 ст. 154 передбачає такі кваліфікуючі ознаки цього злочину: це примушування, поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошування відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 154 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 154 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.

(ст. 155), полягають у добровільних природних статевих зноси­нах чоловіка або жінки з особою протилежної статі, яка не до­сягла статевої зрілості. Такі статеві зносини можуть мати місце і внаслідок фактичного шлюбу. Добровільним визнаються такі статеві зносини, які вчинені без застосування фізичного насиль­ства, погроз його застосування або використання безпорадного стану потерпілої особи. Добровільність статевих зносин повин­на визначатися в кожному випадку тим, чи могла потерпіла особа внаслідок свого віку і розвитку або психічного стану розуміти характер і значення дій, що вчиняються над нею.

Потерпілими від цього злочину є підлітки як чоловічої, так і (у більшості) жіночої статі, які не досягли статевої зрілості. Такими завжди вважаються особи, які не досягли 14-ти років. Питання про досягнення статевої зрілості потерпілої у віці від 14-ти до 17-ти років вирішується за допомогою експертизи. Вступ у добровільний статевий зв'язок із жінкою, яка досягла шлюбного віку, не карається.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з пря­мим умислом.

Суб'єкт злочину — особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилося 16 років. Стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи.

У частині 2 ст. 155 встановлено відповідальність за ті самі дії, вчинені батьком, матір'ю або особою, що їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки (напри­клад самогубство потерпілої особи, тяжку хворобу тощо). Окрім того, ч. 2 ст. 155 вказує також на спеціальний суб'єкт злочину, виходячи з родинних зв'язків із потерпілим.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 155 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 155 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

Розбещення неповнолітніх (ст. 156) полягає у вчиненні роз­пусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річного віку. Розпусні дії мають сексуальний характер і спрямовані на задоволення статевої пристрасті винного або на збудження статевого інстин­кту у потерпілої особи. Вони, проте, не можуть полягати в при­родних або неприродних статевих зносинах, відповідальність за які встановлено в статтях 152, 155 і 154. За своїми зовнішніми ознаками розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелек­туальними (наприклад, проведення цинічних розмов із потер­пілим на сексуальні теми, ознайомлення з порнографічними зоб­раженнями, відеофільмами тощо).

Потерпілими від цього злочину є особи чоловічої або жіно­чої статі, які не досягли 16-річного віку. Відповідальність за ст. 156 не виключається і при згоді потерпілої особи на вчинен­ня розпусних дій із нею. Не має також значення, чи досягла по­терпіла особа статевої зрілості, чи ні. Добровільна згода, проте, може мати значення для оцінки неприродних статевих зносин із дівчиною, яка не досягла 16-ти років. Вчинення таких дій підпа­дає під ознаки ст. 156 лише за наявності добровільної згоди на це потерпілої. За цією самою статтею кваліфікується добровільне мужолозтво з особою, яка не досягла 16-ти років. За відсутності такої згоди винний відповідає за статтями 152 чи 153.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом.

Суб'єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 156 встановлено відповідальність за наяв­ності таких кваліфікуючих ознак: якщо потерпілий є малолітнім або такі дії вчинені щодо сина або дочки батьком, матір'ю або особою, що їх замінює. В останньому випадку в законі вказано спеціальний суб'єкт злочину за родинною ознакою.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 156 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 156 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років.