Отже, нова ссп прагнула досягти:

= чіткого взаємозв*язку між державною допомогою та спектром послуг, які суспільство отримує від фермерів

= конкурентного с/г сектору, здатного скористатися можливостями світового ринку без зайвого субсидування і водночас забезпечити належний життєвий рівень виробникам с/г продукції

= екологічно стабільного с/г сектору, що сприяв би збереженню природних ресурсів

= створення таких умов в сільській місцевості, за яких можна було б збільшити робочі місця

= розвивати безпечні методи виробництва, за рахунок чого можна було б постачати та виробляти якісні товари й задовольняти широкі потреби споживачів.

«Порядок денний 2000 р.» робить висновок, що розширення принесе значні політичні та економічні переваги. Але будуть відзначатисявеликі відмінності між державами-членами і будуть потрібні значні коректування в економічнихсекторах та регіонах. На попередній фазі, Комісія рекомендує нову структуру - Асоційоване партнерство з кожною країною-претендентом та нову систему планування та оподаткування.Асоційоване партнерство: буде з'єднувати всі форми допомоги країнам ЦСЄ всередині єдиної структури. «Порядок денний-2000» пропонував, щоб усі форми вступу до ЄС були об'єднані в рамках єдиної структури, а саме «партнерство в приєднанні». Це було схвалено на нараді Ради в Люксембурзі 12-13 грудня 1997 року. Рада прийняла десять рішень, що встановлюють принципи, пріоритети, найближчі цілі і умови кожного з партнерів. Докладний зміст кожного партнерства визначається Комісією. Розширена стратегія підготовки до вступу має сім елементів, де перший – «партнерство в приєднанні», яке призначене для підготовки до вступу країни-кандидата. Вона спрямована на підготовку країн-кандидатів на вступ до ЄС, шляхом формулювання ряду короткострокових і середньострокових цілей. Вона охоплює такі сфери, які застосовуються до всіх кандидатів, таких як зустрічі як політичний критерій, економічні реформи та с/г. Кожне «партнерство в приєднанні» покликане відобразити конкретну ситуацію і потреби окремих держав-кандидатів. Так, наприклад, польського «партнерство в приєднанні» включало в себе програму реструктуризації сталевого сектору. Рада ЄС схвалює подібне партнерство і будь-які подальших поправки кваліфікованою більшістю на основі пропозиції Комісії. Пріоритети, визначені в цьому партнерстві, служать основою для майбутніх оцінок Комісії, яка регулярно оцінює прогрес, досягнутий країною-кандидатом.

72. Політика ЄС в Південно – східній Азії.

Хоча Китай і Японія є найбільшими торговими партнерами ЄС в Азії, Європейський Союз має найбільш давні відносини з сьома членами Асоціації держав південно-східної Азії (АСЕАН). Ці торгові відносини були встановлені в 1972 році і офіційно оформлені в угоді про співпрацю від 1980 року. У 1991 р. відбулося якісне зрушення в позитивну сторону для діалогу ЄС-АСЕАН, коли на зміну концепції відносин "донор-реципієнт" прийшла модель рівноправного партнерства Сьогодні в Азії ЄС розвиває відносини як на двосторонньому рівні, так і на рівні інтеграційних обєднань: СААРК, АСЕАН. У 1994 р була прийнята стартегія ЄС щодо Азії, яка стала першою консолідованю програмою дій, покликаною сприяти налагодженню співробітництва між двома регіонами в політичні, економічній, соціальній та культурній сферах.Однак справжнього регіонального діалогу між Європою й Азією ще не існувало. Скориставшись ініціативою Сінгапуру, Франція змогла переконати Європу й Азію в необхідності нового партнерства між ними. У результаті був створений АСЕМ, неформальний, специфічний форум, що почав функціонувати в 1996 році і, що об'єднав у своєму складі 25 країн Європи й Азії, а також Європейську комісію. Франція бере активну участь у цілому ряді ініціатив, що народилися в рамках цього форуму і спрямованих як на розвиток політичного діалогу з Азією, так і на зміцнення економічних, торговельних і фінансових зв'язків між Європою й Азією і поглиблення взаєморозуміння між народами цих регіонів.В АСЕМ також беруть участь Японія, Китай і Південна Корея. АСЕМ проводить самміт на вищому рівні кожні два роки.

В 2000 р було прийнято нову Стратегію ЄС щодо Азії, в основу якої покладено ідеї партнерства та розвитку політичного діалогу. Пріорітетами цієї стратегії є: механізми поглиблення. Комісія у 2003 р затвердила нову програму під назвою „Нове партнерство з країнами пд-сх азії”. Ця стратегія включає налогодження співробітництва у таких сферах: підтримка регіональної стабільності та боротьба з тероризмом в рамках діалогу ЄС-АСЕАН та ЄС-АСЕМ, налагодження політичного діалогу з метою розповсюдження принципів демократії та верховенства права, економічна співпраця- залучення інвестицій, зміцнення економічних звязків; зокрема Комісія запропонувала план дій під назвою Ініціатива трансрегіональної торгівлі ЄС-АСЕАН; інтенсифікація відносин через діалог READI – інструмент співробітництва представлений у вигляді самітів ЄС-АСЕАН, де обговорюється широке коло питаннь, серед яких: проблеми екології, питання юстиції, освіти та культури,транспорту, енергетики, інформації; крім того Єс приймає активну участь у регіональному форумі АСЕАНу.

За даними 2004 р ЄС є четвертим торгівельним партнером країн п

В березні 2006 в Куала-Лумпур було проведено четвертий раунд переговорів між старшими посадовими особами Торговельної комісії ЄС і представниками АСЕАН. Там відбувся обмін думками по питанню створення безмитної торгівельної зони. Голова Еврокомісії в Куала-Лумпур- Тьери Роммель- заивив, що дане рішенння може бути прийнято в же в серпні цього року. Причому питання про формат угоди поки залишається відкритим. Можливі два варіанти угоди: у першому випадку мова йде про підписання договору між двома регіональними організаціями - ЄС і АСЕАН. Не виключена і можливість документального оформлення співробітництва на двосторонній основі між окремими державами-учасниками Євросоюзу й Асоціації; за другим варіантом найбільші перспективи відкриваються перед економічно найрозвинутішими країнами АСЕАН: Малайзией, Сінгапуром, Таїландом і Індонезією.

73. Програма «Партнерство заради миру» та воєнно – політичне співробітництво країн Балтії.

«Партнерство заради миру»  — програма НАТО, за­пропонована на Брюссельському саміті НАТО в січні 1994; спрямована на зміцнення стабіль­ності й безпеки в усій Європі. Запрошення приєднатись до ПЗМ було надіслано всім державам-учасницям Ради північноатлантичного співробітнитцва (РПАС) та НБСЄ і прийняте 30 країнами. Україна стала першою з країн Співдружності Незалежних Держав (СНД), що приєдналась до ПЗМ (8.03.1994), підписавши Рамковий документ. Вступ у 1999 до НАТО Польщі, Угорщини та Чеської Республіки, а 2004 — Естонії, Латвії, Литви, Словаччини, Словенії, Болгарії й Румунії зменшив число учасників до 20. Програма ПЗМ передбачає орг-цію співпраці в оборонній галузі, спрямовану на реалізацію реального партнерства. Відповідно до Рамкового док-та ПЗМ НАТО зобов'язується проводити консультації з будь-яким з активних партнерів, якщо той вважає, що існує безпо­середня загроза його територ. цілісності, політ, незалежності або безпеці. Усі учасники ПЗМ також члени РЄАП, що є шституційною основою співпраці між НАТО та партнерами; але ПЗМ зберіїає власні структурні елементи та процедури й грунтується на двосторонніх відносинах між НАТО та кожною країною-партнером. Головним робочим органом ПЗМ є Політ.-військ. керів­ний комітет, що проводить засідання в різних масштабах: або тільки за участю членів НАТО, або за участю членів НАТО та партнерів. Рамко­вий документ ПЗМ містить конкретні зобов'я­зання, які бере на себе кожна країна-партнер: сприяти гласності в нац. оборонному плануванні й бюджетному процесі; забезпечити демокр. контроль над збройними силами; підтримувати боєздатність та воєнний потенціал, необхідні для участі в операціях під егідою ООН та/або Організації з безпеки та співробітництва в Єв­ропі (ОБСЄ); розвивати відносини військ, співробітництва з НАТО з метою спільного планування, підготовки та навчань, спрямо­ваних на розвиток можливостей учасників ПЗМ здійснювати місії з підтримки миру, пошукові та рятувальні роботи, гуманітарні операції тощо; підготувати підрозділи, здатні ефективно співпрацювати із силами НАТО.

Фактично, військове співробітництво йшло вже із середини 1990-х років у рамках програми "Партнерство заради миру" і двосторонніх відносин Естонії, Латвії й Литви з державами НАТО. Балтійська хартія 1998 р. остаточно закріпила цей курс. Цей документ, що розроблявся рік, політично проголошує "особливі відносини" країн Балтії зі США й припускає збереження своєї дії при будь-якій адміністрації в США. Але він же дозволяє й планомірно збільшувати обсяги військової, військово-технічної й економічної допомоги Латвії, Литві й Естонії. При фінансовій підтримці США завершується реконструкція й переклад під стандарти НАТО.

Cразу ж після схвалення грудневою сесією НАТО (1994 р.) програми "Партнерство в ім'я миру" балтійські країни заявили, що в практичному плані вони приймуть саму активну участь у реалізації цієї програми. За натовськими стандартами вже перебудовуються збройні сили цих держав. Створено спеціальне формування Балтбат.

В 1997 році пройшли 4 навчання Балтбата, на яких спрацьовувалися операції, наближені до реальної ситуації в Боснії. Військовослужбовці балтійських країн беруть участь у миротворчих операціях у колишній Югославії.

Американо-балтійське партнерство передбачає співробітництво по всіх параметрах військово-технічної політики. Інтерес США до балтійських країн не випадковий, тому що вони володіють розвитий оборонно-технічною інфраструктурою, що складається з колишніх радянських військових баз, підприємствами, які їх обслуговують. З осені 1997 р. країни Балтії включені в сферу відповідальності європейського командування військ США.

Після агресії НАТО проти Югославії в Литві наприкінці серпня - початку вересня 1999 року проходили широкомасштабні навчання трьох балтійських країн під кодовою назвою "Надія Балтії-99". Навчання проводилися в рамках програми "Партнерство заради миру".

6 червня 2000 року в Литві відбулося відкриття центра єдиної системи спостереження за повітряним простором (Балтнет). Ідея організації такої системи була висунута президентом США ще в 1994 році. А роком пізніше представники балтійських країн уже домовилися про її практичне створення. Центр у Литві був побудований при особистій участі США й Норвегії.

74. Лісабонський договір 2009 року та його значення.

Підписаний 19 жовтня 2007 року

Набра чинності 1 грудня 2009 року

- збільшує кількість сфер, в який ЄП буде виконувати законотворчу роботу

- Європейська Рада стала повноправною інституцією ЄС

- створено посаду Президента Європейської Ради (перший президент – Герман ван Ромпей)

- від 2014 року – система подвійної більшості (рішення Ради потребують підтримкм 55% держав – членів, які представляють 65% населення Європи)

- посада керівника СЗППБ

- запровадження посади Високого представника ЄС з закордоних справ і без пекової політики, який є водночас Віце – президентом ЄК (перша – Кетрін Ештон), він призначається Радою

- зафіксоване право держави – члена ЄС вийти зі складу ЄС – за особистим бажанням цієї держави

- ЄС став єдиною юридичною особою!!!!

- передбачалося створення посади Президента ЄС

- скорочення кількості євро комісарів і депутатів ЄП з 785 до 750

 

75. римські угоди 1957 року та Великобританія

Шістка країн-засновників (Італія, Німеччина, Франція та країни Бенілюксу) ЄОВС 29 травня 1956 року схвалила доповідь бельгійського державного діяча Поля Генрі Спаака з проблем всеохоплюючого економічного союзу і союзу в галузі мирного використання ядерної енергії. Як наслідок 25 березня 1957 року «шісткою» були підписані Римські угоди, які заснували Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом). Таким чином, на континенті утворилися три Європейські співтовариства. Завданням цих європейських угод було сприяти економічному зростанню, підвищенню життєвого рівня населення як засобу запобігання війни, зміцненню миру і свободи, а також створення «тісного союзу народів Європи».Договір про створення ЄЕС ("загального ринку") регламентував співробітництво в області економіки, науки і техніки. У ньому проголошувалося створення загального ринку країн-учасниць, і намічалися форми зближення, уніфікації економічної політики країн-учасниць. Договір передбачав зниження в три етапи митних бар'єрів між державами-учасниками протягом 12 років (тобто до 1969 р.), а також прийняття єдиного митного тарифу і проведення єдиної торговельної політики у відношенні третіх країн. Учасники "загального ринку" зобов'язалися домагатися усунення перешкод для переміщення між ними робочої сили, капіталів і послуг. Вони домовилися проводити загальну політику в області сільського господарства і транспорту, домагатися зближення економічного законодавства і сприяти стандартизації процедур вироблення і прийняття погоджених рішень у питаннях проведення економічної політики кожної з учасниць. Включення в Римський договір пунктів про узгодження економічних політик і застосуванні єдиних стандартів вироблення рішень передбачало неминучість стандартизації в перспективі як мінімум деяких політичних практик. Це у свою чергу передбачало розвиток тих або інших форм політичної інтеграції. У Західній Європі став затверджуватися новий тип взаємодії, що дозволяв через тривалу практику узгодження суперечливих економічних і політичних інтересів країн-учасниць у перспективі прийти до формування єдиної економічної політики. У розвитку економічної інтеграції в кожної з країн були свої інтереси. Позиція ФРН визначалася тим, що на її частку в 1957 р. приходилося близько 45% виробництва і понад 44% експорту промислової продукції "шістки". Західнонім. правлячі кола розглядали інтеграцію як засіб вирівнювання свого статусу з іншими країнами співтовариства, насамперед Францією. ФРН розраховувала стати його економічним лідером (Франція - на її частку приходилося тільки 25% виробництва і 20% експорту промислової продукції шести країн). Інтереси Італії й інших країн ЄЕС визначалися наявністю в них тісних зв'язків або з ФРН, або з Францією. Італія при цьому розраховувала збільшити збут своєї сільськогосподарської продукції на єдиному європейському ринку. Всі учасники ЄЕС були зацікавлені в проведенні погодженої зовнішньоторговельної політики щодо конкурентів з країн, що не ввійшли в співтовариство.Договір про Євратом регламентував інтеграцію європейських країн у сфері мирного використання ядерної енергії, що розглядалися всіма європейськими країнами в якості найважливішого і самого перспективного інструмента рішення енергетичної проблеми Західної Європи. У такий спосіб передбачалося зняти гостроту хронічної енергетичної кризи, від якої страждали насамперед Франція і малі західноєвропейські держави. При цьому французьке керівництво розраховувало за допомогою співробітництва в рамках Євратому простимулювати свої ядерні розробки військового характеру. Європейські співтовариства були досить вузькими регіональними угрупованнями. У ряді країн "шістки" вважали важливим залучити до участі в ЄЕС Великобританію. Прихильники інтеграції з материковими країнами були й у Лондоні. Але більшість британських політиків вважало, що негайне входження в "шістку" підірве "імперські преференції" - систему пільгових тарифных умов у торгівлі Британії з державами Співдружності, на частку яких приходилося в 1956 р. більш 45% її зовнішньоторгівельного обороту. Британська дипломатія, не відкидаючи ідеї тісного співробітництва з континентальними державами, зволіла виробити власну форму співробітництва з європейськими державами, яка більше відповідала специфіці британських інтересів. Так в1959 р. Британія ініціювала підписання договору про створення Європейської асоціації вільної торгівлі, до якої ввійшли, крім неї, Швеція, Норвегія, Данія, Швейцарія, Австрія і Португалія. З цього часу існуючі і раніше протиріччя між Британією, з одного боку, та Францією і ФРН, з іншого, стали виявлятися у формі суперництва двох угруповань - ЄЕС і ЕАВТ. Великобританія не могла нав'язати країнам "шістки" свою концепцію інтеграції. Але і сама вона не бажала приймати зобов'язання по самообмеженню національного суверенітету, що передбачалися умовами римських договорів 1957 р. Сполучені Штати виступили на ідтримку європейських співтовариств, вважаючи їх засобом консолідації Західної Європи. Політично утворення "сильної Європи" відповідало інтересам США, хоча економічно не зовсім.Крім того, американська адміністрація думала, що співробітництво європейських країн у рамках Євратому буде сприяти формуванню єдиного ядерного потенціалу Західної Європи. Таку перспективу держдепартамент США і президент Д.Ейзенхауер вважали такою, що відповідає американським національним інтересам

76. Проблема близькосхідного врегулювання сьогодні та політика ЄС.

Євросоюз зробив пропозицію США, ООН і Росії створити спеціальний фонд допомоги палестинцям, що буде діяти без оглядки на ХАМАС. Верховний комісар ЄС із зовнішніх зв'язків Беніта Ферреро-Вальднер також запропонувала, щоб у діяльності фонду взяли участь арабські країни й навіть Ізраїль.
У цей час Ізраїль відмовляється перераховувати податки Палестинській адміністрації з побоювань, що вони дістануться ХАМАСу. Однак Єврокомісія сподівається, що Ізраїль відновить виплати, коли переконається, що гроші витрачаються винятково на гуманітарні потреби.
Відповідно до повідомлення дипломата, США також блокували подібні пропозиції Великобританії, Франції й ЛАД, у надії на те, що важке положення змусить палестинців відмовитися від підтримки уряду Хамаса. Однак, блокуючи гуманітарну допомогу Палестинської автономії, Вашингтон не відмовляється від підтримки служби безпеки ПА, що перебувають у безпосереднім підпорядкуванні Махмуда Аббаса, ЄС виділить 120 млн євро додаткової допомоги палестинцям

Про це повідомила єврокомісар Беніта Ферреро-Вальднер. Близько половини цієї суми піде на допомогу палестинським біженцям, а чотири мільйони євро покриють енергетичні витрати Палестинської Автономії.

Раніше США відмовилися допомогати Палестині, доки рух ХАМАС, що переміг на парламентських виборах, не визнає Ізраїль та не відмовиться від насильства. Фінасову допомогу на початку лютого заморозив і Світовий банк. Його фахівці заявили, що уряд Палестинської Автономії розпоряджався грошима неефективно.

77. Значення та наслідки розширення ЄС для України.

Україна розглядає розширення ЄС як важливий фактор, що має загалом позитивне стратегічне значення для майбутнього Європи та об'єктивно відкриває нові, більш широкі можливості співробітництва між Україною та Євросоюзом.

В економічній сфері розширення Європейського Союзу виведе його на перше місце — як ринок збуту українських товарів, та на друге місце — як джерело українського імпорту. В політичному аспекті позитивний вплив буде справляти входження до ЄС безпосередніх сусідів України, з якими налагоджено традиційно дружні стосунки.

Однак, реалізація нових можливостей зовсім не є гарантованою. Більше того, в короткостроковій перспективі виникнуть і негативні наслідки, що можуть створити суттєві перешкоди на шляху формування єдиного європейського економічного та політичного простору. Тому в інтересах і ЄС, і, в першу чергу, України вже сьогодні обговорити потенційні негативні наслідки розширення ЄС для неї та визначити механізми, що компенсували б можливі втрати в окремих сферах співробітництва.

Нижче наводяться фактори, що визначатимуть наслідки впливу розширення ЄС у торговельноеконом

економічній, міграційній і політичній сферах.

Торговельно-економічна сфера

Сучасний стан української економіки та рівеньекономічного співробітництва з ЄС не зумовлюють ані швидкого вступу України до Євросоюзу, ані її ізоляцію у разі розширення останнього.

Проведений аналіз показує, що членство в Союзі протягом останніх 10 років не створювало істотних перешкод для розвитку торговельно-економічних зв’язків з іншими країнами. Переорієнтація країн кандидатів на розвиток торговельно-економічних зв’язків саме з членами ЄС переважною мірою вже відбулася. Експортно-імпортні операції країн-кандидатів з нинішніми членами Євросоюзу вже здійснюються на основі вільної торгівлі, а спільний зовнішній митний тариф, до якого приєднаються нові члени Союзу, є в середньому нижчим, ніж існуючі сьогодні національні митні рівні. Разом з тим, у ряді випадків матиме місце збільшення рівня тарифного захисту. Особливо це стосується країн Балтії, з якими Україна має угоди про вільну торгівлю, що повинні втратити чинність після приєднання цих країн до ЄС. Структура зовнішньої торгівлі України характеризу ється невеликою часткою продукції машинобудування та високою питомою вагою товарів з низьким рівнем промислової переробки, що свідчить про несумісність структури української торгівлі та структури її порівняльних (конкурентних) переваг зі структурними пріоритетами розвитку ринку ЄС.

Міграційна сфера

Розширення ЄС буде супроводжуватися впровадженням візового режиму сусідніми країнами-кандидатами, зміцненням прикордонного контролю, посиленням боротьби з нелегальною міграцією. Проблема впровадження візового режиму торкається інтересів мільйонів громадян України, які з різними цілями щорічно відвідують ці країни.

Особливої уваги заслуговує проблема регулювання трудової міграції і забезпечення соціального захисту громадян України. Адже запровадження в країнахкандидатах європейського порядку регулювання цієї сфери неодмінно призведе до обмеження можливостей працевлаштування громадян України. У середньостроков ій перспективі необхідне укладання угод України з ЄС щодо трудової міграції і соціального захисту українських працівників за кордоном.Посилення боротьби з нелегалами в сусідніх країнах-кандидатах, встановлення на кордонах розширеного ЄС антиміграційних бар’єрів у вигляді жорсткого прикордонного та візового режимів (якщо не будуть активізовані спільні зусилля та збільшена допомога Україні), може значною мірою перекласти тягар цієї транснаціональної проблеми на Україну.

Політична сфера

Після завершення наступного етапу Україна буде безпосередньо межувати з Євросоюзом — сумарна протяжність кордону України з ЄС сягне 1400 км. Це якісно нова політична ситуація у відносинах Україна- ЄС. Вона значною мірою визначить як характер цих стосунків, так і перспективи подальшого розвитку України. В інтересах Євросоюзу — забезпечити мир і стабільність поблизу своїх кордонів, мати своїми сусідами політично стабільні, демократичні й економічно розвинуті держави з прогнозованою і дружньою зовнішньою політикою. Тому слід очікувати зростання політичного тиску ЄС на Україну, насамперед, у напрямі зміцнення демократичних інституцій, забезпечення прав людини, свободи ЗМІ, посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією у владних структурах

Наближення ЄС до українських кордонів на фоні розвитку Спільної європейської політики безпеки і оборони дасть змогу Україні взяти більш активну участь у зміцненні безпеки на континенті. Саме у сфері безпеки Україна вже сьогодні може зробити реальний внесок у забезпечення стабільності в зоні інтересів ЄС — у галузі миротворчості, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, стратегічних транспортних перевезень тощо.