Амстердамський договір містив нові положення, спрямовані на зміцнення механізму спільної зовнішньої політики й політики безпеки ЄС.

*Положення щодо конструктивного утримання від голосування - дер­жави-члени, які утримуються від голосування, не зобов’язані виконувати прийняте рі­шення, але погоджуються, що воно стосується усього ЄС, утримуються від дій, здатних перешкодити реалізації прийнятого рішення. У випадку, якщо утримується від голосування більше 1/3 голосів від кваліфікованої більшості, рішення не приймається.

*Закріплено використання принципу кваліфікованої більшості в Раді при прийнятті рішень щодо спільних дій і спільних позицій, або інших рішень на основі спільної страте­гії.

* Вводиться посада Верховного Голови з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки, що одночасно є Генеральним сек­ретарем Ради і має виконавчий апарат – групу планування політики й швидкого реа­гування. Мета групи - аналіз динаміки подій, в регіонах, які є зонами інтересів країн-членів ЄЕС, оцінка подій, швидка реакція на події, передбачення потенційних політичних криз. Склад групи: представники секретаріату Генерального секретаря, держав-членів, Комісії, ЗЄС. Амстердамський договір не вніс змін у сферу спільної політики, як військове співробітництво.

Значення співпраці у сфері правового співробітництва й внутрішніх справ підвищи­лось у зв’язку з поставленою А. д. метою перетворення зони ЄС у зону свободи, безпеки й справедливості, де забезпечено вільне пересування людей.

* Розділ “Вільне пересування осіб, право притулку, імміграція”

*Амстердамський договір підвищив ефективність інститутів ЄС у сфері правового співробітництва й внутрішніх справ.

*А. д. інтегрував Ше­нгенські угоди у правову систему Союзу

 

36. Парижські угоди 1954 року та утворення ЗЄС. Їх значення.

вересня -жовтня в Лондоні відбулася конференція за участю 6 д-в, які підписали Паризький договір, а також США, ВБ та Канада. На конференції було прийнято рішення про припинення окупаційного режиму в Зх.німеччині і відновлення її суверенітету. Відповідні документи (11штук) були підп. На конференції дев’яти країн у Парижі (жовтень 1954). Паризькі угоди уточнювали природу й компетенцію розширеного за рахунок приєднання німеч та Італії брюссельського пакту й санкціонували відродження національної німецької армії.Зах.союз перетворювався в „західноєвропейський союз” (ЗЄС), який мав забезпечити „колективний захист” країн-учасниць шляхом організації співробітництва між ними.Проголошувалася задача сприяння єдності та поступової інтеграції Європи, тобто обговорювалася можливість використання ЗЄС як бази для війс-пол уніфікації Європи.брюсельський договір доповнювався статтею про тісне співробітництво ЗЄС з НАТО.Передбачалося, що Рада ЗЄС функціонуватиме безперервно у складі міністрів закорд справ 7 кр-учасниць, діючи в проміжках між сесіями на рівні послів кр-учасниць, акредитованих в Лондоні, а також заступника міністра закорд справ ВБ.Рада буде приймати рішення одностайно, але в деяких випадках передбачалася можливість прийняття рішень більшістю у дві третини голосів або навіть простою більшістю.створювався новий орган-асамблея, який не існував у зх.союзі.склад її 7 парламентарів, які вже входили до складу консультативної асамблеї ради Європи.вводилися обмеження на чисельність збройних сил кран ЗЄС.ЗЄС не мав власної військової організації. Країни-учасниці передавали в розпорядження нато контингенти своїх збройних сил.ЗЄС суто був консультативною орг-цією.

37. Теоретична школа “первинного поглиблення”. Основні положення. Концепція “міцного ядра”.

Школа первинного поглиблення є однією з трьох напрямків сучасних моделей і концепцій європейської інтеграції (разом з двома іншими: школою первинного розширення та школо первинного поглиблення для розширення).
СУТЬ її полягає в тому,що необхідно перешочергово розробити ефективний механізм та інструменти інтеграційного розвитку об'єднаної Європи,які б мали повноваження в прийнятті рішень та контролю за їх виконанням. Це в свою чергу забезпечить сталий розвиток всієї організації.
Основною УМОВОЮ функціонування такої моделі є однорідність учасників інтеграційного процесу,які поділяють економічні та політичні цілі інтеграційного процесу.
Основними прихильниками такої теорії є функціонуюча бюрократія в інститутах ЄС,які безпосередньо зіткаються зі складнощами процесу розширення.

ОСНОВНІ ТЕЗИ:
1) Поки ЄС не дійшов у своєму розвитку до повноцінного політичного союзу (до найвищої форми інтеграції) розширення неможливе і навіт небажане,оскільки при збільшенні кількості учасників, процеси до політичнлї єдності будуть блокуватися/гальмуіатися.
2) Небажання розширення ЄС - не прояв егоїзму держав-членів,а навпаки, прояв доброї волі.:) (ха-ха,так ми їм і віримо). Обмежена кількість учасників в ЄС в інтересах усіх держав Європи. Поки немає єдності та спільного бачення у країн-членів кінцевого вигляду даного об'єднання- подальше прийняття нових членів - нелогічна дія. Фактично,ті держави,що прагнуть вступити, самі не знають, куди вони хочуть приєднатися (чи федерація,чи міжурядове об'єднання), тому ЄС лише допомагає претендентам на вступ не зробити помилку і вступити в таку структуру,яка їм невідома/незрозуміла/непотрібна. А вже після остаточного визначення між країнами ЄС щодо кінцевого вигляду даної організації - будуть існувати всі умови вступати іншим державам.
3) в контексті попередньої тези, ще при розгляді питання розширення за рахунок країн колишнього соціалістичного табору висувалася теза, що даним державам,що щойно тільки позбулися наднаціонального, тоталітарного контролю СРСР не бажано приєднуватися тоді(2004 рік) і зараз, бо ЄС може скоро перетворитися на федерацію, де знову велика частина суверенітету буде передана вищим,наднаціональним структурам. А дані країни будуть навпаки переслідувати мету нарешті самостійно вирішувати долю своєї держави.
4) Основна суть інтеграції для країн-нечленів - це економічна вигода. якщо ЄС розшириться - це неодмінно потягне за собою великі економвчні негаразди, в які відразу будуть втягнуті нові члени. Тому в інтересах самих же не-членів не вступати, а почекати,поки ЄС досягне такої економічної потуги, за якої він зможе надати не-членам значно більше економічних переваг,ніж зараз. Тобто,краще почекати, а потім отримуати в якості нечлена значно більше фінансової допомоги, ніж зараз,вступивши в ЄС.

Класичним практичним прикладом/ініціативою втілення даної концепції є модель "міцного ядра", що з'явилася в 1994 році. Запропонована В.Шойбле і К.Ламерсом (Німеччина, ХДС/ХСС),суть якої полягає в наступному:
- пропозиція реформувати ЄС таким чином,щоб виокремити з усіх членів групу держав (=міцне ядро), які будуть локомотивом розвитку ЄС і відповідатимуть певним критеріям (рівень інфляції,дефіцит бюджету тощо...)
- дане ядро повиннл включати такі країни: ФРН, Франція, БеНіЛюкс
- ці країни повинні перейти до наднаціональної федерації з єдиною 1) валютою; 2) армією; 3) зовнішньою політикою
- рішення в основних органах повинні прийматися більшістю голосів (тобто,заперечення право вето)
- рішенні обов'язкові до виконання усіма державами

Варто відмітити,що така пропозиція загрожувала розколу ЄС,оскільки пропонувала чіткий поділ країн на ядрл і не-ядро. Приблизна лінія розколу виглядала так:
1) Пн-Сх Європа на чолі з Німеччиною та її поглядами на подальший розвиток ЄС
2) Пд-Зх Європа на чолі з Францією

38. Самміт ЄС в Ніцці 2000р. та зміни в механізмі прийняття рішень.

Мета: підготувати ЄС до масштабного розширення, шляхом внесення змін до інституційної структури, з урахуванням інтересів держав – членів та гарантування кандидатам еквівалентних можливостей в органах ЄС.

Європейський Парламент
Склад:
Новий розподіл місць в Європейському Парламенті, що відображає збільшення числа країн-членів Союзу до 27, буде застосовано після наступних європейських виборів у 2004. Максимальне число членів парламенту (нині - 700) підвищиться до 732. Кількість місць, належних нинішнім країнам-членам ЄС, знижено з 626 до 535. Тільки Німеччина і Люксембург зберігають колишню кількість депутатів. Однак це скорочення буде застосовано повністю тільки в 2009. Оскільки Союз ще не буде мати 27 держав-членів в 2004, вирішено новий склад Парламенту, який буде обраний в 2004, збільшити на пропорційному підставі на число депутатів, обраних у тих країнах, з якими угоди про вступ будуть підписані до 1 січня 2004. На основі Ніццького договору було погоджено наступний розподіл місць для 25 держав-членів ЄС:

Інші зміни
Статтю 191 Договору про ЄC доповнено таким чином, що тепер вона дозволяє прийняти допомогою процедури спільного рішення статути політичних партій європейського рівня і правила їх фінансування. Правила та загальні умови, що визначають виконання членами Парламенту їхніх обов'язків, будуть прийняті Радою кваліфікованою більшістю, за винятком умов, що стосуються оподаткування (Стаття 190 із Договору про ЄC). Крім того, можливості та обов'язки Парламенту будуть розширені.

Рада Європейського Союзу

Визначення кваліфікованої більшості
Нині діюча система прийняття рішень кваліфікованою більшістю буде змінена з 1 листопада 2004. У майбутньому, кваліфікована більшість голосів буде вважатися отриманим якщо:
 - рішення отримує кількість голосів не менше, ніж визначений кваліфікований поріг більшості),
 - рішення схвалене більшістю держав-членів ЄС.
Кількість голосів, якими володіє кожна держава Союзу, змінено. Число голосів було збільшено для всіх країн-членів, але приріст вище у найбільш населених країн ЄС. П'ять найбільших держав Європейського Союзу (на момент членства в ЄС 15 країн, тобто Польща не мається на увазі) матимуть 60 відсотків голосів (до цих пір було 55 відсотків).
Питання про поріг кваліфікованої більшості було в центрі дебатів протягом заключних стадій переговорів з приводу Ніццького договору. Незважаючи на це, договір все ж заклав принцип визначення порогу кваліфікованої більшості, на основі якого він надалі буде остаточно визначений у наступних договорах про вступ нових країн до ЄС.
На підставі виробленого в Ніцці принципу в договорах про вступ до Союзу десяти нових країн погоджено наступний розподіл голосів у Раді ЄС:

Така система розподілу голосів набирає чинності в листопаді 2004. Кваліфікована більшість при голосуванні має на увазі як мінімум 232 голоси.
Договір також передбачає можливість для члена Ради зажадати підтвердження того, що кваліфікована більшість представляє щонайменше 62 відсотки населення Європейського Союзу. Якщо ця умова не дотримана, рішення не може бути прийнято. Проте така умова застосовується тільки якщо цього вимагає будь-який член Ради.

Рішення прийнято, якщо - 52 відсотки голосів членів Ради, і при цьому вони представляють 62 відсотки населення ЄС.

Європейська Комісія
Вирішено поки не вводити обмеження на кількість членів Комісії. До 1 листопада 2004 Комісія буде включати в себе по одному представнику від кожної країни-члена ЄС. Найбільші держави таким чином втрачають можливість мати в Комісії двох представників, незалежно від того, скільки країн на даний момент входить в Європейський Союз.
З того моменту як збереться новий склад Комісії, який буде визначений як тільки в Союз будуть офіційно входити 27 держав, кількість Комісарів буде менше числа країн-членів Союзу. Комісари будуть призначатися на основі системи ротації, що буде справедливо по відношенню до всіх країн ЄС.
Відразу після того, як буде підписано угоду про вступ до Союзу двадцять сьомої держави, Рада повинна буде прийняти одноголосні рішення:
- Про точну кількість Комісарів;
- Про прийняття справедливої ​​системи ротації, маючи на увазі, що ставлення до всіх держав-членів буде рівним і що кожен комісаріат повинен відображати різні демографічні та географічні особливості країн-членів Союзу.
Призначення

Ніццский договір передбачає зміну процедури призначення членів Комісії (Стаття 214 Договору про ЄC). Надалі призначення її голови буде перебувати в компетенції Європейської Ради, яка приймає рішення на основі кваліфікованої більшості. Призначення має бути схвалено Європейським Парламентом.
Потім Рада, що приймає рішення на основі більшості голосів і за погодженням з уже призначеним головою Комісії, приймає складений відповідно до пропозицій країн-членів Союзу список інших членів Комісії.
Мета такої процедури полягає в тому, щоб гарантувати, що Рада не зможе зробити членом Комісії людину, кандидатура якої не була запропонована урядом держави-члена, громадянином якої вона є. Крім того, вже призначений голова Комісії повинен погодитися зі списком її членів, заздалегідь офіційно зв'язавшись з урядом кожної країни ЄС, щоб гарантувати, що новий склад Комісії гармонійно відображає інтереси всіх держав.
І на кінцевому етапі голову та членів Комісії, після схвалення їх кандидатур Європейським Парламентом, затверджує на посадах на основі кваліфікованої більшості голосів Європейська Рада.

Розширення повноважень голови ЄК:
Нове формулювання статті 217 Договору про ЄC збільшує повноваження голови Комісії, який тепер буде вирішувати питання внутрішньої організації Комісії; розподіляти портфелі Комісарів і в разі необхідності перерозподіляти відповідальність; призначати після колективного затвердження складу Комісії віце-президентів, число яких тепер не обмежене; зможе зажадати відставки Комісара.
Процес прийняття рішень
Ніццский договір до деякої міри розширює можливості прийняття рішення кваліфікованою більшістю. Існує список 27 умов, за якими принцип одноголосного прийняття рішень може бути повністю або частково замінений принципом голосування кваліфікованою більшістю.
Найважливіші з цих умов:
- Якщо прийняте рішення полегшує свободу пересування громадян ЄС (Стаття 18 Договору про ЄС);
- Якщо мова йде про судову співпрацю в питаннях цивільного права (Стаття 65 Договору про ЄС);
- Якщо вирішуються питання укладення міжнародних угод в галузі торгівлі послугами і комерційних аспектів інтелектуальної власності (Стаття 133 Договору про ЄС) (є винятки);
- Якщо приймається рішення в області індустріальної політики (Стаття 157 Договору про ЄС);
- Якщо мова йде про економічне, фінансове або технічне співробітництво з третіми країнами (Стаття 181a Договору про ЄС, нова умова прийняття заходів, перш обумовлюється в статті 388 Договору про ЄС);
- Якщо вирішується питання про схвалення інструкцій та загальних умов, що регламентують роботу членів Європейського Парламенту (Стаття 190 Договору про ЄС), за винятком питань, що стосуються фіскального режиму;
- Якщо обговорюється статут політичної партії європейського рівня (Стаття 191 Договору про ЄС, нове положення);
- Якщо відбувається схвалення процедурних правил Європейського Суду і Суду першої інстанції (Статті 223 і 224 Договору про ЄС).
Слід зазначити, що призначення членів ряду організацій та інститутів ЄС надалі прийматиметься кваліфікованою більшістю голосів (голови і членів Комісії, Рахункової палати, Економічного і соціального комітету та Комітету регіонів; Генерального секретаря Ради ЄС та його заступника; спеціальних посланників системи Єдиної зовнішньої політики і безпеки).Перехід на принцип прийняття рішень не одноголосно, а більшістю голосів відстрочений до 2007 для Структурних фондів і Єдиних фондів (Стаття 161 Договору про ЄС), і для прийняття правил фінансування (Стаття 279 Договору про ЄС).
Нарешті, щодо вирішення питань, обумовлених в частині IV Договору про ЄС (візи, політичний притулок, імміграція та інші питання, пов'язані з вільним пересуванням людей), обговорюється частковий і відстрочений перехід на принцип кваліфікованої більшості (проблема може бути в подальшому вирішена за допомогою поправки до статті 67 Договору про ЄС, протоколу чи політичної декларації). Розширення співпраці
Ніццский договір передбачає суттєві зміни в принципах прийняття рішень про розширення співробітництва між країнами ЄС (тобто передачі права прийняття рішень інститутів ЄС). Мінімальне число голосів держав-членів Союзу, необхідних для прийняття рішення про розширення співробітництва, тепер дорівнює восьми, тоді як Договір про ЄС передбачає, що для подібних рішень необхідно отримати більшість голосів держав-членів. Таким чином, мінімальне число голосів держав, необхідне для розширення співпраці, знизиться з набранням Союзом нових країн менш ніж до однієї третини голосів (як було запропоновано Комісією).
Декларація про майбутнє Союзу
У грудні 2000 Міжурядова Конференція прийняла декларацію щодо майбутнього Союзу, за допомогою якої Конференція закликала до більш широких дебатів про майбутнє Європейського Союзу. За цією декларацією послідувала Лаакенская декларація, прийнята на Європейській Раді в Лаакені в грудні 2001. У ній Рада проголосила створення Конвенту, що закінчив свою роботу в червні 2003. Згодом буде скликана нова Міжурядова Конференція, яка прийме Конституцію Європейського Союзу. На думку Комісії, Ніццский договір буде корисний на першій стадії розширення Союзу, він, проте, не дав повністю адекватну відповідь, як зробити так, щоб ЄС, що складається з 25 і більше держав, працював ефективніше та демократичніше.

Основне значення:

- Прийнято рішення про вступ до ЄС нових 10 членів(Кіпру, Чехії, Естонії, Угорщини, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини та Словенії), що мав відбутися 2004 року, консультації з кандидатами мали бути проведені до 2002 року.

- вперше підготовано реальний базис для кращого функціонування Союзу після вступу до нього нових членів,

- введено принцип подвійної більшості, що утворював т. зв Директорат – можливість 3 великих країн приймати будь – яке вигідне для себе рішення, ігноруючи інтереси малих держав, оскільки система зважених голосів дозволяла їм це робити;

- не зважаючи на досить позитивну динаміку ходу конференції та консенсусний варант Договору, ряду країн вдалося зберегти право вето по принципових для них питаннях: Франція – вето на питання культури(захист національного кіно- виробника), Німеччина – вето на введення громадянства, оскільки не може прийняти спільну міграційну політику ЄС через наплив мігрантів, Іспанія – питання структурних фондів, що пов’язано із залежністю країни від дотування її економіки через загальний бюджет ЄС.

- Підготовано основу для вироблення проекту Євро конституції.

-

 

39. Гаазький саміт та його значення.

Самміт відбувся 1-2 грудня 1969 в столиці Нідерландів, які на той час забезпечували головування у співтоваристві. Існувало кардинальне розходження між стратегією Франції, яка надавала пріоритет завершенню Спільного ринку до початку його розширення, і позицією Німеччини, яка підпорядковувала проблему фінансування ССП питанню с/г надлишків і відкриттю переговорів із ВБ навесні 1970р. Враховуючи, що Франція не мала засобів для продовження політики конфронтації з партнерами, Пом піду усвідомив необхідність компромісу. В комюніке Г. с. перераховувалися досягнуті домовленості і давалася оцінка події, що відбулася: „Співтовариство досягнуло повороту у своїй історії” Повідомлялося про рішення самміту доручити міністрам закорд справ кр-членів ЄЕС уважно вивчити протягом 6міс. Шляхи реалізації політичної інтеграції Зх. Європи. Значним досягненням самміту було прийняття принципу розширення співтовариства. Партнери Франції, зокрема Італія вимагали чіткого визначення дати відкриття переговорів із країнами-кандидатами. Вони наполягали, щоб необхідні заходи для підготовки спільних переговорів були здійснені в найкоротший час. Дата - 1липня 1970р. Г.с. намітив шляхи посилення європейського об’єднання:

-„завершення” співтовариства тобто перехід з 1.07.70 до завершальної стадії регламентації агро бюджету спільного ринку

- розбудова екон та валютного союзу

- інтенсифікація співробітництва в промисловій і наук-досл сферах

реформування європ соціального фонду

створення європ університету.

40.Школа “поглиблення задля розширення”. Концепція “Європи концентричних кіл”.

За концепцією "первинного поглиблення для розширення" поглиблення ЄС є тим процесом, який згодом забезпечить якість розширення, яке не допустить "розмивання" успіхів інтеграції. Відмінність даної "школи" від "школи", яка проголошує "поглиблення перед розширенням", полягає насамперед у тому, що поглиблення інтеграції в рамках ЄС має здійснюватися постійно, орієнтуючись при цьому значною мірою на розширення. Таким чином, поглиблення не є самоціллю, а є засобом для проведення розширення. Розширення ЄС є бажаною подією, яка повинна відбутися в короткостроковій перспективі. Однак підкреслюється недостатня гнучкість і неефективність інституційної структури ЄС та процесу прийняття рішень, що не дозволить ЄС впоратися з негайним прийомом нових членів без зниження функціональної здатності, що забезпечує вирішення виникаючих проблем.

Модель " Європа концентричних кіл" запропонована в серпні 1994 р. прем'єр-міністром Франції Едуардом Балладюром є прикладом такої концепції. Відповідно до даної моделі визнається важливість і необхідність розширення ЄС на Схід, зміцнюється співпраця і взаємодія всередині ЄС, проте не передбачається створення федеральних структур, за які виступає Німеччина, що дозволить зберегти національний суверенітет.

" Європа концентричних кіл " передбачає три в різному ступені інтегрованих "кола" держав.
У зовнішньому колі знаходяться всі країни Європи (ОБСЄ).
В другому колі- асоційовані з ЄС країни (тоді: країни ЦСЄ+Мальта і Кіпр), тобті всі ті,що підписали з ЄС європейські договори.
Перше коло охоплює всіх членів ЄС, які готові до тіснішої співпраці в окремих областях політики. Це перше коло умовно ділиться на ЄС і на ЄАВТ (їх поєднує спільний ринок).

Головною відмінністю цієї моделі від моделі " Європи ядра" є те, що внутрішнє коло не складається з постійної команди певних країн, їх склад змінюється в залежності від галузей співробітництва. Таким чином, "коло" є радше абстрактною моделлю. Франція відкидає концепцію одного-єдиного центрального ядра, яке повинно бути утворено через членство в ЄВС. Франція вважає, що держави, які не беруть участі в третьому ступені ЄВС, як Великобританія, можуть успішно брати участь в посиленому співробітництвіі, наприклад, в галузі оборони. Відповідно Франція не бачить необхідності створювати нові інститути і підкреслює принципову можливість для всіх членів ЄС брати участь в інших формах співпраці

В моделі "Європи ядра",на відміну від французької моделі, явно простежуються федералістські тенденції. За допомогою звуження кола учасників Німеччина намагається здійснити те, що не вдається реалізувати на рівні всього ЄС, - створення федеративної держави Європи. На недопущення саме цього направлена французька модель "Європи концентричних кіл" і ще більшою мірою британська модель "гнучкої Європи". Як французи, так і британці використовують метод диференційованої інтеграції не для сумісності процесів розширення і поглиблення ЄС, а в першу чергу для того, щоб перешкоджати посиленню федералістських тенденцій всередині ЄС.

Фактично, дана модель не пропонує нічого, а лише відображає сучасний status quo.