У Росії кошти були зосереджені на наступних областях:

= підтримка інституційної, правової та адміністративної реформи;

= підтримка приватного сектору та сприяння економічному розвитку;

= підтримка заходів із послаблення соціальних наслідків перехідного періоду;

= ядерна безпека.

У квітні 2006 ревізійна комісія Євросоюзу провела перевірку і заявила, що 5 млрд. доларів були витрачені неефективно. Аудитори встановили, що тільки 5 з 29 проектів в Росії мали відчутний результат. Члени Європарламенту зажадали від Єврокомісії зупинки програми. Однак проекти ТАСІС, що розпочаті у 2006 році, продовжуватимуть працювати до 2012 року.

З 2007-2013 програма ТАСІС була замінена для країн Європейської політики сусідства і Росії Європейським інструментом сусідства та партнерства.

ТАСІС в даний час включена в програму EuropeAid (Development and Cooperation – EuropeAid, створена 1 січня 2011 року). ЕвропЕйд є департаментом Комісії Європейського Союзу при Генеральному Директораті зовнішніх відносин, завдання якого полягає у фінансуванні та організації проектів ЄС зі сприяння країнам, що розвиваються. ЕвропЕйд розділений на різні географічні та тематичні підрозділи. Основними географічними підрозділами є: ALA (Африка та Латинська Америка), TACIS (Технічне сприяння країнам СНД), PHARE (Польща та Угорщина).

49. Концепція «солідарного простору» А.Маршал.

Однією із спроб створити своєрідний підхід до дослідження капіталістичної інтеграції в Західній Європі є розроблена професором Паризького університету А. Маршалом концепція "континентальної інтеграції". Основні "положення концепції Маршаля викладені в книзі" Територіальна інтеграція ", що вийшла в 1965 р., і у двотомному дослідженні" Солідарна Європа "(1964-1970 рр.).. Доказом об'єктивного характеру інтеграції він вважає послідовне розширення кола "людського співробітництва", що чітко простежується протягом історії людства, в який Маршаль включає весь комплекс відносин, що пов'язують індивідів даної територіальної одиниці: економічних, політичних, ідеологічних, культурних, духовних і т. д.
Інтеграція національна, міждержавна характеризується становленням "людського співробітництва" на глобальному, міждержавному рівні. Між національною та інтернаціональною інтеграцією є проміжна форма-інтеграція континентальна, легше досяжна, тому що усередині континенту спостерігається велика однорідність географічного, економічного, політичного, етнічного характеру, що виражається у великій мірі співпраці і згуртованості.

Визначаючи інтегроване співтовариство, Маршаль характеризує його як "солідарний простір, солідарність якого відчувається й усвідомлюється всіма елементами цього цілого". Інтеграція визначається, таким чином, через поняття "солідарного простору". "Солідарність" існує тоді, стверджує Маршаль, коли кожен член (індивід чи група) даного об'єднання усвідомлює "загальний інтерес" як свій власний і може пожертвувати своїм безпосереднім інтересом на користь "загального інтересу", який сприймається індивідом як безумовно вигідний для нього самого; більш того, солідарність має на увазі, що кожен член усвідомлює також і безпосередні інтереси всіх інших членів як свої власні: "умова цієї солідарності - прогрес одного вигідний всім іншим".
Критерієм закономірного, об'єктивно необхідного виникнення наднаціональних утворень служить, як вважає Маршаль, відповідність політичних кордонів економічним. "Саме економічна Європа є умовою політичної Епропи, а не навпаки". Тому, пише він, прискорити інтеграцію може не проголошення "єдиної Європи" (нехай навіть і оформлене відповідним чином юридично), а енергійне, "волюнтаристське" втручання в економіку для здійснення усвідомлених і цілеспрямованих структурних адаптацій в інтегрованих країнах. Відстоюючи дирижистским "метод структурного пристосування", Маршаль в той же час дає змістовну критику ліберальних концепцій економічної інтеграції, яка зводиться лише до скасування митних кордонів і покладає всі надії на гру ринкових сил.

50. ЄС та врегулювання близькосхідної кризи в 90 – ті роки.

Іспитом для Європейського співтовариства й системи Європейського по­літичного співробітництва виявилась Кувейтська криза 1990-1991 років. По­дії в Перській затоці виявили відсутність необхідних повноважень і засобів у Співтовариства у сфері зовнішньої політики й політики безпеки, його не­здатність ефективно впливати на розвиток подій. Лише Сполучені Штати змогли очолити міжнародну спільноту у відповідь на виклик Іраку. Що сто­сується Співтовариства, то його діям був притаманний консенсус лише на початковому етапі конфлікту - до жовтня 1990 р., що виявилося у прийнятті спільних заяв, в яких засуджувалась агресія проти Кувейту, і колективних санкціях країн-членів проти Іраку. Після загострення кризи й актуалізації загрози воєнної інтервенції з'явилися помітні розбіжності між позиціями кра­їн-членів, що стало перепоною на шляху прийняття спільних рішень і коор­динації національної політики. Великобританія, яку підтримували Нідерлан­ди, вимагала проведення політики у відповідності до політичної лінії США, тоді як Франція при підтримці Іспанії й Італії висловлювалась на користь більш автономної поведінки Співтовариства. В остаточному варіанті війсь­ковий і політичний вибір західноєвропейських лідерів, із деякими відмінностями, виявився саме у солідарності зі США. Війна у Перській затоці висвітлила дефіцит ЄПС, продемонструвала нездатність Співтовариства на рішучі ефективні зовнішньополітичні кроки в період міжнародних криз. Кувейтська криза сприяла еволюції не лише позицій урядів країн-членів, а й громадсь­кості щодо політичної інтеграції. Соціологічні опитування, проведені в краї­нах Співтовариства восени 1990 р., продемонстрували позитивне ставлення до прискорення політичної, валютної і економічної інтеграції двох третин опитуваних. 75% опитуваних висловилися на користь спільної зовнішньої політики, 61% - підтримав ідею розбудови спільних військових сил.

51. Програма PHARE та її значення

«ФАРЕ»= Програма сприяння структурній перебудові економіки Польщі й Угорщини – програма допомоги країнам ЦСЄ.

Програма Phare один з трьох фінансових інструментів Європейського Союзу (разом з “САПАРД” та “ІСПА”) на допомогу країнам-кандидатам з Центральної та Східної Європи у підготовці до вступу в ЄС.

Phare з французької означає «маяк»

 Започаткована 1989 року; спочатку стосувалася лише Польщі й Угорщини (звідки й назва – абревіатура з початкових букв “Poland Hungary: Action for Restructuring of Economies ”), згодом поширюється на десять країн, зокрема вісім держав, які приєдналися до ЄС у 2004 році (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія), а також Болгарію та Румунію, що приєдналися у 2007 році. До 2000 року західнобалканські країни (Албанія, Боснія та Герцеговина і Колишня Югославська Республіка Македонія) також користувалися фінансовою допомогою “ФАРЕ”, але з 2001 року відповідні проекти в цих країнах фінансуються з програми “КАРДС” (CARDS = Community Assistance for Reconstruction, Development and Stability in the Balkans).

Програма PHARE на початок 1996 року включала 13 країн регіону. Запланований на період 1990-1994 рр. бюджет (4.2 млрд. євро), підвищився в 1995-1999рр. до 6.693 млрд. євро.

В Порядку денному 2000 Європейська Комісія запропонувала спрямувати програму на підготовку країн-кандидатів до членства в Європейському Союзі, концетруючись на двох найважливіших моментах в прийнятті принципів “спільного доробку”(acquis communautaire): інституційній побудові (Institutional Building) та підтримці інвестицій (investment support). Під поняттям інституційної побудови розуміється адаптація та зміцнення демократичних інститутів суспільства, громадської адміністрації та організацій, що відповідають за впровадження та дотримання законодавчих норм життєдіяльності Суспільства. Процес інтеграції – це не просто підведення норм законодавства країн-кандидатів до стандартів Співтовариства, а й забезпечення їх ефективного та професійного виконання. Він також включає розбудову відповідних структур, розвиток людських ресурсів та навичок управління.

Приблизно 30% фондів програми спрямоване саме на потреби процесу інституційної побудови.

Розширивши програму PHARE, Союз уклав угоди про асоційоване членство з країнами Центральної та Східної Європи та країнами Балтії. Ці “європейські угоди” охоплюють сфери національної та союзної компетенції. Головними цілями цих угод є:

•   політичний діалог;

•   вільна торгівля і свобода пересування;

•   економічна співпраця;

•   фінансова співпраця;

•   співпраця в питаннях культури.

 

Питання 52 Формування системи Європейського політичного співробітництва 70 – 80 ті роки

1 січня 1973 року сталося перше розширення ЄЕС: до нього приєднуються Великобританія, Ірландія та Данія (відповідно вони вийшли з ЄАВТ). Через два роки розширюється сфера діяльності ЄЕС і у третьому світі: у 1975 році була підписана Ломейська конвенція (Того), згідно з якою до сфери дії ЄЕС приєдналося ще 20 країн третього світу Африки та Азії – колишні англійські колонії та домініони.

Наступним кроком стало перетворення ЄЕС у червні 1979 року з суто економічної організації у політично-економічну структуру. Відбулися перші прямі вибори до Європарламенту. Фактично Європарламент існував з самого початку існування ЄЕС, але до цього моменту національні парламенти делегували своїх представників до Європарламенту. Після червня 1979 року громадяни стали безпосередньо обирати своїх представників до Європарламенту.Початком європейського політичного співробітництва можна вважати зустріч на вищому рівні країн-членів ЄЕС в Гаазі у грудні 1969 p. У лютому 1986 p. Єдиний європейський акт юридично закріпив функції європейського політичного співробітництва в межах Європейського співтовариства.

• На середину 80-х років країни-члени ЄЕС прийшли до висновку, що ЄЕС як суто економічна структура вже себе вичерпала і готова поширити свою сферу впливу на всі сфери буття людини (окрім військової).У 1986 році в еволюції ЄЕС відбулася дуже важлива подія, яка заклала підвалини того, що на сьогодні називається Європейським Союзом: 17 лютого 1986 року підписується Єдиний європейський акт. Він став першим кроком на шляху до економічного союзу. В ньому мова йшла про уніфікацію більш ніж 300 норм внутрішнього законодавства.

У 1986 році також починаються переговори про підписання нового документу, який би інституціоналізував повне об’єднання Європи (ця ідея знайшла втілення у Маастрихтському договорі).

Геополітичні зміни, що відбулися у світі наприкінці 80-х - на початку 90-х pp., поставили Співтовариство перед необхідністю вирішення трьох головних завдань:

• забезпечити подальшу участь об'єднаної Німеччини у європейських інтеграційних процесах;

• сприяти економічним та політичним реформам в країнах Центральної та Східної Європи

• розробити ефективний механізм співробітництва в галузі зовнішньої політики та політики безпеки.

 У 1988 p. ЄС уклав угоди про торгівлю та співробітництво з більшістю цих країн. У деяких випадках, зокрема з Польщею, Угорщиною, Румунією, Болгарією та Чехословаччиною, йшлося про асоційоване членство на шляху до їх вступу до ЄС.

53.Еволюція євроатлантичних відносин в 90-х роках.

По документах:

В 1990 г. была подписана Трансатлантическая декларация, определившая основные принципы и содержание будущего сотрудничества. В декларации указывалось, что отношения сторон опираются на общее историческое наследство и общую ценностную основу, и поддерживался курс на дальнейшую либерализацию в трансатлантической торговле. Документ также обрисовывал перспективы сотрудничества в области науки, образования и культуры. Отмечалась совместная ответственность сторон в области защиты окружающей среды и в борьбе против терроризма, наркоторговли, транснациональной преступности, а также против распространения оружия массового уничтожения. Декларацией был определен формат регулярных встреч президента США с главой Еврокомиссии и главой страны-председателя Европейского сообщества и, отдельно, совещаний министров иностранных дел Сообщества и представителей Комиссии с государственным секретарем Соединенных Штатов. Наконец, регулярные консультации Еврокомиссия должна была проводить с кабинетом министров США в целом. Все встречи должны были проходить два раза в год, при закреплении возможности для организации, в случае необходимости, специальных консультаций с госсекретарем. Таким образом, между ЕС и США был организован постоянный обмен информацией по всем вопросам, которые могут вызывать взаимный интерес сторон или провоцировать проблемы в отношениях между ними. В 1995 г. на смену Трансатлантической декларации пришла «Новая трансатлантическая повестка дня». В документе, в частности, подтверждалась приверженность сторон принципу «неделимости трансатлантической безопасности». В тексте «Новой трансатлантической повестки дня» можно заметить явно возросшее с созданием ЕС беспокойство по поводу возможной конкуренции Евросоюза и НАТО. Уже в начале документа подчеркивается, что НАТО остается для членов Альянса центром трансатлантической безопасности, обеспечивающим необходимую взаимосвязь между континентами. Процессы расширения ЕС и НАТО названы в «повестке дня» независимыми, но дополняющими друг друга. В последующие годы такой взаимодополняющий характер расширения двух организаций неоднократно подтверждался на практике, при этом вступление в НАТО становилось для ряда стран, по сути, обязательным условием последующего присоединения к ЕС. «Новая трансатлантическая повестка дня» заметно подробнее, чем Трансатлантическая декларация, обрисовывала перспективы экономического и политического сотрудничества ЕС и США. К институциональным механизмам сотрудничества тогда было добавлено положение о консультациях руководства парламентов сторон.

Следующий важный шаг в развитии отношений ЕС и США был сделан в 1998 г. принятием концепции «Трансатлантического экономического партнерства». В рамках этого нового формата взаимодействия был определен ряд сфер экономического развития и торговли, в которых стороны обнаруживали общность принципиальных подходов, либо считали необходимым наладить регулярный обмен мнениями. Большое внимание было уделено использованию сторонами существующих механизмов Всемирной торговой организации и перспективам дальнейшего развития этих механизмов.

По суті: