Основні положення Амстердамського договору:

1. посилив захист прав і свобод людини

2. розширив сферу соціальної політики ЄС

3. розвинув інститут європейського громадянства

4. уніс поправки в інституціональну систему ЄС: роз­ширені законодавчі повноваження Європарламенту. Договір розширив процедуру прийняття спільного рішення, яка замінила собою процедуру співробітництва за виклю­ченням питань, що торкалися ЕВС. Унаслідок розширення процедури прийняття спіль­ного рішення процедуру на рівні співробітництва було скасовано, а також виключено третє читання. Процедура прийняття спільного рішення поширилася на сфери: Європейський соціальний фонд, розвиток транспортної інфраструктури, заборона дискримінації, свобода переміщення, зайнятість, митне співробітництво. Європарламент використовує також процедуру відповід­ного висновку (при прийнятті санкцій у випадках серйозних порушень), а також консультації. Амстердамський договір суттєво підвищив роль Європарламенту при формування Комісії ЄС: призначення Голови Комісії урядами держав-членів має бути затверджене Європарламентом. Уряди держав-членів ра­зом із новопризначеним Головою призначають інших членів Комісії, повний склад якої затверджується голосуванням у Парламенті.

5. розширив сферу прийняття рішень у Раді кваліфікованою більшістю

6. розширив повноваження голови Комісії. Комісія ЄС працює під політичним керівни­цтвом свого голови, який з часу призначення бере участь у виборі членів Комісії. Комісія отримала право поряд із країнами-членами на ініціативні пропозиції у сфері карного пере­слідування й боротьби із злочинністю, а також у сфері СЗПБ.

7. розширив області, в межах яких Економічний і соціальний комітет має право давати консультації, а також розширив соціальне поле діяльності Комі­тету регіонів. Договір передбачив можливість для Європарламенту консультуватися з ко­мітетами, звертатися до них за відповідними довідками.

8. посилив відкритість у процесі прийняття рішень у Євросо­юзі, запровадив поняття гласності.

9. Окремий протокол, прикладений до Амстердамського договору, був присвячений принципам субсидіарності й пропорційності. Протокол визначив шляхи реалізації цих принципів, критерії й процедурні правила, що мають дотримуватись інститути ЄС у про­цесі застосування цих принципів.

10. зміцнення механізму спільної зов­нішньої політики й політики безпеки ЄС (підвищив роль ЄС в цій сфері). Колишнє положення Маастрихтської угоди, що передбачало по­двійну відповідальність за визначення та реалізацію спільної зовнішньої політики та полі­тики безпеки ЄС та країн-членів було замінено на інше, де лишився тільки Союз. Введено положення про активну, беззаперечну і в дусі лоя­льності та взаємної солідарності підтримку країнами-членами спільної політики Союзу. Ця ж стаття сформулювала основні цілі ЄС:

• захист спільних цінностей, фундаментальних інтересів, незалежності та інтегровано­сті Союзу у відповідності з принципами Статуту ООН;

• посилення безпеки Союзу в усіх аспектах;

• збереження миру та посилення міжнародної безпеки згідно з принципами Статуту ООН, Гельсінського Заключного акту та Паризької хартії;

• підтримка міжнародного співробітництва;

• розвиток та консолідація демократії, повага прав людини та фундаментальних свобод

11. модифікував організаційно-управлінську структуру спіль­ної зовнішньої політики та політики безпеки. Вищим органом, який має ви­значати принципи і загальні напрямки спільної зовнішньої політики та політики безпеки, розробляти спільну стратегію у регіонах, де держави-члени мають важливі спільні інте­реси, є Європейська рада. Рада міністрівзакордонних справ ре­алізує спільні стратегії шляхом визначення спільних дій та спільних позицій, а також сфери застосування спільних дій, основних цілей їхнього застосування. Рада може звернутися до Ко­місії з проханням надати їй пропозиції у справі реалізації спільних проектів. Значно під­вищена роль Європарламенту, із яким має консультуватися Голова Європейської ради.