Сучасний Європейський неофункціоналізм. Відмінності від традиційного функціоналізму.

Відмінності:

1) Починаючи з 70-х років, прихильники неофункціоналізму однією з центральних складових політичної інтеграції розглядають зовнішній фактор. Одним з перших вплив зовнішнього фактора на процес політичної інтеграції відобразив у неофункціоналістській теорії Джозеф Най. В ряді своїх робіт він розвинув концепцію “активних” та “пасивних” зовнішніх факторів, що просувають регіональну інтеграцію.

2) Ф.Шміттер увів у неофункціоналістську систему поняття “екстерналізму”, що об’єднувало як сприятливі, так і негативні зовнішні фактори, які так чи інакше впливають на інтеграційні процеси, а їхнє урахування мало важливе значення для пояснення інтеграційних змін. Особливу увагу Ф.Шміттер приділяв аналізу негативних зовнішніх факторів. На думку Ф.Шміттера, інтеграція може викликати зворотну негативну реакцію з боку держав, що не входять в інтеграційне об’єднання, що, у свою чергу, змусить регіональне угрупування переходити до нових складніших форм співробітництва. В результаті цілком можливе “формування спільної зовнішньої політики, яка до цього не існувала”. Ф.Шміттер, таким чином, вперше спробував застосувати вплив зовнішнього фактора на “перелив” до політичної інтеграції, а також формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

3) Відмова від автоматизму процесу “ переливання ”(spillover), особливо в наслідок політики розширення ЄС, що ускладнює суб’єктну структуру інтеграційного процесу, а отже і кількість позицій держав, які необхідно узгоджувати, та питань з приводу яких дані позиції повинні узгоджуватись, що в свою чергу викликано різним рівнем розвитку суб’єктів, які об’єднані єдиним процесом інтеграції

4) Зміна відношення до “ великої політики ”, усвідомлення що процес її спільного формування в процесі інтеграції є більш складним й довгим ніж в сфері “ низької політики ”, що в свою чергу означає більшу тривалість отримання результатів в політиках, що відносяться до даної сфери.

5) Вводиться поняття “криза”, яка тепер розглядається як необхідний етап розвитку європейської інтеграції, як шлях пошуку більш вигідних форм інтеграційного розвитку, більш оптимальних рішень.

6) Розгляд регіональної інтеграції в контексті інтеграції глобальної

26. Формування політики ЄС щодо країн ЦСЄ в 90-х роках.

1989-1990рр. – перший етап відносин ЄС з кр ЦСЄ характеризувався геополітичними інтересами країн ЄС, що виявлялось в бажанні зберегти політичну та економічну рівновагу в регіоні. Переорієнтація економічних та торгових відносин кр ЦСЄ на ринки ЄС супроводжалася вимогами встановлення більш тісних політичних стосунків. Ідея запропонувати статус асоційованого членства стала предметом дискусій наприк 1989. Тетчер пропонувала турецьку модель асоційованого членства як механізм відносин ЄС з ЦСЄ. В 1990 за ініціативою Комісії в її формальному зверненні до ЄР та ЄП майбутня система угод з країнами ЦСЄ отримала назву „Європейських угод”. 6 напрямків співробітництва: політичний діалог, свобода торгівлі, економічне, культурне співробітництво, заснування асоційованих інституцій. Було встановлення статусу часткового членства в ЄС, який би надавав можливість кр ЦСЄ не маючи права голосу, приймати участь в роботі Раді міністрів з питань, що представляли для них інтерес. Цю пропозицію не підтримали ані країни-кандидати, ані країни-члени ЄС. Засідання ЄР 21-22 червня 1993 в Копенгагені – лідери кр ЄС прийняли рішення про приєднання країн ЦСЄ до ЄС як тільки асоційовані країни приймуть обов’язки країн-членів, виконавши всі економічні та політичні вимоги. Копенгагенські критерії вступу: стабільність інститутів демократії, верховенство права; наявність ринкової економіки; можливість витримати конкуренцію та інші складові участі в ЄС; можливість прийняти всі зобов’язання членства, включаючи умов політичного, економічного та валютного союзів. Весно 1994 подані перші офіційні заявки кр ЦСЄ на вступ. Самміт в ЄС Осені 1994 – стратегія вступу з двох частин: зростаюче структурне співробітництво та підготовлена Комісією Біла книга, яка передбачала прогресивну інтеграцію кр ЦСЄ до Єдиного ринку.1997 ЄК розробила „Порядок денний 2000”, які містили рекомендації і впроваджували стратегію „вступу хвилями”, основану на диференційованому підході до кандидатів з врахуванням об’єктивної оцінки їх готовності до вступу. Грудень 1997 – Люксембурзький самміт.

 

27. Єдиний Європейський Акт та питання інтеграційного співробітництва в ЄС.

Досягнувши на початку 70-х років основних завдань, поставлених у Римських договорах (утворення митного союзу, єдиного аграрного ринку, здійснення часткової лібералізації ринку капіталів), Співтовариство зупинилося на досягнутому. Діяльність Співтовариства наштовхнулась на перешкоди, які були пов’язані не тільки з ускладненням завдань інтеграції, але й з розширенням числа країн-членів. В результаті все частіше ускладнювалось прийняття рішень на основі принципу консенсус. Потреба в тіснішій співпраці держав-членів ЄС в політичній сфері викликала необхідність внесення істотних змін до Римських засновницьких договорів та створення Європейського Союзу. Скликана в цих цілях міжурядова конференція підготувала проект нового засновницького акту, який отримав назву Єдиного європейського акту. Був підписаний 17.11 1986 у м.Люксембурзі і 28.11 1986 у м. Гаазі 12 державами-членами Європейських співтовариств (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Італія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Франція, ФРН). Набув чинності  першого липня 1987 року.

 До найважливіших нововведень ЄЄА 1986 належать:

- В рамках єдиного внутрішнього ринку підлягали скасуванню всі можливі перешкоди і бар'єри на шляху вільного рух капіталів, товарів, послуг і робочої сили. Побудова єдиного внутрішнього ринку планувалося здійснити в три етапи і завершити до 31 грудня 1992 р. з тим, щоб створити необхідну базу і основу для переходу до Економічного і валютного союзу.

- Єдиний європейський акт (ЄЄА) помітно розширив юрисдикцію Європейських співтовариств, поширивши її, зокрема, на сферу соціальної політики. Передбачалося розширити співпрацю держав у таких важливих питаннях, як охорона праці, здоров'я, розвитку і підтримання діалогу між соціальними партнерами. ЄЄА закріплював поширення сфери відання Співтовариств на регіональну політику, організацію і проведення наукових досліджень і забезпечення технологічного розвитку, а також захист навколишнього середовища. У якійсь мірі Європейські співтовариства вже здійснювали ту або іншу діяльність в цій сфері, але перш за все за рахунок застосування механізму статті 235 Договору про ЄЕС. За допомогою ЄЄА це розширення сфери відання Співтовариств було належним чином легітимовано.

- Певні зміни були внесені до системи інститутів ЄС, порядку і умов їх функціонування. Найбільш значними змінами в цій сфері стали перш за все інституціоналізація Європейської Ради і демократизація процедури прийняття рішень. Ще з 70-х рр. ввійшло у вжиток проведення самітів держав-членів ЄС, які збиралися періодично для обговорення найбільш важливих питань життєдіяльності Європейських співтовариств і вирішення тих або інших спірних проблем, які не вдавалося вирішити на рівні інших інститутів — Комісії, Ради. ЄЄА встановив, що Європейська Рада, яка складається з керівників держав-членів Європейських співтовариств, збиратиметься періодично не менше двох разів на рік, визначив її статус і повноваження.

- Єдиний європейський акт закріпив зміни, внесені до процедури прийняття рішень, в сторону їх демократизації. Це знайшло своє віддзеркалення, зокрема, в ширшому застосуванні принципу кваліфікованої більшості при прийнятті рішень в рамках Ради ЄС, а також в розширенні участі Європарламенту в процедурі прийняття нормативно-правових актів ЄС. ЄЄА чіткіше сформулював положення, відповідно до якого на Комісію покладалося здійснення функцій по виконанню рішень Ради. Нарешті, ЄЄА передбачив створення Суду першої інстанції (СПІ). Його створення повинно було допомогти розвантажити Суд Європейських співтовариств і помітно прискорити процедуру розгляду справ в цій найважливішій судовій установі.

 - Особливе місце в ЄЄА відводилось "Європейському політичному співробітництву" (ЄПС) в області зовнішньої політики. Якщо раніше таке співробітництво відбувалось в рамках Європейської ради неофіційно, то після 1986 р. воно вперше отримало законодавчу основну і мало регулюватися на основі договору, який зобов'язував країни ЄС не тільки інформувати один одного про передбачені зовнішньополітичні акції, але й спільно виробляти принципи і цілі зовнішньої політики, а також керуватися ними при проведенні своєї національної політики.

- Особливе значення ЄЄА придавав інтеграції в сфері наукових досліджень і розробок, в розвитку і освоєнні нових технологій. Сучасна політика в цій області розглядалась Співтовариством як необхідна умова підвищення конкурентноздатності країн ЄС. За десятиріччя після 1976 р. середньорічні темпи росту виробництва продукції високої технології в Західній Європі були в 1,5 рази менші, ніж в США і в З рази нижчі, ніж в Японії. Вперше технологічна політика ЄС була узаконена у вигляді спеціальної статті Римського договору. Це ж саме було зроблено і відносно склочної політики ЄС.

Підводячи підсумки прийняття ЄЄА, слід зупинитися на таких його важливих наслідках:

- значно консолідована і закріплена правова основа інтеграційної політики ЄС отримала подальший розвиток його інституційна

структура; 

- прийнято важливе стратегічне рішення про завершення          ,

- формування єдиного внутрішнього ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили;                                                                     '

- закріплено пріоритетне положення інтеграційної політики у сфері науково-технічного прогресу;

- в рамках реалізації двох стратегічних задач - утворення єдиного ринку (до кінця 1992 р.) і прискорення науково-технічного прогресу - і в тісному взаємозв'язку з ними передбачалась активізація практично всіх напрямків діяльності ЄС;

 

 

28. Неофункціоналізм Е.Хааса. Основні положення та недоліки.

Ернст Б. Хаас, - професор університету Берклі (США), один із засновників неофункціоналістскіх підходів до дослідження проблем інтеграції на прикладі Західної Європи. Багато в чому класичний неофункціоналізм, засновником якого вважається Е. Хаас базувався на критиці та доповнені положень класичного функціоналізму

Основні положення:

- важливість політичного аспекту інтеграції. Дане положення засновується в основному на критиці концепції Мітрані про необхідність максимальної деполітизації процесу інтеграції (держави, на думку Мітрані, не обмежуючи свого формального суверенітету, могли б передавати спеціалізованим міжнародним організаціям свої певні виконавчі повноваження для реалізації своїх специфічних цілей. Основні зусилля всіх держав при цьому повинні бути спрямовані на вирішення питань добробуту, які так чи інакше є найважливішими для всіх держав.

- лояльність різних соціальних груп до центральних інститутів. Існує подвійна система лояльності у громадян, які населяють державу – лояльність до інтеграційного центру, та лояльність до національного інтересу. Ступінь лояльності до нового центру, утвореного в процесі інтеграції залежить від лояльності громадян до національних інтересів власної держави. Тому суспільні групи виявляють лояльність та ідентифікують себе лише з силовими центрами, які найбільш відповідають їх прагненням та потребам.

- ” Концепція “переливу” запропонована була сама Хаасом. Передбачає що процес інтеграції відбувається шляхом постійного поступового розширення сфер в які ця інтеграція проникає, тобто іншими словами початок співпраці в одній сфері обов’язково з часом призводить до “перекидання” інтеграційних процесів на суміжні з цією сфери і таким чином інтеграція постійно поглиблюється і набуває все нових і нових форм. Однак, як показала практика європейської інтеграції, дана концепція проявила певні недоліки та виявилась не зовсім дієздатною і згодом була трансформована в так звану концепцію “ розливу ”, коли інтеграційне об’єднання розширює свої функціональні повноваження, але не збільшує кількість сфер які зачіпає.

- Прагнення до максимізації вигоди від реалізації національного державного інтересу. Хаас наголошує на екстерналізації національного державного інтересу на певному етапі інтеграції, що за умови прийнятності даного інтересу для інших держав робить його спільним, а отже і має полегшувати його реалізацію.

- Одночасно Хаас приходить до висновку про те, що прагматичні інтереси і очікування економічної вигоди «ефемерні», якщо вони не підкріплюються спільними глибокими ідеологічними та культурними цінностями. За їх відсутності процес політичної інтеграції з неминучістю виявиться нестійким, оборотним. У цьому, як вважає Хаас, криється одне з важливих обмежень прагматично обґрунтованих очікувань вигоди

- Опосередкована роль населення у визначення напрямків інтеграції. Визначний вплив на формування інтеграційних напрямків здійснює політична та економічна еліта.

- визначальна роль політичного фактора в процесі інтеграції, зокрема як фактора творення постнаціональних політичних спільнот

 

Недоліки:

1) В основному логіка Е. Хааса спрацьовує лише у сфері економічної інтеграції за умов збігу інтересів акторів, на відміну від політичної інтеграції де пріоритет ідеологічних і прагматичних інтересів політичних еліт визначає поступ інтеграційного процесу. Зокрема, у сфері „низької політики” держави частіше готові до інтеграції та співпраці, тоді як у сфері „високої політики” обмеження суверенітету є справою вельми проблематичною.

2) Занадто велике значення Хаасом в даній теорії надається концепціям “ spillover ” та “ spillaround ”, реалізація яких на практиці можлива лише при наявності достатньо ідеалістичних умов та низького рівня конфліктності інтересів між суб’єктами інтеграційних процесів. Подібне поступове та всеосяжне розширення кількості сфер які підпадали б під наднаціональну компетенцію в будь-якому випадку буде обмеженим, оскільки національні держави будуть прагнути зберігати значну долю самостійності у відносинах з третіми сторонами, які не є членами інтеграційного об’єднання (це підтверджується, зокрема інституціональною кризою 1965 року, та позицією в ній Франції). Подібна ситуація, до-речі, досить сильно впливає на формування спільної зовнішньої політики інтеграційного об’єднання.

3) Аналізуючи історію процесу розширення Європейського співтовариства, можна зробити висновок, що неофункціоналістська теорія Хааса, має значні обмеження щодо дослідження інтеграційних процесів у Європі, особливо, на стадії розширення Співтовариства. Збільшення кількості країн-членів значно ускладнює формування консенсусу між правлячими елітами щодо довготривалих цілей ЄС. Розширення зменшує також однорідність Співтовариства, послаблюючи цілісність та ефективність його політики. До того ж, зростання фактичної кількості членів ЄС неодмінно веде до збільшення відмінностей у розумінні європейської інтеграції з боку урядових і громадських кіл, особливо, в нових країнах-членах, наслідком чого гальмується процес формування наднаціональних еліт. Процес розширення також демонструє, що неофункціоналізм суттєво недооцінює національний аспект та зростаючу роль національних урядів у ЄС.

29.Сучасний стан відносин США та Західної Європи. Коротка характеристика.

Геополітична ситуація: США мають ряд проблем які дозволяють говорити про їх послаблення. На міжнародній арені ЄС намагається стати одним єдиним гравцем який би був полюсом сили. Внаслідок економічної кризи та кризових явищ пов’язаних з державними боргами країн ЄС можливе або ще більше посилення ЄС та консолідація або крах.

Бжезинський: США потребують союзника в обличчі Європи, адже саме Європа має такі ж цінності та ідеали як і ми, Європа має можливість і бажання нам допомагати. Нам потрібна сильна економічно Європа, але не політично, адже будучи єдиною і сильною економічно, якщо Європа стане ще й єдиною політично, то чи не може вона вирішити що їй більше не потрібні США, і чи не стане вона більш різкою, незговірливою і незалежною в стосунках з США, а то ще і утворить свою єдину армію і відмовиться від союзу з США, а отже стане конкурентом.

**Ресурс влияния ЕС на мировой арене основан не столько на полномочиях и возможностях его формальных внешнеполитических институтов, сколько на привлекательности европейских ценностей гуманизма и свободы, программах экономической помощи и торговых преференций для стран - соседей объединенной Европы. Сегодня ЕС обладает значительным потенциалом "мягкого" лидерства, который - при наличии определенного понимания за океаном - может дополнять "жесткий" военно-политический и бескомпромиссный идеологический ресурсы США.

С укреплением влияния Евросоюза возникают предпосылки для своеобразного "разделения труда" между трансатлантическими партнерами, более інтенсивного привлечения европейцев к длительным и затратным процессам постконфликтного урегулирования там, где США и их ближайшие союзники инициировали боевые операции высокой интенсивности (Югославия, Афганистан, Ирак).

США + ЄС: колективний гегемон. Самі розвинуті країни.

США-ЄС: економічна конкуренція, військово-політичне співробітництво.

НАТО – колективна оборона перейшла в колективну безпеку. Діють всюди.

Буш старший – Новий пост біполярний порядок – це круто для наших відносин, тепер ми зможемо ще більше посилити наші стосунки з кр. Зх. Європи. США – лідер, перший серед рівних, але діє самостійно, проте не через свій гегемонізм, а в силу того що ООН та НАТО вважались такими що не пристосовані до новогу стану речей в МВ. ***Кінець біполярної конфронтації спричинив певну девальвацію значимості традиційних міжнародних режимів безпеки в очах частини правлячої еліти США, яка більшою мірою стала віддавати перевагу національним механізмам стримування (а відтак, і попередження) загроз з використанням військово – силового інструментарію, в той час як для європейської спільноти став більш характерний альтернативний підхід, який базується на відданості міжнародно – правових та політико – дипломатичних засобів у вигляді міжнародних договорів у галузі контролю над озброєннями, роззброєнням і нерозповсюдженням зброї масового знищення.

Клінтон – багатостороннє лідерство. Потрохи США починає відмовлятись від прив’язки до Європи. Разом при можливості, самотушки за необхідності. Країни ЄС відстають від США в технічному рівні оснащення армій (було видно під час «Буря в пустелі» і «Союзницька сила» - Ірак\Югославія.

Буш молодший – унілатералізм. Ситуативні союзи. США вирішує конфлікт тільки якщо це зачіпає його інтереси, з Європою не радяться, чим далі тим більше проводять самі круті операції самостійно, а країни ЄС – так, для картинки (Ірак, Афган). З обломом в Іраку і усвідомленням масштабу проблем – повертають назад до співпраці, країни ЄС тепер не сателіти і «відомі», їх намагаються знову залучати до діалогу, аби відновити свій імідж і підтримку.

9\11 – європейці підтримують США в «тяжку хвилину». Солідарність щодо вторгнення в Афганістан

2003 – крен США в сторону одноосібних рішень, замість лідерства – домінування. Європа обідилась. Позиція Фр і ФРН по Іраку. Підтримка ВБ.

Обама Хусейнович – страшний демократ. За співпрацю і порозуміння з ЄС, після кризи тільки більше готовий співпрацювати аби владнати питання з боргами і своїми і чужими. Спільні ініціативи по Ірану. Разом миротворять в Лівії, тиснуть на Асада. Варіант колективного гегемона.

Економіка☺

Сокращение возможностей для американского экспорта товаров и капиталов в Азии под воздействием финансового кризиса еще более подстегивают США в поиске путей укрепления экономических связей с Европой.

Европейский Союз и Соединенные Штаты Америки приняли решение усилить экономические связи.

Соответствующую рамочную договоренность поддержали участники саммита США ЕС в Вашингтоне 30 апреля 2007 года.

Главной целью документа является улучшение конкурентоспособности и уровня жизни людей в Евросоюзе и Соединенных Штатах.

Стороны договорились уменьшить торговые ограничения и административные барьеры, усилить диалог между Еврокомиссией и Бюро США по управлению и бюджету.

С целью выполнения намеченных целей ЕС и США намерены создать Трансатлантический экономический совет, а также утвердили программу трансатлантической экономической интеграции, в частности, в сфере защиты интеллектуальных прав, инвестиций, безопасной торговли, финансовых рынков и инноваций.

30. Штудгардська декларація про ЄС 1983 року.

Під час чисельних переговорів було виявлено розбіжності у поглядах країн-членів щодо проекту Геншера-коломбо про політичну мету європ інтеграції й шляхи розбудови ЄС (1981): розширити повноваження ЄП й ЄК, розширити сфери дії принципу прийняття рішень кваліфікованою більшістю в Раді Європ співтов.

Зокрема, опозицію деяких країн-членів викликало визначення федеративної мети політичної інтеграції, заснування нових інститутів, включення військових питань у сферу діяльності співтов., розширення застосування принципу прийняття кваліфікованою більшістю. Після чисельних дискусій і узгоджень план Геншера-коломбо набрав вигляду Урочистої декларації про ЄС, прийнятої в червні 1983р європейською радою в Штутгарті. Фактично текст декларації обмежився лише перерахуванням добрих намірів. до того ж ВБ, Данія й Греція підтримали декларацію з чисельним застереженням, зокрема щодо необхідності збереження „права вето”, яке використовувалося з 1966р.86-ЄЄА.

                  

31. Основні принципи неофункціоналізму: прагматичний детермінізм.

Неофункціоналісти, насамперед Е. Хаас, вважають себе прихильниками прагматичного детермінізму. вони ставлять в основу інтеграції не будь-які ідеологічні міркування, а матеріальну вигоду від передачі частини суверенітету будь-якої наддержавній структурі. Тим самим, неофункціоналісти продемонстрували свою ідейну спорідненість з Мітрані і його концепціями. З точки зору Хааса, інтереси держав мають, насамперед, матеріальний характер. Орієнтація на наднаціональний інституційний центр (якесь "нове політичне співтовариство" - в інтерпретації неофункціоналістів) складає основу інтеграційного процесу. Тому співробітництво між державами буде здійснюватися, насамперед, з економічних питань.

Між тим, неофункціоналісти спеціально не розмежовують економічну і політичну сфери людської життєдіяльності. Це означає, що будь-які економічні домовленості можуть мати і політичний характер. Єдність економічної і політичної сфер в концепції "неофункціонализму" позначається поняттям "переливу". Його суть полягає в наступному: іноді та чи інша акція, "породжує ситуацію, в якій досягнення первинної мети може бути полегшено лише прийняттям нових акцій, у свою чергу породжують нові умови і потреби в більш активної діяльності". Таким чином, "неофункціоналізм" трактує інтеграцію, перш за все як процес, спрямований на задоволення матеріальних(прагматичних) інтересів. На перше місце ставляться вигоди економічного співробітництва. І тільки в подальшому економічне співробітництво обростає різними інтеграційними політичними інститутами.

32 (Маастрихтські угоди та внесення інституціональних змін до ЄС)

Вирішила написати питання таким чином, щоб обєднати 5 та 32, адже вони пересікаються. Та й бачення, мені здається буде більш комплексне)))

1986р .- Прийняття ЄЄА (Єдиний Європейський Акт), в якому закладено хронологічні рамки для подальшої інтеграції на 1992-1993р.

1990р .- починають роботу дві конференції, на яких готується концептуальні основи майбутнього договору,узгоджуються позиції сторін.

• Перша -політичні питання

• Друга - питання про Економічний та валютний союз

Основні протиріччя між державами:

• Спільна зовнішня політика та політика безпеки (CFPS)

• Критерії для введення эдиної валюти

• Питання голосування в керівних органах  

7 лютого 1992р. - м. Маастрихт (Нідерланди),узгоджено контраверсійні позиції, підписано Договір про Європейський союз (= Маастрихтський договір), що складається з 7-ми розділів.

8. загальні принципи

9. зміни до Договору про ЄЕС

10. зміни до Договору про ЄОВС

11. зміни до Договору про ЄвроАтом

12. положення по CFPS

13. положення по Співробітництві у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах

14. прикінцеві положення

. Ким підписано: «шістка» (Франція, Італія, Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Люксембург)+ВБ, Ірландія, Данія (перше розширення 1973р.), Греція (др..роз-ння 1981р.), Іспанія, Потругалія (тр. роз-ння 1986р.) Має набути чинності разом з створенням єдиного ринку Європейського Співтовариства 1 січня 1993р., після ратифікації державами на нац..рівні. Процес ратифікації: не ратифікований в Данії, тому ЄС змушений піти на поступки (відмова Данії вводити євро, в політиці оборони лише статус спостерігача). Договір ратифікований 1 листопада 1993р.

УВАГА!!!!!

Договір про ЄС створюється на базі Євр.Співтовариств (ЄОВС 1951р., ЄЕС, ЄвроАтом 1957р.), які доповнюються новими політиками, котрі закладені у договорі. Договір про ЄС НЕ скасував попередні установчі (Паризький та Римські договори.)., лише вніс до них належні зміни. Тобто: співтовариства залишаються з відповідними завданнями та спільними політиками у соц.-економ. секторі + сфера зовнішньої політики й спільної безпеки; співробітництво у сфері юстиції та внутр.. справ.АЛЕ: Союз має єдину інституційну структуру, що забезпечує його координовану дільність у трьох різних сферах, хоча й з різним характером та механізмом прийняття рішень. Зображуємо це у схемі «трьох опор» ЄС:

          Перша опора                                 Друга опора                                      Третя опора

-Європейське ек. Співтовариство -ЄОВС -ЄвроАтом (розділи ІІ, ІІІ, IV з відповідними змінами)	Спільна зовнішня політика і політика безпеки (розділ V)	Співробітництво у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах (розділ VI)
Право Європейських Співтовариств	Процедури Міжурядового Співробітництва	Процедури Міжурядового Співробітництва