Опора (Європейське Співтовариство)

Перше (бо це вимагав Пан Маковський)))), що треба відмітити це нові спільні політики в рамках 1 опори: (в док. Вони не називаються спільні політики). Привожу текст оригіналу:

 

"Статья 3. Для достижения провозглашенных в статье 2 целей деятельность Сообщества, осуществляемая в соответствии с условиями и сроками, которые предусмотрены настоящим Договором, включает:

11. отмену таможенных пошлин и количественных ограничений на импорт и экспорт товаров в торговле между государствами-членами, а также других мер, имеющих такой же характер;

12. общую торговую политику;

13. внутренний рынок, характеризующийся отменой препятствий свободному передвижению товаров, лиц, услуг и капиталов между государствами-членами;

14. меры, касающиеся въезда и передвижения лиц на внутреннем рынке, как это предусмотрено в статье 100c;

15. общую политику в сферах сельского хозяйства и рыболовства;

16. общую транспортную политику;

Друге – інституційні зміни. Як вже зазначалось, «Союз має єдину.інституційну структуру» (ст..3), Вона виглядає наступним чином:

Задачі, які покладені на Союз виконуються наст. органами: (ст137-)

    Європейська Рада, складається з глав держав та урядів + Голова Комісії.Збирається 2 р. на рік.

1. - Європейским парламентом, складається з представників держ. членів. Обирається на 5 р. (Зазнав найбільших змін: 1.перестає бути лише консультативним органом, приймає участь в прийнятті рішень. Це так –звані «спільні рішення» Ради і ЄП.Таким чином маємо три форми діяльності ЄП: «»спільне рішення», співробітництво, консультації.2. Розширення повноважень в бюджетній сфері (бюджет рівноправно розглядається в Раді і ЄП. 3. Розширення повноважень при формуванні Комісії. Перед тим як Голова К. та її члени будуть призначені державами, потрібно отриати вотум довіри від ЄП.))

- Радою, представники держ.членів на міністерському рівні. Голова Ради назначається кожні 6 місяців в порядку ротації (Міністрів),

- Комісією 17 членів, обирається на 5 р.

- Судом європейского співтовариства, 13 членів

нове - Палатою аудиторів 12 членів, обираються Радою (створена ще в 1975р., АЛЕ в М.Д. це п’ятий інституційний ревізійний орган.).

нове + створення Погоджувального комітету (складається з членів Ради та ЄП за участі Комісії.Мета: досягнення згоди щодо спільного проекту між органами.)

нове 2. + Економічний та соціальний комітет та Комітет регіонів, що виконують консультативнц функцію для Ради та Комісії 

нове + посада Омбудсмана, якого призначає ЄП (для посилення захисту прав громадян ЄС)

нове Стаття 4a. Закладено подальше створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) та Європейський центральний банк (ЄЦБ)

нове + створення Європейського інвестиційного банку

нове + заснування Економічного і валютного Союзу. План створення ЕВС розбитий на 3 етапи:

4. Підготовчий етап.( до 1993р .) Передбачає: лібералізація фін.ринку, координація екон.політики, співробітництво між центр.банками держ.- членів.

5. (з січня 1994р.) Передбачає: формування Європейського Валютного Інституту (ЄВІ), уникнення надмірного держ. дефіциту (3% від ВВП) почати процес автономізації Центр.банків.

6. (з січня 1999р.) Передбачає: прийняття більшістю держав належних критеріїв і прийняття стосовно цього Радою рішення, заміна ЄВІ на ЄЦБ, котрий незалежний від інститутів та урядів ЄС, перехід до єдиної європейської валюти (не погоджуються ВБ, Данія.)     

 

 

33. Трансформація ЗЄС та воєнно – політичне співробітництво в ЄС.

Зах.союз перетворювався в „західноєвропейський союз” (ЗЄС) 1954р, який мав забезпечити „колективний захист” країн-учасниць шляхом організації співробітництва між ними. Проголошувалася задача сприяння єдності та поступової інтеграції Європи, тобто обговорювалася можливість використання ЗЄС як бази для війс-пол уніфікації Європи.брюсельський договір доповнювався статтею про тісне співробітництво ЗЄС з НАТО. Із самого початку військово-політичного співробітництва західноєвропейських держав, виявилися дві альтернативні стратегії розвитку, що залишаються актуальними й по сьогоднішній день. Великобританія виступала за тісне співробітництво зі США в справі забезпечення військової безпеки Західної Європи в рамках НАТО, у той час як Франція відстоювала ідею більше незалежної від Америки європейської складової оборони. Необхідність інтеграції у військово-політичне євроатлантичне співробітництво ФРН і початок процесу західноєвропейської інтеграції привели до трансформації Західного союзу в Західноєвропейський союз (1954) із включенням у його склад ФРН й Італії. З підписанням Амстердамського договору ЄС і початком Спільної зовнішньої політики й політики безпеки, функції ЗЕС поступово перейшли до Європейського Союзу, незважаючи на те, що формально договір про ЗЕС минає в 2004. Подібна трансформація ЗЕС стала можливої в результаті відмови Великобританії восени 1998 від свого опозиційного курсу у відношенні європейського політичного співробітництва, що поклало початок Європейській політиці безпеки й оборони ЄС. Остаточне рішення про передачу Євросоюзу більшості повноважень й оперативного потенціалу ЗЕС було закріплено Марсельською декларацією ЄС у листопаді 2001. Відповідно до цього документа, ЗЕС фактично припиняв свою діяльність як оперативна організація. Структури ЗЕС повинні були перейти повністю в розпорядження ЄС, щоб додати військової організації політичну вагу. Передбачалося ввести в ЗЕС централізоване командування з новими повноваженнями й новою, єдиною концепцією європейської оборони. Це повинне було зробити його сильною оборонною організацією, здатної виконувати функції гаранта стабільності в Європі. Процес інтеграції ЗЕС у ЄС був фактично завершений до 2002. До складу ЗЕС входять наступні держави: 10 повноправних членів (Бельгія, Великобританія, Греція, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Франція, ФРН);

6 асоційованих членів, що входять у НАТО, але не вхідних у ЄС (Угорщина, Ісландія, Норвегія, Польща, Туреччина, Чехія); 5 спостерігачів, що входять у ЄС, але не вхідних у НАТО (Австрія, Данія, Ірландія, Фінляндія, Швеція); 7 асоційованих партнерів - держави Центральної й Східної Європи (Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія, Естонія)

34. Рішення самміту в Ніцці 2000 р. та його значення

Мета: підготувати ЄС до масштабного розширення, шляхом внесення змін до інституційної структури, з урахуванням інтересів держав – членів та гарантування кандидатам еквівалентних можливостей в органах ЄС.

Європейський Парламент
Склад:
Новий розподіл місць в Європейському Парламенті, що відображає збільшення числа країн-членів Союзу до 27, буде застосовано після наступних європейських виборів у 2004. Максимальне число членів парламенту (нині - 700) підвищиться до 732. Кількість місць, належних нинішнім країнам-членам ЄС, знижено з 626 до 535. Тільки Німеччина і Люксембург зберігають колишню кількість депутатів. Однак це скорочення буде застосовано повністю тільки в 2009. Оскільки Союз ще не буде мати 27 держав-членів в 2004, вирішено новий склад Парламенту, який буде обраний в 2004, збільшити на пропорційному підставі на число депутатів, обраних у тих країнах, з якими угоди про вступ будуть підписані до 1 січня 2004. На основі Ніццького договору було погоджено наступний розподіл місць для 25 держав-членів ЄС:

Інші зміни
Статтю 191 Договору про ЄC доповнено таким чином, що тепер вона дозволяє прийняти допомогою процедури спільного рішення статути політичних партій європейського рівня і правила їх фінансування. Правила та загальні умови, що визначають виконання членами Парламенту їхніх обов'язків, будуть прийняті Радою кваліфікованою більшістю, за винятком умов, що стосуються оподаткування (Стаття 190 із Договору про ЄC). Крім того, можливості та обов'язки Парламенту будуть розширені.

Рада Європейського Союзу

Визначення кваліфікованої більшості
Нині діюча система прийняття рішень кваліфікованою більшістю буде змінена з 1 листопада 2004. У майбутньому, кваліфікована більшість голосів буде вважатися отриманим якщо:
 - рішення отримує кількість голосів не менше, ніж визначений кваліфікований поріг більшості),
 - рішення схвалене більшістю держав-членів ЄС.
Кількість голосів, якими володіє кожна держава Союзу, змінено. Число голосів було збільшено для всіх країн-членів, але приріст вище у найбільш населених країн ЄС. П'ять найбільших держав Європейського Союзу (на момент членства в ЄС 15 країн, тобто Польща не мається на увазі) матимуть 60 відсотків голосів (до цих пір було 55 відсотків).
Питання про поріг кваліфікованої більшості було в центрі дебатів протягом заключних стадій переговорів з приводу Ніццького договору. Незважаючи на це, договір все ж заклав принцип визначення порогу кваліфікованої більшості, на основі якого він надалі буде остаточно визначений у наступних договорах про вступ нових країн до ЄС.
На підставі виробленого в Ніцці принципу в договорах про вступ до Союзу десяти нових країн погоджено наступний розподіл голосів у Раді ЄС:

Така система розподілу голосів набирає чинності в листопаді 2004. Кваліфікована більшість при голосуванні має на увазі як мінімум 232 голоси.
Договір також передбачає можливість для члена Ради зажадати підтвердження того, що кваліфікована більшість представляє щонайменше 62 відсотки населення Європейського Союзу. Якщо ця умова не дотримана, рішення не може бути прийнято. Проте така умова застосовується тільки якщо цього вимагає будь-який член Ради.

Рішення прийнято, якщо - 52 відсотки голосів членів Ради, і при цьому вони представляють 62 відсотки населення ЄС.

Європейська Комісія
Вирішено поки не вводити обмеження на кількість членів Комісії. До 1 листопада 2004 Комісія буде включати в себе по одному представнику від кожної країни-члена ЄС. Найбільші держави таким чином втрачають можливість мати в Комісії двох представників, незалежно від того, скільки країн на даний момент входить в Європейський Союз.
З того моменту як збереться новий склад Комісії, який буде визначений як тільки в Союз будуть офіційно входити 27 держав, кількість Комісарів буде менше числа країн-членів Союзу. Комісари будуть призначатися на основі системи ротації, що буде справедливо по відношенню до всіх країн ЄС.
Відразу після того, як буде підписано угоду про вступ до Союзу двадцять сьомої держави, Рада повинна буде прийняти одноголосні рішення:
- Про точну кількість Комісарів;
- Про прийняття справедливої ​​системи ротації, маючи на увазі, що ставлення до всіх держав-членів буде рівним і що кожен комісаріат повинен відображати різні демографічні та географічні особливості країн-членів Союзу.
Призначення

Ніццский договір передбачає зміну процедури призначення членів Комісії (Стаття 214 Договору про ЄC). Надалі призначення її голови буде перебувати в компетенції Європейської Ради, яка приймає рішення на основі кваліфікованої більшості. Призначення має бути схвалено Європейським Парламентом.
Потім Рада, що приймає рішення на основі більшості голосів і за погодженням з уже призначеним головою Комісії, приймає складений відповідно до пропозицій країн-членів Союзу список інших членів Комісії.
Мета такої процедури полягає в тому, щоб гарантувати, що Рада не зможе зробити членом Комісії людину, кандидатура якої не була запропонована урядом держави-члена, громадянином якої вона є. Крім того, вже призначений голова Комісії повинен погодитися зі списком її членів, заздалегідь офіційно зв'язавшись з урядом кожної країни ЄС, щоб гарантувати, що новий склад Комісії гармонійно відображає інтереси всіх держав.
І на кінцевому етапі голову та членів Комісії, після схвалення їх кандидатур Європейським Парламентом, затверджує на посадах на основі кваліфікованої більшості голосів Європейська Рада.

Розширення повноважень голови ЄК:
Нове формулювання статті 217 Договору про ЄC збільшує повноваження голови Комісії, який тепер буде вирішувати питання внутрішньої організації Комісії; розподіляти портфелі Комісарів і в разі необхідності перерозподіляти відповідальність; призначати після колективного затвердження складу Комісії віце-президентів, число яких тепер не обмежене; зможе зажадати відставки Комісара.

 

Процес прийняття рішень
Ніццский договір до деякої міри розширює можливості прийняття рішення кваліфікованою більшістю. Існує список 27 умов, за якими принцип одноголосного прийняття рішень може бути повністю або частково замінений принципом голосування кваліфікованою більшістю.
Найважливіші з цих умов:
- Якщо прийняте рішення полегшує свободу пересування громадян ЄС (Стаття 18 Договору про ЄС);
- Якщо мова йде про судову співпрацю в питаннях цивільного права (Стаття 65 Договору про ЄС);
- Якщо вирішуються питання укладення міжнародних угод в галузі торгівлі послугами і комерційних аспектів інтелектуальної власності (Стаття 133 Договору про ЄС) (є винятки);
- Якщо приймається рішення в області індустріальної політики (Стаття 157 Договору про ЄС);
- Якщо мова йде про економічне, фінансове або технічне співробітництво з третіми країнами (Стаття 181a Договору про ЄС, нова умова прийняття заходів, перш обумовлюється в статті 388 Договору про ЄС);
- Якщо вирішується питання про схвалення інструкцій та загальних умов, що регламентують роботу членів Європейського Парламенту (Стаття 190 Договору про ЄС), за винятком питань, що стосуються фіскального режиму;
- Якщо обговорюється статут політичної партії європейського рівня (Стаття 191 Договору про ЄС, нове положення);
- Якщо відбувається схвалення процедурних правил Європейського Суду і Суду першої інстанції (Статті 223 і 224 Договору про ЄС).

Слід зазначити, що призначення членів ряду організацій та інститутів ЄС надалі прийматиметься кваліфікованою більшістю голосів (голови і членів Комісії, Рахункової палати, Економічного і соціального комітету та Комітету регіонів; Генерального секретаря Ради ЄС та його заступника; спеціальних посланників системи Єдиної зовнішньої політики і безпеки).
Перехід на принцип прийняття рішень не одноголосно, а більшістю голосів відстрочений до 2007 для Структурних фондів і Єдиних фондів (Стаття 161 Договору про ЄС), і для прийняття правил фінансування (Стаття 279 Договору про ЄС).
Нарешті, щодо вирішення питань, обумовлених в частині IV Договору про ЄС (візи, політичний притулок, імміграція та інші питання, пов'язані з вільним пересуванням людей), обговорюється частковий і відстрочений перехід на принцип кваліфікованої більшості (проблема може бути в подальшому вирішена за допомогою поправки до статті 67 Договору про ЄС, протоколу чи політичної декларації). Розширення співпраці

Ніццский договір передбачає суттєві зміни в принципах прийняття рішень про розширення співробітництва між країнами ЄС (тобто передачі права прийняття рішень інститутів ЄС). Мінімальне число голосів держав-членів Союзу, необхідних для прийняття рішення про розширення співробітництва, тепер дорівнює восьми, тоді як Договір про ЄС передбачає, що для подібних рішень необхідно отримати більшість голосів держав-членів. Таким чином, мінімальне число голосів держав, необхідне для розширення співпраці, знизиться з набранням Союзом нових країн менш ніж до однієї третини голосів (як було запропоновано Комісією).
Декларація про майбутнє Союзу
У грудні 2000 Міжурядова Конференція прийняла декларацію щодо майбутнього Союзу, за допомогою якої Конференція закликала до більш широких дебатів про майбутнє Європейського Союзу. За цією декларацією послідувала Лаакенская декларація, прийнята на Європейській Раді в Лаакені в грудні 2001. У ній Рада проголосила створення Конвенту, що закінчив свою роботу в червні 2003. Згодом буде скликана нова Міжурядова Конференція, яка прийме Конституцію Європейського Союзу. На думку Комісії, Ніццский договір буде корисний на першій стадії розширення Союзу, він, проте, не дав повністю адекватну відповідь, як зробити так, щоб ЄС, що складається з 25 і більше держав, працював ефективніше та демократичніше.

Основне значення:

- Прийнято рішення про вступ до ЄС нових 10 членів(Кіпру, Чехії, Естонії, Угорщини, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини та Словенії), що мав відбутися 2004 року, консультації з кандидатами мали бути проведені до 2002 року.

- вперше підготовано реальний базис для кращого функціонування Союзу після вступу до нього нових членів,

- введено принцип подвійної більшості, що утворював т. зв Директорат – можливість 3 великих країн приймати будь – яке вигідне для себе рішення, ігноруючи інтереси малих держав, оскільки система зважених голосів дозволяла їм це робити;

- не зважаючи на досить позитивну динаміку ходу конференції та консенсусний варант Договору, ряду країн вдалося зберегти право вето по принципових для них питаннях: Франція – вето на питання культури(захист національного кіно- виробника), Німеччина – вето на введення громадянства, оскільки не може прийняти спільну міграційну політику ЄС через наплив мігрантів, Іспанія – питання структурних фондів, що пов’язано із залежністю країни від дотування її економіки через загальний бюджет ЄС.

- Підготовано основу для вироблення проекту Євро конституції.

 

 

35. Амстердамський саміт 1997 р. та його значення

16-17 червня 1997 р. в Амстердамі (Нідерланди) відбулося чергове засідання Європейської ради. Суть прийнятих на ньому рішень:

1) Завершена робота тривала більше півтора року Міжурядової конференції (МУК) (розпочалася 29 березня 1996 р. в Турині) і схвалена нова редакція основного Договору про ЄС (який надалі,до нової ревізії, буде іменуватися Амстердамським договором = був підписаний 2 жовтня 1997 року і набув чинності 1 травня 1999 року.).

2) Відкрито шлях до початку процесу розширення ЄС.

3) Прийнято відповідні резолюції та схвалені інші документи, покликані забезпечити плавний перехід до третьої стадії Економічного і валютного союзу.

4) У зв'язку з гострою проблемою безробіття прийнята Резолюція про зростання і зайнятості, яка, разом з раніше прийнятим Пактом про стабільність і зростання, має сприяти створенню сприятливих умов для економічного зростання та створення нових робочих місць.