Лісабонський договір. Європарламент.

- З 2014р. кількість членів Європарламенту обмежуватиметься за схемою 750+1 (Президент Парламенту), місця роз приділятимуться за принципом «понижуваної пропорційності»:

мінімум 6 представників від держави, максимум – 96.

- Президент Європарламенту обирається на 2,5 р.

- З 1 грудня 2009р. Європарламент отримав такі самі законодавчі функції, що й Рада ЄС. Переважна більшість актів схвалюється спільно Радою ЄС та Європарламентом. Процедура називається - «спільне ухвалення рішень»

- ЄП аналізує діяльність Комісії та ініціює прийняття нових закон.актів. Звертається до Комісії з проханням розробити такі акти.

- Бюджет затверджується спільно ЄП та Радою ЄС. ЄП затверджує рішенням виконання бюджету Комісією

- Єврокомісія підзвітна ЄП, що може висунути вотум недовіри.

- ЄП ухвалює кандидатуру Президента ЄК, запропоновану Радою ЄС.

 

13. Європейський федералістський рух після П світової війни.

Основними каталізатором руху за об’єднання Європи зокрема на федералістських засадах після Другої світової війни став Рух Опору. Слід зазначити, що ще у період війни учасники руху Опору почали замислюватися над причинами таких глобальних конфліктів на континенті та над можливими способами їхнього попередження у майбутньому. Наслідками цих роздумів стали, зокрема, "Маніфест Вентотене", написаний італійськими антифашистами А. Спінеллі та Е. Россі ще у 1941 р. та "Хертенштайнська програма", виголошена вже у 1946 р. представниками європейських федералістських рухів. Уцих документах містився заклик до об'єднання Європи на засадах федерації вільних європейських народів, що перебере на себе частину їхнього суверенітету.

По закінченню Другої світової війни значення ідей європейського об’єднання постійно зростало, оскільки вони по-перше, дедалі більше співпадали з розумінням інтеграції як чинника подолання воєнних конфліктів у Європі за наявності спільного ворога, яким був СРСР та по-друге складали об’єктивну основу об’єднання зусиль західноєвропейських країн у соціально-політичній сфері для подолання наслідків війни. Протягом 1946-1947 років сформувалися основні масові організації федералістів: Європейський союз федералістів, Соціалістичний рух за утворення Сполучених Штатів Європи, Європейський рух, тощо. Водночас були внесені нові корективи та конкретні пропозиції до концепції федеративної Європи. На конгресі Європейського союзу федералістів у Монтрьо в серпні 1947 року прихильники федералізму Дені де Ружмон та Моріс Алле запропонували основні політичні та економічні принципи федерації(див пит.№1).

Важливим проектом був запропонований у вересні 1946 р. В.Черчіллєм проект про "Сполучені Штати Європи".

Позиції країн:

Англія. "Особливі стосунки" з США давали Англії всі надії на керівну роль серед інших західноєвропейських держав. Але навіть й при цих умовах, Лондон не передбачав можливості якого-небудь обмеження національного суверенітету та урівноваження Англії іншими європейськими державами;

Франція, на відміну від Англії, наполягала на утворенні наднаціональної "європейської федерації" з французьким лідерством і цим самим зайняти на континенті місце першого партнера США;

Німеччина поступово перетворювалась із суб"єкта в об"єкт міжнародних відносин з атлантичними преференціями;

США були основними реалізаторами проекту "об'єднання Європи". Сам термін "інтеграція" був вперше вжитий П.Гофманом та втілений в життя в 1949 р., коли була утворена Організація Європейського економічного співробітництва призвана реалізувати "план Маршалла".

Дискусія, що мала місце на Європейському конгресі в Гаазі у травні 1948 р., велася навколо двох основних питань – мети майбутнього об'єднання

Першим кроком до європейської інтеграції був підтриманий США "план Шумана", що передбачав утворення в 1951 р. Європейського Об'єднання вугілля та сталі на основі зближення Франції та Німеччини. В основі ЄОВС був закладений Францією принцип наднаціональності.

Саме цей принцип, фактично став однією з причин невдачі другого кроку до європейської інтеграції, коли в 1950 р. прем"єр-міністр Франції Плевен висунув план утворення "європейської армії". Пізніше, в 1952 р. така ж участь чекала проекти Європейське оборонне співтовариство та Європейське політичне співтовариство, відхилені парламентами країн Західної Європи.

У червні 1955 р. відбулась перша після трьохрічної перерви зустріч МЗС країн "малої Європи", на якій було прийнято історичне рішення про об'єднання Європи в сфері економіки. 25 березня 1957 р. у Римі шість країн (Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) підписали угоди про утворення Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства по атомній енергії (Євратому).

Однак, достатньо швидко федералізм, як провідна теорія інтеграції виявилась хибною. Перш за все це було зумовлено ігноруванням багатовікового впливу національних держав як основи державної та суспільної безпеки, тобто фактично ігнорування наявності у кожної держави власних національних інтересів, що належали до сфери так званої“ високої політики ”. Даний аспект пояснював й ті невдачі, які спіткали процес європейської інтеграції зокрема на початку 50-х років. До причин невдачі федералістського руху після Другої світової також можна віднести нормативно-доктринальний, дещо утопічний характер федералістської концепції, в основу якої закладались не стільки об’єктивні чинники, що мали визначити практичні форми та методи європейського об’єднання, скільки суб’єктивна, далека від реальності майбутня модель об’єднаної Європи федералістів. Все це, та деякі інші фактори зумовили обмеженість застосування даної теорії на практиці.

14. Амстердамський договір та СЗППБ.

Амс1996-міжурядова конференція, підготовлений проект Амстердамського договору(АД). Схвалений в 1997. Підвищив роль ЄС в сфері СЗППБ. Цілі: захист спільних цінностей, інтересів, незалежності Союзу у відповідності з принципами Статут ООН, посилення безпеки Союзу в усіх аспектах, підтримка міжнародного співробітництва. АД модифікував структуру СЗППБ: Європейська рада -вищий орган, який визначає принципи і напрямки СЗППБ, розробляє спільну стратегію у регіонах, де держави-члени мають спільні інтереси. РМЗС реалізує спільні стратегії шляхом визначення спільних дій та спільних позицій, сфери застосування спільних дій. Рада може звернутися до Комісії з проханням надати їй пропозиції у справі реалізації спільних проектів. Голова Європейської ради має консультуватись з ЄП. Механізм: - конструктивне утримання від голосування – держави-члени, які утримуються від голосування, не зобов’язані виконувати прийняте рішення, але погоджуються з тим, що це рішення стосується усього Союзу; вони утримуються від дій, здатних перешкодити реалізації прийнятого рішення і відмовляються від будь-якої протидії. Якщо утримується від голосування більше третини голосів від кваліфікованої більшості, рішення не приймається. – використання принципу кваліфікованої більшості в Раді при прийняті рішень щодо спільних дій і спільних позицій, інших рішень на основі спільної стратегії. – нова посада Верховного Голови з питань СЗППБ. Він одночасно є Генеральним секретарем Ради, має групу планування політики і швидкого реагування. Мета діяльності групи – аналіз динаміки подій в регіонах, які є зонами спільних інтересів країн-членів, швидка реакція на події. АД не вніс змін у військовому співробітництві. ЗЕС надає допомогу при розробці оборонних аспектів СЗППБ, а НАТО розглядається державами-членами ЄС як основа військової системи Європи.

15. Значення утворення Європейської Ради.

Європейська Рада(ЄР) – регулярні зустрічі глав держав та урядів. 1973-Ж.Монне запропонував заснувати новий комунітарний орган – „тимчасовий європейський уряд”, який мав збиратися 4 рази на рік з метою розбудови Європейського співтовариства та його трансформації в Європейський союз. Німеччина, Франція, ВБ – „за”, країни Бенілюксу з занепокоєнням через домінування в цьому органі „великих держав”. 1974 – Паризький самміт за ініціативи през Франції Жискар д’Естена, прийнято рішення про заснування Європейської ради як найвищої політичної інстанції Співтовариства. ЄР – наступниця попередніх саммітів голів держав та урядів країн-членів і засідання відбувались регулярно тричі на рік(частіше, якщо необхідно). Роль ЄР – спрямування й регулювання євроінтеграційних процесів, розв’язання питань, які стосув внутрішнього життя співтовариства, політичних стосунків між державами-членами, ЗП відносин. З одного боку продовжувала відігравати роль міжурядової конференції, де приймалися важливі рішення у сфері міжнародної політики, а з іншого – інструмент, який визначав європейську архітектуру. Рішення ЄР приймає одностайно, іноді консенсусом. ЄЄА офіційно закріпив існування ЄР. Згодом Маастрихтська угода визначила, що ЄР збирається „принаймні двічі на рік під керівництвом глави держави або уряду держави-члена, що головує в Раді.” ЄР – орган, спроможний приймати політичні рішення і надавати нових імпульсів євробудівництву. Вона є „колегіальною головою” ЄС.

 

16.Сучасний європейський федералізм. Основні положення та принципи
Залишивши незмінною перспективну ціль - федеративну Європу - реформатори класичного федералізму, до яких відносять А.Спінеллі, Поля Тейлора, Карла Фрідріха, а, починаючи з початку 80-х років, навіть Дені де Ружмона, практично відмовилися від традиційних федералістських методів інституційної інтеграції, що продемонстрували свою низьку ефективність. Основною причиною провалу класичного федералізму стало домінування національних інтересів окремих держав тому прихильники сучасного федералізму зосередили свою увагу не стільки на цілях інтеграції,, скільки на методах та шляхах їхнього досягнення.