Основні напрями педагогічного забезпечування розвитку самоосвіти

Вимоги постійного особистісного і професійного зростання є чи не найважливішою для професії педагога. Адже саме вона пов язана із донесенням до широкого загалу людей усіх новітніх досягнень у культурі, науці і техніці, найвищих моральних норм та ідеалів з метою забезпечення прогресивного розвитку кожного вихованця, актуалізації його творчих професійних сил зростання і розвитку. Для цього вихователь повинен сам досягти високого культурного і професійного рівня, що стає важливим лише завдяки невтомній праці над собою.

Визначна роль самовдосконалення учителя-вихователя для розвитку педагогічної майстерності і творчості обумовляє увагу багатьох прогресивних педагогів минулого і сьогодення до цього складного феномена.

Педагоги минулого наголошують на тому, що вихователь має спершу виховати себе. Так, Дж. Локк вважав, що вихователеві, який хоче виховати, а не зіпсувати дитину треба слідкувати за власною поведінкою, яка б не суперечила його словам. Я.Коменський зазначав, що педагогам соромно стояти нижче від працьовитих ремісників. Видатний німецький педагог А.Дістервег, вважаючи самоосвіту, самовиховання суттєвою передумовою розкриття творчого потенціалу педагога, у «правилах» для вихователя закликав кожного вчителя бути вихованим, постійно працювати над собою, навіть тоді, коли навчаєш і виховуєш інших. Підкреслюючи необхідність постійної самоосвіти вчителя, К.Ушинський стверджував, що педагог існує як фахівець, допоки вчиться сам. В.Сухомлинський закликав учителів бути не просто «споживочами» педагогічних знань, а дослідниками і раціоналізаторами і заохочував до поєднання індивідуального і колективного самовдосконалення педагогів.

Сучасні дослідники В.Андреєв, С.Єлканов, Н.Кузьміна, К.Левітан, Ю.Лобейко, Л.Мітіна, Р.Скульський, В.Сластьонін, Т.Вайніленко та інші підкреслюють, що самовдосконалення педагога важливе не лише для підвищення ефективності його професійної діяльності, а й для особистісного зростання самого педагога.

Структура процесу самовдосконалення: мотивація, мета, завдання, напрямки, засоби і результат.

В основі мотивації самовдосконалення студента лежить ціла сукупність спонук. Становлення її і перетворює самовдосконалення у звичну форму діяльності. Становлення мотивації відбувається в кілька стадій.

На початковій стадії (молодший підлітковий вік) джерелами і спонуками активного ставлення до своєї поведінки є вимоги і контроль з боку дорослих. Активність особистості виявляється у виборі варіанту поведінки. Як правило, це вчинки «за інструкцією», або наслідування як відтворення зразка чужих вчинків. Наприклад, до школяра вчителі та батьки висувають єдині вимоги – сумлінно вчитися, вчасно виконувати завдання, не порушувати дисципліну в школі, бути старанним. Поступово людина стає більш незалежною від безпосередніх зовнішніх впливів – вона без зайвого нагадування дорослого сідає за виконання уроків, виконує громадські доручення тощо.

На другій стадії розвитку мотивації особистісного вдосконалення змінюються джерела спонукань і характер самовдосконалення: безпосередні зовнішні вимоги замінюються реальною ситуацією, яка примушує особистість змінитися. Реальні умови визначають характер активності – «вимушеність» усвідомлення необхідності чинити так чи інакше, а спосіб реалізації цієї активності – свідома саморегуляція поведінки, хоча наслідування повністю не зникає. Це більш високий рівень свідомості й активності особистості. Наприклад, випускник загальноосвітньої школи опиняється перед вибором: або йти працювати, або продовжувати вчитися. Ця ситуація змушує його вдосконалюватися – серйозно готуватися до вступних іспитів або ж до самостійної трудової діяльності.

На вищій стадії розвитку особистості спонукальним фактором до самовдосконалення стає не пряма зовнішня вимога і навіть не потреба-стимул, яка вимагає вольових зусиль, а такі потреби особистості, які не вимагають примусу в прямому розумінні. На цій стадії перебувають люди, які не помилились з вибором професії і цілком здатні присвячувати повністю себе їй. А щоб бути справжнім майстром своєї справи необхідно постійно вдосконалюватися. Педагог, який не займається самовдосконаленням – «мертвий» педагог.

Отже, мотивація – це провідний компонент самовдосконалення, а процес її формування підлягає закономірностям становлення будь-якої якості особистості. В основі лежить адекватна дія самої людини: щоб навчитися плавати – треба залізти у воду, щоб навчитися самовдосконалюватися – слід постійно працювати над собою.

Мета самовдосконалення майбутнього вихователя полягає в досягненні вершин особистісної і професійної досконалості, максимальному наближенні до педагогічного ідеалу, модель якого є в кожного вихователя. Мета деталізується в низці завдань, які є досить специфічними для кожного вихователя і визначаються його індивідуальними особливостями та педагогічною спрямованістю. На думку Т.Вайніленко, усі завдання педагогічного самовдосконалення можна умовно розділити за трьома основними напрямками:

1. розвиток педагогічної майстерності (як удосконалення професійно значущих рис і якостей);

2. підвищення компетентності (збагачення професійно значущих знань);

3. актуалізація власного творчого потенціалу (як прояв творчих сутнісних сил педагога в професійній діяльності).

Засобами самовдосконалення, тобто своєрідними знаряддями впливу на себе і свою поведінку, є самовиховання, самоосвіта, самоактуалізація. Результат самовдосконалення – це ті зміни, які відбуваються в особистості як наслідок реалізації плану чи програми самовдосконалення.

Самоосвіта педагога – це самостійна пізнавальна діяльність педагога, спрямована на оновлення і вдосконалення наявних загальнокультурних та професійних знань з метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності.

Через самоосвіту вихователь реалізує власні пізнавальні інтереси, задовольняє пізнавальні потреби, розвиває інтелектуальні здібності.

Самоосвітні запити формуються в процесі безпосереднього зіткнення з педагогічними проблемами й поділяються на освітні (стосовно змісту окремих розділів і тем навчальних дисциплін), методичні (щодо методики викладання фахових дисциплін), психолого-педагогічні (щодо психологічних і загально-педагогічних закономірностей і особливостей) та особисті (стосовно специфічних освітніх інтересів кожного окремого педагога). Важливою є збалансованість професійно-педагогічної самоосвіти за усіма названими напрямками.

Основу професійної самоосвіти становить пізнавальна діяльність педагога, у процесі якої він оволодіває новою інформацією, поглиблює набуті знання і засвоює нові, професійно значущі, досягає розвитку професійного мислення, загальної ерудиції, підвищення власної професійної компетентності.

Основними способами самоосвіти педагога є опанування передового педагогічного досвіду, опрацювання літератури та отримання інформації з інших джерел (радіо, телебачення, творчі зустрічі тощо), а також письмова розробка певної проблеми, підготовка виступів, доповідей, рефератів. У процесі самоосвіти вихователь знаходить необхідні джерела інформації, фіксує і систематизує інформацію, осмислює передовий педагогічний досвід і на цій основі конструює й прагне продуктивно розв язати конкретні професійно-педагогічні завдання.

Завдання самоосвіти педагога визначають різні рівні опрацювання інформації. Вихователь може ознайомлюватися з нею, вивчати теоретичні основи, засвоювати практичний аспект, детально і різнобічно опрацьовувати матеріал. Освітня діяльність педагога передбачає первинне і повторне опрацювання та осмислення матеріалу, його запам’ятовування, трансформацію у практичну діяльність.

Крім індивідуальних форм професійно-педагогічної самоосвіти, у педагогічній діяльності використовуються і колективні (участь у педагогічних радах, семінарах, конференціях, роботі методичних об єднань, навчання на курсах підвищення кваліфікації, проведення дослідницької роботи тощо), які стимулюють самоосвіту кожного педагога, забезпечують обмін її результатами в педагогічному колективі та сприяють прояву різних поглядів на отриману інформацію й виробленню спільної думки про неї.

Професійне самовдосконалення педагога відіграє важливу роль у підвищенні якості його професійної діяльності та успішної творчої самореалізації.

Запитання та завдання для самостійної роботи

1.Дайте психологічний аналіз діяльності самоосвіти. Які її основні відмінності від інших видів активності учня?

2. Прослідкуйте динаміку цілей й способів діяльності учня на різних рівнях становлення його самоосвітньої діяльності.

3. Укажіть основні джерела й напрями психолого-педагогічної активності дорослих по розвитку повноцінної самоосвітньої діяль­ності учнів.

П рактичн е занят тя 1.

Тема: Визначення елементів навчального процесу у психологічній моделі навчання.

Мета: Здійснити покомпонентний аналіз навчальної діяльності в психологічній моделі традиційного або нетрадиційного навчання.

Програма дослідження:

Завдання1. Провести спостереження за організацією і проведенням занять у дошкільному навчальному закладі і визначити тип навчання та його психологічну модель.

Завдання 2. Здійснити аналіз заняття за критерієми елементів типу заняття: повідомлення знань; засвоювання знань; відтворювання знань; застосування знань на практиці.

Завдання 3. Здійснити покомпонентний аналіз заняття: мотиваційний, операційно-пізнавальний,рефлексивно-оцінковий.

Завдання 4. Зробити висновки щодо співвідношення навчальних дій педагога і дій учіння дітей у різних типах навчання та їх поєднання у різних моделях навчання дітей дошкільного віку.

 

Практичне заняття 2