Історичні методи та форми організації навчання

Авторитетний англійський спеціаліст у галузі педагогічної психології Дж. Брунер звертає увагу на три основні методи навчання молодого покоління: формування складових компонентів навичок поведінки в процесі гри, навчання в контексті діяльності,абстрактний метод школи.

Процес гри дітей побудований безпосередньо за зразком поведінки дорослих – гра в полювання, у вождів, торгівлю або домогосподарство, дочки-матері. Діти часто беруть участь і в ритуальних обрядах, які також по суті мають ігрову природу, а також спостерігають або включаються в діяльність дорослих. У результаті такого ігрового навчання кожен чоловік знає все, що повинен знати чоловік, кожна жінка – те, що їй потрібно знати для життя в спільноті: господарські навички, обряди, міфи, права та обов’язки.

Поруч з ігровим методом навчання в первісних народів великого поширення набув і метод навчання в контексті діяльності (діти засвоюють трудові дії, отримують знання, оволодівають навичками і вміннями, наслідують стиль стосунків і спілкування в процесі виконання діяльності спільно з дорослими та старшими дітьми). Оволодіваючи змістом діяльності діти поступово соціалізуються, засвоюючи не тільки конкретні дії, а й також систему цінностей, прав і обов’язків (приклад опису навчання в контексті діяльності під час обробітку землі в записках Миколи Миклухо-Маклая).

Абстрактний метод школи виник тоді, коли з розвитком цивілізації знання і навички, які накопичує культура, значно стали перебільшувати можливості передавання їх окремою людиною в безпосередній взаємодії з підростаючими членами спільноти. Як наслідок стала розвиватися економніша техніка навчання молоді, яка спирається на розповідь поза контекстом замість показу в контексті. Такий спосіб є абстрактним у розумінні двох значень:

· по-перше, способом передавання знань у ньому виступає слово, поняття в усній або письмовій формі, яке само по собі вже є абстракцією;

· по-друге, знання, які повідомляються в такій школі, в силу їхньої ретроспективно-узагальнюючої природи мають тенденцію відриватися від потреб реального життя сучасного їй суспільства і таким чином ставати незатребуваними. У найгіршому варіанті таке формальне навчання перетворюється в обряд безглуздого неусвідомленого зубріння учнями під тиском педагога застарілих істин, застосування яких утратило практичний смисл. Селекція змісту навчання, побудована на принципі єдності історичного й логічного, дає змогу зосередити увагу на передаванні молодому поколінню й засвоюванні ним найсуттєвіших здобутків цивілізації, на повноцінному розвитку його інтелектуальних можливостей.

Як процес передавання й засвоювання знань, умінь і навичок будь-який сучасний освітній процес має три основні складові: зміст навчання; діяльність навчання (організація навчального процесу й викладання змісту навчання); учіння як діяльність у межах організованого навчального процесу тих, кого навчають. Усі ці складові присутні в різноманітних формах навчання, відомих на сьогодні.

Найраннішими формами організації навчання вважаються індивідуальна та індивідуально-групова. Індивідуальне навчання (один учень – один учитель) завжди було привілеєм заможної еліти суспільства, а тому в усі часи давало порівняно кращі результати. Сутність індивідуально-групової форми навчання можна простежити тоді, коли учні під керівництвом учителя (майстра) працюють поруч, але не разом. Тобто кожен учень навчальної групи навчається індивідуально. Саме такі форми навчання були найбільше поширеними в суспільствах давніх цивілізацій (античний період та середньовіччя).

З часів Нової історії інтенсивний розвиток промислового виробництва породив нагальну масову потребу в освіченому робітникові. Такі історичні обставини викликали до життя і досконалішу форму організації навчання – класно-урочну систему, яка давала школі й окремому вчителеві змогу навчати більшу кількість дітей та давати їм кращу освіту. Відомий чеський педагог Я.А.Коменський став першим теоретиком такої системи навчання й її активним пропагандистом (“Велика дидактика”). Таку форму організації навчання було вперше запроваджено на землях України й Білорусії ще в ХVІ ст. в так званих братських школах. Вважається, що саме досвід викладання в цих навчальних закладах Я.Коменський поклав в основу теоретичних принципів організації навчання, які він сформулював і якими й сьогодні керується школа: класи постійного складу з дітей відповідного віку й рівня підготовленості; уроки та обов’язковість перерви між ними, тривалість їх; навчальний рік, навчальний день і розклад занять; щоденна перевірка знань й річні перехідні екзамени.

Цікавим різновидом класно-урочної системи навчання, який організаційно оформився в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст., стала Белл-Ланкастерська система навчання (“система взаємного навчання” - Англія). Суть її полягала в тому, що з ранку педагог навчав групу старших дітей-моніторів, які після обіду вже самостійно передавали ці знання класові молодших учнів.

Ще одна спроба модернізації класно-урочної системи навчання припадає на початок ХХст. Вона пов’язана з розробленням і запровадженням форми індивідуалізованого, або проектного навчання (Дальтон-проект - США). Автор і активний пропагандист цієї системи О.Паркгерст уперше в рамках реалізації такого проекту скасувала уроки й замінила класи предметними лабораторіями. У їхніх межах учням пропонувались індивідуальні завдання й методичне забезпечення їх виконання. Роль педагога зводилась до консультування й перевірки завдань учнів. Окремі характеристики проектного навчання було відтворено в радянській системі освіти в бригадно-лабораторній формі організації навчання. В колишньому СРСР наголос робився на організації обов’язкових постійних бригад, загальну ефективність навчальної роботи яких оцінювали за результатами діяльності окремих учнів-бригадирів або інших делегованих відповідати за групу учнів. На початку 30-х років у системі у системі освіти знову міцно утвердилась класно-урочна форма навчання, аналогом якої у вищій школі залишається лекційно-семінарська система організації навчального процесу.

Кожна з наведених історичних форм організації навчання не є ідеальною. Завдання сучасної психолого-педагогічної науки полягає в розробленні комплексної системи форм організації навчання, яка б, з огляду на вікові й індивідуально-типологічні особливості учнівської аудиторії, максимально враховувала переваги існуючих систем навчання, а також тих,які існували раніше, й мінімізувала вади їх застосування в педагогічній практиці.

 

Типи навчання

У процесі аналізу особливостей історичних типів організації навчання можна виділити чотири сталі елементи навчального процесу:

· повідомлення (передавання) знань;

· засвоювання знань;

· відтворювання засвоєного;

· застосовування знань на практиці.

Існує чотири типи навчального процесу: інформаційно-повідомляючий, пояснювально-ілюстративний, проблемно-евристичний, або дослідницький, та проектний.

Інформаційно-повідомляючому типу відповідає догматичне навчання, яке панувало в середньовічній Європі.

Пояснювально-ілюстративний спосіб передавання інформації є характерним для традиційного навчання, час поширення якого – останні 300 років.

Проблемно-евристичний, або дослідницький тип навчання (розроблений і запроваджений в колишньому Радянському Союзі в 60-х роках ХХ ст.) характеризується тим, що вчитель підводить учня до необхідності засвоєння навчальної інформації через постановку перед ним проблеми, розв’язування якої потребує засвоєння учнем нових знань.

Проектне (вільне) навчання спрямоване на вільне засвоювання знань шляхом спроб і помилок. Впровадження цього типу навчання в педагогічну практику на початку ХХ ст. пов’язано з іменами М.Монтессорі (Італія) і О.Паркгерст (США).

 

Елементи навчального процесу у різних типах навчання

 

Елементи навчального процесу	Догматичне Інформаційно-повідомляючий тип)	Традиційне (пояснювально-ілюстративний тип)	Проектне (вільне) (тип-природне самонаучіння)	Проблемне (проблемно-дослідницький тип)
Повідомлення знань	Інформаційне повідомлення	У вигляді дії, пояснення, повідомлення	Через організацію середовища й дидактичні засоби	Проблемне викладання
Засвоювання знань	Заучування без свідомого розуміння	Заучування після усвідомлення	Засвоювання через спроби й помилки	Засвоювання на основі продуктивного мислення
Відтворювання    знань	Формальне та дослівне	По суті й власними словами	Творче, але не завжди сутнісне	Свідоме та творче
Застосування знань на практиці	Не передбачається	Свідоме	Творче	Творче

 

Діяльності навчання та учіння складаються з певних дій. Їхня своєрідність залежить від того становища, яке займає учень у полі педагогічного впливу педагога. Це, в свою чергу, зумовлює й ті функції, які за ним розуміються. У педагогічному процесі таких функцій може бути щонайменше три:

· пасивного сприймання й засвоювання інформації, що подається із зовні;

· активного самостійного пошуку, знаходження та використання інформації;

· організованого із зовні активного пошуку, знаходження та використання інформації.

Кожну з цих функцій можна покласти в основу трьох моделей навчання.