Зміст і сутність категорії навчанн

Навчання – це специфічний вид діяльності, що його здійснює педагог. Організатор педагогічного процесу, з метою передати учням у педагогічно опрацьованій формі дозовану частку певної науково-практичної інформації.

Як наукова категорія поняття навчання розглядається в тісному зв’язку з такими категоріями: освіта, виховання, викладання й учіння, які утворюють цілісне поняття освіти. Категорія освіти має три модуси теоретичної представленості: система освіти (державна, недержавна. Початкова, середня, середньо спеціальна, вища та післядипломна), навчально-виховний процес функціонування та здобування освіти, результат освіти – освіченість, що є синонімом загальної й професійної компетентності спеціаліста.

З психологічного погляду категорії навчання й освіта не є тотожними, оскільки остання ширша за обсягом і включає ще й виховання, результатом якого є формування цінностей, інтересів. ідеалів та соціальних установок. Навчання в парі з учінням (навчальною діяльністю) утворюють цілісність процесу педагогічної взаємодії, у межах якої передається й засвоюється зміст навчання. У „Психологічному словнику” за редакцією В.І.Войтка учіння визначається так: „Учіння – це навчальна праця (на противагу педагогічній праці), яка відображає активність учня (студента) в оволодіванні соціальним досвідом

 

Навчання як умова розвитку

Для сучасної психолого-педагогічної науки проблема взаємозв’язку навчання й розвитку є одним із центральних методологічних питань. Правильне розв’язання питання про взаємовідношення цих двох наукових понять має велике значення не лише для психології, а й для педагогіки. Кожна концепція навчання, яку формулює педагог, включає в себе певну концепцію розвитку. Так само кожна концепція психічного розвитку, яку формулює психолог, має у собі й певну теорію навчання. В історії психологічної науки існували різні концепції психічного розвитку, які можна об’єднати в 4 групи:

1.Розвиток і навчання – незалежні процеси.

2.Навчання (научіння) і є розвиток, ці категорії синонімічні

3.Навчання надбудовується над розвитком у міру того, як дозрівання створює готовність до нього, воно – зовнішня умова розвитку як дозрівання, що реалізує спадково зумовлені особливості психіки.

4.Навчання йде попереду розвитку, просуваючи його далі й, викликаючи в ньому новоутворення. У педагогічній взаємодії дорослого з дитиною створюється зона її найближчого розвитку (Л.С.Виготський).

На визнанні провідної ролі навчання (й виховання) у психічному розвитку особистості базується сучасна психологічна теорія розвитку людини:

Психічний розвиток – послідовна, прогресуюча, хоча і з елементами регресу, в цілому незворотна кількісно-якісна й структурна зміна психіки живих істот. Психічний розвиток реалізується у формах філогенезу та онтогенезу. Послідовність періодів розвитку незворотна та передбачувана.

·  Спільними для людини й тварини є наступні закони розвитку: закон циклічності; закон метаморфоз розвитку; закон нерівномірності розвитку; закон єдності процесів еволюції та інволюції

·  Існують три основні закони розвитку особистості людини: закон побудови вищих психічних функцій; закон міжособистісного характеру розвитку всіх вищих психічних функцій, і закон інтеріоризації.

·  Факторами психічного розвитку є: активність, спадковість і середовище.

· Механізми психічного розвитку базуються на таких принципах і категоріях: принцип стійкої динамічної нерівноваги як джерело розвитку системи психічного;принцип взаємодії тенденцій до збереження й змін (спадковості – змінності) як умова розвитку системи; принцип диференціації та інтеграції як критерій розвитку структури психіки.

· Процес психічного розвитку забезпечують такі його складові: періоди розвитку; соціальна ситуація розвитку; провідна діяльність періоду; кризи розвитку та його психологічні новоутворення.

· Відповідно до принципу єдності й діяльності основним психологічним засобом розвитку новоутворень психіки є діяльність дитини, організована дорослими в ході її виховання й навчання, зокрема, провідна діяльність (гра, навчання тощо).

· Провідна діяльність це спеціально організована дорослими діяльність, яка, за умови оволодіння нею дитиною, спричиняє найголовніші зміни у її психічній будові, розвиток психічних новоутворень особистості та виникнення її нових структурних елементів.