Загальна характеристика самоосвітньої діяльності та її місце в навчальній діяльності особистості

Удосконалення методичної майстерності –

це передусім самоосвіта,особисті ваші зусилля,

спрямовані на підвищення власної культури праці

і в першу чергу культури мислення.

В.Сухомлинський

Удосконалення рівня професійної компетентності – один з основних напрямів реформування системи освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать, що педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру (Закон України “Про освіту”), а підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників, їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти (Національна доктрина розвитку освіти).

Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення особистості через навчальну діяльність.

У навчальній діяльності можна виділити два основних рівні:

· навчальна діяльність за участю вчителя;

· самостійна робота учнів (її задає й в кінцевих формах оцінює вчитель).

Верхівкою ж розвитку учня як суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності є його самоосвітня діяльність, яка не є тотожною жодному з виділених рівнів.

В навчальній діяльності на початку навчання домінують зовнішні (соціальні) мотиви, оскільки така діяльність є обов’язковою, внутрішні мотиви ще перебувають у стадії становлення. Предметом навчальної діяльності є матеріали шкільної програми. В такій діяльності педагог визначає й джерело засвоювання знань, і характер та обсяг навчального матеріалу. Він також здійснює загальний контроль навчальної діяльності учнів, поступово формуючи їхні самоконтроль і самооцінку.

Рівень самоосвітньої роботи учнів характеризується тим, що все більше компонентів навчальної діяльності передається для самостійного здійснювання учневі (першими дидактично виправданими є завдання: передавати учневі для самостійного виконання самооцінку, далі – самоконтроль, потім – визначати способи й завдання навчальної роботи). Поступово, оволодіваючи такими навчальними прийомами, учень стає все більше здатним до виконання самостійної роботи. Отже, самостійна робота учня – це така робота,яку учень виконує без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням і в спеціально виділений час.

За психолого-педагогічною структурою самостійна робота учня складається з таких елементів:

завдання вчителя й спеціально відведений час для його виконання;

виконання цього завдання без безпосередньої участі педагога;

подолання учнем пізнавальних складностей, розумової або фізичної напруги для виконання поставленого завдання.

Самоосвітній діяльності також притаманна самостійність. Найважливіша психологічна відмінність її від самоосвітньої роботи полягає в тому, що самостійну роботу учень виконує за завданням педагога, а самоосвітою керує сам, будуючи її відповідно власним задачам.

Отже, самоосвіта – це особлива діяльність, яка має власну специфічну структуру, відмінну від структури навчальної діяльності та її самостійних форм тим, що її основні компоненти – мотиви, задачі,способи контролю учень добирає самостійно.

У самоосвітній діяльності домінують внутрішні (пізнавальні й соціальні) мотиви, оскільки така діяльність завжди є добровільною. Предметом самоосвіти стають інформаційні матеріали, які виходять за межі шкільної програми. Учень сам визначає матеріал для засвоєння: його форму, обсяг, строки та джерела (власна або публічна бібліотека, інтернет або інші засоби масової інформації). Роль педагога за таких психологічних умов зводиться до формування в учня потреб, мотивів і способів самоосвіти, показу зв’язків самоосвіти й шкільного навчання.