Психологічні причини невстигання, шляхи його діагностики та корекції

Серед головних причин невстигання можна назвати такі: неправильно сформоване ставлення до учіння; відсутність здібностей до навчання; відсутність реальних навичок навчальної роботи; нерозвиненість пізнавальних і навчальних інтересів; невміння працювати, долати труднощі.

Психологічні причини невстигання об’єднуються у дві великі групи. Першу утворюють вади розвитку мотиваційної сфери учня. Другу групу складають вади пізнавальної діяльності: несформованість і неефективність прийомів навчальної діяльності; вади розвитку психічних процесів; неадекватне використання дитиною власних індивідуально-психологічних особливостей, які проявляються в пізнавальній діяльності.

Випадки невстигання можуть бути зумовлені й затримкою психічного розвитку, які умовно можна поділити на первинні й вторинні. Первинні – зумовлені органічними порушеннями мозку. Вторинні затримки спричинені наступним: педагогічною занедбаністю дитини (соціальна незрілість, бідність інтелектуальних інтересів); локальними ураженнями центральної нервової системи (порушення моторики, лічби й механічної пам’яті); індивідуальними особливостями функціонування нервової системи (астеніки, інертні, гіпертимні); порушеннями слуху як основного каналу сприймання навчальної інформації; дезадаптивністю учня, викликаною нерозвиненістю механізмів соціальної взаємодії й саморегуляції).

Неуспішність навчання рідко зумовлюється одною причиною. Воно викликається комплексом причин, які можна поділити на такі, з якими дитина прийшла в навчальний заклад, і такі, яких вона набула вже під час навчання.

У розв’язанні проблеми невстигання доцільно виокремити три основні етапи: на першому етапі необхідно використовувати методи, які дозволяють виявити дітей, які відчувають утруднення в навчанні та тих, хто відстає внаслідок особливостей психічного розвитку (тести досягнень, функціональні проби – сукупність стандартизованих завдань, зорієнтованих на діагностику розвитку основних пізнавальних функцій, необхідних для ефективного навчання); на другому – використовувати методи, які можуть уточнити причини невстигання; на третьому – пошук прийомів, які дають змогу прогнозувати можливості дальшого розвитку таких учнів і створити для них індивідуальні програми корекції розвитку на матеріалі певних предметних курсів.

Корекційними прийомами можуть бути: формування навичок навчання, мислення, ускладнюючи їх; зміна мотивації учіння (пропонувати легкі види діяльності, які не потребують розумової напруги); дозована допомога, яка розширює ”зону” самостійного мислення учня; передбачення завдань зі зниженою складністю, які дитина може виконати самостійно, що формує позитивне ставлення до самостійної праці; поступове зростання вимог відповідно зростанню їхніх можливостей реалізувати ці вимоги; застосування прийомів підказок, навідних відповідей – конкретизація завдань, спільне розв’язування аналогічного завдання, пряма вказівка на необхідний прийом для її розв’язування, застереження від помилки, питання, що направляють на правильний хід думки.

Корекційну роботу педагог повинен здійснювати під час аудиторних занять або в ході індивідуальної роботи з невстигаючими дітьми.

 

Запитання та завдання для самостійної роботи

1. Охарактеризуйте структуру, вікові особливості й типи навчальності.

2.Відтворіть психологічні умови навчання дітей з різними здібностя­ми до навчання.

3. Систематизуйте власні психолого-педагогічні знання про причини неуспішності навчання.

4.Проаналізуйте діагностично-корекційні прийоми роботи з учнями, що демонструють відставання в темпах навчання.

 

Лекція 8

Тема: Психологічні питання самоосвітньої діяльності

План