Види переносних значень і переносних вживань

 

Розрізняють такі типи переносних значень і вживань: метафору, функціональний перенос, метонімію та синекдоху.

Метафора (від грец. metaphora – ‘перенесення’) – це перенесення назви з одного предмета на інший за схожістю якихось ознак, форм, якостей, властивостей, функцій. Перенесення це ґрунтується на тому, що в природі предмети, явища, процеси мають схожі риси, подібні, близькі або суміжні функції. Подібність така буває очевидною, іноді – віддаленою, прихованою або тільки уявною. Найбільш частими є метафоричне перенесення ознак, властивостей предметів на істоти або навпаки.

Метафора може бути побудована на:

1) подібностіформи, розташування: “ Помережав вечір кучерявий льодянимиґратами вікно” (М. Драй-Хмара); голка ялинки, боксерська груша; шляпка гриба, ніс чайника, підошва гори.

2) подібності кольору: “Сонце хилилось уже на захід і кривавимблискомобливало сніжні полонини” (І. Франко);

3) подібності властивостей: Відомо, що за людина з Невкипілого – кремінь (О. Теліга);

4) подібності вияву почуттів: “ Думки, спогадикраялисерце Костомарова” (О. Іваненко);

5) схожості поведінки, способу дії: “ Втомакрадеться тихо, але він втомі взяти себе не дає” (В. Бичко).

6) подібності відчуттів: теплий прийом, холодний погляд.

Метафора може будуватися на основі вражень, оцінки будь-чого: “ Вишневіпахощі думок” (М. Драй-Хмара); “Ой, не рік – не два, як ся Івась залицяв, / Ой, він мені золотийвінок обіцяв...” (Народна творчість)

Різновидом метафори є функціональний перенос – перенос за функцією. Найчастіше перенос відбувається з живого предмета на неживий: ручка, двірник, кожух, фартух.

Різновидом метафори є також епітет (з грецької мови – ‘прикладка, прізвисько’). Це також переносне значення, яке виконує роль образного означення. Виникає епітет на перенесенні ознак, форм, якостей, властивостей з предмета, якому ці ознаки притаманні природно (існують у ньому об’єктивно), на інший, якому приписуються вже суб’єктивно автором. Але приписування це не є абсолютно довільним, воно зумовлене або реальною схожістю, або асоціаціями: золота осінь, золоте серце, золоті руки, золота душа; срібні струни, срібний місяць, срібна пісня; калинова кров, калинова мова; шовкова трава, шовковий шум. “В’єтьсямрія золота...”; “Кинь жмут тількисну золотого...”; “Полетіли небом в золоті краї...”; “Виглянуло сонце після днів негоди І зігріло землю золотим крилом...”; “Летять вперед в незмірних степах Моїх думок золотогриві коні”(Олександр Олесь)

Метонімія (від грец. metonimia – ‘перейменування’) – це перенесення назви з одного класу предметів або назви одного предмета на інший, які межують між собою, є суміжними.

Назва матеріалу може переноситися на назву речі (золото у вухах, немає срібла (монет)); назва посудини виступає замість того, що є в ній (чаркою почастувати, з’їв тарілку); прізвище автора називають замість назви його творів (читав Шевченка, слухав Лисенка); назва місцевості виступає замість назви людей (село мовчить, Україна сміється) та ін. Може також переноситися назва приміщення – на людей у ньому: Інститут святкує своє сторіччя; “Нарешті вся семінарія готова веселитись” (О. Воропай); назва процесу, дії – на результат (диктант, фотографія, зупинка).

Синекдоха (від грец. sinekdoche – ‘спільне переймання, витлумачення’) – тип перенесення назви частини на ціле, й навпаки. Як і метонімія, синекдоха ґрунтується на понятті суміжності, але специфічним для неї є те, що ця суміжність кількісного характеру – загальніша й конкретніша назви. Тобто предмет іменується за якоюсь важливою його деталлю: ноги моєї там більше не буде, носа не показує, на очі не появляється; “Він скрізь руку має, а ми що?” (І. Карпенко-Карий); “Стара, необачна голово!.. Схаменись!..” (Марко Вовчок). “Ґринджолами мовчазно кожух проїхав” (М. Драй-Хмара); народ на площі зібрався; начальства понаїхало.

Синекдоха використовується як мовний художній засіб, але не так часто, як метафора та метонімія.