Види семантичних зв’язків між паронімами.

Максимальна та мінімальна паронімія

Пароніми можуть перебувати між собою у відношеннях

а) синонімії, коли семантична близькість підсилюється формальною (блискучий – лискучий; блукати – блудити; повінь – повідь, тяжкий – важкий, хиткий – хисткий);

б) антонімії: кепський – лепський; густо – пусто; еміграція – імміграція, експорт – імпорт, еволюція – революція.

Можуть бути пов’язані певною семантичною близькістю: дефектний (‘зіпсований, ушкоджений’) – дефективний (‘ненормальний’), ефектний (‘такий, що справляє враження’) – ефективний (‘дійовий’) тощо.

Можуть належати до однієї тематичної групи (буран – бурун, калина – малина, суниці – полуниці, кіш – ківш).

Паронімічні ряди можуть складатися не тільки з двох, а й з більшої кількості членів: чуття, відчуття, почуття; руський, російський, русинський.

Зважаючи на ступінь звукової близькості паронімію поділяють на максимальну (калина – малина, коса – роса) та мінімальну (сплеск – блиск).

Міжмовні пароніми.

Неточності при використанні паронімів

 

Звукова близькість паронімів призводить до того, що їх помилково вживають один замість іншого. Причиною лексичних, а, отже, й семантичних помилок стає також нерозрізнення міжмовних паронімів, особливо належних до близькоспоріднених мов. Порівняйте українсько-російські паронімічні групи сумління – сомнение, останній – остальной, лихий – лихой, дурний – дурной.

Часто доводиться чути: “ Я не маю про це жодної уяви ”; або читати щось на зразок: (про відбудову Борисоглібського храму XI століття у Вишгороді: “Тут Ярослав Мудрий писав першу слов’янську конституцію – збірку законів “Руська правда”, в тривожну годину збиралися древньоуські князі, щоб засудиш міжусобні чвари... Як відновити цей видатний історичний пам’ятник, святиню наших прадідів, частку духовного життя нашого народу” (із газ.).

Навіть у солідних виданнях можна вичитати “перли” на зразок: “ Усією силою гнівного слова тавруємо середньовічні, ганнібалівські акції вандалізму”. Ганнібалова клятва (вислів, пов’язаний з ім’ям полководця Ганнібала, що жив не в середньовіччі, а в 3-2 ст. до нашої ери) означає ‘рішучість боротися до кінця, суворо дотримувати слова’. У наведеному уривку з заяви ветеранів київської письменницької організації (“Літературна Україна”. – 1991. – 31 січня), мабуть, ішлося про канібалівські, точніше канібальські, тобто людожерські, акти.

Паронімія, як бачимо, тісно пов’язана з семантикою. Пароніми ніколи не можуть довільно заступати один одного без певних стилістичних настанов. Щоб уникнути помилок, треба глибше вивчати значення слів рідної мови, спираючись також на знання інших мов.

 

Стилістична роль паронімів

Нерозрізнення значень близькозвучних слів може призвести до непорозумінь між мовцем і співрозмовником, а може служити й засобом творення гумору, іронії, сатири. Порівняйте: “На які інстанції він бігав до того, як став чемпіоном у стометрівці?” (дистанції). “ Губителі ( порівняйте: любителі) природи”. “Він зло не вживає своїм становищем” (не зловживає). “Я мимохідь тебе зачепив” (мимохіть). У науковому та офіційно-діловому стилях пароніми є стилістично нейтральними, в інших же сферах мовлення вони можуть набувати нових (контекстуальних) емоційно-експресивних відтінків.

Стилістичні можливості паронімів ґрунтуються на їх звуковій близькості та семантичних контактах. Як і омоніми, пароніми використовуються для створення каламбурів. Сфера вживання паронімів – публіцистика, художня література, усне розмовне мовлення. Паронімія для створення каламбурів виявляється набагато придатнішою, ніж омонімія, оскільки близькість звучання, а не точний звуковий збіг дає більші можливості для змалювання відповідних ситуацій. У паронімів ширші можливості асоціативних зв’язків. Одна із стилістичних функцій паронімів – семантичне переключання. Звукова близькість значеннєво відмінних слів дає можливість розширити політ думки, змалювати яскравішу картину, насичену образами. Паронімія забезпечує музичність фрази:

У графа профіль – як у грифа,

А я бродячий менестрель...

(Л. Костенко).

У цій же функції широко використовуються пароніми в усній народній творчості: “ Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику в зеленому горщику, поставлю на дубочку: дубочок схитнувся, а дощик линувся – цебром, відром, дійничкою над нашою пашничкою”.

Ще одна функція паронімів – семантичне зіставлення. Два близькозвучних слова дають можливість виразніше зіставити якісь риси людини, рельєфніше описати події, явища тощо: “ Барвистість іспанського пейзажу доповнюють пейзани в мальовничих шатах, що захоплено вітають туристів і закидають їх магноліями та камеліями” (Ю. Смолич).

Часом для створення каламбурних ситуацій гумористичного плану використовується зіставлення близькозвучних лексичних елементів різних мов: “ Францішку! А чого ти мовчиш? Ти – за? – Айно! – рішуче тупнув босою, порепаною ногою Францішек, – айно! – Айно! – підхопила в один голос решта селян. – Чуєте, всі кажуть: файно! – резюмував Хома” (О. Гончар).

Сплутування паронімів свідчить про недостатній рівень володіння мовою, проте інколи пароніми вживають один замість одного для досягнення гумористичного ефекту. З цією ж метою вдаються й до перекручених слів літературної мови: “ – Чого вам треба? Собаки? Куплю! Вкраду! Якої породи? Стрептококпенчера? Сетера- лапсердака? Хатню таксі? Оболонку? Шприця? Фокспрем’єра? Говоріть! Кажіть! Замовляйте, сто догів вам у квартиру” (В. Чечвянський); “ Купріяне! – несамовито вигукнув поміщик. – Де ти в диявола запропастився?” Насправді ж Купріян нікуди не зникав, порався біля пані, яка безуспішно шукала пляшечку з валер’янкою.

– Валер’яне! Де моя купріянка? Тобто, де валер’янка?” (О. Носенко).

Стилістичні властивості паронімічного зближення слів часто використовуються при створенні епіграм, пародій, шаржів.

У публіцистиці пароніми широко використовуються в ролі заголовків: “ Шкала і школа талантів”; “Розрахунки і прорахунки”; “Кличе на матч футбольний м'яч”; “Манери чи маневри?”

На основі паронімії будується парономазія – стилістична фігура, у якій поряд розміщуються різні за значенням, але подібні за звучанням слова з метою зіставлення їх. Тут можуть бути використані не лише пароніми, а й просто співзвучні слова, різні за своєю предметною співвіднесеністю. Ця стилістична фігура характерна для красного письменства та народної творчості. Наприклад: “– О, бачиш, – втішився Кочубей, – він ще не чув, так слухай тоді. Дере коза лозу, а вовк козу, а вовка мужик, а мужика пан, а пана юриста, а юристу дідьків триста, а нашого брата дере жінка кирпата, жіночка люба та дере за чуба... Го-го-го!.. Бачиш, до чого я казав?” (Б. Лепкий).

 

Питання для самоконтролю

Дайте визначення паронімів.

Із чим пов’язана можливість сплутування паронімів?

Які слова відносять до паронімів?

Розкажіть про паронімію у фразеології, синтаксисі, словотворі.

У яких семантичних відношеннях можуть перебувати пароніми?

Що Вам відомо про міжмовну паронімію?

Розкажіть про неточності, що можуть виникати при використанні слів, здатних до паронімії.

Розкрийте стилістичну роль паронімів.

Що таке парономазія? Наведіть приклади.

Тема 7. ЯВИЩЕ СИНОНІМІЇ

В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

 

План

 

1. Поняття синонімії.

2. Однорівнева й міжрівнева синонімія.

3. Синонімічний ряд.

4. Абсолютні та неповні синоніми.

5. Особливості перекладу синонімів.

6. Стилістичне використання синонімів.

 

Література

 

1. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1987. – С. 37-46.

2. Жовтобрюх В. Ф., Муромцева О. Г. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О. Г. Муромцевої. – Х., 1998. – С. 64-68.

3. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. пос. – К., 1999. – С. 33-36.

4. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К., 1992. – С. 56-64.

5. Словник труднощів української мови. – К., 1986.

6. Сучасна українська літературна мова / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін. – К., 1991. – С. 66-95.

7. Сучасна українська літературна мова: Підручн. / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – К., 2000. – С. 124-125.

8. Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За ред. І. К. Білодіда – К.,1972. – С. 115-130.

9. Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – С. 539-543.

 

Поняття синонімії

 

Синоніми (від грец. ‘однойменний’) – слова (переважно однієї частини мови) або їх окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, словотвірні типи, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що при повній чи частковій формальній відмінності мають тотожні або майже тотожні значення (із можливими відмінностями в стилістичних та граматичних характеристиках та у сполучуваності).

Синонімія найповніше й найвиразніше виявляється в лексиці, де значно повніше представлена в абстрактній лексиці порівняно з конкретною, на рівні переносних значень порівняно з прямими, у стилістично забарвленій лексиці порівняно з нейтральною. Це явище є небажаним у сфері термінології.

Функції семантичного і стилістичного характеру, які доцільно брати до уваги для адекватного визначення суті синонімії серед різних типів семантичної близькості й установлення синонімії, такі:

1) функція семантичного добору слова з ряду можливих назв для уточнення, виділення різноманітних відтінків у характеристиці поняття з метою адекватного його позначення: “ Все... мучить, гризе і точить душу” (Н. Кобринська); “Не дала вона (дружина) Миколі Степановичу ні дітей жаданих, ні бажаного затишку” (Б. Антоненко-Давидович); “Він не жив, не милувався красою, поезією, коханням, а лише існував, обідав, чай пив” (Г. Хоткевич);

2) функція стилістичного добору слова з ряду можливих назв із метою адекватно оформленого (у функціонально-стильовому, емоційно-оцінному і под. аспектах) позначення відповідного поняття: “ Я вже сказав: ми не лопаєм, а годуємось, як і належить людям благородним” (О. Ільченко); “– Цебто вона [баба] неправдива людина? – Зовсім-таки брехлива” (І. Нечуй-Левицький). Порівняйте також випадки вибору того чи іншого синоніма в таких, наприклад, рядах з нейтральною, піднесеною або евфемістичною й зниженою конотаціями компонентів, як померти, заспокоїтися, здохнути; спати, відпочивати (напр., в армії: “Особовий склад роти відпочиває”); розвідник, шпигун (“наш” розвідник, але “їхній” – шпигун); ведмідь, великий (як евфемізм у Карпатах);

3) функція підсилення семантичної або емоційно-експресивної характеристики поняття й одночасно ніби підшукування найточнішої назви для нього шляхом нанизування, нагромадження слів (ампліфікація);

4) функція заступлення, заміни з метою уникнення повторень в одному контексті тих самих одиниць: “Він нікого не зачіпав, і його ніхто не займав” (Марко Вовчок).

 

Однорівнева й міжрівнева синонімі я

 

Залежно від функціонування на різних мовних рівнях можна говорити про однорівневу (крім лексичної, це фразеологічна, синтаксична та ін.) і міжрівневу синонімію.

Розрізняють фразеологічні синоніми: ні те ні се, ні риба ні м’ясо, ні пава ні ворона; гав ловити, рота роззявляти; дати драла, накивати п’ятами; не всі дома, немає клепки; давати хропака, клювати носом; міжрівневі лексико-фразеологічні синоніми: тісно – ніде яблуку впасти, ніде курці стати та ін; морфологічні – варіанти форм, що передають те саме значення: батьку – батькові, п’ятьма – п’ятьома. Синтаксичні синоніми – це синтаксичні конструкції, близькі або тотожні за значенням, які при відмінності формальної структури є взаємозамінними в тексті: просити гроші / грошей (у другому випадку – частину або на певний час); дід і баба / дід з бабою; братова книжка / книжка брата; мчати як стріла / стрілою; сталь міцніша від заліза / міцніша, ніж залізо; намазати масло на хліб / хліб маслом; люди заселяють пустелю / пустеля заселяється людьми. Подавши гудок, пароплав відійшов / Після того як пароплав подав гудок, він відійшов. / Пароплав подав гудок і відійшов. / Після подання гудка пароплав відійшов. / Подавши гудок... і т. д.Поряд з власне синтаксичними синонімами (Я нездужаю / Мені нездужається) розрізняють лексико-синтаксичні (Я нездужаю / Мені нездоровиться).

 

Синонімічний ряд

 

Синоніми групуються в синонімічні ряди. Опорним, стрижневим членом ряду є його домінанта – слово, найуживаніше серед інших, звичайно стилістично нейтральне й таке, що найточніше та найповніше виражає значення всього ряду. Слова в ряду мають бути синонімічними не тільки щодо домінанти, а й між собою. Особливо численними є синонімічні ряди на позначення понять “іти” / “ходити” / “піти”; “говорити” / “казати” / “сказати”; “бити” / “ударити” / “побити”; “лаяти”, “красти”, “пити” / “випити” / “напитися” (щодо алкогольних напоїв); “хороший” / “поганий”; “великий” / “малий”; “балакун” та деяких інших.