Поняття антонімії. Антонімія на різних рівнях мови

Антоніми – слова (переважно однієї частини мови) або їх окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що, тісно поєднуючись певною семантичною спільністю, розрізняються на цій же основі максимально протилежними значеннями. Антонімія найповніше і найвиразніше виявляється в лексиці. Не можна сказати, що антоніми – це слова, що виражають протилежні значення, між якими немає жодного зв’язку. Поняття, як правило, викликає в мовця логічний антонім (парне слово). Це природна особливість людського розуму, єдиний наявний у нашому розпорядженні спосіб закріплення й аналізу відчуттів. У людській свідомості абстрактні поняття закладені парами, кожне зі слів цієї пари так чи інакше викликає уявлення про друге: швидкий – повільний, краса – потворність, багатство – вбогість. Таким чином, в антонімічні стосунки вступають не всі слова, а лише ті, що об’єднані змістом на основі їх протилежності, протиставлення. Передусім це слова, що мають якісні, кількісні, часові, просторові значення Не мають антонімічних стосунків слова з конкретним значенням, оскільки вони називають такі поняття, які не мають прямих відповідників, співвідносних за протилежністю: бандура, стіл, піч, трактор, дерев’яний, алюмінієвий, фабричний і под.

Антонімічність фразеологічних одиниць виявляється насамперед у протилежності значень тих слів, що входять до їхнього складу, або у вираженні протилежності через заперечення: високої проби – низької проби; гладити за шерстю – проти шерсті; велике цабе – невелике цабе; бачити – не бачити смаленого вовка. Іноді фразеологічні одиниці хоч і мають протилежні значення, але не так вільно асоціюються між собою (наприлад: хоч греблю гати – як кіт наплакав)і не так легко вступають в антонімічні взаємовідношення. Фразеологічний зворот може бути одним із компонентів антонімічної пари. Це, як правило, лексикалізовані фразеологізми: уночі – серед білого дня, вечоріти – благословлятися на світ, працювати – байдики бити, далеко – палицею кинути, темно – хоч голки збирай.

До морфологічних антонімів можна віднести дієслова активного й пасивного станів: машини обробляють землю – земля обробляється машинами (хоч самі конструкції з ними належать до категорії синтаксичних синонімів, оскільки позначають ту саму ситуацію), керуючий – керований. До синтаксичних антонімів належать, наприклад, пари складних речень із зворотним взаємовідношенням предикативних частин (щодо часової послідовності, причиново-наслідкової залежності тощо): Раптом подув вітер і пішов дощ – Раптом пішов дощ і подув вітер; Якщо він не ходитиме на роботу, то його звільнять – Якщо його звільнять, то він не ходитиме на роботу. Деякі дослідники відносять до синтаксичних антонімів такі речення та словосполучення, що містять лексичні антоніми: Всі присутні були спортсменами – Ніхто з присутніх не був спортсменом; іти на гору – іти з гори.

 

Види семантичних антонімів

 

Антоніми поділяють: а) у семантичному відношенні – на кілька основних класів за типом протиставлення; б) у формально-структурному – на різно- і однокореневі; в) у стилістичному – на загальномовні й контекстуальні.

У семантичному відношенні виділяються:

1) градуальні антоніми (найбільший клас), що позначають два діаметрально протилежні (за мірою або ступенем вияву) видові поняття певного родового поняття. Це переважно поняття якості (хороший – поганий, багатий – бідний, жирний – пісний, яскравий – тьмяний, багато – бідно, холод – тепло, мороз – спека, дружба – ворожнеча, слава – ганьба, багач – бідняк, сміливець – боягуз, брюнет – блондин), кількості (багато – мало, надлишок – брак, все – ніщо, всі – ніхто, кожний – жодний, скрізь – ніде, завжди – ніколи), дії (палати – тліти, поспішати – зволікати, поспішати – відставати (про годинник), переспати – недоспати), ознаки дії або якості (дуже – злегка, надто – недостатньо). Таке родове поняття характеризується можливістю ступеневого зростання або спаду, відповідні антоніми не повністю покривають його, тому між його крайніми виявами можливі проміжні ланки (мезоніми) (холодний – прохолодний – теплий – гарячий, любов – приязнь – неприязнь – ненависть, всі – багато хто – дехто – ніхто), а заперечення одного з антонімів не є ствердженням другого: не багатий – не те саме, що бідний;

2) комплементарні (від латин. ‘доповнення’) – антоніми, що позначають два взаємодоповнюючі видові поняття, які разом становлять певне родове поняття, без проміжних ланок: живий –- мертвий, зрячий –- сліпий, присутній – відсутній, добровільний – примусовий, зовні – всередині, разом – окремо, мир – війна, рух – спокій, чоловік – жінка, брат – сестра, допускати – виключати (винятки з правила), є – немає, з (чим) – без (чого), так – ні, особливо в однокореневих антонімах: одружений – неодружений, платний – безплатний (заперечення одного з антонімів тут є одночасно й ствердженням другого);

3) векторні антоніми, що позначають дві протилежно спрямовані або взаємно зворотні дії, явища, ознаки, напрями, відношення тощо: підніматися – опускатися (спускатися), починати – кінчати, кращати – гіршати, арештовувати – звільняти, одружуватися – розлучатися, світати – смеркати, запитувати – відповідати, висхідний – низхідний, прибічник – противник, туди – звідти, вперед – назад, на лице – навиворіт, за – проти, до – від (чого, кого), віра – майна, особливо в однокореневих антонімах (зачиняти – відчиняти, полюбити – розлюбити, циклон – антициклон). До цього класу прилягають: антоніми із загальним значенням ‘дія або стан – їх припинення’: рухатися – спинятися, життя – смерть, шлюб – розлучення, марш! – стоп!;

4) координатні антоніми, що позначають дві протилежні точки певного просторового або часового відрізка: тут – там, цей – той, ось – он, верх – низ, правий – лівий, початок – кінець, північ – південь; перед – за (чим), колись – тепер, ранок – вечір, літо – зима, перший – останній, попередній – наступний, а також суміжні з цими полюсами поняття: старт – фініш, предок – нащадок, недолетіти – перелетіти. Тематично вони наближаються до векторних антонімів (порівняйте: перед – зад і вперед – назад, початок – кінець і починати – кінчати), а за структурою опозиції – можливою наявністю мезоніма (верх – середина – низ, ранок – день – вечір) – нагадують градуальні антоніми. Ці основні класи не охоплюють усіх антонімів, напр.: вітатися – прощатися, добрий день! – до побачення!, вздовж – упоперек, фас – профіль, на щастя – на жаль, безсумнівно – можливо (останні антоніми – у функції вставних слів).