Експресивні стилі української мови

 

Поряд з поділом мови на стилі за жанрами існує ще поділ на різновиди за експресивним забарвленням, в основі якого лежить характер впливу, здійснюваного автором на слухачів або читачів. Використання певних мовних засобів може викликати у співрозмовника почуття піднесеності, урочистості, співвідносне з високим стилем, або становити нейтральну інформацію, звичне спілкування (середній стиль, нейтральний) чи бути орієнтованим на досягнення ефекту іронії, зневаги (низький стиль). Наприклад, різні емоції передаються лексичними синонімами типу говорити, балакати, казати, промовляти, ректи, гомоніти, цокотіти, лебедіти, щебетати.

При цій класифікації найчастіше виділяють такі різновиди: урочистий, офіційний, інтимно-ласкавий, жартівливий, насмішкуватий та ін.

1) урочистий (або риторичний) різновид має на меті викликати у слухачів або читачів почуття поваги, здивування, захоплення величчю подій, подвигів, осіб;

2) офіційний (або холодний) підкреслює ділові стосунки без виявлення особистої оцінки того, що викладається;

3) інтимно-ласкавий забарвлює виклад висловленням співчуття, дружньої симпатії, інтимної близькості;

4) жартівливий прагне викликати в читачів або слухачів веселий чи поблажливий сміх;

5) насмішкуватий створює негативне ставлення до зображуваного, має на меті дискредитацію, розвінчання, затаврування його.

Усна та писемна форми мовлення

 

Літературна мова реалізується в усній та писемній формах. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, являє собою процес говоріння, тобто усне мовлення – це така форма реалізації мови, яка вимовляється, виражається за допомогою звуків, являє собою процес говоріння. За походженням усне мовлення – первинна форма існування мови. Писемне мовлення – вторинна форма існування мови, зафіксована на папері, розрахована на зорове сприйняття. Особливості кожної з форм мовлення видно з таблиці:

 

Літературне мовлення:

Усне	Писемне
1. Первинне; 2. Діалогічне (полі-, моно-); 3. Розраховане на слухачів; 4. Непідготовлене заздалегідь; 5. Живе спілкування; 6. Міміка, жести, інтонація; 7. Імпровізоване; 8. Індивідуалізоване; 9. Емоційне й експресивне; 10. Використовуються повтори, зіставлення, фразеологізми, тропи тощо.	1. Вторинне; 2. Монологічне; 3. Графічно оформлене; 4. Обдумане; 5. Характеризується відбором фактів, відповідним їх оформленням; 6. Відбір мовних засобів, чітке підпорядкування стилю й типу мовлення; 7. Ґрунтовний і повний виклад думок; 8. Поглиблена робота над словом і текстом; 9. Редагування думки та форми її вираження; 10. Самоаналіз написаного.

 

Усне й писемне мовлення має широке застосування в різних сферах життя людей. Усне мовлення існує у формах діалогу, дискусії, диспуту, монологу, розповіді, переказування, звіту, доповіді тощо, а писемне – у формах переказу, творів, ділових паперів, газетних жанрів, плану, тез, конспекту, реферату.

 

Питання для самоконтролю

Дайте визначення стилю літературної мови.

Що Ви знаєте про стилістичну норму?

Пригадайте функціональні стилі літературної мови.

На якій основі виділяють експресивні стилі мовлення?

Дайте порівняльну характеристику усної та писемної форм мовлення.

Тема 3. ЛЕКСИКОЛОГІЯ.

ПРЕДМЕТ ЛЕКСИКОЛОГІЇ. ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА

План

 

1. Предмет лексикології.

2. Слово як одиниця мови.

3. Лексичне і граматичне значення слова.

4. Основні типи лексичних значень слова.

 

Література

 

1. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навч. пос. – К., 1998. – С. 67-70.

2. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К., 1992. – С. 52-57.

3. Сучасна українська літературна мова: Підручн. / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – К., 2000. – С. 116-118.

4. Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – С. 281-282, 565-568.

 

Предмет лексикології

Лексикологією (від грецьк. lexis – ‘слово’, logos – ‘вчення’) називають науку, яка вивчає лексику. Слово лексика походить від грецького слова лексикос – ‘словесний, словниковий’. Ним називають усі слова мови, а також окремі шари чи групи слів (побутова лексика, професійна лексика) та слова письменників і їх творів (лексика Шевченка, лексика “Гайдамаків”).

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

До завдань описової лексикології української мови входить вивчення лексичних значень слів та їх типів (однозначність і багатозначність, пряме й переносне, конкретне й абстрактне значення, омоніми й пароніми, синоніми й антоніми), стилістичної диференціації лексичного складу сучасної української літературної мови та інших шарів лексики і шляхів формування та розвитку лексики, визначення її активних і пасивних шарів на сучасному етапі функціонування мови.

Лексикологія як учення про словниковий склад мови тісно пов’язана з багатьма іншими розділами мовознавчої науки, що трактують слово: семасіологією, яка вивчає внутрішній зміст слова; етимологією – з’ясовує первинне значення слова, його походження; ономатологією – вивчає власні назви; фразеологією – досліджує стійкі сполучення слів, або фразеологізми; лексикографією – ученням про укладання різних типів словників – та іншими.

Слово як одиниця мови

Українська мова як засіб спілкування є мовою слів. Із слів формуються за допомогою граматичних правил і законів речення. Слово дає найменування для всіх пізнаних людиною предметів і явищ природи та суспільства, відношень і залежностей, для вираження людиною почуттів, емоційних реакцій і волевиявлень. Отже, фактично слово бере на себе номінативну (називальну) функцію мови.

Однією з основних властивостей існуючих у мові слів є їх відтворюваність, тобто вони не створюються у процесі спілкування, а відтворюються як готові одиниці.

Значне місце у визначенні слова має його фонетична оформленість.

Таким чином, слово– це основна функціонально-структурна й семантична одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і, характеризуючись самостійністю та відтворюваність, є будівельним матеріалом для словосполучення й речення.

За тим, що слова означають, вони поділяються на такі групи:

Повнозначні слова – це ті слова, які мають лексичні й граматичні значення: поле, ліс, гай, людина, серце, голова, учитель, урок, земний, гарний, свій, чотири, десять, шостий, сам, кожен, сміятися, ходити, думати, гарно, весело, взимку та ін.

До повнозначних належать іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники. Слово, яке має лексичне значення, називають лексемою.

Неповнозначні слова мають тільки граматичні значення і можуть виражати відношення просторовості (на, під), причиновості (бо, через, тому що), єднальності (і, й, та), протиставності (але, проте), умовності (би, якби), наказовості (хай) тощо. Неповнозначними словами є сполучники, прийменники, частки.

Окремою групою слів є вигуки і звуконаслідування, бо вони нічого не називають, а лише виражають почуття, емоції, реакції, волевиявлення, акустичні образи (ой, ах, ура, гей, гать, леле, дзінь-дзінь, ку-ку).

Лексичне і граматичне значення слова

 

Лексичним значенням називають співвіднесеність слова з предметами, явищами, процесами, відношеннями, закономірностями реальної дійсності та поняттями про них. Слово називає предмет, і це є його лексичним значенням. Але цим не вичерпується зміст поняття “лексичне значення”. Мова не змогла б виконувати функцію спілкування (комунікативну), якби намагалася дати кожному предмету окрему назву. Слово називає конкретний предмет, усі інші предмети даного виду, а також поняття про цей вид предметів. Це означає, що слово узагальнює у своєму лексичному значенні основні ознаки цілого класу предметів і формує поняття про них. Поняття – це узагальнене відображення у свідомості властивостей предметів і явищ дійсності. Поняття виражається словом. Воно є основою лексичного значення слова. Але крім називання предмета й поняття про нього, у лексичне значення слова може входити й додатковий компонент – те, як і коли ми предмет сприймаємо, оцінюємо, як реагуємо на нього (чобіт, чобіток, чоботище; здоровий, здоровенький, здоровило).

Як правило, значення слова в цілому однаково усвідомлюється колективом людей, які розмовляють однією мовою, пов’язані між собою культурою, традиціями, історією. Значення слова – це зв’язок, що історично склався в певному суспільстві, між звучанням слова й тим відображенням предмета або явища, яке з’явилося й закріпилося у свідомості людини.

Отже, лексичне значення само по собі є складним і змінним явищем, воно може мати в собі окремі відтінки, які в процесі життя слова набувають здатності переростати в нові значення.

Граматичне значення визначає віднесеність слова до певної частини мови й можливості та особливості поєднання слова з іншими словами. Граматичне значення слова вивчається у граматиці.