Морфолого-синтаксичні особливості ПЗ

ПЗ кваліфікуємо як:

а) порівняльний предикативний зворот із модальною часткою, який виконує функцію предиката двоскладного чи односкладного речення;

б) безприсудковий порівняльний член, поширений чи непоширений, поєднуваний порівняльним сполучником, функціонує в ролі відокремленого члена речення.

А) Порівняльний предикативний зворот, виражений іменником у наз.відм. із залежними словами або без них, функціонує в ролі предиката, зокрема:

1) іменної частини складеного іменного присудка, напр.: Вона була як чари, як гіпноз (Л. Костенко). Шабля – що блискавка в руках у нього (О. Корнійчук);

2) іменної частини складного присудка, напр.: Ти ж, було, ходила як Павонька, як Павло твій сватів заслав (Л. Костенко);

3) ускладненої форми простого дієслівного присудка, напр.: Гори наче линуть в небо чистим, легким візерунком (Леся Українка);

4) головного члена односкладного речення, напр.: Хвилювання мов не стало.

Стосовно того, чи вважати такі конструкції порівняльними зворотами, у науковій літературі немає єдиної думки. Це можна пояснити специфічними особливостями сполук, зокрема їхнім предикативним характером, уживанням замість порівняльного сполучника модальної частки тощо. На нашу думку, предикативні ПК можна кваліфікувати як звороти, мотивуючи це загальною порівняльною семантикою, що характеризує будь-яку іншу ПК. Відмежування ПЗ цього типу від інших різновидів ПК не становить значних труднощів.

Б) Безприсудковий порівняльний член – це ПЗ, що виконує функцію відокремленого другорядного члена речення. Стрижневим компонентом синтаксичних конструкцій, уведених у речення порівняльними сполучниками, можуть слугувати:

1) дієприкметник (сам або із залежними словами), напр.: О, не дивуйсь, що пахощі навколо, що, мов зомлілі, дивляться квітки (О. Олесь). Ті дротики виглядали невинно, мов ненароком потикані (І. Багряний);

2) дієприслівник (сам або із залежними словами), напр.: Максим нагнувся, ніби поправляючи щось на ногах (І. Багряний). Вони дивилися один на одного, ніби прощаючись;

3) прикметник, напр.: Ти знову закохалась, як шалена (Л. Костенко). Наче ніч ламає руки, і страждає, як жива (О. Олесь);

4) прислівник, напр.: Гайвороння чорне, як ніколи, шматочок сонця ділитьу полях (Л. Костенко);

5) іменником у непрямих відмінках (род., знах., ор.); такі конструкції спричинюють певні труднощі у їх кваліфікації, напр.: У хаті голоси бубонять, як з бочки. А в головах у мене посадіть жовтогаряче сонце, як нагідку (Л. Костенко). В сльозах, як в жемчугах, мій сміх (О. Олесь). І волею край свій, як сонцем, заллєш …(О. Олесь);

6) іменником у наз.відм, напр.: І співи, як струмочки, поллються із уст чарівних (О. Олесь). І хлопчик плаче, як ягня (О. Олесь). І пісня широка, як воля, лунає (О. Олесь);

7) фразеологічним або нерозкладним словосполученням, напр.: Чи не отут спинялися ви всі – здивовані, просвітлені, розраджені, закручені, як білка в колесі? (Л. Костенко). Та й сини в мене ростуть: червоні, мов калина, дужі, мов дубці (О. Гончар).

У функціональному плані ПЗ є такими членами речення:

а) присудком (якщо предикативний ПЗ), напр.: Десь блискавки – як бліци репортера (Л. Костенко);

б) обставиною, що вживається при дієслові-присудку, напр.: Нехай сніги лежать, як килим, і серце б’є, як дзвін, в мені (О. Олесь) або уточнює іншу обставину, напр.: Щоб ми зустрілись дерев’яно, мов шахи, на чорно-білій оцій шахівниці (Л. Костенко);

в) СДЧР з атрибутивно-обставинним значенням, зокрема, якщо ПЗ стосується іншого означення, вираженого прикметником, а тому, з одного боку, уточнює його, а з іншого – дає обставинну характеристику; ПЗ стоїть у постпозиції щодо іменника; опорний компонент ПК виражений прикметником, дієприкметником, напр.: І здавалось, щастя, чарівне, як казка, має над землею райдужним крилом (О. Олесь). Хай гудуть дзвони, як громи (О. Олесь). Мовчить Полтава, наче приголомшена (Л. Костенко);

г) синкретичний член речення з предикативно-обставинним значенням, напр.: Повітря чисте, як кришталь (О. Олесь).