Основні критерії розрізнення ПЗ і ппч

У практиці шкільного та вишівського викладання синтаксису української мови одним з актуальних і водночас непростих питань є розрізнення порівняльних зворотів та підрядних порівняльних частин як різновидів порівняльних кострукцій.

Зважаючи на те, що будь-яка ПК на формально-граматичному рівні співвідноситься з реченням (є ППЧ) або його компонентом (є ПЗ), суттєвого значення набуває проблема граматичного статусу ПК. Зокрема, це стосується конструкцій, окремі компоненти яких не виражені лексично, тобто кваліфікація їх як ПЗ або неповних ППЧ.

Не викликають труднощів у визначенні їхнього функціонального статусу ПК, до складу яких входять підмет і присудок (повна ППЧ), присудок із залежними компонентами або без них (неповна ППЧ), а також ПК, опорним компонентом яких є прикметник, дієприкметник, дієприслівник, що потрактовані як ПЗ.

Проблеми при розрізненні ПЗ і ППЧ виникають у тому випадку, якщо стрижневим словом ПК є іменник у називному відмінку (із прикметником або без нього).

Питання про те, як кваліфікувати названі конструкції – як ПЗ чи як неповні ППЧ – до сьогодні залишається нерозв’язаним. Виклад матеріалу про ПК у більшості посібників із синтаксису має той недолік, який взагалі властивий висвітленню питання про ПК в мовознавчій літературі, а саме: у них немає чітких принципів розмежування ПЗ і неповних ППЧ.

Аналіз теоретичного і фактичного матеріалу дає підстави для встановлення таких основних критеріїв розрізнення ПЗ і ППЧ, які з формального боку являють собою структурну модель: порівняльний сполучник + іменник у називному відмінку (із прикметником або без нього):

1) Загальний зміст ПК: виражає твердження або повідомлення і співвідноситься з логічним судженням (ППЧ) чи називає окреме поняття, предмет чи явище, із якими можна порівняти, зіставити висловлене (ПЗ), а не відносно закінчену думку.

2) Комунікативне призначення ПК: комунікативна одиниця (ППЧ) чи смисловий фрагмент-образ (ПЗ).

3) Характер залежності ПК: від граматичної основи в цілому чи від окремого компонента (урахування його частиномовної належності).

Якщо опорний компонент виражений займенником або компаративом, то ПК являє собою підрядну частину складнопідрядного займенниково-співвідносного чи компаративного речення, якщо ж стрижневим словом є прикметник або прислівник, то функціональний статус ПК визначаємо як ПЗ.

ПК, які пояснюють граматичну основу в цілому або дієслово, можуть бути кваліфіковані як ПЗ і як ППЧ.

4) Можливість трансформацій: для ППЧ – це перенесення присудка з головної частини в підрядну, напр.: Та навіть хоч би зрадив, як Іуда, я, певне б, і повісився, як він (Л. Костенко) – Т.: Та навіть хоч би зрадив, як зрадив Іуда, я, певне б, і повісився, як повісився він;

для ПЗ – заміна ПК іншою синтаксичною одиницею, а саме:

а) іменником в орудному відмінку;

б) прийменниково-відмінковим зворотом з прийменником подібно до;

в) прислівником із префіксом по- і суфіксом - ому (-ему, -и) або прислівником на -о, -е.

Напр.: І защебечуть [дівчатка] весело, як пташки (Л. Костенко) – Т.: І защебечуть [дівчатка] весело, по-пташиному (подібно до пташок, пташками).

5) Доцільність / недоцільність відновлення присудка.

Розгортання ПК у речення, що формально цілком можливо, часто не виправдане з погляду семантики та комунікативого навантаження, або нетипове для мовлення, Сказане можна підтвердити такими міркуваннями:

а) розгортання ПК у речення, штучне відновлення присудка нерідко призводить до порушення цілісного значення звороту, акцентування уваги мовців на його окремих семах і, внаслідок цього, – до збіднення загального змісту ПК, напр.: І серце б’є, як дзвін, в мені, і вся душа в огні (О. Олесь);

б) перенесення присудка часто недоцільне, тому що трансформована ПК не співвідноситься з логічним судженням і є нетиповою для мовлення, напр.: Тільки з них один, як камінь, Ліг на березі й дививсь (О. Олесь) – Т. *: Тільки з них один ліг на березі й дививсь, як ліг на березі й дививсь камінь;

в) твердження про „спільність” присудка головної і підрядної частин або про його „відновлюваність” не завжди виправдане, оскільки не завжди можна точно встановити його граматичне значення, напр.: Віки минули, як єдиний схлип (Л. Костенко). – Т.:* Віки минули, як минає (минув, минув би) єдиний схлип;

г) часто ПЗ характеризується двобічною причленною залежністю від різних структурних компонентів, а тому поєднує два значення: атрибутивне й обставинне, напр.: Жовта скирта, як місяць уповні, сходить над лугом у сизий вечір;

ґ) якщо не брати до уваги цих міркувань, то будь-який ПЗ можна було б перетворити на ППЧ й доводити їхню тотожність, що, однак, не зовсім правильно, адже, наприклад, дієприкметниковий зворот теж практично завжди можна перетворити на підрядну частину, однак, очевидно, це не одне й те ж. Отже, ми маємо справу із синтаксичною синонімією, при цьому ПЗ і ППЧ не є абсолютними синонімами.

6) Урахування контексту, що передусім стосується тих ПК, які кваліфіковані як ППЧ ускладненого типу, напр.: Любов народжується, як ріка: спершу прокидається маленьке джерельце, відтак воно дужчає, переходить у струмок, потім розливається в річку (В. Шкляр).

Наявність безсполучникових предикативних одиниць визначає функціональний статус ПК як ППЧ ускладненого типу, оскільки контекст розкриває процес утворення ріки, що підтверджене можливістю й доцільністю перенесення присудка в ПК (Т .: Любов народжується, як народжується ріка: спершу прокидається маленьке джерельце…)

Отже, застосування названих критеріїв дасть змогу розмежувати типи ПК – ПЗ і ППЧ, а також виокремити ті конструкції, що характеризуються поєднанням диференційних ознак обох різновидів ПК.

 

Опозиційний аналіз ПК

Із метою визначення міри вияву синтезованих у нетипових явищах диференційних ознак доцільно застосовувати опозиційний аналіз, який дає змогу виділити рівноправні члени опозиції А і Б як типові явища („вузлові пункти”, „типові граматичні одиниці”, „полярні”, „центральні”, „типові”, „ядерні” утворення, що є полярними рівноправними членами опозиції, та зону перехідності, яка характеризується, з одного боку, перевагою тих чи тих диференційних ознак (периферійні ланки Аб, аБ, що репрезентують функціонування певної одиниці в позиції явища А чи Б) і, з іншого боку, – однаковою мірою вияву ознак А і Б (проміжний тип АБ).

Опозиційний аналіз здійснюють у два етапи. Обов’язковою умовою для його проведення є встановлення диференційних ознак типових явищ (А і Б), що є основою для виділення парадигматичної опозиції. Серед установлених ознак до уваги беруть найбільш суттєві, кількість яких є необхідною для протиставлення й зумовлена характером опозицій.

Другий етап передбачає виявлення ознак конкретного мовного факту й характеристику його з погляду належності до А чи до Б. Якщо всі ознаки властиві А чи Б, то аналізоване мовне явище є типовим для певної граматичної категорії, інакше компонент співвідносного ряду може бути синкретичним, тобто зберігати окремі властивості категорії А і Б, які за певних умов можуть стати більш виразними. Отже, зону перехідності становлять конструкції, які тяжіють до групи А (Аб) чи до групи Б (аБ), і сполучення АБ, що позначене однаковою мірою вияву властивих типовим одиницям ознак.

Розглянемо систему відношень, репрезентованих порівняльними конструкціями, що базуються на опозиції „типові ПЗ (А)” // „типові ППЧ (Б)”. Передовсім потрібно встановити диференційні ознаки типових явищ – А і Б.

А – типовий ПЗ, що функціонує як відокремлений другорядний член речення й характеризується такими ознаками:

1) у формально-граматичному плані ПЗ представлений порівняльними конструкціями з опорним компонентом – іменником у називному відмінку;

2) типовий ПЗ є стійким сполученням (обставинного або атрибутивного плану).

Б – типова ППЧ, яка зі структурного боку характеризується наявністю граматичної основи – підмета й присудка.

Зону перехідності становлять конструкції, що тяжіють до групи А (Аб) чи до Б (аБ), і сполучення АБ, що позначене однаковою мірою вияву властивих ПЗ і ППЧ ознак.

Для синтаксичних одиниць типу Аб характерні такі трансформації для виявлення переваги ознак ПЗ: заміна іменником в орудному відмінку; прислівником (переважно із префіксом по- і суфіксами -ому, -ему, -єму, -и); прийменниково-відмінковою конструкцією з прийменником подібно до.

Конструкція типу аБ уможливлює трансформації для виявлення переваги ознак ППЧ, тобто перенесення присудка з головної частини в підрядну, а з формально-граматичного боку характеризуються наявністю таких другорядних членів речення, які залежать від присудка, – додатка чи обставини.

Побудуємо систему опозиції на матеріалі порівняльних конструкцій:

А: Тож бідні греки, мокрі мов хлющі,

Втягли човни на берег у кущі (Л. Костенко).

Аб: Чи, може, час працює, як рентген (Л. Костенко).

АБ: Душа в мені тріпотіла, як листок на осиці (В. Шевчук).

аБ: Немов зерно до животворних соків,

  Їй до грудей припало немовля (Л. Костенко).

Б: Слова самі на голос навертались,

  Як сльози навертаються на очі (Л. Костенко).

Кваліфікація порівняльної конструкції А як типового ПЗ зумовлена структурними й семантичними особливостями: у формальному плані ПЗ виражений іменником у називному відмінку. Із погляду семантики це стійкий фразеологічний зворот атрибутивного типу, який не співвідноситься із судженням, а лише називає об’єкт порівняння.

Порівняльну конструкцію типу Б визначаємо як типову ППЧ, оскільки вона характеризується структурною повнотою (наявні підмет і присудок), виражає повідомлення, реалізує дві пропозиції, тобто є комунікативною одиницею. Таким чином, порівняльні конструкції А і Б є полярними рівноправними членами опозиції, зону синкретизму становлять компаративеми, що ілюструють різний вияв ознак А і Б: Аб, АБ, аБ.

Тип Аб перебуває на периферії ПЗ, що зумовлене структурно-семантичними особливостями опорного компонента порівняльної конструкції (іменник у називному відмінку без інших поширювачів) та можливими трансформаціями для виявлення переваги ознак ПЗ: заміна орудним відмінком, прислівником та зворотом із прийменником подібно до, напр.: Чи, може, час працює, по-рентгенівськи (наскрізь); подібно до рентгена; рентгеном (зауважимо, що для аналізованого ПЗ можливими є всі трансформації на виявлення переваги ознак ПЗ, хоч це не обов’язково).

Модель аБ характеризується тяжінням до групи Б, що пояснюємо наявністю в структурі порівняльної конструкції другорядного члена речення групи присудка, пропущеного в підрядній частині (припало ^{до чого?} до соків), та можливістю трансформації для виявлення ознак ППЧ – перенесенням присудка з головної частини в підрядну (Т.: Їй до грудей припало немовля, немов зерно припало до животворних соків).

Тип АБ заповнює проміжну позицію: для нього однаковою мірою характерні ознаки як ПЗ, так і ППЧ. Такий висновок ґрунтується на урахуванні формальних особливостей порівняльної конструкції: опорним компонентом є іменник у називному відмінку, при якому наявний поширювач на осиці, що виявляє подвійні синтаксичні зв’язки, а тому допускає подвійну кваліфікацію – як синкретичний другорядний член речення з атрибутивно-обставинно-об’єктним значенням (як листок ^{який? де? на чому?} на осиці, пор.: як осиковий листок) або як другорядний член речення групи присудка, який хоч і відсутній у порівняльній конструкції, але легко відновлюється з попередньої предикативної частини (тремтить ^{де? на чому?} на осиці). Перша мотивація уможливлює перетворення для виявлення ознак ПЗ – заміну прийменниково-відмінковим зворотом та орудним відмінком (Т.: Душа в мені тріпотіла, подібно до листка на осиці (подібно до осикового листка); листком на осиці (осиковим листком)), а друга прогнозує доцільність перенесення присудка в порівняльну конструкцію, що свідчить про наявність ознак ППЧ (Т.: Душа в мені тріпотіла, як листок тріпотить на осиці).

Звісно, у поданій схемі враховано не всі ланки порівняльного функціонально-семантичного ряду. Так, більшим ступенем предикативності наділені неповні ППЧ з опущеним підметом при дієслівному присудку, із якими також можна побудувати систему опозицій. Трапляються випадки, коли не можна заповнити всі ланки шкали перехідності, що зумовлене лексико-граматичними особливостями компонента, специфікою його сполучуваності в контексті. Попри це, опозиційний аналіз дає можливість установити міру вияву порівняльних семантико-синтаксичних відношень у будь-яких порівняльних конструкціях. Одні з них кваліфікуємо як типові явища, тобто ПЗ і ППЧ, інші характеризуються тяжінням до першої або до другої групи і по трактовані або як ПЗ, або як ППЧ, решта мають ознаки ПЗ і ППЧ, виявлені приблизно однаковою мірою, що ускладнює однозначну кваліфікацію їх належності до певної групи, а уможливлює трактування і як ПЗ, і як ППЧ.