Держава та право західноєвропейських країн в другій половині ХХ ст.

 

План.

1. Державно-правовий розвиток Великобританії в другій половині ХХ ст.

2. Державно-правовий розвиток Франції в другій половині ХХ ст.

3. Державно-правовий розвиток Німеччини в другій половині ХХ ст.

4. Державно-правовий розвиток Італії в другій половині ХХ ст.

 

1. Державно-правовий розвиток Великобританії в другій половині ХХ ст. Великобританія – унітарна держава. Історично сформовані частини об’єднаного королівства – Англія, Шотландія, Уельс і Північна Ірландія. Але різниться їх адміністративний поділ: в Англії й Уельсі – графства, які діляться на округи. Самостійною адміністративною одиницею є Великий Лондон, що включає 32 міських райони та Сіті. Північна Ірландія поділяється на округи, Шотландія на області.

Після Другої світової війни, хоча й обмежену, але одержали незалежність Індійський Союз, Пакистан і Цейлон.

Щоб відкрити можливість вступу до Співдружності для тих колоній, які прийняли статус домініонів, не встановили в себе республіканську форму правління, конференція прем’єр-міністрів країн Співдружності у квітні 1949 р. склала нову формулу Вестмінстерського статусу 1931 р., в якому говорилось, що «члени Співдружності об’єднані загальною вірністю короні», і вважати англійського короля тільки «символом вільної асоціації незалежних націй – членів Співдружності й у якості такого главою Співдружності».

В 1948 р. була проголошена незалежність Ірландської республіки, в 1957 р. незалежність отримали Гана, Малайська федерація, в 1960 р. Кіпр і Нігерія. [115]

За формою державного правління Великобританія – конституційна монархія. Королева (король) є главою держави. Формально зберігаються багато королівських прерогатив:

· призначення прем’єр-міністра й членів уряду, інших посадових осіб (суддів, офіцерів армії, дипломатів, вищих церковних службовців),

· скликання та розпуск парламенту,

· накладення вето на законопроект, прийнятий парламентом.

Монарх є головнокомандуючим збройними силами, представляє країну в міжнародних відносинах, укладає й ратифікує договори з іноземними державами, має право оголошення війни та укладання миру, здійснює право помилування.

Всі ці повноваження вважаються простою формальністю, оскільки, відповідно до англійської конституційної доктрини, глава держави повинен працювати погоджено із міністрами. Саме вони підписують акти, які видає монарх, і несуть за них відповідальність. Одночасно встановлено, що монарх не зобов'язаний додержуватися всіх рекомендацій радників: він має право не давати своєї згоди на такі політичні дії, які, на його думку, руйнують «базиси англійської Конституції».

У зв’язку із цим монарх може відправити кабінет міністрів у відставку, розпустити парламент, відмовити у затвердженні білля тощо.

Законодавча влада належить двопалатному парламенту зі строком повноважень 5 років. Палата громад (нижня) обирається шляхом загальних і прямих виборів по мажоритарній системі відносної більшості. У її складі 650 депутатів. Палата ж лордів не обирається, право засідати в ній здобувається або у якості спадщини, або за призначенням монарха. На сьогоднішній день у палаті засідає більше 1100 чоловік. Приблизно половина членів палати - пери, що мають титули, отримані протягом XX століття. Третю частину членів палати лордів становлять директори компаній.

В теперішній час палата лордів має достатні повноваження. В 1956 р. лорди провалили законопроект про скасування смертної кари. Верхня палата має потужний політичний вплив на різні галузі суспільно-політичного життя країни.

Серед найбільш важливих функцій парламенту – прийняття законів і контроль за діяльністю уряду. Правом законодавчої ініціативи користуються як члени парламенту, так відповідно й члени уряду, тому що міністри обов'язково повинні бути депутатами однієї з палат.

Законопроект, схвалений Палатою громад, направляється в Палату лордів. Уряд формується після парламентських виборів. Прем'єр-міністром призначається лідер партії, яка одержала більшість місць у Палаті громад. Якщо ж лідер партії більшості не займає досить міцного положення, слово правлячого монарха має вирішальне значення.

У Великобританії розрізняють поняття «уряд» та «кабінет». Кабінет діє всередині уряду, у його склад входить прем'єр-міністр, основні міністри та особи, що займають так звані традиційні посади – лорд-голова ради, лорд-зберігач печатки, головний скарбничий тощо [116].

Уряд у повному складі ніколи не збирається на засідання, і фактично всі питання внутрішньої й зовнішньої політики країни вирішуються на засіданнях Кабінету, який реально здійснює вищу виконавчу владу.

У Великобританії органи місцевого управління діють у графствах й округах, з 1985 р. скасовані муніципалітети великих промислових міст.

Ряд функцій від місцевих органів влади перейшла до центральних органів. Сильна централізована влада в особі уряду Великобританії дозволила послідовно проводити економічний курс держави. Лейбористи, здійснюючи контроль над урядом, в 1946 р. прийняли закон про націоналізацію англійського банку, потім була проведена націоналізація вугільної й газової промисловості, внутрішньої транспортної галузі, цивільної авіації, телеграфу та радіозв'язку. У сфері трудових відносин були прийняті закони, що регулюють зайнятість, уведені системи державного страхування й охорони здоров'я.

Аналізуючи державно-правовий розвиток Великобританії другої половини ХХ – поч. ХХІ ст., важливо відзначити, що постійно відбувається процес змін урядів (від партій лейбористів та консерваторів), які по-різному ставилися до стратегічних та тактичних питань розвитку країни.

Зазначимо, що у післявоєнний період в Англії прийшов до влади уряд, сформований партією лейбористів. В цей час спостерігається збільшення кількості управлінських структур, зросла армія чиновників, внаслідок чого збільшуються податки. Саме тому в 1951 р. до влади приходить Партія Консерваторів, представники якої являлися супротивниками втручання держави в економіку. На той час їх очолював 77-річний У.Черчілль. Консерватори стали правлячою партією на наступні 13 років. У своїй діяльності вони зробили акцент на індивідуалізм, особисту ініціативу, провели часткову денаціоналізацію, скоротили витрати на охорону здоров’я[117].

Великобританія була єдиною державою Європи, яка не пережила протягом 50-60-х рр. ХХ ст. «економічного дива». Тому за загальними економічними показниками Англія переміщується з 2 місця (1940-і рр.) на 5 місце протягом 70-х рр. серед капіталістичних країн. Низький динамізм економіки, відсутність інноваційних технологій розцінювалися в світі в той час як ознаки «англійської хвороби». Причинами цього було те, що протягом Другої світової війни країна втратила 25% всього національного майна держави. До того ж економіка була колоніально-орієнтованою і надмірним був вивіз капіталу. В країні не вистачало інженерів. При цьому рівень життя був вищим, ніж в інших країнах, що пояснювалось розвиненим законодавством у галузі соціального захисту населення. Зворотнім боком цього стало послаблення традиційних цінностей англійського суспільства – індивідуалізму, підприємництва, спирання на власні сили.

У післявоєнні десятиліття також відбувається процес зниження довіри до таких політичних інститутів, як монархія та палата лордів. Притік емігрантів з населення колишніх колоній склав підґрунтя для розповсюдження не притаманного для англійців радикалізму. В 1967 р. виникає впливова права організація Національний фронт. Відбувається демократизація лейбористської партії. Так, крім парламентської фракції у виборах її лідера тепер приймають участь представники від профспілок та місцевих організацій.

В серпні 1971 р. лейбористський парламент затвердив антипрофспілковий закон «Про стосунки у промисловості». З 1 січня
1973 р. Англія вступила у Спільний ринок.

З березня 1979 р. до влади у Великобританії приходить Партія Консерваторів. Першою в історії Британії прем’єр-міністром стала жінка - Маргарет Тетчер, яка поставила на меті зробити в Англії самостійне незалежне суспільство. Вона вважала, що для того, щоб поставлена мета здійснилася, необхідно позбутися чотирьох надмірностей. По-перше, надзвичайної влади профспілкових начальників, по-друге – надмірного оподаткування, по-третє – надмірної інфляції, по-четверте – надмірного державного втручання. Протягом 80-х років здійснювалась політика денаціоналізації ряду підприємств, яка взяла орієнтир на зменшення втручань в економіку. В ці роки частка державно-монополістичного сектору в англійській промисловості значно скоротилася, і в результаті продажу акцій державних підприємств, збільшилося число дрібних акціонерів. Доля державного сектору знизилася з 10% до 6,5%. Зменшились субсидії приватним та державним фірмам. На зламі 80-90-х рр. збільшилася соціальна поляризація, збільшилися черги в лікарнях та на операції. Але, не дивлячись на певні суспільні негаразди цього періоду, Англія перестала бути «хворою людиною Європи». Проте, при цьому, загальна кількість незаможного населення Англії збільшилася до 17% (9,4 млн. чоловік). Епоха «тетчеризму» закінчилася[118].

В 1990 р. прем’єр-міністром став Дж.Мейджор. Він, в основному, зберіг провідні риси «тетчеризму». Проте, був відмінений подушний податок, посилив взаємозв’язки бізнесу та науки. У побуті паралельно діють державні та приватні установи.

Початок ХХІ ст. Англія зустріла з новим лейбористським урядом Тоні Блера. В цей період у Великобританії відбувається подальша модернізація суспільства. З метою зменшення внутрішньої напруженості в країні скликаються представницькі органи Шотландії та Уельсу. Водночас, проблема Північної Ірландії так до кінця не вирішилася.

У галузі зовнішньої політики протягом другої половини ХХ ст. мали місце такі тенденції, що були сформульовані ще У.Черчіллем. Це була т. зв. «концепція трьох кіл» – Англія забезпечує вплив на хід світових подій потрійно: як провідний партнер США, провідна західноєвропейська держава та лідер Співдружності націй. Так, протягом 40-х рр. були закладені підвалини «особливих стосунків» з США у рамках НАТО. В цей же період покладений початок контрольованій деколонізації, про яку вже було згадано.

Пізніше Великобританія, не змінюючи принципів атлантизму, однією з перших заявила про небезпеку «холодної війни» та виступила з ініціативою нормалізації відносин з СРСР.

В кінці 60-х рр. у 6 графствах Північної Ірландії були введені англійські війська, які розпочали збройне протистояння з ІРА.

В 1982 р. з ініціативи М.Тетчер, Великобританія вступила у військову сутичку за Фолклендські острови, в якій перемогла[119]. За час правління консерваторів Англія продовжувала виступати, як перший помічник США у створенні завіси для експансії «комунізму» в світі, але після розпаду СРСР в 1991 р. прем’єр-міністр М.Тетчер пішла на нормалізацію відносин. В подальшому Англія приймає активну участь у каральних операціях проти Іраку, підтримує санкції США проти Югославії. З Україною Великобританія встановила дипломатичні відносини в 1992 р.

Великобританія, будучи конституційною монархією, все ж має потужний державний апарат, що дозволяє здійснювати керування країною й впливати на політику й економічний розвиток країн, що входять у Британську співдружність націй.

Загальні аспекти правового розвитку Великобританії в другій половині ХХ ст. За формою британська Конституція протягом ХХ століття має комбінований, несистематизований характер і складається із двох частин – писаної та неписаної. Такий характер мають всі галузі англійського права. Британську Конституцію часто називають неписаною, маючи на увазі ту обставину, що вона ніколи не була «записана» в одному акті. Писана й неписана її частини мають, у свою чергу, досить різноманітні джерела.

Писана частина містить у собі статутне право, тобто прийняті в різні роки й навіть епохи закони парламенту, що регулюють питання конституційного характеру, судові рішення (прецеденти), що мають своїм предметом питання, що носять той же конституційний характер. Вираз «писаний» закон означає закон, формально прийнятий парламентом, неважливо, зафіксований він на папері чи ні, а термін «неписаний» закон уживається для позначення закону, що не приймався парламентом. Судові рішення становлять систему «загального права», вони торкаються, головним чином, прав та свобод громадян, відносин різних державних органів. Найбільше значення мають рішення вищих судових інстанцій.

Основними джерелами англійського права є судові прецеденти, тобто рішення вищих судів, що мають обов'язкову чинність для них самих і нижчих судів, статути – законодавчі акти британського парламенту й видавані виконавчими органами – акти делегованого законодавства.

Протягом ХХ століття серед джерел англійського права істотно зросла роль делегованого законодавства, особливо в охороні здоров'я, утворенні, соціальному страхуванні. Вищою формою делегованого законодавства вважається «наказ у Раді», виданий урядом від імені монарха та таємної ради (дорадчого органу при монарху, що включає вищих посадових осіб Великобританії).

В Англії єдиною областю виступає галузь цивільного й торгівельного права. Великий розвиток одержав інститут довірчої власності, керованої на користь третіх осіб (створення благодійних фондів, керування спадкоємним майном і майном недієздатних осіб й ін.). Стосовно до деяких видів зобов'язань і правопорушень діє принцип «суворої відповідальності», відповідно до якого потрібно встановити лише факт заподіяння шкоди, але немає необхідності доводити суб'єктивну провину правопорушника. При складанні договорів велике значення надається встановленню й дотриманню стандартних умов, регульованих, як і зобов'язання, в основному, нормами прецедентного права.

Сімейні відносини регулюються досить докладно різними законодавчими актами. Так, виданий Закон про шлюб 1949 р. в основному присвячений поняттю шлюбу, Закони про реформу сімейного права 1969 й 1987 р. уточнили закони щодо успадкування, права незаконнонароджених дітей і про обов'язки батьків таких дітей, Закон про визнання шлюбу недійсним (1971 р.), Закон про розлучення й окреме проживання чоловіка й жінки (1971 р.), Закон про майнові відносини чоловіка й жінки (1973 р.).

Трудові відносини регулюються законодавством і прецедентним правом, що формується в ході судового розгляду трудових суперечок. У деяких галузях виробництва найважливіша умова праці (ставки заробітної плати, тривалість робочого часу, умови праці й ін.) закріплюється у колективних договорах; в інших галузях виробництва існують лише індивідуальні трудові угоди, для яких особливого значення набувають загальні приписи, що містяться у парламентських актах.

У ХХ столітті в Англії одержала розвиток система соціального
забезпечення, були створені національна служба охорони здоров'я, національне страхування. Система різних фондів, сформованих за рахунок працівників, підприємців, коштів муніципальних органів і коштів держбюджету дозволяє виплачувати пенсії по старості, допомогу по безробіттю, пенсії по інвалідності, допомогу багатодітним матерям, на придбання, оплату житла тощо.

За останнє десятиліття ХХ ст. великого поширення дістало законодавство щодо охорони навколишнього середовища.

Важливих змін в ХХ ст. зазнали норми кримінального права Англії.

Шотландське право містить у собі не тільки судові прецеденти, але й
трактати шотландських юристів. У Шотландії діють ті акти британського
парламенту, які містять вказівки, які поширюються на її територію, або акти, видані тільки в Шотландії. У Шотландії не застосовується інститут строгої відповідальності, допускається складання шлюбу шляхом релігійного обряду або цивільної реєстрації, шлюб вважається дійсним й у результаті фактичного спільного проживання пари. Традиційно виконується воля заповіту, яка може бути обмеженою лише обов'язковою часткою для чоловіка й дітей. Складений в писемній формі заповіт не вимагає присутності свідків при його оформленні[120].

Відрізняється і класифікація карних злочинів, види наміру та
пом'якшувальні обставини. Процес є дуже наближеним до французької системи судочинства. Велике місце в регулюванні займають норми шотландського прецедентного права.