Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Державно-правовий розвиток Італії в другій половині ХХ ст.
Розгром гітлерівських армій й італійського експедиційного корпуса під Сталінградом став, одночасно, потужним військово-політичним ударом по італійському фашизмові. Військова поразка до крайності загострила й без того напружене внутрішньополітичне положення в країні. Фашистська машина придушення вже не могла впоратися з ростом народного руху. Не допомогли й прислані Гітлером кілька тисяч гестапівців. Велика фашистська рада, після висадження в липні 1943 р. Навесні 1945 р. у результаті збройного повстання на Півночі країни, вся Італія була звільнена від гітлерівських загарбників. Партії антифашистської коаліції утворили Тимчасовий уряд і незабаром домоглися зречення від престолу короля Віктора Еммануїла, що скомпрометував себе працею з фашистами. Політична ситуація в країні після закінчення Другої світової війни виявилася вкрай складною. Демократичні сили країни прагнули покінчити із залишками фашистського режиму, виступали за створення демократичного В Установчих зборах більшість місць одержали три партії: християнські демократи (35%), соціалісти (21%) і комуністи (19%). Після тривалих дебатів в Установчих зборах 22 грудня 1947 р. Конституція Італійської республіки була затверджена й 1 січня 1948 р. набула чинності. Вона проголосила Італію демократичною республікою й установила, що суверенітет належить народу. Вибори в квітні 1948 р. принесли перемогу центристським партіям. До серпня 1953 р. різними урядами керував де Гаспері.
Відновлення італійської економіки після війни відбувалося за допомогою США згідно плану Маршалла. В державі розпочалася аграрна реформа, бо на півдні держави до того часу переважали поміщицькі латифундії. Зовнішньополітичний курс Італії базувався на членстві в НАТО та участі у Європейському об’єднанні вугілля та сталі. У Конституції Італії закріплене широке коло демократичних прав і свобод громадян: рівність всіх перед законом, рівноправність громадян незалежно від соціального, політичного, національного становища, свобода особи та її недоторканність, свобода зборів, союзів, політичних партій, слова, печаті. У числі соціально-економічних прав були проголошені право на працю, право на справедливу винагороду за працю, рівність чоловіка й жінки в економічній області, воля профспілок і страйків, участь трудящих у керуванні підприємствами. Вищим органом законодавчої влади став двопалатний парламент. Нижня палата – палата депутатів вибирається загальними й прямими виборами за пропорційною виборчою системою. Верхня палата – сенат – обирається по областях Італії за змішаною виборчою системою, що містить елементи мажоритарної й пропорційної систем. Палати рівноправні в питаннях законодавства й контролю над урядом. Главою держави є президент, що обирається на спільному засіданні палат за участю представників від областей строком на 7 років. До повноважень президента входить верховне командування збройними силами, призначення на вищі державні посади, право помилування, представництво республіки в міжнародних відносинах. Він може на один місяць затримати набрання законом чинності, в особливих випадках видавати декрети, що мають чинність закону, і має право розпуску парламенту. Акти президента мають потребу в контрасигнації прем'єр-міністра уряду. Уряд Італії призначається президентом, але є відповідальним перед
У системі вищих органів республіки Конституція передбачила також Вищу раду магістратури – орган по керівництву судовою системою, і Італія, відповідно до Конституції, ділиться на області, провінції й громади. У всіх територіальних одиницях на основі загальних виборів створюються представницькі органи - обласні й провінційні збори й муніципалітети, які обирали або колегіальні, або одноособові виконавчі органи. Конституція передбачила автономію областей з досить широкою компетенцією місцевих органів. Однак їхня діяльність багато в чому контролюється урядовими комісарами. Провінційні й общинні органи в ще більшому ступені залежать від призначуваних урядом префектів [129]. Християнські демократи доклали зусиль, щоб затримати реалізацію положень Конституції про обласну автономію, аграрну реформу, участі трудящих у керуванні виробництвом, можливості націоналізації монополістичних об'єднань. Протягом року не створювалися Конституційний суд і Вища рада магістратури. З метою подальшого зміцнення своїх позицій, християнським демократам в 1953 р. удалося провести через парламент новий виборчий закон. За цим законом партія, що зібрала більше 50% голосів, одержує 65% депутатських місць. Однак уже на виборах у тому ж році бажаний християнськими демократами результат не був досягнутий, місця в парламенті були розподілені по пропорційній системі, і в 1954 р. до неї довелося повернутися. Домінуюче положення християнських демократів захиталося, і вони змушені, починаючи з 1963 р., створювати коаліційні уряди «лівого центра». Ці уряди провели ряд демократичних перетворень (націоналізація за викуп електроенергетичної промисловості, часткова аграрна реформа й ін.). На початку 60-х рр. в Італії розпочався справжній промисловий бум, В 1964 р. в Італії утворюється ліво-центристська коаліція. В цей же період у державі посилився лівий та правий радикалізм, у тому числі неофашизм, тероризм. Ліві екстремісти – «червоні бригади», «загони патріотичної дії». Урядові кризи, що виникали в результаті протиріч між учасниками коаліції, привели в 1972 р. до перших в післявоєнний період дострокових виборів у парламент, після яких християнські демократи перейшли до політики «правого центра», очолюючи уряд за участю
Протягом 1979-1983 рр. відбувається криза «соціальної держави» та Відбулися зміни й у виборчій системі: замість пропорційної уведена Політична нестабільність, пов'язана з необхідністю санації промислового виробництва й рішенням проблем відсталого півдня країни, а також з рішенням завдань, що загострилися в останні десятиліття, боротьби з мафіозною організованою злочинністю й корупцією державного апарату, виявилася, зокрема, у формуванні й розпаді партійних блоків і частій зміні урядів. Особливо варто відзначити проблему італійської мафії, яка посилила свою діяльність, особливо після ліквідації митних бар’єрів у рамках Європейського союзу з 1993 р. На цьому тлі стабільним залишається конституційне положення основних інститутів державної влади, що свідчить про те, що Конституція 1947 р. у цілому відповідає сучасним потребам розвитку італійського суспільства. В зовнішній політиці 80-90-х рр. Італія не підкорилася американському диктату у питанні торгівельно-економічного співробітництва з СРСР. Внутрішні сили правопорядку провели на початку 90-х рр. операцію «чисті руки», яка показала тотальну корумпованість влади, остаточно дискредитували провідні політичні партії. Відбувається розпад старої політичної системи, що дозволяє твердити про розпад І Республіки. На позачергових виборах в 1994 р. перемогу одержало об’єднання «Полюс свободи» (ліберально-демократична організація «Вперед, Італія» на чолі з С. Берлусконі, який став прем’єр-міністром, ліберальна сепаратистська Північна ліга, правий Національний альянс). Почалися неоконсервативні реформи: приватизація, скорочення соціальних витрат, антиінфляційні заходи по зміцненню ліри. В 1996 р. державу очолив Р. Проді, кабінет якого посилив соціальну Наприкінці ХХ – поч. ХХІ ст. економіка Італії вже не переживала
На сучасному етапі державою знов керує політичний блок на чолі з Основні тенденції правового розвитку Італії в другій половині ХХ ст. Конституція Італії створювалася на широкій коаліційній основі, її Авторитет судової влади в Італії був і є завжди досить високим. У У складній системі юридичних органів Італії особливе місце займає У серпні 1993 р. парламент вніс істотні зміни у пропорційну виборчу В галузі цивільного права в Італії в другій половині ХХ ст. продовжує діяти кодекс 1942 р., створений на основі французького та німецького цивільного законодавства. У галузі приватного права діє низка законів, які заповнюють пробіли цивільного кодексу. В галузі шлюбно-сімейного законодавства варто відзначити, що до Кримінальний кодекс Італії був прийнятий ще в 1930 р. Після прийняття конституції 1947 р. в цій галузі права відбулися досить істотні зміни. Так, законом 1955 р. розширилися права захисту на попередньому слідстві, а закон 1974 р. розширив права судді на пом’якшення покарання. Закон 1981 р. заміняв кримінальну відповідальність на адміністративну за злочинні діяння, що караються штрафом. Водночас, була видана низка актів, що передбачали посилення репресій щодо організованої злочинності (закони 1965, 1975, 1980, 1982 рр.). Страта, як вища міра покарання, була скасована в Італії конституцією 1947 р.
Висновок Отже, в другій половині ХХ ст. більшість західноєвропейських держав по результатам Другої світової війни сформували сфери впливу в світі, відмовилися від колоніальної системи в її чистому вигляді, але продовжували контролювати частину своїх колишніх колоній з політичної та економічної точок зору. Республіканський лад провідних держав дещо різнився за своїм виглядом. Так, у Великобританії зберігалася монархія при реальній владі Парламенту та Кабінету міністрів (особливо, за прем’єрства консерватора М. Тетчер). У Німеччині також великий вплив мав блок ХДС/ХСС, від якого керували країною обрані Канцлери. Франція пережила кілька республік, реформи в ній тривають.
Пояснення до термінів Бундесвер – збройні сили Німеччини. Делеговане законодавство – вид законодавства, коли вищий законодавчий та виконавчий орган влади мають право передачі певних повноважень один одному. Держава-метрополія – держава, яка володіє колоніями, загальна площа яких більше площі цієї держави. Консерватори – одна з керівних партій Англії, програма якої ґрунтується на збереженні традиційних суспільних цінностей Британії, відстоюванні її зовнішніх інтересів. Лейбористська партія – одна з керівних партій Англії, яка виступає за нормальні, гармонійні відносини представників капіталу та робочого класу. Палата лордів – верхня палата англійського Парламенту, яка складається з представників аристократії (лордів). Префект – голова органів місцевого самоуправління в Італії. Протекціонізм – економічна політика держави, при якій держава контролює грошову масу. Питання для самоконтролю: 1. Дайте характеристику органів влади та управління Великобританії у зазначений період. 2. В чому полягали особливості зовнішньої політики Англії? 3. Охарактеризуйте політичну систему Англії. 4. Що таке «тетчеризм»? 5. Які причини та наслідки кризи та розпаду Четвертої республіки у Франції? 6. Охарактеризуйте політичну систему П’ятої республіки у Франції. 7. Як розпалась французька колоніальна система? 8. Яким чином було створено ФРН? 9. Як і коли з’явилася держава НДР? 10. Охарактеризуйте правову систему Німеччини? 11. В чому полягали особливості права у Франції? 12. Як складалася державна система в Італії у післявоєнний період? 13. Які особливості італійського законодавства ми можемо визначити?
Додаткова література до теми: 1. Аденауер К. Воспоминания. - М., 1966–68. - Т. 1–2. 2. Аннерс З. История европейского права. – М., 1994. – 511 с. 3. Арзаканян М. Ц. Жак Ширак // Вопр. истории. - 1998. - № 8. 4. Ахтамзян А. А. Федеративная Республика Германия в конце ХХ в. // 4.Новая и новейшая история. - 1999. - № 4. 5. Брандт В. Воспоминания // Вопросы истории. – 1991. - № 5. 6. Голль Ш. де. Мемуары надежд. Обновление. 1958-1962 гг. // Новая и новейшая история. – 1993. - №5. 7. Дейвіс Н. Європа. Історія. – К., 2000. 8. История Италии. - М., 1971. - Т. 3. 9. Кальвокоресси П. Мировая политика после 1945 года. - М., 2000. 10. Конституции зарубежных государств (Великобритания, Франция, 10.Германия, Италия, Испания, Швейцария, Европейский союз, США, 10.Япония, Бразилия). - М., 2001. 11. Корсаков К. Н. История Великобритании. - М., 1997. 12. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945–70-ті роки). - К., 1999. 13. Митяева Е. В. Англо-аргентинский конфликт из-за Фольклендских 13.(Мальвинских) островов. - М., 1985. 14. Підкова І., Джеджора О. Світова історія ХІХ – ХХ століття. Словник. – Львів, 2000. 15. Перегудов С.П. Тэтчер и тетчеризм. – М., 1996. 16. Сироткин В. Г. История Франции: Пятая Республика. - М., 1989. 17. Системная история международных отношений 1918–2000 гг.: В 4 т. - М., 2000. 18. Смирнов В. П. Франция на исходе ХХ века // Новая и новейшая история. - 2000. - № 2. 19. Французская республика. Конституция и законодательные аспекты. - М., 1989. 20. Шульц З. Реформа Эрхарда // Вопр. экономики. - 1991. - № 8. 20.
ДОДАТОК
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-12-15; просмотров: 65; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.223.106.232 (0.038 с.) |