Суд і судочинство Давньої Греції

4.1. Судові органи Давньої Спарти. Окремо виділених судових органів у Давній Спарті не існувало. Судові функції виконувались царями, ефорами та герусією. Певні судові функції виконувала також апела. Цей орган формувався з одружених громадян віком від 30 років. Виступати на зборах, пропонувати закони могли тільки посадові особи. Збори висловлювали своє рішення зазвичай криком. Судді сиділи в ізольованому приміщенні й прислухалися до того, як кричать обидві сторони (згодні та незгодні), визначаючи переможця. У сумнівних випадках практикувався поділ голосуючих на дві частини шляхом розходження у різні боки. Однак влада могла оголосити своїми постановами рішення зборів недійсними, а самі збори розпустити.

Царі розглядали кримінальні справи, справи про спадкування, стан доріг тощо. Ефори розглядали кримінальні справи приватних осіб. Герусія, як вища судова інстанція Давньої Спарти, готувала та розглядала законопроекти, здійснювала судочинство в особливо важливих справах.

4.2. Судочинство Давніх Афін. На ранньому етапі існування держави в Давніх Афінах басилей, ставши другим архонтом, виконував судові функції з релігійних справ. Інші архонти-фесмофети виконували також судові функції. Вони приймали справи до розгляду й потім передавали їх у відповідні суди. Право судити воїнів мали ще одні вищі посадові особи в державі – стратеги.

Судом найвищої інстанції була геліея, котра одночасно виконувала судовi та законодавчі функції. До її повноважень належав розгляд питань про надання прав громадянства, нагляд за законністю заміщення посад. Головною її прерогативою була законодавча функція, а також суд із політичних, релігійних та інших справ. До складу геліеї входило 6000 чоловік. Із загального числа геліастів складалося 10 судових колегій, по 500 основних і 100 запасних суддів. Bci 10 колегій засідали водночас, кожна в особливому приміщенні. Де якій колегії засідати, а значить, і які справи розглядати, вирішувалося жеребкуванням. Окрім зазначених вище функцій, геліея приймала звіти службових осіб (по закінченню їх служби), мала право на розірвання державних i приватних договорів i т.д. Дуже істотним було i те, що геліея мала право перегляду (в порядку апеляції) вироків, винесених службовими особами.

Визначення покарання залежало від тяжкості злочину та інших обставин. При покаранні смертною караю засудженому пропонували самому виконати вирок за допомогою самогубства. Найважчим покаранням було позбавлення політичних і громадянських прав. Застосовували також конфіскацію майна, штраф. В’язниця виступала лише місцем попереднього утримання до винесення судового вироку. За хабарі та розкрадання посадові особи обкладалися штрафом у десятикратному розмірі. Штраф накладався й за облудний донос на сикофантів (професійних донощиків).

Грабіжники і розбійники могли бути продані в рабство, нічного злодія дозволялося вбити на місці. Покаранню могли бути піддані й тварини чи неживі предмети (колоди та камені), якщо вони стали причиною загибелі людини.

Афінських громадян не піддавали катуванню чи тілесним покаранням. Натомість допит раба, навіть якщо останній проходив лише свідком у справі, обов’язково здійснювався із застосуванням тортур.

Розгляду справи в афінському суді передувало досудове слідство. Обвинувач i обвинувачений могли давати показання, вимагати допиту свідків, представляти речові докази. Показання запечатувались у спеціальну посудину i в такому вигляді представлялися в суд. Основним моментом судового слідства були промови сторін. Сторони звичайно вимагали прочитання показань, даних на досудовому слідстві, або розголошення відповідного закону. Скласти судову промову було непросто. Адвокатури в нашому розумінні не було. Належало навіть приховувати допомогу кваліфікованої особи. Однак вона, як правило, була необхідною.

На судовому процесі спочатку вирішувалося питання про вину особи («винна», «чи невинна»). Якщо присяжні визнавали особу винною, вони вибирали вид покарання. Пропонувати його дозволялося й обвинувачу, й обвинуваченому. Голосування було таємним.

Висновки

Загалом слід підсумувати, що розвиток держави та права в Давній Греції відбувався в досить унікальній формі – функціонуванні самостійних i незалежних полісів. Вони представляли собою економічне, релігійно-культове, політико-правове співтовариство вільних повноправних громадян землевласників, які експлуатували в приватному порядку та усуспільненно рабів і неповноправних. Саме в Давній Греції вперше утвердилася своєрідна форма античної власності: стати власником землі міг лише повноправний член громадянської общини – полісу.

Давні Афіни вперше дали приклад утвердження демократичної влади – активної участі всіх повноправних громадян в діяльності суспільно-політичних і державно-правових органів і владних установ.

Для Давньої Спарти характерною була архаїчно-консервативна форма політико-правового устрою, завдяки якому в цьому полісі протягом багатьох століть зберігалася близька до аристократії (з пережитками царського i військово-табірного правління) форма правління.

У більшості ж давньогрецьких полісів форми державного правління почергово змінювалися: аристократія на олігархію, остання на демократію, а та, в свою чергу, – на тиранію і т.д.

 

Пояснення до термінів

Агора – народні збори або збори всього дорослого чоловічого населення роду, фратрії, племені.

Араеопаг – замінивши раду старійшин, став найважливішим органом Давніх Афін, але згодом був перетворений на судовий і частково – релігійний орган. Ареопаг стежив за громадською мораллю та дотриманням звичаїв

Архонт (начальник) – обирався на Народних зборах із середовища знаті.

Дем – адміністративно-територіальна одиниця в Стародавній Греції.

Демократія – політичний лад, при якому влада належить народу, тобто всім дорослим і вільним громадянам певного полісу.

Евпатриди – благородні, родова знать, яка управляла суспільством.

Закони Драконта – перші афінські писані закони.

Олігархія – форма правління, при якій уся повнота державної влади зосереджена в руках невеликої групи політиканів-багачів.

Полемарх – військовий вождь.

Сисахфія – боргова реформа, яка означала пряме втручання у відношення власності, внаслідок анулювання боргів бідняків і скасування боргового рабства.

Тимократія – форма правління, при якій державна влада зосереджена в руках військових.

 

Питання та завдання до теми

1. Коли почався процес формування державних форм життя в Давній Греції?

2. Який історичний період отримав назву «Гомерівської Греції»?

3. Чим відзначався архаїчний період формування державних об’єднань?

4. Як проявилися особливості класичного періоду на розвитку полісного устрою?

5. Що означає термін «Лікургів лад»?

6. Вкажіть основні відмінності щодо процесу становлення державно-правових систем у давньосхідних державах та Давній Греції.

7. Визначте найбільш суттєві закономірності розвитку форм правління в Давній Греції.

8. Проаналізуйте специфічні риси політико-правового устрою Давньої Спарти.

9. Розкрийте характер провідних суспільно-політичних реформ у Давніх Афінах.

10.  Поясніть особливості розвитку права у Давній Греції.

Додаткова література до теми:

1. Античная Греция. Т. 1-2.– М.. 1983.

2. Арский Ф.Н. Перикл. – М., 1971.

3. Балух В.О., Макар Ю.І. Історія Стародавньої Греції: Курс лекцій. – Чернівці, 2001.

4. Батыр К.И. Хрестоматия по иcтоpии государства и права. – Москва, 1995.

5. Бергер А.К. Политическая мисль древнегреческой демократии. – М., 1966.

6. Боннар А. Греческая цивилизация / Пер. с фр. – М., 1991. – Т.2: От Антигоны до Сократа.

7. Боннар А. Греческая цивилизация / Пер. с фр. – М., 1991. – Т.3: От Еврипида до Александрии.

8. Всемирная история: В 10 т. / Под ред. С.Л. Утченко. – Т. 2. – Мн., 2000.

9. Всемирная история: В 24 т. – Т. 3: Век железа / А.Н. Бадак И.Е. Войнич, Н.М. Волчек и др. – Мн., 2000.

10. История государства и права зарубежных стран: Учебн. для вузов: В 2 ч. / Под общ. ред. О.А. Жидкова и Н.А. Крашенинниковой. – М., 2003. – Ч. 1.

11. История Европы. Т.1. Древняя Европа. – М., 1988.

12. Каюк Д.Г. Давньогрецький поліс як громадянський колектив // Науковий вісник Юридичної академії МВС: Збірник наукових праць. – 2005. – № 3.

13. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К., 2001.

14. Плутарх. Избранные жизнеописания: в 2 т. – Т. 1. – М., 1987.

15. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. – Харків, 2001.

16. Томан Й., Томанова М. Сократ / Пер. с чеш. – М., 1981.

17. Фролов Э.Д. Греческие тираны. – Ленинград, 1972.

18. Фролов Э.Д. Факел Прометея: очерки античной общественной мысли. – Ленинград, 1981.

19. Черниловский 3.М. Хрестоматия с всеобщей иcтopии государства и права. Москва, 1995.

 

 

 

ТЕМА № 3