Додаткова література до теми

1. Адо А.А. Кто такие пуритане? // Атеистические чтения. – 1984. – №3.

2. Английская буржуазная революция XVII века – М., 1954. – Т. 1–2.

3. Англия XVII века: идеология, политика, культура: Сборник трудов. – М., 1992.

4. Англия XVII века: социальные группы и общество: Сборник трудов. – М., 1994.

5. Барг М.А. Великая английская революция в портретах ее деятелей. – М., 1991.

6. Бауер М.И. Левеллеры против Кромвеля (1647–1649 гг.) // Новая и новейшая история. – 2002. – №3.

7. Гизо Ф. Английская революция. – Ростов-на-Дону, 1996. – Т. 1–2.

8. История буржуазного конституционализма XVII–XVIII вв. – М., 1983.

9. История Европы. – М., 1993. – Т. 4.

10. Лабутина Т.Л. Английская революция и интелектуальное развитие общества в сер. XVII века // Вопросы истории. – 2006. – №4.

11. Павлова Т.А. Вторая английская республика (1659–1660). – М., 1974.

12. Павлова Т.А. Кромвель. – М., 1980.

13. Романова М.И. Парламентская реформы 1832 года в Англии и ее последствия // Новая и новейшая история – 2005. - №4.

14. Сапрыкин Ю.М. Английское завоевание Ирландии (XII–XVII вв.). – М., 1982.

15. Хорошев А.В. Карл I Стюард и парламент // Новая и новейшая история. – 2005. – №1.

16. Эрлихсон И.М. Английская консервативно-абсолютиская утопия 2 пол. XVII в. // Новая и новейшая история. – 2008. – № 5.

 

 

Тема №8

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК БУРЖУАЗНОЇ

ДЕРЖАВИ І ПРАВА В США

 

План

1. Державний устрій США:

1.1. Основи британського колоніального володіння;

1.2. Етапи державного будівництва в США;

1.3. Розвиток американської держави у XIX – на початку ХХ ст.;

1.4. Політичні партії.

2. Правова система США:

2.1. Розвиток національної правової системи США;

2.2. Цивільне право;

2.3. Торговельне право;

2.4. Кримінальне право.

 

Державний устрій США.

1.1. Основи британського колоніального володіння. Джерела державного будівництва США слід зарахувати ще до часів колонізації Англією Північної Америки на початку XVII ст., коли в 1607 р. було засновано першу британську колонію – форт Джеймстаун. Так було започатковано майбутню державність США. До кінця XVII ст. загалом уже сформувалася система британського колоніального управління в 13 колоніях. Центральне управління в цих північноамериканських колоніях здійснювалося губернаторами. Створювалися також представницькі органи влади – двопалатні законодавчі збори. При цьому ці збори не мали широких законодавчих повноважень. Їх рішення могли скасувати або губернатори колоній або сам король Англії через Таємну раду[57].

Слід зазначити, що політико-правові установи в англійських колоніях Північної Америки розвивалися під безпосереднім впливом Англії, але насамперед виражали економічні потреби колоній, які постійно збільшувалися.

З поступовим розвитком колоній у колоніальному конституціоналізмі виявилися дві протилежні одна одній тенденції – олігархічна та демократична. Перша найбільш глибоко виявилася у Массачусетсі, де було встановлено теократичну олігархію, що придушувала будь-який вияв демократичних принципів. Друга тенденція була характерною, наприклад, для колонії Коннектикут, що була утворена дисидентами з Массачусетса. Для цієї колонії були характерними принципи демократії та виборні органи управління.

З початку XVII ст. політичні й економічні відносини північноамериканських колоній з метрополією визначалися політикою стримування розвитку капіталістичних відносин, обмеження зростаючої економічної активності буржуазії американських колоній, а зовнішня торгівля колоній перебувала під тотальним контролем Англії.

Поступово відбувався процес збільшення кількості населення колоній. Характерною рисою суспільно-економічного розвитку колоній було те, що вони починають розвиватися з тієї стадії, якої було вже досягнуто в Англії. Однак метрополія, побоюючись можливої конкуренції, намагалася запроваджувати феодальні відносини в колоніях. Англійський король роздавав землі, обмежував права колоністів – заборонив їм займати землі на захід Аллеганських гір. Парламент Англії запровадив «гербовий збір», яким обкладалися торговельні угоди, газети, оголошення, документи. Крім того, жителі північноамериканських колоній не були представлені в англійському парламенті.

У цей час у колоніях серед населення збільшувалося бажання звільнитися від британського колоніального гноблення, оскільки активно розвивалися буржуазні відносини і виявлялися об’єднавчі тенденції, що виразилися у встановленні конфедеративних відносин колоній.

У результаті американська революція почалася як національно-визвольний рух, що ґрунтується на буржуазних відносинах і перетворився на війну за незалежність.

1.2. Етапи державного будівництва в США. Наприкінці XVIII ст. натиск метрополії на колонії дедалі збільшувався. У цих умовах у 1774 р. почав свою роботу І Континентальний конгрес. У результаті було ухвалено рішення про бойкотування англійських товарів і висувалася вимога ліквідувати протиправні закони короля й парламенту. При цьому колонії підтверджували свою вірність Королеві Англії.

Після поразки мирних ініціатив починають формуватися загони колоністів для боротьби з англійцями. 19 квітня 1775 р. починаються бойові дії. 15 червня 1775 р. ІІ Континентальний конгрес затвердив створення єдиної революційної армії на чолі із Джорджем Вашингтоном. У травні 1776 р. конгрес закликав колонії розірвати відносини з Англією[58]. У результаті війни з Англією, що почалася з 1775 р., було прийнято Декларацію незалежності, в якій колонії Англії проголошувалися вільними й незалежними штатами, а також було декларовано права та свободи людини[59].

Проголошення незалежності колоній фактично викликало появу в Північній Америці 13 незалежних суверенних держав. Прямим результатом державного будівництва у штатах була поява конституцій.

Усі конституції американських штатів починалися з Декларації прав або з Білля про права, в яких перелічувалися традиційні для англійських підданих права та свободи. Усі конституції виходили із принципу поділу влади і схилялися до державної моделі з верховенством парламенту у штатах. Конституції штатів приймали установчі збори. Поправки до конституцій також приймали збори.

Процес об’єднання штатів зрештою викликав появу 1 березня 1781 р. першої конституції США – «Статей конфедерації», які юридично оформили й закріпили створення союзу між окремими штатами. Згідно з цією конституцією кожен американський штат зберігав свій суверенітет, волю й незалежність і будь-яку владу, юрисдикцію та право, крім лише тих моментів, які було делеговано штатами конфедерації Сполучених Штатів. Верховною владою в конфедерації був Конгрес. Кожен штат в однопалатному Конгресі мав один голос. При цьому кожен штат мав свій парламент, свій уряд і конституцію. Конгрес відав збройними силами й поштою. У міжсесійний період обирався комітет штатів. По суті, у конституції йшлося про 13 незалежних республік. Тому загалом конфедерація була досить слабким державним утворенням.

Багато у чому створення північноамериканської конфедерації було обумовлено зовнішньополітичним завданням – війною за незалежність проти Англії. Війна завершилася перемогою американців. 3 вересня 1783 р. у Франції в м. Версалі був підписано мирний договір між Англією та США. Згідно з договором США визнавалися суверенною державою.

Вважають, що «Статті конфедерації» – це певний різновид міжнародного договору, а не повноцінний основний закон єдиної держави. Хоча саме в конфедерації було створено засади майбутньої американської федеративної держави, юридичною основою якої була конституція 1787 р.

У 1787 р. Конгрес ухвалив рішення про скликання у м. Філадельфії Конституційного конвенту з метою перегляду «Статей конфедерації». Однак у процесі своєї роботи конвент прийняв нову конституцію[60].

Американська конституція складалася із преамбули та 7 статей, з яких 4 було поділено на розділи: стаття I була присвячена Конгресу, у статті II йшлося про президента, у статті III – про суд, у статті IV – про суб’єктів федерації, тобто штати, у статті V мова йшла про поправки до конституції, у статті VI – про дотримання конституції й законів, у статті VII – про ратифікацію конституції США. В основу організації та взаємодії вищих органів влади в США було покладено принцип поділу влади. Влада у державі поділялася на три гілки: законодавчу, виконавчу й судову, кожній з яких було надано можливість діяти самостійно в конституційних межах. Гілки влади в США були одночасно відокремленими одна від одної та взаємозалежними, автономними та взаємодіючими.

Законодавча влада була представлена Конгресом, що складався із двох палат. Палата представників обиралася народом, а Сенат – законодавчими зборами штатів.

Президент був главою держави, а також главою виконавчої влади та обирався колегією виборців, які у свою чергу обиралися населенням штатів.

Судову владу в країні представляв Верховний суд, що формувався спільно президентом і Сенатом.

Усі органи державної влади мали різні строки повноважень: Конгрес кожні два роки переобиралися на одну третину; Сенат на одну третину. Президент обирався на чотири роки, а судді Верховного суду обіймали свої посади довічно.

У конституції США було передбачено механізм нейтралізації узурпації державної влади будь-якою із гілок[61]. Відповідно до цього найважливішого положення Конгрес набув права відхиляти законопроекти президента. Сенат міг відхилити будь-яку кандидатуру, запропоновану президентом для обіймання найвищих посад у державних установах. Крім цього, Конгрес міг притягнути президента до відповідальності у порядку імпічменту та усунути його з обійманої посади.

Верховному суду з 1803 р. надавалося право конституційного контролю, тобто право вирішувати питання про відповідність конституції актів Конгресу, президента й органів влади штатів, що було важливим засобом стримування діяльності як Конгресу, так і президента США. Судді, у свою чергу, могли бути усунені з посади відповідно до процедури імпічменту, що здійснював Конгрес.

За штатами згідно з конституцією США залишалися такі повноваження: організація власного уряду та всіх місцевих справ, включаючи поліцію й суд; кримінальне, цивільне і процесуальне законодавство; торгівля всередині штату; робоче законодавство; власні збройні сили. Така система стримування і противаг у конституції США мала не тільки запобігати можливим узурпаторським тенденціям будь-якої з гілок влади, але й забезпечувати стабільність і безперервність функціонування самої державної влади в США[62].

Загалом американська конституція створила засади федеративної форми устрою держави.

При цьому конституція США поклала в основу американського федералізму подвійний принцип влади, коли певні питання належали до загальнофедеральної компетенції, а інші – до ведення штатів. Однак, незважаючи на цей принцип організації влади, в конституції закріплювалося положення про верховенство федерального права щодо правових основ штатів.

Отже, конституція США започаткувала основи державної влади федерації. Але в конституції не було при цьому статей або розділу, в якому б йшлося про громадянські права та свободи.

У цій ситуації перший Конгрес США у 1789 р. вніс перші 10 поправок до конституції, які до грудня 1791 р. було ратифіковано штатами й одночасно набули чинності. «Білль про права» складався з таких поправок: 1. Свобода слова, преси, віросповідань. 2. Право носіння зброї. 3. Порядок розміщення військ у будинках громадян. 4. Порядок обшуків і затримань. 5. Права підсудного. 6. Право на адвоката. 7. Гарантія суду присяжних. 8. Гарантія від надмірних податків, жорстоких покарань. 9. «Перелічення в конституції певних прав не має тлумачитися як відкидання або применшення інших прав, що зберігаються за народом». 10. Можливість штатів розширяти права громадян.

Таким чином, перші поправки стали важливим доповненням до конституції США, що визначає права та свободи громадян.

1.3. Розвиток американської держави у XIX – на початку ХХ ст. Період 1793–1807 рр. був періодом високого розвитку амеріканської торгівлі, оскільки наполеонівські війни в Європі обумовили гостру потребу в американських товарах. У 1794 р. у США було прийнято XI поправку до конституції (ратифікована в 1795 р.), що позбавляла прихильників Англії права звертатися до суду з вимогою компенсації за власність, конфісковану під час війни за незалежність. XII поправка, прийнята в 1803 р. (ратифікована в 1804 р.), регламентувала порядок виборів президента й віце-президента США шляхом окремого голосування за них, допускаючи належність останніх до різних партій, що згодом було скасовано. Після успішного завершення англо-американської війни 1812–1815 рр. в США прискорилися консолідаційні процеси.

Однак уже у першій половині XIX ст. у США вперше виникли певні суперечності між інтересами штатів. Суперечності швидко посилювалися переважно з огляду на економічне зростання у південних рабовласницьких штатах. Для підтримки балансу між рабовласницькими й вільними штатами в 1820 р. було прийнято закон, згідно з яким до складу союзу одночасно ввійшли рабовласницький і вільний штат. Було також визначено північну межу поширення рабства на захід р. Міссісіпі. Цей політичний договір увійшов в історію як перший Міссурійський компроміс[63]. У 1850 р. було укладено другий Міссурійський компроміс, відповідно до якого населення мало право самостійно вирішувати, яким повинен бути штат: вільним або рабовласницьким. Чітко виявилася також перевага представників південних штатів у федеральних органах влади США. У цих умовах промислова Північ була проти рабовласницького Півдня.

Південь був дуже зацікавлений у розвитку міждержавної торгівлі, а Північ – в її обмеженні, щоб продавати свою продукцію Півдню й не мати конкурентів. Реалізувавши цей проект, Північ могла повністю диктувати свої умови південним штатам.

Протистояння між Північчю і Півднем США спричинило те, що в 1860 р. із федерації вийшли 13 південних рабовласницьких штатів і створили свою Конфедерацію штатів Америки. Президентом Конфедерації став Джефферсон Девіс. На Півночі США президентом був Авраам Лінкольн (1861–1865), що був прихильником скасування рабства[64].

У 1861 р. почалася війна між північними й південними штатами США, що закінчилася в 1865 р. перемогою Півночі.

Наслідком закінчення руйнівної громадянської війни стало значне посилення позиції центральної влади в США. У таких умовах необхідно було здійснити реформацію південних штатів і скасувати рабство. Після війни було прийнято дві суттєві поправки до конституції США. У 1865 р. було прийнято XIII поправку, в якій йшлося про ліквідацію рабства, а XIV поправка (запропонована Конгресом у 1866 г, ратифікована в 1868 р.) забороняла штатам приймати закони, які б обмежували права і привілеї громадян США. Ще одного удару по рабовласництву було завдано за часів громадянської війни. У 1862 р. було прийнято закон про гомстедах, згідно з яким кожен американець міг стати власником земельної ділянки розміром у 160 акрів (65 га) за рахунок земель Заходу[65]. Таким чином, формувалася основа майбутніх фермерських господарств і ліквідувалася можливість появи на Заході нових рабовласницьких штатів.

Однак процес Реконструкції півдня здійснювався дуже складно. Рабовласники не бажали робити поступку центральній владі США. У 60-ті роки XIX ст. на півдні утворювалися расистські організації, найвідомішою з яких був Ку-клукс-клан. Рабовласники вимагали повернення власності, що була втрачена в результаті війни. Законодавчі збори південних штатів приймали «Чорні кодекси», які обмежували права негрів (було заборонено володіти землею, займатися бізнесом, носити зброю, проводити збори). Південні штати не підтримали XIV поправку до конституції. У цих умовах у 1867 р. було прийнято Закон про Реконструкцію. Згідно із цим Законом усі південні штати було поділено на п’ять округів. На чолі округу був генерал, у руках якого була цивільна й військова влада. Лідери змовників незалежно від раси втрачали права голосу. Зазначений Закон повинен був мати тимчасовий характер і втратити свою чинність після прийняття південними штатами демократичних принципів XIV поправки.

За два роки після закінчення громадянської війни в США буржуазія позбавила політичних прав лідерів рабовласників і надала ці права чорношкірому населенню. Однак проблема чорношкірих залишалася досить гострою. Було прийнято закони, які зобов’язували негрів проживати у спеціальних кварталах, навчатися в окремих школах, існували обмеження на транспорті. Така дискримінація на півдні США тривала до середини ХХ ст.

У 1868 р. Верховний суд США прийняв рішення, відповідно до якого штатам було заборонено право виходу зі складу американської федерації. У 1869 р. Конгрес США запропонував XV поправку до конституції (ратифікована в 1870 р.), в якій мова йшла про недопущення обмеження права голосу американських громадян «з огляду на расу, колір шкіри або колишнє перебування у рабстві».

Проте у штатів зберігалися значні права: розв’язання питань законодавства, питання освіти, місцеве самоврядування, правоохоронні органи. Загалом органи влади й управління у штатах нагадували федеральні. Законодавчі функції здійснював двопалатний парламент, а виконавчі – губернатор. Парламент складався із Сенату й нижньої палати, в якої були різні назви в різних штатах. Сенатори обиралися на 4 роки, а члени нижньої палати – на 2 роки. Губернатор обирався на строк від 2 до 4 років. Його вважали главою виконавчої влади, але інші посадові особи при цьому перед ним не були відповідальними.

У другій половині XIX ст. США були класичною буржуазною федеративною республікою. Відбувалося постійне збільшення кількості штатів федерації. У 70-ті роки XIX ст. у складі США було 38 штатів, а на початку ХХ ст. їх було вже 45.

У другій половині XIX ст. збільшується роль американського Конгресу. Певною мірою може йтися навіть про пріоритет Конгресу над президентом. Сенат контролював зовнішню політику та призначення на федеральні посади. Президент повинен був зважати на позицію Сенату під час прийняття рішень.

Однак у цей період США були президентською республікою. Президент був главою держави та уряду. При цьому уряд не відповідав перед Конгресом. У руках президента було зосереджено величезні владні повноваження, також було дуже важливе право вето у законодавчій діяльності Конгресу.

У США поступово відбувалося збільшення державних установ, у тому й числі міністерств.

Місцеве управління в США ґрунтувалося на принципах самоврядування, форми якого були досить різноманітними.

У судовій системі США існувало розмежування на федеральні суди й суди штатів. Судову систему очолював Верховний суд США. Федеральні суди були двох видів: загальні та спеціальні. До загальних судів належали апеляційні, окружні й районні суди. Спеціальними судами були військові трибунали, суди територій, митні суди. Суди штатів також поділялися на загальні та спеціальні. Право США ґрунтується на прецедентах, тобто судових рішеннях у конкретній справі. Згодом прецеденти використовуються як зразок під час прийняття нових судових рішень.

Федеральну прокуратуру США очолював генеральний атторней, який був також міністром юстиції. У штатах були районні прокурори, призначені президентом США.

1.4. Політичні партії в США. На початку американської державності не існувало політичних партій. Тільки на межі 80-х – 90-х років XVIII ст. партії стали політичною реальністю. Федералісти виражали інтереси промислової Півночі, а демократичні республіканці спиралися на рабовласницький Південь[66].

У 1828 р. на зміну демократичним республіканцям приходить демократична партія США. З партії федералістів у 1834 р. виникає політична сила Півночі – віги, які боролися проти посилення федеральної влади, підтримували розвиток промисловості та трималися компромісних позицій із питання про рабовласництво.

У цей час жодна з політичних партій не мала переважного впливу в США. Крім того, ще не сформувалася чітка ідейна розбіжність між партіями.

Серйозно вплинуло на політичні партії збільшення суперечностей між Північчю та Півднем США. У нових умовах демократична партія обстоювала інтереси рабовласницького Півдня, а створена в 1854 р. республіканська партія виступала з гострою критикою рабовласництва й підтримувала промисловців.

Після завершення громадянської війни в США остаточно сформувалася двопартійна система. Владу в державі формують тільки демократична й республіканська партії. При цьому не унеможливлюється створення й функціонування інших політичних партій. У 1876 р. була заснована соціалістична робоча партія, в 1891 р. – народна партія. Однак ці партії реально не впливають на політичне та громадське життя США. На найвищі посади у державі (президент, конгресмени) претендують тільки представники від демократичної та республіканської партій[67].

 

Правова система США.

2.1.Розвиток національної правової системи США. Для США поняття «правова система» застосовується лише умовно. Єдиної правової системи в США не було. У XVII – XVIII ст. на території США одночасно формувалося 13 правових систем (за кількістю колоній Англії). При цьому багато колоністів англійське право сприймало як чуже й вороже. У деяких колоніях, заснованих голландцями, якийсь час діяло голландське право.

Спочатку в американських колоніях було чинним спрощене англійське право або суміш звичаїв поселенців з їх морально-релігійними настановами[68].

Найважливішим етапом у розвитку законодавства США стало прийняття конституцій у штатах, конституції північноамериканської конфедерації 1781 р., а також федеральної конституції 1787 р., що була доповнена положеннями Білля про права 1789р.

Як і багато інших держав, США не уникнули тенденції до кодифікації законодавства. Так, наприклад, у 1796 р. у штаті Вірджинія було прийнято кримінальний кодекс, підготовлений Т. Джефферсоном.

Починаючи з 20-х років XIX ст. у США здійснювалася певна робота з метою систематизування й кодифікації права. У штатах періодично видавалися офіційні збірники законодавства. У 1848 р. у штаті Нью-Йорк було прийнято цивільний і кримінальний кодекси, які потім стали зразком для законодавчої діяльності інших штатів. Однак у США кодифікація права була явищем досить умовним, оскільки не кодекси й закони, а судові рішення визначали особливості правової системи країни.

Наприкінці XIX ст. у США починається рух за уніфікацію права у штатах. Із цією метою в 1889 р. у США було створено спеціальний комітет, що розробив проекти деяких уніфікованих законів, пов’язаних переважно з регулюванням торгівлі.

У 1892 р. було створено Національну конференцію уповноважених з уніфікації права штатів, що рекомендувала суб’єктам федерації ухвалити до 200 проектів законів, які переважно належали до торговельного права.

На початку ХХ ст. у США виникла потреба у проведенні кодифікаційної роботи також у галузі федерального права. Так, у 1909 р. було прийнято федеральний кримінальний кодекс, що охопив порівняно вузьке коло питань, віднесених конституцією США до ведення федерації.

2.2. Цивільне право США. Цивільне право в США складалося з окремих правових інститутів: право корпорацій, договірне право, право власності тощо. Регулювання цивільно-правових відносин належало до компетенції окремих штатів, а в деяких із них було прийнято цивільні кодекси. Федеральне законодавство США лише певною мірою торкалося цивільно-правових відносин.

В історії цивільного права США великих змін зазнало правове становище як фізичних, так і юридичних осіб. Так, на юридичний статус фізичних осіб значно впливало законодавство, що стосується правового становища темношкірого населення. До громадянської війни в США негри-раби взагалі не були суб’єктами права. Однак звільнення негрів після перемоги північних штатів у війні ще не означало ліквідації їх дискримінаційного статусу. У південних штатах приймали «Чорні кодекси», що обмежували права негрів.

З кінця XIX ст. у США значного розвитку набуло корпоративне (акціонерне) право. Правове становище підприємницьких корпорацій усталювалося переважно законодавством окремих штатів. Таким чином, федеральна влада лише опосередковано впливала на підприємницьку діяльність корпорацій.

З огляду на постійний розвиток корпоративної форми підприємництва в США суттєві зміни відбувалися також у праві власності. Дрібні й середні фірми, що відігравали до завершення громадянської війни головну роль в економіці, поступово відходили на другий план.

Швидкий індустріальний розвиток США у другій половині XIX ст. викликав установлення й домінування асоційованої корпоративної форми власності. Для захисту прав власності використовувалося законодавство штатів і традиційні форми позовів за загальним правом.

У США серед інших цивільно-правових інститутів найбільше розвивалося договірне право. До кінця XIX ст. договірні відносини закріплювалися насамперед у прецедентному праві. У XIX ст. договірне право було перетворено у двох основних напрямах: впровадження письмової форми для деяких найбільш важливих видів договорів і передача договірних прав як різновид прав власності[69]. Особливе значення для договірних відносин у США мали норми антитрестівського законодавства, які містять насамперед Закон Шермана 1890 р., Закон Клейтона 1914 р. і Закон про Федеральну торговельну комісію 1914 р.

Загалом антитрестівське законодавство обмежувало або навіть у деяких випадках забороняло окремі види договорів, якщо вони спричиняли знищення або суттєве порушення ринкової конкуренції в США. До антитрестівського права належало також законодавство, що регламентує захист прав споживачів. Окремі норми, спрямовані на захист прав споживачів, містилися в Законі про Федеральну торговельну комісію 1914 р[70].

Особливе місце серед цивільно-правових інститутів США посідало шлюбно-сімейне право. Це право належало переважно до компетенції штатів. Федеральне право у питання шлюбно-сімейних відносин практично не втручалося. Найважливішим джерелом сімейного права США було законодавство штатів, що вирізнялося більшою різноманітністю підходів до різних сторін сімейних і спадкових відносин.

2.3. Трудове право. В умовах формування робітничого класу в США у XIX ст. стрімкими темпами розвивається трудове право.

У XIX ст. у судовій практиці США – основі правової системи держави – виникло уявлення про незаконність профспілок робітників та організованих страйків.

Після завершення громадянської війни в США 1861 – 1865 рр. у деяких штатах країни виникли спеціальні закони, що встановлювали тюремне ув’язнення та штрафи за організацію страйків.

У США під тиском громадської думки у другій половині XIX – на початку ХХ ст. було прийнято закони про дитячу й жіночу працю. Однак Верховний суд США визнав такі закони неконституційними. Суд у цьому разі вважав, що законодавче обмеження тривалості робочого дня позбавляє робітника конституційного права на більш тривалий робочий день.

Договірні відносини робітників і підприємців у США набували перекручених форм також через законодавство, що встановлювало расову дискримінацію у сфері праці та умов життя негритянського населення.

2.4. Кримінальне право. Кримінальне право відповідно до конституції США, за винятком тих його норм, які мають загальнофедеральне значення, було віднесено до ведення окремих штатів.

На початку державної історії США кримінальне право розвивалося значною мірою під впливом англійського загального права. Згодом багато прецедентів англійських судів органічно було включено до американського загального права, що поступово формувалося.

У XIX ст., коли почалася законодавча робота над упорядкуванням кримінального права штатів, дедалі більшу роль стали відігравати статути легіслатур окремих штатів. Починаючи з 40-х років XIX ст. у багатьох штатах стали розроблятися кримінальні кодекси, які були, як правило, розділами зводу законів штатів і належали до кримінального права. Багато в чому вони ґрунтувалися на традиційних доктринах загального права.

У 70-ті роки XIX ст. було здійснено спробу кодифікації кримінального законодавства федерації. Однак більш ґрунтовно систематизацію федерального законодавства було здійснено у Кримінальному кодексі 1909 р. Як і в Англії, у США всі злочини поділялися на зраду, тяжкі злочини (фелонія) і проступки (місдимінор).

Основними видами покарання у США були страта, позбавлення волі та штраф.

Дуалізм законодавства (федерації та штатів) чітко відобразився також в історії кримінально-процесуального права. На судочинство та всі кримінально-правові процедури США значно вплинули судові традиції англійського загального права. Уже в XIX ст. ці традиції доповнювалися новим законодавством штатів. Однак загалом англосаксонська основа американського кримінально-процесуального права залишалася без суттєвих змін.

Наприкінці XIX ст. усі питання кримінального процесу й судочинства вже включалися у вигляді самостійних розділів до зводів законів штатів[71].

 

Висновки

Отже, США як держава формувалися на основі північноамериканських колоній Англії. Розвиток капіталістичних відносин у колоніях і зовнішній тиск Англії зумовили початок боротьби за незалежність штатів. Війна з Англією започаткувала створення американської конфедерації, що була насамперед військовим союзом. Після перемоги у війні США у галузі державного будівництва прямують шляхом федералізму, наслідком якого стала конституція 1787 р., що визначила США як президентську республіку. У XIX ст. принципи федералізму та президентської республіки не змінювалися. Особливості соціально-економічного розвитку різних регіонів США обумовили початок громадянської війни між Північчю та Півднем країни. Перемога північних штатів остаточно закріпила можливість інтенсивного розвитку капіталістичних відносин. Після громадянської війни середини XIX ст. штатам було заборонено право виходу із федерації. На межі XIX – XX ст. США стали однією з найбільш розвинених капіталістичних країн світу.

У галузі права на початку американської історії спостерігався вплив англійської правової системи. Після здобуття незалежності в США виявляється процес створення власного права. Розвиток капіталістичних відносин у XIX ст. суттєво змінив цивільне право. Основні принципи кримінального права США були подібними до кримінального права Англії. При цьому у праві США спостерігалася певна подвійність: федеральне право та право штатів.

Пояснення до термінів

Білль про права – перші десять поправок до конституції США 1787 р., прийняті в 1789 р. (ратифіковані в 1791 р.), де містилися положення про права людини.

Декларація незалежності – основний документ американської державності, прийнятий у 1776 р., в якому проголошувалася незалежність північноамериканських колоній від Англії та декларувалися права і свободи людини.

Конгрес – найвищий законодавчий орган у США, що складався із двох палат: Сенату й палати представників.

Конституція – основний закон держави, що визначає основи суспільного й державного устрою, систему державних органів, порядок їх створення й діяльності, права та обов’язки громадян.

Ку-клукс-клан – расистська організація білого населення в США. Створена у 1865 р. плантаторами південних штатів для боротьби проти громадянських прав негрів, проголошених після скасування рабства.

Метрополія – держава, що володіє колоніями та здійснює над ними політику панування, підкорення, експлуатації.

Ратифікація – затвердження органами верховної державної влади будь-якого державного документа (міжнародний договір, угода, поправки).

Статті конфедерації – перша конституція північноамериканських колоній, об’єднаних у конфедерацію в 1781 р.

Фелонія – тяжкі злочини у кримінальному праві США.

Чорні кодекси – офіційні документи південних штатів США, де обмежувалися права негрів.

Завдання та питання до теми

1. В якому столітті сформувалася система британського колоніального управління?

2. Назвіть основні причини боротьби за незалежність північноамериканських колоній.

3. Яку форму державного устрою було покладено в основу першої конституції США?

4. На якій формі правління ґрунтувалася конституція США 1787 р.?

5. Назвіть основну ідею перших десяти поправок до конституції США 1787 р.

6. Назвіть причини громадянської війни в США у 1861 – 1865 рр.

7. У чому полягає сутність Закону про гомстедах?

8. Які труднощі виникали у період Реконструкції в США?

9. Що таке Ку-клукс-клан?

10. Які існують провідні політичні партії в США?

11. У чому полягає сутність теорії «нового націоналізму» президента США Т. Рузвельта?

12. До чиєї компетенції належало регулювання цивільно-правових відносин?