Якості соціального педагога, визначені професійним стандартом:

* Уміння слухати інших з розумінням і цілеспрямованістю;

* Уміння знайти інформацію та зібрати факти, необхідні для підготовки соціальної історії, оцінки ситуації;

* Уміння створювати і розвивати взаємини, що сприяють успішній професійній діяльності;

* Вміння спостерігати та інтерпретувати вербальну і невербальну поведінку, застосовувати знання з соціальної педагогіки або практичної психології, з теорії особистості та діагностичні методи;

* Вміння активізувати зусилля підлеглих (індивідів, груп, спільноти) з вирішення власних проблем, викликати довіру з їхнього боку;

* Вміння обговорювати гострі теми в позитивному емоційному тоні і без вираження погроз;

* Вміння розробляти новаторські рішення проблем підлеглих;

* Вміння виявляти потреби для визначення терапевтичних залежностей;

* Вміння вести дослідження або інтерпретувати висновки досліджень і положень професійної літератури;

* Вміння забезпечувати і налагоджувати взаємини між конфліктуючими індивідами, групами;

* Вміння забезпечувати міжвідомчі зв'язки;

* Вміння інтерпретувати і виявляти соціальні потреби та ознайомлювати з ними відповідні органи (адміністрація, фінансові органи, суспільні організації»).

* Високий професіоналізм, компетентність у багатьох питаннях, високий рівень загальної освіти і культури (в тому числі і культури духовної), володіння суміжними спеціальностями та знаннями з педагогіки, психології, юриспруденції тощо;

* Доброта, любов до людей, душевність, доброзичливість, чуйність, готовність прийти на допомогу, бажання прийняти чужий біль на себе, милосердя, людяність, уміння співпереживати, емпатія;

* Комунікабельність, товариськість, уміння правильно зрозуміти людину і поставити себе на її місце, гнучкість та делікатність, тактовність у спілкуванні, вміння слухати, здатність підтримати іншого і стимулювати його на розвиток власних сил, уміння викликати довірливе ставлення до себе, організаційні здібності.

Розвиток соціальної педагогіки відзначається становленням нових понять і категорій, що становлять її фундамент і науковий апарат. Серед таких понять виокремлюється поняття «соціально-педагогічна технологія». Технологія — це сукупність прийомів і способів одержання, обробки чи переробки матеріалів; опис виробничих процесів, інструкцій з виконання, а також технологічні правила, вимоги, карти, графіки. Термін «технологія» охоплює широке коло питань, пов'язаних із дослідженнями в певних галузях науки й управлінської практики.

Усі відомі зараз технології можна поділити на два види: промислові та соціальні. До промислових відносять технології переробки природної сировини (нафти, руди, деревини і т.п.) Чи отриманих із неї напівфабрикатів (готових металів, прокату, окремих деталей і вузлів виробів і т.п.). Соціальною називають технологію, в якій вихідним і кінцевим результатом є людина, а основним параметром виміру виступають її якості та властивості.

Соціальні технології принципово відрізняються від промислових. Основна відмінність полягає в тому, що промислова технологія являє собою чітко визначений набір і послідовність точно підібраних технологічних процесів та операцій. Заміна одного процесу на інший, а також зміна послідовності веде до зниження результативності. Соціальні технології більш гнучкі. Добір певної послідовності навіть найрезультативніших процесів не гарантує досягнення повної ефективності, адже людина — це багатофакторна система, на яку впливає величезна кількість зовнішніх чинників.

Поява соціальних технологій пов'язана з необхідністю швидкого і великомасштабного «тиражування» нових видів діяльності. Формування соціальних технологій відбувається за рахунок поділу діяльності на окремі операції, процедури за умови глибокого розуміння природи і специфіки тієї галузі, в якій здійснюється певна практична діяльність.

У соціальній сфері технологічний підхід застосовується вже досить тривалий час, тому простежується його певна специфіка, оскільки перетворенню піддається як саме суспільство в цілому, так і окремі його верстви і групи, відносини між людьми, їх думки і почуття.

З одного боку, соціальна робота має бути технологічною, тому що в умовах обмежених соціальних ресурсів і величезної кількості соціальних проблем ефективність впливів може бути досягнута лише завдяки послідовному і професійному застосуванню технологічного підходу. З іншого боку, ніякий технологічний підхід не гарантує сто відсоткової ефективності результатів впливу.

Соціальні технології — завжди комплексні. Для того, аби домогтися бажаних змін у соціальній ситуації, що склалася, необхідно певним чином вплинути на неї в соціальному плані, обов'язково зробити психологічну корекцію, часом надати правову консультацію та медико-соціальну допомогу і т.п. Соціальна педагогіка має у своєму розпорядженні цілий комплекс методів, що дозволяють соціальному працівнику створити умови для позитивного саморозвитку клієнта, його соціальної адаптації і захисту.

Усе сказане дає підстави вважати соціальні технології технологіями більш високого рівня організації, ніж промислові. Класичним прикладом соціальної технології може виступати соціально-педагогічна технологія.

Поняття «соціально-педагогічна технологія» формується в науковому апараті соціальної роботи і соціальної педагогіки й тісно пов'язане з такими поняттями, як «педагогічні технології» й «соціальні технології».

Можливість розробки соціально-педагогічних технологій обумовлена тим, що соціально-педагогічна діяльність, як і будь-яка інша соціальна діяльність, має свою структуру, завдяки якій вона може поетапно розчленовуватися і послідовно реалізовуватися.

Є.Холостова під соціально-педагогічними технологіями розуміє «способи створення умов для позитивного саморозвитку, соціальної адаптації та соціального захисту клієнта шляхом виховного впливу на його особистість і поведінку. На думку Є.Холостової, кінцева мета соціального педагога/соціального працівника — створити умови для самореалізації клієнта; однак, окрім створення певних умов, технологія включає алгоритм відповідних дій. Саме на це звертає увагу В.А.Нікітін, який розглядає соціально-педагогічну технологію як «особливого роду програму діяльності соціального педагога, його співробітництво з індивідом чи соціальною групою у визначених умовах».

Соціально-педагогічна технологія — це способи взаємодії соціального педагога/соціального працівника із клієнтом, що забезпечують його соціалізацію (самовизначення і саморозвиток) у наявних чи спеціально створюваних умовах.

У контексті соціальної педагогіки, що вивчає соціальне виховання людини і вплив середовища на процес формування особистості, та соціальної роботи, в ході якої досліджують людські проблеми і технології їх розв'язання (В.Курбатов), ми розглядаємо способи взаємодії як діяльність соціального педагога/соціального працівника, спрямовану на організацію допомоги дітям, підліткам і молоді (далі — клієнти) в процесі їх соціалізації. Особливість роботи соціального педагога та соціального працівника полягає в тому, що об'єкт його діяльності — це особистість, яка має не лише потреби, а й певні мотиви, інтереси, цінності, бажання тощо. Тому соціально-педагогічна діяльність припускає організацію спільної діяльності з клієнтом і враховує характер його реакцій на ті чи інші дії фахівця. Оскільки соціальне виховання є цілеспрямованим, природно, що і взаємодія в процесі його здійснення також буде цілеспрямованою. А клієнт у такій взаємодії виступає не тільки як об'єкт впливу, але і як активний суб'єкт.

Особистість живе в соціумі, взаємодіє з ним, і в соціально-педагогічній роботі життєві обставини й умови впливають не тільки на клієнта, а й на вибір прийомів і методів допомоги і підтримки з боку соціального педагога.

Зокрема, вибір соціально-педагогічної технології залежить від побутових, матеріальних, середовищних, соціальних та інших умов, в яких знаходиться клієнт (наприклад, технологія соціальної реабілітації підлітка-інваліда буде різною залежно від проживання підлітка: вдома чи в умовах спеціалізованого інтернату). Крім того, існують соціально-педагогічні технології, спрямовані на створення умов для позитивної адаптації, творчого розвитку, самореалізації особистості, яка опинилася у несприятливих умовах соціалізації.

Отже, сутність соціально-педагогічної технології полягає в операціоналізації процесу надання послуг і соціально-педагогічної допомоги, створенні алгоритму взаємодії соціального педагога з клієнтом.

При розробці соціально-педагогічних технологій враховуються багато факторів:

— особисті якості, наприклад, підлітка, що можуть забезпечити його ідентифікацію (ступінь усвідомлення соціальних норм, адекватне самовизначення, напруженість внутрішнього життя і заглибленість у себе), індивідуалізацію (емоційна замкнутість, розумність і здатність до контролю, відповідальність, сміли вість, заповзятливість) і персоналізацію (чуйність і відкритість, домінантність почуттів і схильностей, організаторські здібності, самодостатність, самостійність, спрямованість на справу, високий рівень мислення);

— Особливість ситуації, що в одних випадках вимагає застосування конкретної технології, а в інших — комплексного використання усіх відомих і невідомих способів, прийомів, методик;

— Орієнтація на відносини «суб'єкт-суб'єкт», «суб'єкт-об'єкт», «суб'єкт-процес», «суб'єкт-результат», «суб'єкт-умови», «суб'єкт-засіб» і т.п.;

— Професіоналізм соціального педагога;

— Практично-дієвий підхід, що враховує історично сформовані системи суспільної та соціально-педагогічної практики, різні типи і напрями соціалізації та ресоціалізації, форми регульованої й самостійної діяльності.

Оскільки особистість людини є надзвичайно складним утворенням, а її взаємодія із соціальним середовищем опосередковується безліччю зв'язків, процес трансформації цієї особистості чи соціальної ситуації, в якій вона опинилася, як правило, вимагає застосування цілого комплексу методик і технологій, включаючи педагогічні, психологічні, соціальні, соціально-медичні, економічні, правові тощо. Спеціальне виокремлення педагогічних методів і технік є досить умовним, тому що в реальній дійсності вони тісно переплетені між собою. Крім того, з огляду на спрямованість впливу, насамперед, на психіку індивідів, соціально-педагогічні технології можна вважати невідривними від психологічних.

Варто також зазначити, що в більшості соціально-педагогічних технологій, методик і процесів виховного впливу знаходять своє втілення певні сторони метатехнологій або загальних технологій соціальної роботи, таких як адаптація, реабілітація, соціальний нагляд і контроль і т.п.

Як різновид соціальної технології соціально-педагогічна технологія характеризується такими рисами:

—універсальністю (можливість застосування на різних за специфікою об'єктах, для розв'язання подібних або часто виникаючих завдань);

—Конструктивністю (націленість на вирішення конкретних проблем перевіреними та обґрунтованими способами);

— Результативністю (орієнтація на кінцевий результат, що перевіряється);

— Оперативністю (можливість реалізувати технологію в оптимальний термін);

— відносною простотою (наявність проміжних етапів й операцій, доступність для фахівця певної кваліфікації);

—надійністю (наявність деякого запасу міцності, механізму, що дублюється);

—гнучкістю (здатність до адаптації в умовах, що змінюються).

Ключовим моментом будь-якої технології (промислової, соціальної чи соціально-педагогічної) виступає детальне визначення кінцевого результату та його чітке досягання. «Процес діяльності тільки тоді може називатися технологією, якщо він заздалегідь спрогнозований, визначені кінцеві властивості продукту і засобу його одержання, цілеспрямовано сформовані умови для проведення цього процесу і він «запущений.

Соціально-педагогічна технологія як сукупність визначених прийомів і методів впливу, має власну структуру, що складається з певних елементів: визначення мети, вибір відповідного рішення, організація соціальної дії, аналіз результатів. Разом із цим, структура технології характеризується наявністю заданого алгоритму — системи послідовних дій у ході розв'язання завдань, досягнення конкретного результату; певного стандарту діяльності — запропонованих процедур, дій; послідовності визначених операцій; змісту і логіки розв'язання конкретного завдання.

Сутність соціально-педагогічної технології роботи з клієнтами полягає у чіткій алгоритмізації діяльності, визначенні та послідовно му виконанні намічених етапів (операцій, кроків), спрямованих на досягнення певної мети.

У кожному випадку мета буде визначатися відповідно до потреб клієнта, це може бути допомога в адаптуванні у новому середовищі або формування навичок спілкування чи подолання наслідків жорстокого поводження з боку батьків та інше.

Мета, у свою чергу, визначає зміст діяльності, методи її реалізації та форми організації, що є взаємозалежними між собою. Мета соціально-педагогічної діяльності та її кінцевий результат залежать від того, наскільки правильно визначений зміст, методи, що обрані для досягнення мети і форми організації діяльності. Зрозуміло, що зміст, методи і форми не можуть існувати незалежно одне від одного, їх взаємозв'язок визначається тим, що зміст впливає на форми і методи, а ті, у свою чергу, можуть коригувати зміст і вибрані форми; крім того, форми і методи також є взаємозалежними.

Застосування указаних технологій дозволяє поетапно реалізовувати виділені структурні компоненти у діяльності соціального педагога.

Розв'язання будь-якої проблеми клієнта, що вимагає втручання соціального педагога, починається з її діагностування, що містить у собі обов'язковий етап збору, аналізу і систематизації інформації, на підставі чого може бути зроблений той чи інший висновок. Особливістю діяльності соціального педагога є те, що такий клієнт як дитина не завжди може сформулювати проблему, яка у неї виникла, і пояснити, чим вона викликана (конфліктом із батьками, учителями, групою дітей тощо). Завдання соціального педагога полягає в тому, щоб самому виявити всі важливі обставини ситуації, в якій опинилася дитина, визначити проблему та шляхи її вирішення.

Наступний етап — пошук шляхів вирішення виниклої проблеми. Для цього на підставі діагнозу ставиться певна мета і відповідно до неї формулюються конкретні завдання діяльності. Поставлені завдання можуть бути розв'язані двома шляхами. По-перше, виниклу проблему можна вирішити відомим способом, із застосуванням уже розроблених технологій; отже, завдання соціального педагога полягає у виборі саме тієї технології, що забезпечить успішне розв'язання проблеми. Для цього він мусить знати всі існуючі соціально-педагогічні технології, а також уміти вибирати ту, котра необхідна в даному конкретному випадку. По-друге, якщо соціальному педагогу не вдається це зробити (винятковий випадок), він має скласти свою власну програму вирішення проблеми, тобто самостійно розробити технологію своєї діяльності у даному випадку.

За будь-яких умов це приводить до розв'язання проблеми. Для цього соціальний педагог, залежно від того, яку технологію він застосовує, обирає відповідні методи (переконання, вправи тощо) і форми організації (індивідуальна, групова) своєї діяльності, визначені засоби, які він планує використати в роботі та які йому допоможуть вирішити проблему дитини.

Після цього соціальний педагог проводить оцінку, тобто визначає, наскільки ефективно вирішено проблему. Тут можливі, принаймні, два підходи: перший — соціальний педагог позитивно вирішує проблему дитини, і на цьому його взаємодія з ним закінчується; другий — соціальний педагог не зміг або лише частково вирішив проблему дитини, тоді необхідно з'ясувати, на якому етапі були до пущені помилки: етапі діагностування, вибору рішення чи визначення методів і засобів. У такому разі необхідно скоригувати свою діяльність на кожному етапі роботи.

 Розробка та впровадження соціально-педагогічних технологій у роботу соціального педагога ґрунтується на наступних принципах:

—Індивідуально-особистісний підхід до дитини (визначення права дитини бути самою собою, поважливе ставлення до неї, розробка індивідуальної програми допомоги з урахуванням особливостей ситуації, індивідуально-характерологічних рис дитини, допомога їй у формуванні позиції «Я сам», бажанні самому вирішувати свої проблеми);

—Опора на позитивні сторони особистості (визначення позитив них якостей дитини, створення ситуації успіху, уміння знайти позитивне у поведінці дитини);

— Конфіденційність (створення атмосфери довіри, додержання службової таємниці);

— Командна робота різних фахівців у ході вирішення проблеми дитини (до роботи з дитиною можуть бути підключені, крім соціального педагога, психолог, лікар, адвокат, соціальний працівник, учитель, вихователь та ін.).

Соціально-педагогічна технологія може розглядатися як комплексна, об'єднана єдиною концепцією діяльності різних фахівців і спрямована на досягнення загальної мети.

Реагуючи на сучасні соціальні запити, соціальна педагогіка шукає способи удосконалення діяльності соціального педагога, тому так активно зараз розвиваються і впроваджуються соціально-педагогічні технології.

Сказане дає можливість визначити найбільш загальні риси соціально-педагогічних технологій роботи з дітьми, підлітками та молоддю:

Соціально-педагогічна технологія — це способи взаємодії фахівця з особою, спрямовані на досягнення ефективної соціалізації особистості та створення умов для цього.

Сутність соціально-педагогічної технології складається із поетапного здійснення професійної діяльності.

Операції (етапи) розробляються заздалегідь, свідомо і планомірно.

При розробці етапів враховується специфіка потреб клієнта, його психолого-вікові особливості й соціальні запити.

Соціально-педагогічна технологія виступає в двох формах: як проект, що містить необхідні процедури та операції, і як сама діяльність, побудована відповідно до цього проекту.

Соціально-педагогічні технології дозволяють розв'язувати весь спектр завдань соціальної педагогіки (діагностика, соціальна профілактика, соціальна адаптація, соціальна реабілітація, контроль, опіка, захист тощо).

Багатогранність соціального життя, його взаємодії із природними явищами зумовила й різноманітність соціальних технологій, які можна класифікувати за різними критеріями: видами, рівнями, сферами застосування. Розрізняють макро-, мезо-, мікротехнології (Л.Дяченко); кабінетні, лабораторні, польові соціальні технології (О.Пригожин); загальні й часткові (Н.Данакін); інноваційній рутинні (Є.Холостова), інформаційні, освітні, а також ті, що впроваджуються (Є.Холостова, В.Курбатов).

В.Іванов і В.Богдан пропонують таку класифікацію: технології пошуку стратегії керування, технології соціального моделювання й прогнозування; інформаційні технології, навчальні й ті, що впроваджуються, а також інноваційні технології й технології минулого досвіду.

В.Банерушев, беручи за основу класифікації технологій рівень соціального простору, на якому вони поширюються, виокремлює: глобальні, демографічні, економічні, військові, технології продовольчих криз, конфліктів, катастроф.

Взявши за основу сферу застосування, можна виділити соціально-економічні, соціально-політичні, соціальні, духовні, соціально-педагогічні та інші технології [3, с. 28]. Соціально-педагогічні технології можна розрізняти й з урахуванням складності суб'єкта соціально-педагогічної роботи (ним, зокрема, є соціальні служби різних рівнів і напрямів, неурядові організації, що працюють у соціальній сфері, соціальні педагоги й соціальні працівники як фізичні особи, батьки, однолітки).

Можлива типологізація соціальних технологій і за іншими критеріями. Так, вирізняють соціальні технології, що є «зовнішнім» стосовно клієнта: державне втручання, допомога громадських та інших організацій, приватних осіб. Зміст таких технологій полягає у створенні для людини або групи людей таких умов, щоб вони вирішували свої проблеми самостійно.

Від попереднього виду технологій відрізняються соціальні технології (тобто способи, дії), здійснювані самими клієнтами. Наприклад, організація власної «справи», відкладання певної частки доходу для соціального страхування тощо. До цього типу технологій можна віднести ті дії, прийоми, способи, якими користуються соціальні працівники у вирішенні проблем своїх клієнтів.

Соціально-педагогічні технології, що застосовуються при вирішенні різного роду соціальних проблем, забезпеченні ефективності реалізації завдань соціального захисту населення в цілому та дітей і підлітків зокрема, базуються на реальному досвіді соціальної роботи, принципах і теоретико-методологічних закономірностях, відкритих соціальними науками: соціологією, теорією соціальної роботи, теорією керування, правом, соціальною педагогікою, валеологією та ін.

З огляду на інтегрований, універсальний характер соціально-педагогічної роботи серед соціальних технології розрізняють соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-медичні та інші технології.

Російська дослідниця М. Шакурова вважає за доцільне розглядати суб'єктні, діяльнісні та середовищні технології. Суб'єктні соціально-педагогічні технології можуть бути індивідуальні, групові, масові. До індивідуальних належать технології саморозвитку, самонавчання, самозахисту, самозбереження, самодопомоги та інші. Групові розглядаються залежно від статевовікових, статусних, професійних ознак тощо. Кількість групових соціально-педагогічних технологій залежить від соціальних груп, верств і проблем, з якими вони стикаються. Діяльнісні соціально-педагогічні технології спрямовані на вдосконалення соціально-педагогічної роботи як виду діяльності, поліпшення діяльності організаційних структур соціально-педагогічної роботи, оптимізацію діяльності соціального педагога (консультування, виявлення проблеми, коригування поведінки тощо), активізацію діяльності клієнта (установка на успіх, зняття комплексів, формування комунікативних навичок та ін.). Середовищні націлені на вдосконалення та оздоровлення навколишнього середовища (корекція процесів спілкування, техніки профілактики, розв'язання конфліктних ситуацій, розвиток стресостійкості тощо).

Заслуговує на увагу і класифікація, запропонована І.Ліпським, куди входять загальногалузеві, міжгалузеві та галузеві технології. Для нашого дослідження важливим є зауваження професора І.Ліпського стосовно необхідності дотримання умов, за яких кожна технологія, що входить до технологічного циклу, стає і технологією, і операцією, становить етап у рамках технологічного циклу, має достатньо автономну інструментальну конструкцію зі своїми вимогами, потенціалом, обмеженнями, умовами і правилами.

 Класифікація соціально-педагогічних технологій може бути най різноманітнішою. Це пов'язане з тим, що соціально-педагогічна робота являє собою певну, відносно самостійну систему, упорядковану безліччю елементів, що є взаємозалежними між собою й утворюють деяку цілісну єдність. При аналізі технологій соціально-педагогічної роботи як системи необхідно враховувати класифікацію систем узагалі. Тут слід пам'ятати, що соціально-педагогічна робота є різновидом соціальної системи, яка має справу з людьми (зокрема, із клієнта ми й соціальними працівниками) та їх відносинами між собою.

За рівнем кваліфікації суб'єкта розрізняють такі соціально-педагогічні технології:

— Прості (доступні неспеціалістам);

— Складні, які вимагають професійної кваліфікації фахівця певної галузі;

—комплексні, що потребують кваліфікації фахівців різних галузей.

Класифікація соціально-педагогічних технологій роботи з дітьми, підлітками та молоддю є відображенням функцій і напрямків діяльності соціального педагога, реалізованих у практичній роботі залежно від потреб клієнтів. У цьому випадку варто говорити про соціально-педагогічні технології соціальної діагностики, профілактики, адаптації, реабілітації, опіки й соціального захисту, а також соціалізації, саморозвитку, самовизначення.