Тема 6. Соціальне партнерство як складова оптимізації соціально-педагогічної роботи з підлітками

Цілком можна погодитися з думкою соціологів і політологів, котрі вважають, що в умовах сьогодення характеристика громади лише за територіальною ознакою є примітивно спрощеною. В громадянсько му суспільстві територіальна громада за своєю сутністю має станови ти таку спільність людей, яка спрямована на вирішення локальних проблем. Саме така місцева спільнота в результаті спільних взаємних комунікацій об'єктивно спроможна формувати спільні інтереси та реалізовувати їх на місцевому рівні. Для цього вона має бути здатною до саморозвитку, самоорганізації та саморегуляції, а при необхідності здійснити якісну трансформацію як самої себе, так і всього суспільного організму в цілому, її багаторівневість детермінована диференційованістю за інтересами, потребами, духовно-ціннісними орієнтаціями кожного її члена і соціальних груп.

Цінності, настанови, звичаї, закони та всі інші компоненти соціуму, що створюють наші соціальні реальності, еволюційно розвиваються, взаємодіючи одне з одним, покоління за поколінням, день за днем. Іншими словами, спільноти (зокрема громади) конструюють «лінзи», крізь які їхні члени інтерпретують світ. З точки зору основ них ідей соціально-конструктивістського світогляду буденний досвід кожного окремого «Я» виникає та існує в безперервному взаємному обміні з досвідом інших членів спільноти.

Громада як конкретний соціум забезпечує процес соціалізації дитини власними ресурсами. Дитина спочатку може лише використовувати їх у своєму розвитку і в подальшому примножувати здобутий багаж знань і навичок. Але соціальний простір, різновидом якого є громада, необхідно певним чином організовувати, щоб забезпечити особистості шлях до подальшого саморозвитку та вдосконалення. Отже, в громаді існує певне «поле» соціокультурних норм і правил, які в процесі соціалізації особистості оформлюються в її персональну ціннісно-нормативну систему.

Проте помилково розглядати територіальну громаду як різновид соціального середовища з точки зору соціальної педагогіки лише у вигляді певних соціокультурних ознак. Треба враховувати, які по чуття, прагнення та інтереси стимулює громада як різновид соціального середовища у дитини, яке ставлення дитини до нього, до тих чи інших умов, що її оточують, оскільки активність дитини поширюється не на всі об'єкти, наявні в громаді.

З позицій факторної моделі соціалізації функціонування громади розглядають на мікро — та мезорівнях соціального середовища. За умови, що однією з провідних характеристик громади є територія, залежно від типу поселення розрізняють сільську, міську громаду та громаду мікрорайону великого міста як мезорівень соціального середовища. За тією ж територіальною ознакою сусідську громаду визначають як мікрорівень соціального середовища.

Характеристика громади за спільністю інтересів (культурних, релігійних, професійних тощо) та взаємозв'язків її членів дає підстави також визначати громаду як мікрорівень соціального середовища. Прикладами такої громади можуть бути професійні колективи, об'єднання дітей та молоді за інтересами, об'єднання батьків для спільного вирішення проблем своїх дітей.

У сучасній практиці соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю як професійна діяльність щодо реалізації різних напрямів соціальної політики, переважно, здійснюється в умовах територіальної громади як соціальної системи мезорівня соціального середовища. Параметрами такої системи є:

— Природно-економічні особливості території;

— Соціокультурні традиції населення;

— Групи людей за гендерно-віковими характеристиками;

— Заклади соціальної інфраструктури (навчальні та позашкільні

— Заклади, соціальні служби, соціокультурні заклади, медичні установи тощо);

— органи місцевого самоврядування;

— неурядові організації.

Саме ці параметри вказують на особливості та відмінності численних територіальних громад, що, в свою чергу, обумовлює і особливості процесу соціалізації людей, які проживають на її території.

Об'єктивність процесу соціалізації має ту специфіку, що він здійснюється як суб'єктивна діяльність і співдіяльність агентів та інституцій суспільного життя. Рушієм такої співдії є відповідні соціальні потреби, які мають системний характер і реалізуються як безліч індивідуальних та інституційних запитів. Це, в свою чергу, і зумовлює особливості соціально-педагогічної роботи в громадах різного типу, оскільки така діяльність, в першу чергу, спрямована на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її культурних і духовних потреб або відновлення соціальне схвалених способів життєдіяльності людини.

Вивчення особливостей соціальних проблем і потреб у громадах різного типу, з одного боку, сприяє уніфікації напрямів соціально-педагогічної роботи з дітьми та учнівською молоддю в громаді (соціальна профілактика негативних явищ, соціальна підтримка дітей, що залишилися без батьківського піклування, формування здорового способу життя неповнолітніх тощо), а, з іншого, потребує врахування місцевих умов, соціальних запитів конкретної громади, що, в свою чергу, вимагає диференціації та індивідуалізації видів соціальної допомоги та соціальних послуг у межах різних територіальних громад.