Лекція 1 «Концепція системного аналізу»

 

      У про­це­сі вив­чен­ня сис­тем­но­го ана­лі­зу важ­ли­во пе­ре­ду­сім про­ана­лі­зу­ва­ти при­чи­ни і фак­то­ри, що зу­мо­ви­ли мож­ли­вість йо­го ста­нов­лен­ня й роз­ви­тку як уні­вер­саль­ної нау­ко­вої ме­то­до­ло­гії, зро­зу­мі­ти роль і міс­це сис­тем­но­го ана­лі­зу в су­час­них га­лу­зях нау­ко­вих знань, у різ­них сфе­рах прак­тич­ної ді­яль­но­сті, а та­кож вия­ви­ти мі­ру йо­го впли­ву на роз­ви­ток суспільства.

Не­об­хід­ність та­ко­го під­хо­ду обу­мов­ле­на ви­дат­ни­ми до­сяг­нен­ня­ми ХХ сто­літ­тя, зок­ре­ма ос­во­єн­ням кос­мо­су; роз­роб­кою й ма­со­вим впро­ва­джен­ням об­чис­лю­валь­ної тех­ні­ки, ін­фор­ма­цій­них тех­но­ло­гій і сві­то­вої ме­ре­жі Ін­тер­нет; швид­ким роз­ви­тком і ши­ро­ким за­сто­су­ван­ням авіа­ції; до­слі­джен­ням ядер­них про­це­сів, ос­во­єн­ням і роз­ви­тком атом­ної енер­ге­ти­ки. Стрім­кий роз­ви­ток нау­ко­мі­ст­ких тех­но­ло­гій і тех­ніч­но­го ос­на­щен­ня в різ­них га­лу­зях ви­роб­ництва й об­слу­го­ву­ван­ня, вклю­чаю­чи ме­ди­ци­ну, фар­ма­ко­ло­гію, ген­ну ін­же­не­рію, низ­ка ін­ших най­біль­ших до­сяг­нень нау­ко­во-тех­ніч­но­го про­гре­су увійш­ли в іс­то­рію ци­ві­лі­за­ції як ре­зуль­тат по­го­дже­ної взає­мо­дії нау­ки, ос­ві­ти і про­ми­сло­во­сті.

В усі ці до­сяг­нен­ня зро­би­ли свій ва­го­мий вне­сок різ­ні нау­ки, які охоплюють ба­га­то га­лу­зей знань і різ­ні іс­то­рич­ні пе­ріо­ди. Це бу­ли нау­ки, що за­ро­ди­ли­ся у Ста­ро­дав­ньо­му сві­ті, і нау­ки, фор­му­ван­ня яких по­ча­ло­ся ли­ше у ХХ сто­літ­ті. До ос­тан­ніх по­ряд з ін­ши­ми но­віт­ні­ми на­пря­ма­ми, та­ки­ми як кі­бер­не­ти­ка, до­слі­джен­ня опе­ра­цій, за­галь­на тео­рія сис­тем, сис­те­мо­тех­ні­ка, тео­рія при­йнят­тя рі­шень, тео­рія оп­ти­мі­за­ції, на­ле­жить і сис­тем­ний ана­ліз.

Ста­нов­лен­ня й роз­ви­ток сис­тем­но­го ана­лі­зу

Щоб пра­виль­но зро­зу­мі­ти роль та об’єктивно оці­ни­ти зна­чен­ня сис­тем­них до­слі­джень і сис­тем­но­го ана­лі­зу в різ­них сфе­рах прак­тич­ної ді­яль­но­сті лю­ди­ни, не­об­хід­но ма­ти чіт­ку й об­ґрун­то­ва­ну від­по­відь на за­пи­тан­ня «Чи є ідеї та прин­ци­пи сис­тем­но­сті по­ро­джен­ням мо­ди в нау­ці?» або «Чи про­цес ста­нов­лен­ня і роз­ви­тку сис­тем­но­го ана­лі­зу є об’єктивною не­об­хід­ні­стю?».

Ос­нов­ні особ­ли­во­сті роз­ви­тку сис­тем­но­го мис­лен­ня

У дру­гій по­ло­ви­ні ХХ сто­літ­тя да­ти від­по­ві­ді на за­зна­че­ні ви­ще пи­тан­ня на­ма­гав­ся один з ос­но­во­по­лож­ни­ків прин­ци­пів сис­тем­но­сті Л. фон Бер­та­лан­фі [11]: «Як­що ми хо­че­мо вір­но по­да­ти й оці­ни­ти су­час­ний сис­тем­ний під­хід, то са­му ідею сис­тем­но­сті є сенс роз­гля­да­ти не як по­ро­джен­ня ми­ну­щої мо­ди, а як яви­ще, роз­ви­ток яко­го впле­те­но в іс­то­рію люд­ської дум­ки». Од­нак ця фра­за за­ли­шає без від­по­ві­ді два ду­же важ­ли­вих за­пи­тан­ня. По-пер­ше, які об­ста­ви­ни на­во­дять на мір­ку­ван­ня про «ми­ну­щу мо­ду»? По-дру­ге, що пов’язує «ідею сис­тем­но­сті» та «іс­то­рію люд­ської дум­ки»?

Від­по­відь на пер­ше за­пи­тан­ня до­сить про­ста. Пе­ріо­дич­ним дис­ку­сі­ям спри­яла си­туа­ція в нау­ці, яка скла­ла­ся у дру­гій по­ло­ви­ні ХХ сто­літ­тя. З од­но­го бо­ку, на пе­ред­ньо­му плані нау­ко­вих до­слі­джень опи­ни­ли­ся ро­бо­ти, об’єднані спіль­ною на­звою «сис­тем­ний ана­ліз» [113]. З ін­шо­го бо­ку, для по­всяк­ден­но­го жит­тя з’явилась та­ка ці­ка­ва особ­ли­вість: «Ко­жен, хто за­хо­тів би про­ана­лі­зу­ва­ти най­ужи­ва­ні­ші су­час­ні по­нят­тя й уз­ви­чає­ні ви­сло­ви, зна­йшов би на по­чат­ку спи­ску сло­во «сис­те­ма». По­нят­тя сис­те­ми по­ши­ри­ло­ся на всі сфе­ри нау­ки і про­ник­ло у по­всяк­ден­не мис­лен­ня, роз­мов­ну мо­ву і за­со­би ма­со­вих ко­му­ні­ка­цій» [10]. Ре­зуль­та­том цьо­го ста­ла не ли­ше поя­ва не­злі­чен­ної кіль­ко­сті пуб­лі­ка­цій, про­ве­ден­ня кон­фе­рен­цій, сим­по­зіу­мів, але й різ­не, ча­сом не­од­но­знач­не, ро­зу­мін­ня і тлу­ма­чен­ня та­ких ос­нов­них по­нять, як «сис­те­ма», «сис­тем­ність», «сис­тем­ний під­хід», «сис­тем­ний ана­ліз», «сис­тем­не мис­лен­ня», що ми­мо­во­лі на­во­дить на дум­ку про ми­ну­щу мо­ду [196].

Та­ка ж си­туа­ція збе­рі­га­є­ть­ся і на по­чат­ку ХХІ сто­літ­тя. Як і ра­ні­ше, ви­яв­ляю­ть­ся сут­тє­ві різ­но­чи­тан­ня й роз­біж­но­сті у трак­ту­ван­ні ба­га­тьох прак­тич­но важ­ли­вих по­нять і ви­зна­чень, що ха­рак­тер­но на­віть для тих ав­то­рів, які без­по­се­ред­ньо бе­руть участь у сис­тем­них до­слі­джен­нях або є при­хиль­ни­ка­ми сис­тем­ної ме­то­до­ло­гії. Від­сут­ність за­галь­но­при­йня­то­го ро­зу­мін­ня ба­га­тьох клю­чо­вих по­ло­жень і про­блем сис­тем­но­го ана­лі­зу, зок­ре­ма сут­но­сті й спе­ци­фі­ки сис­тем­них до­слі­джень, їх­ньої спря­мо­ва­но­сті та міс­ця в су­час­ній нау­ці, а та­кож не­ви­со­кі по­тен­цій­ні мож­ли­во­сті і неусувні об­ме­жен­ня різ­них під­хо­дів та ме­то­дів сис­тем­но­го ана­лі­зу, різ­но­ма­ніт­ність їх­ньо­го за­сто­су­ван­ня по­рів­ня­но з ме­то­до­ло­гія­ми ін­ших дис­ци­п­лін свід­чать, що про­цес фор­му­ван­ня сис­тем­но­го ана­лі­зу як нау­ко­вої дис­ци­п­лі­ни ще не за­вер­ше­ний, йо­го на­пря­ми ос­та­точ­но не сфор­му­ва­ли­ся.

Пред­мет­на об­ласть сис­тем­но­го ана­лі­зу зводиться до вивчення склад­них ба­га­то­рів­не­вих мно­жи­н сис­тем різної природи та різ­них ви­дів і кла­сів з різ­но­ма­ніт­ни­ми вла­сти­во­стя­ми і від­но­шен­ня­ми між ни­ми. Во­на на­стіль­ки ши­ро­ка, що не під­ля­гає стро­гій та од­но­знач­ній кла­си­фі­ка­ції й впо­ряд­ку­ван­ню.

Ще чіт­ко не фор­ма­лі­зо­ва­но й од­но­знач­но не ви­зна­че­но пред­мет ці­лей вив­чен­ня й апа­рат до­слі­джен­ня як су­куп­ність знань, опи­сів, по­яс­нень та пе­ред­ба­чень вла­сти­во­стей, мож­ли­во­стей, про­це­сів і явищ, що від­бу­ва­ю­ть­ся в су­час­них сис­те­мах різ­но­го при­зна­чен­ня.

Ме­то­ди сис­тем­но­го до­слі­джен­ня як спо­со­би чи шля­хи прак­тич­но­го або тео­ре­тич­но­го пі­знан­ня явищ і за­ко­но­мір­но­стей функ­ціо­ну­ван­ня і роз­ви­тку склад­них сис­тем є до­сить різ­но­ма­ніт­ни­ми і не об­ме­жу­ю­ть­ся будь-яки­ми рам­ка­ми.

Сьо­го­дні мож­на го­во­ри­ти ли­ше про фор­му­ван­ня сис­тем­но­го ана­лі­зу як нау­ко­вої ме­то­до­ло­гії, або су­куп­но­сті ме­то­дів вив­чен­ня струк­ту­ри, ло­гіч­ної ор­га­ні­за­ції, вла­сти­во­стей і ха­рак­те­ри­стик по­ве­дін­ки та роз­ви­тку склад­них сис­тем. На жаль, усе ще від­сут­нє за­галь­но­при­йня­те ро­зу­мін­ня ба­га­тьох клю­чо­вих по­нять про­бле­ма­ти­ки і ме­то­до­ло­гії сис­тем­но­го ана­лі­зу, зок­ре­ма по­нять, що ві­доб­ра­жа­ють спе­ци­фі­ку та ін­ст­ру­мен­та­рій сис­тем­но­го ана­лі­зу, особ­ли­во­сті і вла­сти­во­сті об’єктів сис­тем­них до­слі­джень, умо­ви фор­ма­лі­за­ції і розв’язання сис­тем­них за­дач.

Ра­зом із тим вра­жає факт над­зви­чай­но ши­ро­ко­го й швид­ко­го по­ши­рен­ня сис­тем­них до­слі­джень у най­різ­но­ма­ніт­ні­ших га­лу­зях нау­ки та прак­ти­ки. Це під­твер­джу­ють ви­со­кі кіль­кіс­ні та якіс­ні по­каз­ни­ки тем­пів роз­ви­тку сис­тем­них до­слі­джень уп­ро­довж більш ніж 50 ро­ків [10, 12–14, 38, 40–42, 63, 88, 91, 102, 113, 115, 151, 155, 157, 158, 196, 199, 205, 208, 210, 214–216, 221–223]. Тен­ден­ції роз­ши­рен­ня за­зна­че­ної про­бле­ма­ти­ки збе­рі­га­ю­ть­ся й у ХХІ сто­літ­ті. Ідеї і мож­ли­во­сті сис­тем­ної ме­то­до­ло­гії при­вер­ну­ли ува­гу фа­хів­ців із таких струк­ту­ро­ва­них пред­мет­них га­лу­зей, як ме­ди­ци­ни, еко­ло­гії, со­ціо­ло­гії, фі­нан­со­вої сфе­ри та ін­ших га­лу­зей знань. Є ба­га­то при­кла­дів, ко­ли сис­тем­не мис­лен­ня, сис­тем­на ме­то­до­ло­гія і сис­тем­ний ана­ліз ус­піш­но ви­три­мали ви­про­бу­ван­ня у розв’язанні склад­них і прак­тич­но важ­ли­вих за­дач і за­без­пе­чили мож­ли­вість одер­жан­ня ви­знач­них якіс­но но­вих ре­зуль­та­тів.

Від­по­відь на за­пи­тан­ня, що пов’язує «ідею сис­тем­но­сті» та «іс­то­рію люд­ської дум­ки», не на­стіль­ки оче­вид­на, і то­му пот­ре­бує пев­них по­яс­нень. Пе­ре­ду­сім вар­то звер­ну­ти ува­гу на ту об­ста­ви­ну, що ідею сис­тем­но­сті в ци­то­ва­ній фра­зі роз­гля­да­ють не як ор­ди­нар­ну по­дію в жит­ті сус­піль­ст­ва, а як яви­ще, «впле­те­не в іс­то­рію люд­ської дум­ки». То­му слід вия­ви­ти при­чи­ни і фак­то­ри, що зу­мов­лю­ють на­стіль­ки ви­со­ку зна­чи­мість ідеї сис­тем­но­сті. Да­лі не­об­хід­но ви­зна­чи­ти сут­ність і но­виз­ну сис­тем­но­го мис­лен­ня, йо­го прак­тич­не зна­чен­ня як своє­рід­но­го вне­ску ідей сис­тем­но­сті в роз­ви­ток люд­ської дум­ки. Оцін­ка сві­то­гляд­ної ро­лі сис­тем­но­го мис­лен­ня як ан­ти­те­зи кла­сич­но­му ра­ціо­на­ліз­му і ме­ха­ні­циз­му та зу­мов­ле­ні ним до­сяг­нен­ня в роз­ви­тку люд­ської дум­ки на­ве­де­ні в [159]. Од­нак для ус­піш­но­го розв’язання ре­аль­них сис­тем­них за­дач ви­рі­шаль­не зна­чен­ня має ін­ша, праг­ма­тич­на роль сис­тем­но­го мис­лен­ня. То­му так важ­ли­во ви­ко­ну­ва­ти по­даль­ші до­слі­джен­ня про­це­су ста­нов­лен­ня і роз­ви­тку сис­тем­но­го ана­лі­зу з праг­ма­тич­ної точ­ки зо­ру.

Ана­ліз роз­ви­тку нау­ки в ці­ло­му свід­чить про те, що ре­зуль­та­тив­ність кож­ної нау­ко­вої дис­ци­п­лі­ни ви­зна­ча­ють та­кі гру­пи фак­то­рів:

¨ ак­ту­аль­ність, нау­ко­ва і прак­тич­на зна­чи­мість про­бле­ма­ти­ки;

¨ нау­ко­вий рі­вень і прак­тич­ні мож­ли­во­сті тео­ре­тич­но­го і ме­то­до­ло­гіч­но­го ін­ст­ру­мен­та­рію до­слі­джен­ня;

¨ здат­ність до­слід­ни­ка ос­во­ї­ти від­по­від­ну тео­рію і ме­то­до­ло­гію, умін­ня ра­ціо­наль­но за­сто­со­ву­ва­ти та вдо­ско­на­лю­ва­ти за­со­би, що ви­ко­ри­сто­ву­ю­ть­ся.

У про­це­сі ста­нов­лен­ня і роз­ви­тку нау­ки пе­ре­лі­чені гру­пи фак­то­рів безу­пин­но змі­ню­ю­ть­ся, уточ­ню­ю­ть­ся, вдо­ско­на­лю­ю­ть­ся на ос­но­ві вза­єм­но­го сти­му­лю­ван­ня і ра­ціо­наль­но­го уз­го­джен­ня пот­реб прак­ти­ки і мож­ли­во­стей нау­ки. Роз­ви­ток від­бу­ва­є­ть­ся у фор­мі своє­рід­но­го тан­де­ма:но­ві за­да­чі прак­ти­ки сти­му­лю­ють роз­ви­ток нау­ки, а но­ві до­сяг­нен­ня нау­ки ство­рю­ють мож­ли­вість для розв’язання но­вих прак­тич­них про­блем, роз­ши­рен­ня сфе­ри до­слі­джень, роз­роб­ки ви­ро­бів і тех­но­ло­гій.

От­же, тео­ре­тич­ну зна­чи­мість і прак­тич­ну ко­рис­ність нау­ко­вої дис­ци­п­лі­ни ви­зна­чає як рі­вень мож­ли­во­стей кож­ної гру­пи фак­то­рів, так і рі­вень вза­єм­но­го уз­го­джен­ня їх­ніх мож­ли­во­стей. До­свід свід­чить, що реа­лі­за­ція но­вих ідей і тех­ніч­них рі­шень за­ле­жить від мож­ли­во­сті нау­ки і здат­но­сті до­слід­ни­ка фор­ма­лі­зу­ва­ти і розв’язати від­по­від­ні за­да­чі про­ек­ту­ван­ня, а та­кож від мож­ли­во­стей про­ми­сло­вих тех­но­ло­гій реа­лі­зу­ва­ти про­ект і ство­ри­ти ви­ріб із не­об­хід­ни­ми по­каз­ни­ка­ми яко­сті.

Слід під­крес­ли­ти особ­ли­ву зна­чи­мість про­це­ду­ри фор­ма­лі­за­ції за­дач, зок­ре­ма, під час реа­лі­за­ції ін­но­ва­цій­них ідей і тех­ніч­них рі­шень, про­ек­ту­ван­ня но­віт­ніх зраз­ків тех­ні­ки, що не ма­ють ані ана­ло­гів, ані про­то­ти­пів. Та­кі за­да­чі ха­рак­те­ри­зу­ю­ть­ся кон­цеп­ту­аль­ною не­ви­зна­че­ні­стю, яку ро­зу­мі­ють як єди­ну сис­те­му не­ві­до­мо­сті, що вклю­чає: не­од­но­знач­ність і су­пер­еч­ли­вість ви­мог до ви­ро­бу; су­пер­еч­ли­вість ці­лей і не­од­но­знач­ність умов за­сто­су­ван­ня ви­ро­бу; не­ви­зна­че­ність і не­пе­ред­ба­чу­ва­ність мож­ли­вих дій кон­ку­рен­тів; не­об­ме­же­ність і не­мож­ли­вість про­гно­зу­ван­ня ба­га­тьох си­туа­цій ри­зи­ку на різ­них ста­ді­ях жит­тє­во­го цик­лу ви­ро­бу.

Роз­крит­тя кон­цеп­ту­аль­ної не­ви­зна­че­но­сті є сис­тем­ною за­да­чею [120], ос­кіль­ки роз­крит­тя усіх ви­дів не­ви­зна­че­но­сті слід ви­ко­ну­ва­ти на ба­зі єди­них прин­ци­пів, кри­те­рі­їв і ці­лей. Склад­ність за­дач і труд­но­щі їх­ньо­го розв’язання зу­мов­ле­ні не­ви­зна­че­ні­стю ба­га­тьох аль­тер­на­тив і кри­те­рі­їв ви­бо­ру [43]. То­му ре­зуль­та­ти ціл­ком за­ле­жать від здіб­но­стей і вмін­ня до­слід­ни­ка ви­рі­ши­ти цю про­бле­му. Звід­си ви­пли­ва­ють най­важ­ли­ві­ші ри­си сис­тем­но­го до­слід­ни­ка:

¨ здат­ність до са­мо­оці­ню­ван­ня і са­мо­адап­та­ції — по­ви­нен зна­ти, як ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти те, що йо­му ві­до­мо; ро­зу­мі­ти, які ще ві­до­мо­сті не­об­хід­но от­ри­ма­ти; як і де діз­на­ти­ся про те, чо­го він ще не знає;

¨ вмін­ня оці­ни­ти та сфор­му­ва­ти апа­рат до­слі­джен­ня — має зна­ти, як для до­сяг­нен­ня ці­лей до­слі­джен­ня мож­на ви­ко­ри­ста­ти на­яв­ний ін­ст­ру­мен­та­рій; ро­зу­мі­ти, що не­об­хід­но до­дат­ко­во ро­би­ти те, чо­го за до­по­мо­гою на­яв­но­го ін­ст­ру­мен­та­рію реа­лі­зу­ва­ти не­мож­ли­во; бу­ти здат­ним ви­зна­чи­ти, з ви­ко­ри­стан­ням яких до­дат­ко­вих ін­ст­ру­мен­таль­них за­со­бів мож­на ви­ко­на­ти те, чо­го не до­зво­ляє реа­лі­зу­ва­ти на­яв­ний ін­ст­ру­мен­та­рій;

¨ здат­ність до оці­ню­ван­ня і фор­ма­лі­за­ції за­да­чі — по­ви­нен зна­ти, як ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти для фор­ма­лі­за­ції за­да­чі те, що ап­ріо­рі ві­до­мо; вмі­ти оці­ни­ти, на­скіль­ки для фор­ма­лі­за­ції за­да­чі не­об­хід­не, мож­ли­ве і до­ціль­не роз­крит­тя на­яв­ної не­ви­зна­че­но­сті; бу­ти спро­мож­ним ви­зна­чи­ти, що обов’язково слід зро­би­ти для роз­крит­тя не­ви­зна­че­но­сті під час фор­ма­лі­за­ції і розв’язання за­да­чі.

Щоб за­до­воль­ни­ти ці ви­мо­ги, до­слід­ни­ку не­дос­тат­ньо ли­ше фор­маль­но ово­ло­ді­ти сис­тем­ною ме­то­до­ло­гі­єю і нав­чи­ти­ся ра­ціо­наль­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти її на прак­ти­ці. Він має ко­рін­ним чи­ном змі­ни­ти не ли­ше своє став­лен­ня до ді­яль­но­сті, але й прин­ци­по­во змі­ни­ти стиль мис­лен­ня, а са­ме ово­ло­ді­ти прин­ци­па­ми та при­йо­ма­ми сис­тем­но­го мис­лен­ня.

Слід взя­ти до ува­ги ту об­ста­ви­ну, що сьо­го­дні, не­зва­жаю­чи на справ­ді не­об­ме­же­ний діа­па­зон за­сто­су­ван­ня тер­мі­на «сис­тем­не мис­лен­ня», від­сут­нє за­галь­но­ви­зна­не, роз­гор­ну­те оз­на­чен­ня да­но­го по­нят­тя, хо­ча в лі­те­ра­ту­рі за­про­по­но­ва­но ба­га­то ча­ст­ко­вих ін­тер­пре­та­цій йо­го сут­тє­вих оз­нак [156, 181, 212, 219, 260]. На­да­лі в це по­нят­тя бу­де вкла­да­ти­ся та­кий зміст: сис­тем­не мис­лен­ня — це ви­ща фор­ма люд­сь­ко­го пі­знан­ня, коли про­це­си ві­доб­ра­жен­ня об’єктивної ре­аль­но­сті ба­зу­ю­ть­ся на ці­ліс­но­му ві­доб­ра­жен­ні до­слі­джу­ва­но­го об’єкта з по­зи­ції до­сяг­нен­ня пос­тав­ле­них ці­лей до­слі­д­жен­­ня на під­ста­ві знань, до­сві­ду, ін­ту­ї­ції і пе­ред­ба­чен­ня. Прин­ци­по­во важ­ли­вою де­тал­лю цьо­го оз­на­чен­ня є за­леж­ність меж об’єкта до­слі­джен­ня від пос­тав­ле­них ці­лей.

На під­ста­ві на­ве­де­но­го оз­на­чен­ня той са­мий фі­зич­ний об’єкт, на­прик­лад лі­так, мо­же бу­ти єди­ним об’єктом дея­ко­го сис­тем­но­го до­слі­джен­ня, або ли­ше пев­ною скла­до­вою час­ти­ною об’єкта, під яким ро­зу­мі­ють, ска­жі­мо, ае­ро­порт. Більш то­го, у фі­зич­но­му об’єкті, на­прик­лад у лі­та­ку, мож­на ви­ді­ли­ти дея­кий функ­ціо­наль­ний еле­­мент, при­пус­ти­мо авіа­цій­ний дви­гун, який мо­же бу­ти єди­ним об’єктом сис­тем­но­го до­слі­джен­ня у про­це­сі роз­роб­ки, ви­про­бу­вань і ек­с­п­луа­та­ції.

Слід та­кож за­зна­чи­ти, що сис­тем­не мис­лен­ня стає най­важ­ли­ві­шим фак­то­ром до­сяг­нен­ня ус­пі­ху в різ­них сфе­рах прак­тич­ної ді­яль­но­сті [204, 212].

За­зна­че­ні об­ста­ви­ни зу­мов­лю­ють не­об­хід­ність і до­ціль­ність роз­гля­ду іс­то­рії, тен­ден­цій і пер­спек­тив роз­ви­тку ме­то­до­ло­гії сис­тем­но­го ана­лі­зу і сис­тем­них до­слі­джень. По­діб­ний ог­ляд до­ціль­но здій­сню­ва­ти з ура­ху­ван­ням та­ких важ­ли­вих скла­до­вих роз­ви­тку ці­єї ме­то­до­ло­гії:

¨ ста­нов­лен­ня і роз­ви­ток ідей сис­тем­но­сті як за­сад сис­тем­но­го мис­лен­ня;

¨ роз­ви­ток сис­тем­но­го уяв­лен­ня про об’єкти до­слі­джен­ня;

¨ роз­ви­ток за­со­бів і ме­то­дів розв’язання прак­тич­них сис­тем­них за­дач.

Слід за­зна­чи­ти, що та­ка об­ме­же­на кіль­кість роз­гля­ну­тих нау­ко­вих на­пря­мів сис­тем­них до­слі­джень та їх до­сить за­галь­ні фор­му­лю­ван­ня обу­мов­ле­но не­чіт­ки­ми ме­жа­ми сис­тем­них до­слі­джень, роз­ми­ті­стю ви­зна­чень та­ких ос­нов­них по­нять, як сис­тем­ні до­слі­джен­ня, сис­тем­ний під­хід, сис­тем­ний ана­ліз, сис­тем­не мис­лен­ня.

Пе­ре­лі­че­ні на­пря­ми роз­ви­тку сис­тем­но­го ана­лі­зу є взає­мо­за­леж­ни­ми і та­ки­ми, що ві­доб­ра­жа­ють різ­ні ас­пек­ти за­галь­но­го про­це­су сис­тем­них до­слі­джень, хо­ча з’явилися во­ни не од­но­час­но, а їх­ні взає­мозв’язок і взає­мо­за­леж­ність про­я­ви­ли­ся, влас­не ка­жу­чи, ли­ше у дру­гій по­ло­ви­ні ХХ сто­літ­тя, у про­це­сі розв’язання прак­тич­них сис­тем­них за­дач.

Роль фун­да­мен­таль­них від­крит­тів у системному сприйнят­ті сві­ту

У ста­нов­лен­ні та роз­ви­тку сис­тем­но­го мис­лен­ня важ­ли­ва роль на­ле­жить фун­да­мен­таль­ним нау­ко­вим від­крит­тям, іс­то­рію яких при­йня­то від­ра­хо­ву­ва­ти [11, 159] від по­с­ту­­ла­ту Арі­сто­те­ля: «ці­ле біль­ше су­ми сво­їх час­тин», що в су­час­но­му ро­зу­мін­ні ві­доб­ра­жає сут­ність су­пер­ади­тив­но­го за­ко­ну склад­них сис­тем. Не за­глиб­люю­чись у ба­га­то­ві­ко­ву іс­то­рію, роз­гля­не­мо про­цес ста­нов­лен­ня і роз­ви­тку ідей сис­тем­но­сті і сис­тем­но­го мис­лен­ня у най­ближ­чо­му ми­ну­ло­му. На­сам­пе­ред ви­зна­чи­мо фун­да­мен­таль­ні нау­ко­ві від­крит­тя, що сфор­му­ва­ли пе­ре­ду­мо­ви ста­нов­лен­ня й роз­ви­тку сис­тем­но­го мис­лен­ня. В іс­то­рії нау­ки ос­тан­ніх сто­літь, у від­по­від­но­сті до [111], мож­на ви­ді­ли­ти три ос­нов­ні рів­ні пі­знан­ня нав­ко­лиш­ньо­го сві­ту.

¨ Пер­ший рі­вень. Ство­рен­ня ос­нов су­час­ної фі­зи­ки і механіки. До цьо­го рів­ня на­ле­жать від­крит­тя І. Нью­то­на, Г. Га­лі­лея, М. В. Ло­мо­но­со­ва, А. Пу­ан­ка­ре, А. Ейн­штей­на. Уза­галь­нен­ня ідеї ру­ху, що ви­ник­ла у Ста­ро­дав­ній Гре­ції, і пе­ре­тво­рен­ня її в струн­ку ма­те­ма­тич­ну тео­рію нью­то­нів­ської ме­ха­ні­ки ста­ло по­чат­ком но­во­го ета­пу в роз­ви­тку при­род­ни­чих на­ук, за­кла­ло фун­да­мент ме­то­до­ло­гії ба­га­то­фак­тор­но­го ана­лі­зу ста­ну і роз­ви­тку ево­лю­цій­них фі­зич­них про­це­сів і явищ, на ба­зі якої зго­дом бу­ла ство­ре­на су­час­на тех­но­сфе­ра.

¨ Дру­гий рі­вень. Ство­рен­ня ос­нов дар­ві­ніз­му, пе­ре­не­сен­ня ідеї ру­ху та без­пе­рерв­ної мін­ли­во­сті у сфе­ру жи­вої ма­те­рії. Ідею ру­ху бу­ло по­кла­де­но в ос­но­ву но­вих уяв­лень про роз­ви­ток при­ро­ди. Най­важ­ли­ві­шою особ­ли­ві­стю ці­єї па­ра­диг­ми є якіс­на змі­на в ча­сі вла­сти­во­стей об’єктів, які роз­ви­ва­ю­ть­ся, що прин­ци­по­во від­різ­няє про­це­си роз­ви­тку від усіх ін­ших ди­на­міч­них про­це­сів. Та­кі клю­чо­ві для ро­зу­мін­ня ево­лю­ції та її ос­нов­них про­це­сів і вла­сти­во­стей по­нят­тя, як спад­ко­вість, мін­ли­вість, до­бір, ста­ли ос­но­вою су­час­но­го уяв­лен­ня про при­ро­ду роз­ви­тку жи­во­го, ви­зна­чи­ли ви­хід­ні по­зи­ції у ме­то­до­ло­гії біо­хі­міч­них і фі­зіо­ло­гіч­них до­слі­джень, за­кла­ли фун­да­мент ба­га­то­фак­тор­но­го ана­лі­зу ста­ну й ево­лю­цій­них про­це­сів су­час­ної біо­сфе­ри.

¨ Тре­тій рі­вень. Ви­яв­лен­ня єд­но­сті всіх ево­лю­цій­них про­це­сів, що від­бу­ва­ю­ть­ся на Зем­лі (хі­міч­них, біо­ло­гіч­них, фі­зич­них, со­ці­аль­них то­що), у роз­ви­тку жи­вої при­ро­ди і люд­сь­ко­го сус­піль­ст­ва. Пер­ший прин­ци­по­во важ­ли­вий крок у цьо­му на­пря­мі зро­бив В. І. Вер­над­ський в 30-х роках ХХ сто­ліття, у пе­рі­од, ко­ли фор­му­ва­ли­ся ос­но­ви йо­го вчен­ня про ноо­сфе­ру [19]. Вче­ний вия­вив сис­тем­ність взає­мозв’язків різ­них ево­лю­цій­них про­це­сів у мас­шта­бах на­шої пла­не­ти, їх­ню за­леж­ність від про­це­сів, що від­бу­ва­ю­ть­ся у Все­сві­ті.

Ви­снов­ки цьо­го вчен­ня ма­ють чіт­ко ви­ра­же­ну прак­­тич­ну спря­мо­ва­ність. Так, од­ним із го­лов­них ви­снов­ків є твер­джен­ня про те, що на пев­но­му сту­пе­ні роз­ви­тку ци­ві­лі­за­ції мож­ли­вий та­кий рі­вень взає­мо­дії люд­ст­ва з При­ро­дою, ко­ли йо­го пот­ре­би в ре­сур­сах пе­ре­ви­щать мож­ли­во­сті При­ро­ди. Роз­в’я­зання цього про­ти­річ­чя, на дум­ку В. І. Вер­над­сь­ко­го, мож­ли­ве ли­ше за умо­ви, що люд­ст­во ус­ві­до­мить прак­тич­ну не­об­хід­ність взя­ти на се­бе від­по­ві­даль­ність за по­даль­шу ево­лю­цію пла­не­ти; у про­ти­леж­но­му ви­пад­ку во­но не ма­ти­ме май­бут­ньо­го.

От­же, за­зна­че­ні фун­да­мен­таль­ні до­сяг­нен­ня в пі­знан­ні При­ро­ди мож­на роз­гля­да­ти як по­чат­ко­ві сту­пе­ні до ро­зу­мін­ня прак­тич­ної не­об­хід­но­сті сис­тем­но­го спри­йнят­тя сві­ту і сис­тем­но­го мис­лен­ня. Пер­ші два до­сяг­нен­ня під­го­ту­ва­ли фун­да­мент для на­ступ­но­го — сис­тем­но­го ро­зу­мін­ня явищ, що від­бу­ва­ю­ть­ся на пла­не­ті, як скла­до­вої час­ти­ни про­це­сів Все­сві­ту. З ос­нов­них твер­джень і ви­снов­ків вчен­ня В. І. Вер­над­сь­ко­го про ноо­сфе­ру ви­ті­ка­ють пи­тан­ня про сис­тем­ність про­це­сів Все­сві­ту, і це, у свою чер­гу, зу­мов­лює, влас­не ка­жу­чи, пот­ре­бу у сис­тем­но­му ос­мис­лен­ні шля­хів роз­ви­тку ци­ві­лі­за­ції та ево­лю­ції пла­не­ти Зем­ля, у фор­му­лю­ван­ні сис­тем­них про­блем гло­баль­но­го мас­шта­бу. Це є під­ста­вою вва­жа­ти вчен­ня В. І. Вер­над­сь­ко­го пер­шо­дже­ре­лом при­клад­но­го сис­тем­но­го мис­лен­ня.

Ета­пи роз­ви­тку сис­тем­но­го ана­лі­зу як прикладної нау­ко­вої ме­то­до­ло­гії

Да­лі ко­рот­ко роз­гля­не­мо ос­нов­ні ві­хи іс­то­рії ста­нов­лен­ня та роз­ви­тку сис­тем­но­го ана­лі­зу в не­да­ле­ко­му ми­ну­ло­му, а са­ме про­тя­гом XX сто­літ­тя. На­сам­пе­ред слід за­зна­чи­ти, що тут не пос­тав­ле­но за ціль док­лад­но про­ана­лі­зу­ва­ти ро­бо­ти, які фор­му­ва­ли су­час­ні ос­но­ви сис­тем­но­го ана­лі­зу. На­ша ме­та по­ля­гає у то­му, щоб:

¨ ві­доб­ра­зи­ти роль та зна­чен­ня тих нау­ко­вих ре­зуль­та­тів, які зу­мо­ви­ли поя­ву і ста­нов­лен­ня сис­тем­но­го ана­лі­зу, і тих фак­то­рів, що ви­зна­чи­ли зміст ос­нов­них на­пря­мів та ета­пів роз­ви­тку;

¨ по­ка­за­ти стан і тен­ден­ції роз­ви­тку сис­тем­ної про­бле­ма­ти­ки і ме­то­до­ло­гії у су­час­них умо­вах.

Га­дає­мо, що для до­сяг­нен­ня пос­тав­ле­ної ме­ти ана­ліз до­ціль­но ви­ко­ну­ва­ти з ура­ху­ван­ням ста­ну і тен­ден­цій роз­ви­тку ін­ших най­важ­ли­ві­ших на­пря­мів нау­ки і тех­ні­ки, які сут­тє­во впли­ну­ли на роз­ви­ток ци­ві­лі­за­ції в роз­гля­ну­тий пе­рі­од. З ог­ля­ду на те, що у ХХ сто­літ­ті у сві­ті ста­ло­ся до­сить ба­га­то кар­ди­наль­них по­лі­тич­них, еко­но­міч­них, струк­тур­них та ін­ших змін, об­ме­жи­мо­ся роз­гля­дом тих про­це­сів дру­гої по­ло­ви­ни ХХ сто­літ­тя, що безпосередньо або опо­се­ред­ко­ва­но впли­ну­ли на стан і тен­ден­ції роз­ви­тку сис­тем­ної про­бле­ма­ти­ки та ме­то­до­ло­гії.

Ви­ді­ли­мо чо­ти­ри ета­пи фор­му­ван­ня сис­тем­но­го ана­лі­зу як при­клад­ної нау­ко­вої ме­то­до­ло­гії [124].

Фор­му­ван­ня тео­ре­тич­них за­сад кон­цеп­ту­аль­ної парадигми сис­тем­но­го ана­лі­зу

Пер­ший етап ста­нов­лен­ня сис­тем­но­го ана­лі­зу при­па­дає на пер­шу по­ло­ви­ну ХХ сто­літ­тя і є пе­ріо­дом поя­ви та фор­му­лю­ван­ня ос­нов­них ідей сис­тем­но­го мис­лен­ня, ос­нов­ні іс­то­рич­ні дже­ре­ла яко­го бу­дуть зга­да­ні ниж­че. Бе­ру­чи до ува­ги на­ве­де­не оз­на­чен­ня сис­тем­но­го мис­лен­ня, вва­жає­мо до­ціль­ним за ос­но­ву най­важ­ли­ві­ших, го­лов­них, ро­біт взя­ти пе­ре­лік, за­про­по­но­ва­ний у [159], але до­пов­ни­ти йо­го пра­ця­ми В. І. Вер­над­сь­ко­го, важ­ли­ва роль і прак­тич­не зна­чен­ня яких для ста­нов­лен­ня і роз­ви­тку сис­тем­но­го ана­лі­зу по­ка­за­но ра­ні­ше. Ро­бо­ти вче­но­го, на наш по­гляд, по­вин­ні за­йма­ти чіль­не міс­це у спи­ску не ли­ше за хро­но­ло­гі­єю, але й за їх­ньою прак­тич­ною зна­чи­мі­стю.

У під­сум­ку одер­жи­мо та­кий пе­ре­лік фун­да­мен­таль­них учень (в дуж­ках за­зна­че­но від­по­від­но ро­ки ви­ко­нан­ня ро­біт із те­ма­ти­ки і да­ти пер­ших ав­тор­ських пуб­лі­ка­цій): «Вчен­ня про біо­сфе­ру і її пос­ту­по­вий пе­ре­хід у ноо­сфе­ру» [19] Во­ло­ди­ми­ра Іва­но­ви­ча Вер­над­сь­ко­го (1893–1918); «За­галь­на ор­га­ні­за­цій­на нау­ка, або тек­то­ло­гія» [15] Олек­сан­д­ра Олек­сан­д­ро­ви­ча Бо­гда­но­ва (1913–1929); «За­галь­на тео­рія сис­тем» [9] Люд­ві­га фон Бер­та­лан­фі (1934–1949); «Кі­бер­не­ти­ка або управ­лін­ня і зв’язок у тва­ри­ні та ма­ши­ні» [261] Нор­бер­та Ві­не­ра (1948); «Прак­сео­ло­гія» [219] Та­де­уша Ко­тар­бин­сь­ко­го (1930–1940).

Роль, міс­це і зна­чен­ня праць О. О. Бо­гда­но­ва, Л. фон Бер­та­лан­фі, Н. Ві­не­ра, Т. Ко­­тар­бин­сь­ко­го у ста­нов­лен­ні та роз­ви­тку ідей сис­тем­но­сті й сис­тем­но­го мис­лен­ня до­сить де­таль­но про­ана­лі­зо­ва­но у пра­ці [159]. То­му від­зна­чи­мо ли­ше най­важ­ли­ві­ші ас­пек­ти ана­лі­зу і зро­би­мо ви­снов­ки. Поч­не­мо з мо­но­гра­фії О. О. Бо­гда­но­ва, яка від­різ­ня­є­ть­ся гли­бо­ко сис­тем­ним змі­стом. Її ідеї та по­нят­тя ба­зо­ва­но на пос­ту­ла­ті «не­від’ємна й най­сут­тє­ві­ша вла­сти­вість за­галь­ної ор­га­ні­за­цій­ної нау­ки — це її сис­тем­ність». Ав­то­ра мо­но­гра­фії мож­на за­слу­же­но вва­жа­ти ос­но­во­по­лож­ни­ком сис­тем­но­го мис­лен­ня, що сто­су­­єть­ся фор­му­ван­ня та­ко­го уяв­лен­ня про об’єкти сис­тем­но­го до­слі­джен­ня, яке піз­ні­ше бу­ло при­йня­те за­галь­ною тео­рі­єю сис­тем.

Прак­сео­ло­гію Т. Ко­тар­бин­сь­ко­го за­ду­ма­но і реа­лі­зо­ва­но як за­галь­ну тео­рію ра­ціо­наль­ної ді­яль­но­сті. І хо­ча сис­тем­на орі­єн­та­ція ро­бо­ти не ви­кли­кає жод­них сум­ні­вів, але до­ка­зів та під­твер­джень її впли­ву на фор­му­ван­ня сис­тем­но­го мис­лен­ня не ви­яв­ле­но. Від­сут­ні та­кож яв­ні до­ка­зи вза­єм­ної іс­то­рич­ної за­леж­но­сті сис­тем­них па­ра­дигм тек­то­ло­гії, кі­бер­не­ти­ки, за­галь­ної тео­рії сис­тем і прак­сео­ло­гії. Од­нак ці фак­ти не оз­на­ча­ють, що ідеї О. О. Бо­гда­но­ва і Т. Ко­тар­бин­сь­ко­го вза­га­лі за­бу­то і що вони не зна­йшли прак­тич­но­го за­сто­су­ван­ня у сис­тем­но­му ана­лі­зі. Мо­но­гра­фії вче­них бу­ло пе­ре­ви­да­но у дру­гій по­ло­ви­ні ХХ сто­літ­тя, зав­дя­ки чо­му їх­ні ос­нов­ні ідеї зна­йшли за­сто­су­ван­ня на прак­ти­ці, зок­ре­ма у сфе­рі розв’язання сис­тем­них про­блем ор­га­ні­за­цій­но­го управ­лін­ня.

У ста­нов­лен­ні та роз­ви­тку сис­тем­но­го мис­лен­ня за­галь­но­ви­зна­ни­ми є роль і прак­тич­не зна­чен­ня фун­да­мен­таль­них ро­біт Люд­ві­га фон Бер­та­лан­фі [9] і Нор­бер­та Ві­не­ра [261]. Вче­ні не­за­леж­но один від од­но­го за­про­по­ну­ва­ли но­ву ідею, суть якої по­ля­гає у пе­ре­хо­ді до до­слі­джен­ня за­галь­них вла­сти­во­стей, ха­рак­тер­них для різ­них ти­пів об’єктів. Про­те слід звер­ну­ти ува­гу на від­мін­но­сті по­зи­цій, з яких во­ни ви­зна­ча­ють не­об­хід­ність до­слі­джен­ня за­галь­них вла­сти­во­стей різ­них ти­пів об’єктів.

Л. фон Бер­та­лан­фі роз­гля­дав пи­тан­ня з по­зи­ції спіль­но­сті прин­ци­пів по­бу­до­ви і струк­тур­них вла­сти­во­стей різ­них ти­пів сис­тем, а Н. Ві­нер від­да­вав пе­ре­ва­гу по­зи­ції спіль­но­сті прин­ци­пів і особ­ли­во­стей управ­лін­ня різ­ни­ми ти­па­ми склад­них об’єктів, зок­ре­ма у суб’єктів жи­во­го сві­ту й об’єктів тех­ні­ки різ­но­го при­зна­чен­ня. І ці під­хо­ди до­сить дов­го роз­ви­ва­ли­ся не­за­леж­но. Ра­зом із тим обид­ва вче­них ма­ють без­по­се­ред­нє від­но­шен­ня до сис­тем­них до­слі­джень. На­прик­лад, під час роз­роб­ки склад­них тех­ніч­них сис­тем од­на­ко­во важ­ли­во ство­ри­ти ра­ціо­наль­ну ба­га­то­рів­не­ву іє­рар­хіч­ну струк­ту­ру ви­ро­бу та за­без­пе­чи­ти як сис­тем­но по­го­дже­не управ­лін­ня на ста­ді­ях про­ек­ту­ван­ня, ви­роб­ництва, до­слі­джен­ня ви­ро­бу, так і ра­ціо­наль­не управ­лін­ня ство­ре­ною сис­те­мою в про­це­сі її ек­с­п­луа­та­ції.

За­да­чу фор­му­ван­ня струк­ту­ри та ви­гля­ду ви­ро­бу і за­да­чу об­ґрун­ту­ван­ня ці­лей та функ­цій управ­лін­ня пот­ріб­но роз­гля­да­ти у та­кій сис­тем­ній пос­та­нов­ці, яка вра­хо­ву­ва­ла б взає­мозв’язок, взає­мо­за­леж­ність і взає­мо­дію в замк­ну­тій струк­ту­рі ці­ліс­но­го об’єкта до­слі­джен­ня: лю­ди­на Û ви­ріб Û зов­ніш­нє се­ре­до­ви­щеÛ лю­ди­на. Не­об­хід­ність фор­му­ван­ня та­кої струк­ту­ри зу­мов­ле­но тим, що зов­ніш­нє се­ре­до­ви­ще ви­зна­чає умо­ви ек­с­п­луа­та­ції ви­ро­бу, а лю­ди­на є роз­роб­ни­ком, ви­роб­ни­ком і (або) ко­ри­сту­ва­чем ви­ро­бу. Звід­си ви­пли­ває прак­тич­на не­об­хід­ність сис­тем­но­го уз­го­джен­ня роз­в’язків від­по­від­них за­дач на ста­дії кон­цеп­ту­аль­но­го про­ек­ту­ван­ня ви­ро­бу. Сис­тем­на по­го­дже­ність за ці­ля­ми, ре­сур­са­ми, тер­мі­на­ми та очі­ку­ва­ни­ми ре­зуль­та­та­ми по­вин­на бу­ти за­без­пе­че­на на за­са­дах вза­єм­но­го, ра­ціо­наль­но­го ком­про­мі­су су­пер­еч­ли­вих ці­лей роз­роб­ки ви­ро­бу. Та­ке ці­ліс­не уяв­лен­ня про об’єкт сис­тем­но­го до­слі­джен­ня ціл­ко­ви­то від­по­ві­дає ідеї В. І. Вер­над­сь­ко­го про сис­тем­ність взає­мо­дії, взає­мозв’язків і взає­мо­за­леж­но­сті різ­но­рід­них про­це­сів на пла­не­ті.

Ви­ко­на­ні не­за­леж­но до­слі­джен­ня В. І. Вер­над­сь­ко­го, Л. фон Бер­та­лан­фі та Н. Ві­не­ра за­по­чат­ку­ва­ли єди­ну ідей­ну ба­зу для фор­му­ван­ня прин­ци­по­во но­вої фун­да­мен­таль­ної па­ра­диг­ми в нау­ці, кон­цеп­ту­аль­на но­виз­на якої по­ля­гає у пе­ре­хо­ді:

¨ від до­слі­джен­ня кон­крет­них вла­сти­во­стей об’єктів пев­но­го ти­пу (фі­зич­них, хі­міч­них, біо­ло­гіч­них, еко­но­міч­них то­що) до до­слі­джен­ня за­галь­них вла­сти­во­стей, ха­рак­тер­них для об’єктів різ­ної при­ро­ди;

¨ від до­слі­джен­ня вла­сти­во­стей та особ­ли­во­стей про­це­сів пев­но­го ви­ду до до­слі­джен­ня струк­ту­ри, вла­сти­во­стей та особ­ли­во­стей взає­мозв’язків, взає­мо­за­леж­но­сті і взає­мо­дії різ­но­рід­них про­це­сів;

¨ від до­слі­джен­ня вла­сти­во­стей ок­ре­мих об’єктів пев­но­го ти­пу до до­слі­джен­ня вла­сти­во­стей і струк­ту­ри взає­мозв’язків, взає­мо­за­леж­но­сті і взає­мо­дії різ­но­тип­них об’єктів.

Ці оз­на­ки но­виз­ни піз­ні­ше дея­кою мі­рою бу­ло реа­лі­зо­ва­но у фор­мі ос­нов­них прин­ци­пів тео­рії сис­тем­но­го ана­лі­зу, і то­му на­ве­де­ну па­ра­диг­му мож­на на­зва­ти тео­ре­тич­ною па­ра­диг­мою сис­тем­ної ме­то­до­ло­гії.

Таким чином, перший етап станов­лен­ня системного аналізу був періодом появи і фор­мування системного мислення, голов­ні теоре­тичні джерела якого створювались незалежно один від одного. Він належить до першої половини ХХ століття і харак­те­ри­зу­ється незалежною появою, рознесеними у часі публікаціями філософських і ме­то­­до­ло­гіч­них ідей, принципів, підходів, які піз­ніше стали основою нового наукового на­пря­му, що отримав назву «системний ана­ліз». Найважливішим підсумком першого періоду слід вважати створення ідейної бази для формування нової фундаментальної парадигми у науці. Основні ідеї цієї парадигми, які відображають її різні аспекти, не­за­лежно представлено у працях В. І. Вернадсь­ко­го, Л. фон Берталанфі та Н. Вінера. Праці останніх двох було опублі­ко­вано у кінці першої половини ХХ століття, і цією подією було завершено процес ство­рен­ня головних теоре­тичних джерел системного ми­слен­ня. Таким чином, перший етап є етапом формування теоретичного базису сис­темного мислення.

Ем­пі­рич­ний роз­ви­ток сис­тем­но­го ана­лі­зу

Дру­гий етап ста­нов­лен­ня сис­тем­но­го ана­лі­зу фор­му­вав­ся в пе­рі­од над­зви­чай­них умов, пов’язаних із на­рос­таю­чою вій­сь­ко­вою за­гро­зою у 30-ті ро­ки і май­же гло­баль­ним роз­гор­тан­ням те­ат­ру бо­йо­вих дій Дру­гої сві­то­вої вій­ни в 40-х ро­ках ХХ сто­літ­тя. То­ді в ба­га­тьох кра­ї­нах з’явилася пот­ре­ба в опе­ра­тив­но­му розв’язанні най­склад­ні­ших між­дис­ци­п­лі­нар­них за­дач під­ви­щен­ня обо­ро­но­здат­но­сті. Цей етап ха­рак­те­ри­зу­є­ть­ся якіс­но но­ви­ми вла­сти­во­стя­ми за­дач і прин­ци­по­во важ­ли­ви­ми умо­ва­ми, за яких здій­сню­ва­ло­ся їх­нє розв’язання. До них на­ле­жать кон­цеп­ту­аль­на не­ви­зна­че­ність, не­струк­ту­ро­ва­ність, NP -склад­ність і стра­те­гіч­на важ­ли­вість ре­аль­них за­дач; ви­со­ка ці­на по­мил­ко­во­го або не­дос­тат­ньо об­ґрун­то­ва­но­го розв’язку, що від­по­ві­дає ка­та­ст­ро­фіч­ним на­слід­кам стра­те­гіч­но­го рів­ня; на­яв­ність не­по­до­лан­но­го, ап­ріо­рі не­ві­до­мо­го по­ро­го­во­го об­ме­жен­ня ча­су на цикл фор­му­ван­ня і реа­лі­за­цію стра­те­гіч­них розв’язків, по­ру­шен­ня яко­го мо­же ма­ти ка­та­ст­ро­фіч­ні на­слід­ки.

Слід від­мі­ти­ти особ­ли­ву зна­чи­мість кон­цеп­ту­аль­ної не­ви­зна­че­но­сті у про­блем­них си­туа­ці­ях, що сто­су­ю­ть­ся роз­роб­ки та се­рій­но­го ви­роб­ництва но­вої тех­ні­ки за на­яв­но­сті по­ро­го­во­го об­ме­жен­ня ча­су на цикл фор­му­ван­ня й реа­лі­за­ції розв’язків. По­діб­ні си­туа­ції бу­ли ха­рак­тер­ні для по­чат­ко­во­го пе­ріо­ду Ве­ли­кої Віт­чиз­ня­ної вій­ни, і про них зі знан­ням спра­ви на­пи­сав ви­дат­ний ра­дян­ський авіа­кон­ст­рук­тор О. С. Яков­лєв [197]. За цих умов по­нят­тя кон­цеп­ту­аль­ної не­ви­зна­че­но­сті до­пов­ню­ва­ло­ся та­ким ду­же важ­ли­вим фак­то­ром, як не­ви­зна­че­ність і не­пе­ред­ба­чу­ва­ність мож­ли­вої ак­тив­ної про­ти­дії су­про­тив­ни­ка. Ви­нят­ко­во важ­ли­вим фак­то­ром про­блем­ної си­туа­ції є по­ро­го­ве об­ме­жен­ня ча­су на фор­му­ван­ня і реа­лі­за­цію розв’язків, зу­мов­ле­не праг­нен­ням кож­ної з про­ти­бор­чих сто­рін за­без­пе­чи­ти пе­ре­ва­гу у стра­те­гіч­но важ­ли­во­му ви­ді тех­ні­ки. Як ві­до­мо, пе­ре­ва­ги до­ся­га­ють за ра­ху­нок ви­го­тов­лен­ня ве­ли­кої кіль­ко­сті від­по­від­ної тех­ні­ки, яка на пев­ний мо­мент ча­су має най­кра­щу якість.

Пе­ре­лі­че­ні ви­ще фак­то­ри ство­ри­ли та­кі прин­ци­по­во важ­ли­ві особ­ли­во­сті та умо­ви розв’язання ре­аль­них за­дач:

¨ не­об­хід­ність за­без­пе­чен­ня сис­тем­ної по­го­дже­но­сті що­до ці­лей, тер­мі­нів та очі­ку­ва­них ре­зуль­та­тів про­це­дур фор­ма­лі­за­ції і розв’язання між­дис­ци­п­лі­нар­них за­дач на всіх ста­дій жит­тє­во­го цик­лу ви­ро­бу за на­яв­но­сті ба­га­тьох взає­мозв’язків, взає­мо­за­леж­но­стей і взає­мо­дій різ­но­тип­них фак­то­рів;

¨ за­гос­трення про­ти­річ­чя між не­об­хід­ні­стю до­слі­джен­ня ве­ли­кої кіль­ко­сті фак­то­рів і ви­мо­гою ско­ро­чен­ня ча­су на фор­му­ван­ня і реа­лі­за­цію розв’язків на всіх ста­ді­ях жит­тє­во­го цик­лу ви­ро­бу;

¨ різ­ке під­ви­щення сту­пеня і рі­вня ри­зи­ку, зу­мов­ле­но­го при­йнят­тям не­дос­тат­ньо об­ґрун­то­ва­них або по­мил­ко­вих розв’язків на різ­них ста­ді­ях жит­тє­во­го цик­лу ви­ро­бу.

У зв’язку з цим ви­ник­ла прак­тич­на пот­ре­ба у фор­му­ван­ні сис­тем­но­го ін­ст­ру­мен­та­рію, який би за умов кон­цеп­ту­аль­ної не­ви­зна­че­но­сті до­зво­лив за­без­пе­чи­ти мож­ли­вість розв’язання ре­аль­них сис­тем­них за­дач у до­пус­ти­мий тер­мін та із прак­тич­но при­йнят­ною по­хиб­кою. Та­ка мож­ли­вість мо­же бу­ти реа­лі­зо­ва­на у тому разі, коли ін­ст­ру­мен­та­рій фор­му­ва­ти­ме­ть­ся на ба­зі сис­те­ми вза­єм­но по­го­дже­них за ці­ля­ми, тер­мі­на­ми і очі­ку­ва­ни­ми ре­зуль­та­та­ми ме­то­до­ло­гіч­них за­со­бів:

¨ мно­жи­ни при­пу­щень, під­хо­дів, при­йо­мів та ін­ших за­со­бів фор­ма­лі­за­ції за­дач;

¨ мно­жи­ни по­каз­ни­ків, кри­те­рі­їв, при­йо­мів та ін­ших за­со­бів