Шрифтове та композиційне оформлення рубрикації.

Рубрикація — система взаємопов'язаних і підпорядкованих один одному заголовків видання. Рубрики (заголовки), в залежності від розміщення їх у тексті, можна поділити на п'ять основних видів:

—    рубрики шапкою — заголовки на спускових сторінках, які заверстуються зверху сторінки за рахунок спуску

—    заголовки, які виключені окремими рядками і розміщені відносно тексту в правий чи лівий край

—    заголовки, поміщені впідбір з текстом, які, фактично, є виділеннями всередині тексту;

—    рубрики в «віконцях», тобто короткі заголовки, які врізаються в текст і набираються в цьому випадку з втяжкою (е);

—    рубрики, набрані на полях, або так звані боковики чи маргіналії (ж).

Прості рубрики — це рубрики, які складаються з одного заголовка без наступних за ним інших заголовків.

Складні рубрики — з погляду верстання — це заголовки з наступними за ними підзаголовками. Відбивки рубрик в середині тексту повинні бути такими, щоб заголовок разом з відбивками по висоті був кратним основному кеглю шрифту. Рубрики на початку сторінки відбивки не мають, але при наявності колонтитула, крім своєї відбивки, дістають відбив-ку величиною в один рядок.

Відбивають і розбивають складні рубрики за такими правилами:

—    відбивка складної рубрики від тексту зверху повинна бути приблизно в два рази більшою, ніж відбивка її знизу;

—    відбивка кожного підзаголовка зверху — приблизно в півтора рази більша, ніж його відбивка знизу;

—    розміри відбивок зверху вниз повинні поступово

зменшуватися.  

При наборі і верстанні рубрик слід звертати особливу увагу на верстання рубрик «віконцем» і боковиком, «ліхтариком» або маргіналієм та компендіумом.

 «Віконце» повинне завжди бути закрите текстом з трьох сторін, і рубрики, вміщені в ньому, повинні бути закриті зверху і знизу не менше як трьома рядками тексту сторінки складання

Заголовок шапкою. Шапкою в книжкових виданнях називають рубрики частин, розділів, глав, які розміщені на спускових сторінках у верхній їх частині за рахунок спуску. Шапки заверстують на самому верху сторінки без відбивок. Колонтитул на таких сторінках не ставлять. Інколи заголовок шапкою заміняє в книзі шмуцтитул. У всьому виданні загальний розмір спуску, включаючи шапку, не повинен змінюватися.

Виключки заголовків у межах формату сторінки складан-ня є додатковим засобом в акцентуванні рубрик і по-різному діють на читача.

Німа рубрикація, тобто поділ тексту на частини без словесних чи цифрових позначок, вимагає застосовування між частинами тексту пробілів, лінійок, зірочок, ініціалів та інших графічних знаків.

У багатоколонних виданнях усі рубрики поділяються на два види: рубрики, які належать до однієї колонки, і рубрики,які відносяться до декількох колонок або до всіх колонок. Перший вид рубрик верстають за правилами звичайного одноколонного верстання з виконанням всіх вимог до відбив-ки. Рубрики, які належать до декількох колонок, заверстують на весь формат колонок «окремими рядками» з різною виключкою всього заголовка (залежно від характеру оформлення всього видання).

Всі ці засоби, так звані акцентування та виділення, умовно поділяють на дві групи.

Перша група — це шрифтові виділення, пов'язані із зміною накреслення гарнітури і кегля шрифту, а саме:

—    використання капітелі, тобто використання

—    використання курсивного накреслення шрифту,

—    використання півжирного прямого рядкового шрифту для створення сильного кольорового контрасту на сторінці складання між основним шрифтом і тим, який виділяється в навчальній літературі; для виділення правил і визначень —у словниково-довідкових виданнях.

—    використання півжирного курсивного накреслення шрифту, який вживається головним чином для підсилення в світлому курсивному шрифті і для виділення особливо значних частин тексту чи рубрик;

—    використання прописного накреслення шрифту,

—    використання шрифту іншого кегля,

—    використання шрифту іншої гарнітури

Друга група — це нешрифтові виділення, до яких входять:

—    використання розрядки,

—    використання односторонніх чи двосторонніх відступів,

—    застосування підкреслень і відкреслень лінійками

—    застосування рамок

— застосування складених елементів,

Оформлення зображень

Існує чотири основних види верстки ілюстрації:

1.    Відкрита верстка (а). Ілюстрації розміщують зверху чи знизу сторінки. Стикуються з текстом такі ілюстрації одним (при заверстці врозріз) чи двома (при заверстці воборку) боками.

2.    Закрита верстка (б). Ілюстрації розташовують всере- дині тексту. Стикуються з текстом такі ілюстрації двома (при заверстці врозріз) чи трьома (при заверстці воборку) боками.

3.    Глуха верстка. Ілюстрації в багатоколонному наборі заверстуються всередину тексту. Стикуються з текстом такі ілюстрації всіма чотирма боками.

4.    Верстка ілюстрацій на полях. Ілюстрації малого формату розміщують на полях видання. З текстом такі ілюстрації не стикуються.

Верстка з виходом на поля буває відкритою (г) або  закритою (д).

Для окремих видань такі ілюстрації верстають так, щоб при обрізуванні блока обрізалась частина ілюстрації. Таку верстку називають «під обрізку» (г, ж).

Ілюстрації, що займають усю сторінку видання, називають «сторінковими» (е), а верстку таких ілюстрацій прийнято називати сторінковою.

Якщо при верстанні ілюстрація повністю або частково займає сусідню сторінку, то таку верстку називають розворот-ною, а коли переходить на наступні сторінки — багаторозворотною

Не можна заверстувати ілюстрації в кінці розділу чи глави перед заголовком наступного розділу, також не бажано розміщувати ілюстрацію в кінці розділу. Не заверстують ілюстрації на кінцевих сторінках, за винятком ілюстрацій в технічних книгах, де на тих же сторінках є посилання до них. Ілюст-рації, які заверстують врозріз, при відкритому верстанні розміщують зверху або знизу сторінки складання.

При закритому верстанні ілюстрації врозріз її завжди розміщують, якщо немає інших вказівок видавництва, на оптичній середині сторінки складання, тобто так, щоб над ілюстрацією разом з підписом містилося приблизно три восьмих, а під нею — п'ять восьмих усіх текстових рядків. При верстанні ілюстрації врозріз над нею не можна залишати абзацний рядок, а текст під нею не може починатися кінцевим рядком. Якщо по всьому виданню ілюстрації верстають з виходом на поле чи «під обріз», тоді вихід дають повністю в зовнішнє поле.

Якщо на одній сторінці потрібно розмістити дві ілюстрації малого формату (одну зверху, а іншу знизу), тоді між ними повинно бути не менше трьох рядків тексту, якщо ілюстрації не об'єднані в групу.

Якщо дві ілюстрації, які суттєво різняться висотою, потрібно розмістити на сторінці врозріз, то їх слід рівняти по нижній лінії, над нижчою ілюстрацією роблять оборку, формат якої був би однаковим з форматом ілюстрації, а висота — не менше чотирьох рядків тексту.

Ілюстрації, які мають значно менший, ніж сторінка складання, формат і які заверстуються за вказівкою видав-ництва на окрему сторінку, розміщають точно на оптичній середині сторінки складання з виключкою посередині. Ко-лонцифри на таких сторінках не ставлять. На сторінках-вклейках набирають тільки норму, але в число колонцифр вони не входять.

У художніх виданнях часто зворотна сторона вклейки не задруковується, а залишається чистою. В такому випадку ілюстрацію верстають на непарній сторінці. Верстаючи на сторінці дрібні ілюстрації, зібрані в групу, обов'язково слід звернути увагу на розміщення таких ілюстрацій згідно з номерами, на збереження прямокутності сторінки (розта-шовуючи ілюстрації якомога ближче до країв), навідбивку між ілюстраціями (яка повинна бути рівномірною і не надто великою).

При розміщенні півтонових насичених ілюстрацій по-трібно враховувати зворотну сторінку, на якій можуть бути таблиці чи великого кегля рубрики, які через просвічу-ваність паперу порушуватимуть сприйняття ілюстрації.

Зміни в оформленні акцентувань і виділень можливі за згодою автора чи редактора видання.

19. Гарнітура– комплект однакових за стилем рисунку вічка, але різних за накресленням та кеглем шрифтів. Кегль шрифту – розмір шрифту в системі вимірювання Дідо, що визначається відстанню між верхньою і нижньою стінками великих літер. Формат видання – розмір готового видання, що визначається шириною і довжиною сторінки видання у міліметрах або шириною і довжиною аркуша паперу видання в сантиметрах із зазначенням частини, яку займає на ньому сторінка видання. Формат серійних, багатотомних та періодичних видань вибирається особливо ретельно, оскільки у межах цього формату будуть розташовуватися всі елементи кожного випуску на весь термін існування видання. Формати видань бувають стандартні, додаткові та нестандартні. Підручники і навчальні посібники для навчальних закладів повинні мати формати, що сприятимуть кращому засвоєнню матеріалу, а також враховуватимуть вікову категорію учнів. Формат підручників для учнів першого–третього класів може бути лише двох видів: 70х90/16 та 70х100/16, для учнів п'ятого–одинадцятого класів– 60х90/16, 60х84/16, 70х90/16, 70х100/16, 84х108/32. Формат 70х100/16 є найпоширенішим – ним друкуються журнали будь-якого виду. Шрифт - графічна форма знаків певної системи письма або комплект літер, який відтворює яку-небудь абетку, а також цифри і знаки. Щоб гарнітури і кеглі шрифтів гармонійно поєднувалися і відображали ієрархію видання, складають список заголовків усіх рівнів, що послідовно розкривають побудову твору й показують їх співвідношення. У газетно-журнальних виданнях для кожного матеріалу, що має врізи, лід, резюме, коментар, інші додаткові тексти, слід передбачити правильне співвідношення накреслень шрифтів. Бажано, щоб стиль шрифту був близький до стилю літературного твору і навіть якось асоціювався з ним. Проте не можна допускати, щоб стиль шрифту суперечив зі стилем літературного твору. Для довідкових виданьважлива компактність, що досягається зменшенням кегля шрифту. Гарнітури мають не лише відповідати виду видання і змісту матеріалу, а й гармонійно поєднуватися між собою. Так, для основного тексту дитячої книги найкраще обрати чіткий шрифт, що добре читається, а для заголовків – цікаву гарнітуру, яка приверне увагу дитини. Використання відповідної гарнітури шрифту, правильно підібраної до тексту, не лише допомагає якнайкраще подати інформацію, а й додає смислових відтінків через візуальне сприйняття. Використання різних гарнітур привертає увагу читача, а застосування різних кеглів дає можливість організувати інформацію за ступенем важливості. Художньо-технічне редагування друкованого видання потребує знання не лише кеглів і гарнітур шрифтів, а й їх співвіднесення. Значення естетичного боку оформлення різних видів друкованих видань неоднакове. В оформленні книги, наприклад, характер малюнка шрифту часто асоціюється зі змістом, крім того, враховується зв'язок малюнка шрифту з ілюстрацією й іншими елементами оформлення. У газеті при виборі текстового шрифту основна увага приділяється відповідності його малюнка технічним вимогам. Гарнітури текстових шрифтів періодичних видань закладаються у шаблон. Шрифт основного тексту повинен відповідати будь-якому змісту, асоціюватися лише з виданням загалом, а не з конкретними матеріалами. У зв'язку з цим на відміну від книги головні естетичні вимоги до оформлення газети, стосуються не стільки малюнка шрифту, скільки зручності його читання, єдності оформлення, що створює виданню визначений образ відповідно до призначення. У книзі ж гарнітура обирається з урахуванням зручності для тривалого читання, щоб не втомлювати око складністю малюнка. Текстові гарнітури застосовуються у книжкових виданнях у 9–10 кеглях. Кегель шрифту вибирається залежно від якості паперу і способу друку. Так, на газетному папері він має бути на 1 пункт більшим, ніж зазначено у стандарті. У журналах, що друкуються способом глибокого друку, не рекомендуються шрифти контрастних гарнітур.

20. Палітурка – основна частина зовнішнього оформлення видання, виготовлена з цілісного аркуша картону чи картонних боковин, обклеєних покривним палітурним матеріалом; яка з’єднується з блоком за допомогою форзаців. Палітурка міцніша за обкладинку, але тривкість різноманітних типів залежить від матеріалу й особливостей конструкції. Палітурки поділяються за конструкцією (цілісна чи складена, обрізна чи з кантом) і покривним матеріалом (картон, папір з покривним шаром, штучна або натуральна тканина, шкіра, пластмаса) на 5 типів. У складених палітурках із тканини виготовляють, лише корінець, а картонні боковини покриваються папером чи палітурним матеріалом на паперовій основі. Палітурка складається з двох боковин, корінця, зовнішнього матеріалу для оклеювання боковини (або всієї палітурки) і відстава або шпації – смужки щільного паперу чи тонкого картону, що наклеюється на корінець палітурки зі зворотного боку (відстав збільшує тривкість і пругкість корінця). Суцільна палітурка, що складається з однієї деталі, має обмежене застосування розрізняють два основних типи палітурки: м’який і твердий. Тверда обкладинка книги дозволяє значно продовжити термін служби видання, і додає їй найбільш презентабельний вигляд. М’яка ж палітурка дозволяє значно економити на вартості видання, проте не підходить для книг, які будуть часто використовуватися. Крім повністю покритого типу палітурки бувають і складовими: - Картонні сторонки обклеюються папером, корінець міцним палітурним матеріалом, таким як балакрон (застосовується для журналів).

Цей тип палітурки використовується дуже рідко, але знаючи його в поєднанні тисненням фольгою і блінтовим тисненням, приклейкою віньєтки і використання декоративних матеріалів для обклеювання сторін можна домогтися дуже гарного художнього ефекту.Крім того для всіх різновидів твердої палітурки можна виготовити суперобкладинку, яка як додає зносостійкість книзі, так і носить декоративний характер, і служить прикрасою книги. Тип 1 – складена палітурка з картонними боковинами, вкритими папером і з’єднаними корінцем із міцного матеріалу (найчастіше – тканини), з кантами. З внутрішнього боку до корінця приклеюється відстав із паперу. Тип 2 – суцільна палітурка з однієї деталі, гнучка, з кантами чи без них, з’єднується з блоком лише форзацами. Виготовляється з картону, палітурного матеріалу на паперовій або нетканій основі, чи пластикату. З'єднується з блоком за допомогою форзаців. Тип 3 – складена суцільнопокрита, тверда, з кантами, часто з прямим корінцем. Картонні боковини та паперовий відстав обклеєні одним матеріалом Тип 4 – складена палітурка із накладними боковинами і накладним корінцем, що вкритий матеріалом із загином зверху та знизу. Тип 5 – складена палітурка з накладними боковинами і обкантованим корінцем. Не має відстава, корінець приклеюється до корінця книжкового блоку. Застосовується дуже рідко.

21. Форзац – це сфальцьований аркуш щільного паперу в один згин, що служить для скріплення блока видання з палітуркою. Вiн буваэ незадрукованим (із білого або кольорового паперу), зафарбованим, або на ньому розміщають кольорові тематичні або декоративно-орнаментальні зображення. Під час розрахунку мальовничого поля форзаца, що випускається під обріз, враховують запас на підрізку не менше 3-5 мм. Для друкування тематичних або орнаментальних зображень виготовляються оригінали, що відповідають вимогам до оригіналів обкладинки. Особливе місце в роботі дизайнера займає проектування зовнішнього вигляду книги. Для художніх і популярних видань бажані яскравість кольору, помітність ілюстрацій і написів, насиченість видавничої інформацією. У виданнях, оформлених у більш «строгому» стилі боку можуть або зовсім не нести ні тексту, ні зображень, або утримувати їх в мінімальному ступені. Бажано, щоб форзац мав таку забарвлення, яка б гармоніювала з кольором палітурки, або був сірим або білим. Розміщення на форзаці зображень і текстів, перетворює його на спотворене подобу внутрикнижной розвороту, що не завжди виглядає естетично. Для видавця ця складова частина книги виконує роль, своєрідного з’єднувально і скріплювального містка між оправою та книжковим блоком, то для редактора це передусім складова художнього оформлення, яка потребує ретельного редагування. Особливо тоді, коли форзац заповнений і зображальними, і тестовими елементами. У шкільних підручниках це зазвичай таблиці, формули, якi потребують бездоганної точності й естетичної привабливості. Домінує текстова частина форзаців і в науково-по-пулярних виданнях. А от у художніх, дитячих виданнях ъх доцільно наповнювати зображальними засобами.

Фо́рзац (нім. Vorsatz) – це однозгинний аркуш паперу, скріплений з першим і останнім зошитами блока і призначений для з’єднання блока з палітуркою.

Види

За характером оформлення форзаци поділяються на задрукований (мається на увазі, що поверхня форзацу задруковується будь-яким рисунком чи орнаментом) або залишається незадрукованим.

За конструкцією форзаци поділяються на суцільно паперові, окантувальні, складені, прикантовані.

· Суцільно паперовий форзац – паперовий аркуш, сфальцьований в один згин, а по розміру дорівнює формату видання до його обрізки з трьох сторін. Розкроювання такого форзацу повинно здійснюватися з врахуванням повздовжнього напрямку волокон.

· Окантувальний форзац – це такий форзац, який має наклеєну на своєму фальці або смужку паперу, або смужку нетканого матеріалу, або коленкора.

· Складений форзац складається з окремих паперових заготовок, які з’єднуються в корінцевій частині смужкою тканини – фальчиком. За міцністю складені форзаци перевищують суцільно паперові і, як правило, виготовляються вручну. Фальчик – це смужка матеріалу, яка з’єднує паперові сторони складеного форзацу.

· Прикантувальний форзац – це такий форзац, який кріпиться на смужці тканини або паперу, яка називається стержнем.

Вибір того чи виду форзацу визначається товщиною видання, конструкцією палітурки і форматом. Наприклад, складені форзаци, як правило, застосовуються для видань великого обсягу і формату, оскільки маса блока в них більша.

За способом приєднання до блока форзаци діляться на накидні, приклеєні, прошивні і пришивні.

· „Свій” форзац застосовується найчастіше для видань при товщині блока до 20 мм, задрукованих на папері щільністю не менше 100г/м² при повздовжньому розкрої з врахуванням напрямку паперу вздовж корінця. Назву „свій” даний форзац отримав через те, що він є складовою частиною першого і останнього зошитів книжкового блока.

· „Накидний” форзац застосовується для малого обсягу видань. Сам форзац накидається на блок видання в процесі його комплектування вкладкою. Папір для такого форзаца відрізняється за структурою від паперу видання. Цей вид форзаца за своєю конструкцією може бути одинарним або подвійним.

· Приклейний (простий) форзац застосовується для книжкових видань, скомплектованих підбиранням і зшитих нитками, при товщині видання до 30 мм, використовується також для видань, скомплектованих підбиранням, скріплених термонитками, клейовим способом і мініатюрних видань. Цей форзац є найрозповсюдженішим, тому що має просту конструкцію. Сам форзац приклеюється до корінцевого поля зошита з невеликим відступом до його краю.

· 22. Брошурувально -палітурні процеси — це процеси, що завершують поліграфічне виробництво, у результаті яких отримують із віддрукованих аркушів журнали, брошури або книги в обкладинці чи палітурці. Вони включають: фаль-цювання, підбирання, зшивне або незшивне cкріплення книжково-журнальних зошитів, покривання обкладинкою, обрізування блока, вставлення в палітурку. До брошурувальних процесів відносять виготовлення зошитів із задрукованих аркушів, їх комплектування у блок, скріплювання блока, покривання його обкла-динкою та обрізування. Операції підготовлення книжкового блока до з’єднання з палітуркою, виготовлення палітурки та вставляння книжкового блока в палітурку називаються палі-турними процесами. Фальцювання — технологічний процес згинання, складання в певному порядку, послідовності друкованого паперового аркуша. За взаємним розташуванням послідовних згинів — паралельне (кожен наступний згин паралельний попередньому), перпендикулярне (кожен наступний згин перпендикулярний попередньому) та комбінованою (частково паралельні згини, частково перпендикулярні). Вибір варіанта фальцювання визна-чається строком виконання замовлення, собівартістю його виготовлення та доцільністю застосування для певної книги. Комплектування блоків вкладанням. При ручному комплектуванні зошити послідовно, починаючи з внут-рішнього, вставляють у зовнішні, а скомплектований книж-ковий блок — в обкладинку. Це найдешевший спосыб скріплення, але книги, скомплектовані вкладанням, погано. Його застосовують для видань короткочасного читання, він незручний. Комплектування блоків підбиранням. Після фальцювання зошити пресують з метою обтискування згинів. У процесі пресування із зошитів витискають повітря і вони стають плоскішими. Наступна операція - підбиранні всіх зошитів майбутнього видання й у розташуванні їх у необхідному порядку. Для контролю правильності виконання комплектуван- ня підбиранням слугують корінцеві контрольні мітки, які в правильно підібраному блоці утворюють рівну "сходинку", наявність зайвого зошита чи відсутність будь-якого легко визначити візуально. Незшивне клейове скріплення блоків. Блоки скріплюються двома способами: з фрезеруванням корінця і з перфорацією корінцевих фальців. Блоки проходять над дисковою фрезою, яка фрезерує корінцеві файли на 3 мм, і на фрезеровану по- верхню наноситься клей. Після сушіння видання в обкладинці обрізують на трьохножевій різальній машині, після чого укладають у стос і упаковують. Позошитне зшивання нитками є традиційним способом скріплення книжкових блоків: кожен зошит прошивається бавовняними або капроновими нитками, які послідовно переходять на наступний зошит, поки не буде зшитий весь блок. Зшиваються не тільки аркуші кожного зошита, а й зошити один з одним. Цей спосіб за-безпечує високу міцність скріплення і може використовува-тись у виробництві видань для дітей. Недоліком є те, що книги погано розкриваються. Зшивання зошитів термонитками і швейно-клейове скріплення блоків дає змогу скоротити трудомістку опера-цію позошитного зшивання блоків і водночас отримати ви-соку міцність готової книги. Тут використовують спе-ціальні двокомпонентні віскозно-поліпропіленові нитки, полі-пропіленова складова яких під час зшивання відіграє роль термоклею, який плавиться при температурі понад 220°С. Після вставляння блоків у палітурки книги обробляють на автоматах для пресування і штрихування. Пресування за-безпечує міцне склеювання форзаців із боковинами палітурки. Штрихування, тобто нанесення заглибин на місці розстави (простір між краєм корінця і картонними бокови-нами палітурки) надає книзі завершений вигляд і забезпечує добре відкривання сторінок.

· 23. Ініціал (від лат. initum — початок) — більша від загальнотекстових початкова буква в рукописних і друкованих текстах. Це зазвичай буква з письма з більшим кеглем, яка починає текст книги чи розділу і здебільшого займає два, три і більше рядків тексту.Буква ця часто буває мистецька, розмальована та орнаментована різними декоративними елементами. Вживають такі літери для підкреслення та прикрашання друку. Залежно від техніки відтворення Шрифту розрізняють такi види: рукописний, написаний пером або іншим інструментами; мальований, нанесений кистю на вивісках, вазах, зразках тканин, оригіналах палітурок; гравійований, вирізаний або висічений на дереві, металі, камені.До особливої групи входять Ш., які по малюнку не можуть бути включені у вказані групи, у тому числі рукописні. Шрифт - комплект літер, який відтворює будь-який алфавіт (латинський, український, арабський, грецький), а також цифри і знаки. Шрифт - носій інформації, і при виконанні його, треба враховувати, що він виконує не тільки естетичну (передає настрій, закладений в ньому, містить в собі характер і деколи має національний колорит).Для інформаційних стендів найчастіше використовують такі види шрифтів: рукописний шрифт, мальований, шрифт під трафарет.Всі рукописні шрифти виконуються від руки різними інструментами: пензликами, плакатними перами, палочками, тушю або водяними фарбами в один захід.Мальований шрифт на відміну від рукописного виконується не в один захід, з використанням таких інструментів, як рейсфедер, циркуль, лінійка, а також різноманітні пера і пензлики. Вiн виконується послідовно: спочатку олівцем малюється контур кожної літери, потім обводять контур кожної літери фарбою з допомогою креслярських інструментів, а потім заповнюють площину літери фарбою. Мальовані шрифти найчастіше використовують в стендах для написання заголовків.

24. Головною метою діяльності видавництва є підготовка і випуск у світ видавничої продукції. Основу її складає сукупність різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань. Своєрідність і особливість будь-якого виду видавничої продукції в тому, що, з одного боку, за цілим рядом ознак він має свої специфічні особливості, а з іншого - йому притаманно немало й спільних рис, властивих будь-якому виданню. Видавнича продукція за рівнем художнього оформлення і способом поліграфічного виконання Мініатюрне видання Випускається нестандартними форматами. Відповідно до світової книговидавничої практики, такими книгами прийнято вважати видання, висота і ширина яких менше 80 міліметрів, у Росії - у межах 100 мм. Найменша на земній кулі книга - українська, її створив київський майстер Микола Сядристий: його "Кобзар", скріплений звичайною павутиною, має розмір 0,6 кв. мм. Перегортати її можна кінчиком загостреної волосинки, а прочитати - з допомогою мікроскопа. Мініатюрна книга, як вид видання, особливо популярна серед бібліофілів. Подарункове видання Випускається в поліпшеному художньому і поліграфічному оформленні та призначається для подарунків. Часто буває нестандартних форматів і дорогим за ціною. Факсимільне видання Це перевидання значної історичної і художньої пам'ятки в такому варіанті, який повторює всі особливості оригіналу: формат, гатунок паперу, обкладинку, граматично-стилістичну специфіку тексту.

· 2 5. Ілюстрації. Правила вимагають:

1) розташовувати ілюстрації поблизу тексту, з яким вони тісно пов'язані пишуть у гуртку її номер; 2) прикривати ілюстрацію при закритій верстці (з текстом і над і під ілюстрацією) не менше ніж трьома рядками зверху і знизу; 3) розміщувати ілюстрацію на смузі без тексту, якщо при відкритій на смузі крім ілюстрації уміщається лише три рядки або менше, а при закритій менше 6 рядків; 4) не ставити ілюстрацію в розріз тексту так, щоб перед нею йшла рядок з абзацним відступом; 5) більше не заверстуються ілюстрацію безпосередньо після заголовка; 6) ілюстрацію, зверстаний поперек рядків основного тексту, ставити на парній смузі верхньою стороною до зовнішнього полю, а на непарній до корінцевому; 7) не ставити ілюстрацію на смузі в місце, де на звороті також заверстані ілюстрація; 8) ставити ілюстрацію поруч з рядками тексту забороняється починати оборку кінцевий рядком абзацу й закінчувати рядком з абзацним відступом; 9) ілюстрацію, заверстуються в оборку, ставити в зовнішнє поле. На парних сторінках - ліворуч від оборки, на непарних праворуч від неї; 10) ілюстрацію, яка повинна друкуватися під обріз, тобто займати або поверхню всієї сторінки, або смугу або її частина з 1-2 полями, заверстуються так, щоб обрізаються краї виступали за формат з урахуванням обрізки; 11) підпис до ілюстрації ставити в межах ширини; коли ширина зображення менше формату набору тексту, а в підписі більше 3 рядків, її допускається набирати на повний формат набору.

26. Особливе місце в роботі дизайнера займає проектування зовнішнього вигляду книги та її перших сторінок. обкладинка (тверда або м'яка). Для художніх і популярних видань бажані яскравість кольору, помітність ілюстрацій і написів, насиченість видавничої інформацією: ім'я автора, назва твору, символ видавця. У виданнях, оформлених у більш «строгому» стилі боку можуть або зовсім не нести ні тексту, ні зображень, або утримувати їх в мінімальному ступені. Головна вимога до палітурки  інформативність, де більш-менш яскраве оформлення має відповідати стилістично загальному принципу оформлення та змісту книги. На її боковинах розташовують текстові й зображальні (штрихові, півтонові і комбіновані) елементи будь-якого ступеня мальовничості, що характеризують видання і виконують інформативно-рекламну функцію. Урізноманітнюють оформлення обкладинки декоративні елементи (лінійки, рамки, графічні примітиви). Рамка на обкладинці надає їй завершеності та лаконічності, впорядковує включені у неї складні за конфігурацією шрифтові блоки, об’єднує елементи чи розмежовує їх, створює враження меншої кількості елементів більшого розміру (приклади). Інформаційна функція зовнішнього оформлення підсилюється застосуванням збільшених початкових букв назви серії, шрифтового логотипу. Інший спосіб оформлення обкладинки – багаторазове повторення окремої літери чи слова, коли вони утворюють своєрідне тло, заповнюють або весь простір сторінки, або роблять своєї формою орнаментальний візерунок, і в певному місці слова назви графічно вирізняються, акцентуючи на собі увагу читача. Назва видання може бути оформлена як зображення, коли застосовується декоративний шрифт, який важко прочитати, але він надає емоційної забарвленості, готує читача до сприйняття основного тексту твору. Оформлюється обкладинка здебільшого двома способами:а) лише шрифтовим; б) шрифтово-ілюстративним.

Шрифтовий спосіб оформлення обкладинки передбачає найперше вдалий вибір шрифту та його розміру. Строгість, лаконічність, стриманість є тут визначальними. Нічого зайвого не має відволікати уваги читача, крім назви, або прізвища й назви, або лише прізвища автора. Досягається такий ефект найчастіше завдяки контрасту двох цілком протилежних кольорів: наповнені яскравою фарбою літери на блідому однотонному фоні всієї обкладинки або навпаки. Шрифтово-ілюстративний спосіб оформлення покликаний, завдяки багатоколірній гамі, логічно поєднати в собі яскраве шрифтове й зображальне вирішення головної ідеї твору. Таким чином, про зміст видання одночасно можуть промовляти і шрифт, і графічне, як правило, багатоколірне,зображення. Які ж зображальні елементи забезпечують“картинність” обкладинки?Це: сюжетний малюнок, тематичний орнамент,символьний знак, зрозуміла для сприйняття емблема, предметний рисунок. Художнє оформлення т и т у л ь н и х сторінок здійснюється, коли планується розгорнений текстові та графічні елементи якого утворюють єдину цілісну композицію. Для своєрідного оживлення й естетичного оформлення певних текстових одиниць редактори передбачають у замовленні на художнє оформлення використати такі декоративні графічні елементи як буквиці, заставки, кінцівки.